87. Сартр ж.-п. Екзистенціалізм - це гуманізм (християнських і атеїстичних екзистенціалістів об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності).

Сутнiсть i явище - фiлософ. категорii, що вiдобра-жають загальнiформи об'ективного свiту, його пiзнання та практичноi дiяльностi людей.

Сутнiсть - це внутрiшнiй змiст предмету, що вира-жаеться в едностi всiх можливих i протирiчливих форм його буття. Явище - те чи iнше знаходження (вираження) предмета. В мисленнi категорii С. та Я. виражають пе-рехiд вiд багатогранностi наявних форм предмета до його внутрiшнього змiсту та едностi - до поняття. Розумiння сутностi предмету i е завданням науки.

В античнiй фiлос. С- як начало" розумiння речей i разом з тим, як джерело генезису, а Я - як те, що iснуе лише "на погляд" (як видимий образ речей). В Демократа сутнiсть речi навiд'емна вiд самоi речi. В Платона сутнiсть "iдея", яка мае надчуттевий нематерiальний характер, вiчна та нескiнченна. В Арiстотеля С. не виво-диться з тiеi "матерii", з якоi будуеться рiч.

В середньовiччi С. розглядаеться, як бог носiя, а земне iснуавання як iлюзорне. В новий час С. знаходить свое вираження в концепцii первинних та вторинних якос-тей. Кант признавав об'ективнiсть сутностi (рiч в собi). Вiн вважав, що С. не може бути пiзнаною людиною в ii самобутному iснуваннi. Гегель зтверджував, що сутнiсть е, а явище - це явище сутностi. Неопозитивiзм вiдкидае об'ективнiсть С..

Екзiстенцiалiзм - (лат. iснуваня) або фiлос. iсну-вання виник перед I-ою Свiт. вiйною в Росii (Шестов, Бердяев). Пiсля I-оi Свiт. вiйни в Нiмеччинi (Хайдагер, Ясперс, Бубер). Пiсля II-оi Свiт. вiйни в Францii (Сартр, Марсель). Попередники - Паскаль, Достоевський, Нiцше.

Екзiстенцiалiзм хоче зрозумiти буття. Воно повинно бути зрозумiлим iнтуiтивно. Екз-зм прагне перебороти психологiзм i розкрити онтологiчний змiст переживання. Основне означення буття, як воно вiдкрите нам, тобто нашого власного буття (так званоi екзiстенцii) е не-замкненiсть, вiдкритiсть.

Онтолог. передпосилкою трансцендування е скiнченнiсть екзiстенцii, ii смертнiсть. Екзiстенцiя е тимчасовою.

1. Тимчасовiсть, iсторичнiсть тиа "ситуацiйнiсть".

2. Екзiстенцiя е трансцендування (вихiд за своi межi).

Рiзнi поняття - бог (глибоченна таемниця екзiстенцii Сартр, камю). В Францii та Росii екз., а також у Ясперса в центрi розумiння стоiть проблема людськоi свободи. Свобода, згiдно екз. повинна бути зрозумiлою виходячи з екзiстенцii. Марсель, Ясперс ба-чать свободу в боговi. Згiдно Сартра свобода е проти-лежнiсть буття, яке вiн трактуе як емпiрично суще. Лю-дина "вiльна" коли вона сама "прекретуе" себе, зтворюе, вибирае себе, не визначаючись нiчим, окрiм власноi суб'ективностi, сутнiсть якоi полягае в повнiй незалеж-ностi вiд чого б то не було. В Хайцдагера (людина по вiдношенi до самоi себе е "iншою"). В Бердяева цей свiт - названо "свiтом об'ективiзацii" - поглинання iндивiдуального, особистого загальним, владарюванням необхiдностi. В Камю - перед лицем де-чого - де-яке ро-бить людське життя безсмертним. Вихiд в еднiсть iндивiдiв в Бунте проти "абсурдного" свiту (проти скiнченностi, смертностi, недосконалостi, безсмислен-ностi людського буття). В Марселя предметне буття прий-маеться за единоможливе буття. Але справжне буття - трансценденцiя - е не предменим, а особистiсним, тому iстинневiдношення до буття це дiалог. Буття за Марселем, не "воно", а "ти". Вiдношення людини до буття е особисте вiдношення до iншоi людини, яке здiйснюеться перед лицем бога. Любов, згiдно Марселя, е порив до iншого, будь то людина чи бог. Оскiльки такий порив за допомогою розуму зрозумiти не можна, то марсель вiдно-сить його до сфери "таiни".

Екз. розглядае порив, не лише як дiйсно людське спiлкування, але й сферу худож. фiлос., релiг. твор-чостi. Яспер прийшов до твердження, що все в свiтi в кiнцевому результатi терпить крах в силу самоi скiнчен-ностi екзiстенцii.