83. Бердяєв м. О. Про призначення людини (специфіка філософії як дослідження людини з людини і в людині як належної до царства духу).

Оригінальний російський мислитель, один з провідних філософів Європи першої третини XX ст. Виходець з України. Розвивав екзістенціалістичні ідеї.

книги „Про призначення людини. Досвід парадоксальної етики", яку Бердяєв вважав найбільш досконалою книгою.

Філософія людяна, філософське пізнання — людське пізнання, в ній завжди має місце елемент людської свободи, вона є не одкровення, а вільна пізнавальна реакція людини на одкровення. Одкровення не може нав'язати філософії жодних теорій та ідеологічних побудов, зате може дати факти, досвід, що збагачує пізнання.

Філософія не терпить нав'язування ззовні результатів пізнання, котре терпить теологія. Та це не означає, що філософія автономна у тому смислі, що вона є замкнутою, самодостатньою сферою, що живиться із самої себе. Філософія є частиною життя і досвід життя. Філософське пізнання повинно припасти до першоджерела життя і з нього черпати пізнавальний досвід. А пізнання є посвячення у таємницю буття, в містерії життя. Бердяєв пише, що "Релігійне одкровення означає, що буття відкриває себе тому, хто пізнає". При цьому він розрізнює ідеї автономії і свободи. Бердяєв переконаний, що філософія звільнилась у свій час від релігії і попала під владу науки, і тут філософія втрачає свою первонародженість. На його думку, ієрархія тут така: релігія — філософія — науковий досвід. Сама наука була колись породжена філософією і виділилась з неї. Але "... дитя повстало проти своєї породженниці". Філософія є особливою сферою духовної культури, відмінною від науки і релігії, але такою, що перебуває у складній взаємодії з наукою і релігією. Філософія є мудрість. Філософія не є релігійною вірою, не є теологією, але не є і наукою, вона є сама собою.

Головну ознаку, що відрізняє філософське пізнання від наукового, слід бачити у тому, що філософія пізнає буття із розгадки смислу, наука ж пізнає буття начебто поза людиною, позбувшись людини. Тому для філософії буття є дух, для науки ж буття є природа. За Бердяєвим, основною філософською дисципліною має бути філософська антропологія, яка є центральною частиною філософії духу. Основною ознакою філософії духу є те, що в ній немає об'єкта пізнання. Пізнавати із людини і в людині і означає не об'єктивувати. Усяке предметне позбавлене смислу. Смисл лише у духовному. Принципово відрізняти філософію від науки тільки і можна, визнавши, що філософія є необ'єктивованим пізнанням.

Бердяєв завуальовано формулює основний принцип філософії — пізнавати чиїсь ідеї можна тільки тоді, коли ви робити їх своїми власними. Бердяєв критикує потенційну можливість науки призвести до абсолютизованого релятивізму у науковому пізнанні. Пізнання є саме духовне життя. Пізнання відбувається з тим, що пізнається.

Філософія бачить світ із людини і тільки в цьому її специфічність. Наука ж бачить світ поза людиною.

Істина, по Бердясву, не народжусться в пошуках, вона задана нам споконвічно і тільки відкривається психологічній свідомості в тому випадку, якщо погодиться з його ціннісними установками.

Воля — головна ідея Бердяєва. У й розвитку він осмислює питання, чому людина, по своїй природі вільна і творча істога, так невміло користується дими дарунками Всевишнього, чому в історії здійснюється зовсім не те, що задумувалося людиною, чому свої знання й уміння людина звертає в зло собі, на гноблення собі подібних, трагічна доля генія і тріумфує посередність, чому людина породжена бути вільною, а тим часом завжди і скрізь змушена бути в оковах. Будь–яку проблему він розглядає через призму своїх представлень про волю, тільки потім включаючи її до складу свого філософствування.

Філософ переконаний у самоочевидності волі людини. Воля Бердяєва — це воля духу людини, її свідомості і самосвідомості. У нього воля виступає не як форма дії, а скоріше як воля волі. М. Бердяєв відокремлює волю від людини і протиставляє її людині як вищу і первинну сутність, що лежить в основі світу.

Бердяєв затверджує безумовну першість людини над буттям у всіх мислимих відносинах — онтологічному, пізнавальному, ціннісному.

Людина розглядається як якась даність свідомості, у самовідчутті переважає беззвітне бажання до самоствердження. Однак сутність нашого світу прямопротилежна сутності особистості. Особистість, вільна, а в нашому світі волі немає, а є тільки необхідність. Бердяєв не хоче визнавати волю моментом, гранню необхідності: часткова воля — це, за його переконанням, відсутність волі. Вільна метафізично, людина як емпірична істота зовсім невільна і підлегла необхідності.

Одне з найважливіших понять у світобудові Бердяєва — поняття об'єктивації. Наш світ є материлізація нашої духовності. Який наш дух — такий наш світ. Реальність — це якість буття, але не саме буття.