82. Фрейд з. Я і Воно (поняття свідомого і несвідомого у психіці людини як основа психоаналізу).

Зігмунд Фройд (Фрейд) — австрійський психолог, невропатолог і психіатр, засновник психоаналізу ("фройдизму") — методу лікування психічних захворювань, а також комплексу гіпотез і теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини і розвитку людства. Вчення Фройда, не будучи строго філософським, має значний світоглядний потенціал, зв'язаний з специфічним осмисленням Фройдом людини і культури. В основі його — переконання мислителя в антагонізмі природного начала в людині, сексуальних і агресивних імпульсів несвідомого і культури.

Основні роботи: "По той бік принципу вдоволеності" (1920), "Психологія мас і аналіз людського Я" (1921), "Про психоаналіз" (1920), "Я і Воно" (1923), "Майбутнє однієї ілюзії" (1927), "Невдоволеність у культурі" (1930).

Поділ психіки на свідоме і несвідоме є основною передумовою психоаналізу, і тільки він дає йому можливість зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто надибувані і дуже важливі патологічні процеси у душевному житті. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, котре може приєднуватися до інших його якостей.

Для більшості філософськи освічених людей ідея психічного, яке одночасно не було б свідомим, такою мірою незрозуміла, що вважається ними абсурдною і несумісною з простою логікою. На думку Фрейда, це відбувається через те, що вони ніколи не вивчали відношуваних сюди феноменів гіпнозу і сновидінь, котрі — не кажучи вже про всю царину патологічних явищ — вимагають такого розуміння; однак їх психологія свідомості не здатна вирішити проблему сновидінь і гіпнозу.

Бути свідомим — це перш за все чисто описовий термін, що спирається на безпосереднє і надійне сприйняття. .

До терміна чи поняття несвідомого Фрейд прийшов шляхом переробки досвіду, в якому велику роль відіграє душевна динаміка. Він визнає, що існують досить таки сильні душевні процеси чи уявлення, котрі можуть мати такі ж наслідки для душевного життя, як і всі інші уявлення, між іншим, і такі наслідки, котрі можуть бути усвідомленими знову таки як уявлення, хоча самі в дійсності не є свідомими.

Стан, в якому вони перебували до усвідомлення, він називає витісненням, а сила, що привела до витіснення і підтримує його, відчувається нами під час нашої психоаналітичної роботи як опір.

Поняття несвідомого ми отримуємо з вчення про витіснення. Витіснення ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що є два види несвідомого: латентне, але здатне стати свідомим, і витіснене, яке саме по собі і в подальшому не може стати свідомим.

Велике функціональне значення Я виражається в тому, що за нормальних умов йому надається влада над спонукою до руху. Відносно Воно Я схоже на вершника, котрий повинен приборкати переважаючі сили коня, з тією лише різницею, що вершник намагається здійснити це власними силами, Я ж — силами запозиченими. Це порівняння може бути продовжене. Як вершникові, якщо він не хоче розстатися з конем, часто залишається тільки вести його туди, куди йому завагається, так і Я перетворює звично волю Воно в дію, як начебто це було його власною волею. Я не повністю охоплює Воно, а покриває його. Я є тільки змінена під прямим впливом зовнішнього світу частина Воно. Я намагається також сприяти впливові зовнішнього світу на Воно і здійсненню тенденцій цього світу, воно прагне замінити принцип задоволення, який повністю панує у Воно, принципом реальності.