8. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.

Корiння перших фiлософських узагальнень сягає найдавнiших записiв мiфологiчних текстiв, В Китаї фiлософська думка також базувалась на мiфологii - "Пятикнижжя"("У-цзи").

Наївно-матеріалістичне і стихійно-діалектичне вчення Лао-Цзи стало називатися даосизмом тому, що центральним питанням, що розроблялося в ньому, було питання про Дао (шлях, закон) як природно закономірний розвиток і існування сущого.

У противагу релігійним уявленням про світ як про щось тимчасово існуюче, створене актом божественного витвору, даосисти вважали світ вічним, що знаходиться в стані безперервного розвитку і зміни. Визнаючи змінність всього існуючого і стверджуючи, що розвиток світу є необхідний процес, що викликається дао, даосисти стверджували, що суттю дао є єдність протилежностей. У головному творі даосистів – книзі “Дао де цзин”, написаній послідовниками Лао-цзы у IV віці до н.е., приводяться численні приклади єдності протилежностей, фіксується увага на тому, що такі поняття, як “буття” і “небуття”, “красиве” і “негарне”, “добро” і “зло”, “важке” і “легке”, “довге” і “коротке”, “високе” і “низьке”, являє собою не існуючі один без одного протилежності. Не обмежуючись констатацією суті ДАО як єдності протилежностей, даосисти бачили в ньому також вирішальний чинник, що зумовлює процес переходу протилежностей одна в одну, коли старе зміняється новим, неповне стає повним, криве – прямим, пусте – наповненим.

У цих положеннях книги “Дао дэ цзин” висловлена геніальна здогадка про єдність і взаємоперехід протилежних початків. Але на саме істотне в розумінні єдності протилежностей – на їх боротьбу як джерело руху і зміни предметів і явищ – у даосистів немає навіть натяку. Вони не дійшли, та і не могли дійти до розуміння суті саморуху предметів і явищ природи. Цією неминучою історичною обмеженістю в значній мірі зумовлена також і метафизичність поглядів даосистів на зміну світу як на розвиток по колу, нерозуміння ними суті розвитку як поступального руху.

Даосисти в своїй теорії пізнання проповідували споглядальне відношення до зовнішнього світу, виключали можливість зміни його людиною. Діяльність людини вони зводили лише до пізнання ДАО і до пасивного наслідування йому. Мету пізнання даосисти бачили в з’ясуванні ДАО як суті світу. Вважаючи ДАО невіддільним від речей, а речі не існуючими без ДАО, вони в той же час стверджували, що ДАО як прихована основа речей невидима, невідчутна і пізнається тільки розумом.

Даосисти вперше в історії китайської філософії виразно висунули питання про чуттєвий і раціональний моменти в процесі пізнання зовнішнього світу. Однак вони не дійшли до правильного розуміння ролі почуттів і розуму в пізнанні, недооцінювали значення чуттєвого пізнання і практики, перебільшували роль розуму в пізнанні.

У трактуванні ДАО даосисти не були послідовними матеріалістами. Кажучи про ДАО, вони часто характеризували його як щось самостійне і первинне по відношенню до речей і явищ природи. Дослідник древньої китайської філософії Ян Хин-шун вказує в зв’язку з цим на те, що даосисти, висунувши закон (ДАО) на перше місце, звели його в абсолют, залишивши в тіні його основу – матерію. Заплутане, непослідовне розв’язання даосистами проблеми співвідношення матерії і ДАО, за тенденційне розуміння суті закону (ДАО) пізніше вхопилися містики і, витлумачивши ДАО як духовну субстанцію, створили у І віці н.е. секту даосів і так звану даоськую релігію.

Конфуціанство. Фундатором течії був Конфуций (Кун-цзы), китайський філософ, що народився в сім’ї аристократів-чиновників, що збідніла (551-479 рр. до н.е.). Він прославився як самий знаменитий педагог Китаю, що почав з 22 років свою діяльність. У школі Конфуція викладалися чотири дисципліни: мораль, мова, політика і література. Головним джерелом відомостей про вчення Конфуція є “Бесіди і судження”, запис висловлювання і бесіди Конфуція, зроблені його учнями і послідовниками.

Важливе місце в конфуціанстві займають етико-політичні вчення, в яких центральне місце відводилося питанням моральності, етичної природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї, управління державою. Людина, наділена певними етичними якостями, повинна поступати в згоді з ними, з моральним законом і вдосконалювати їх за допомогою навчання. Мета вдосконалення – досягнення рівня “благородного чоловіка”, що дотримує етикет, шанобливість до старших ТОБТО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ. Центральне місце у вченні Конфуція займає проблема ідеальних відносин між людьми в сім’ї, суспільстві і державі. На базі цих переконань Конфуцій розвивав свої політичні концепції, виступаючи за суворе, чітке розділення обов’язків між членами суспільства, зразком для якого повинна служити сім’я.

Характерною рисою конфуціанства є антропоцентризм. Конфуціанство зіграло величезну роль в подальшій історії Китаю і наклало свій відбиток на всі сторони життя країни, а сам Конфуцій став об’єктом поклоніння.