72. Фейєрбах л.А. Сутність християнства (аналіз релігії як соціокультурного феномена).

Роботу „Сутність християнства" Фейербах Л.А. написав в 1841 році. Це була основна робота філософа - атеїста.

Центральною тезою роботи є: „Не бог створив людину, а людина створила бога по своєму образу і подобі". Фейербах вважає, що люди створили бога таким, якими є вони, тобто усі якості людини були перенесені на бога. Богу приписуються любов, тому що людина сама любить; мудрість і доброту, тому що ці якості вважає своїми вищими якостями; людина вірить в існування бога, бо сама існує.

По Фейербаху бог є сутністю людини і розглядається в якості вищої істини - істини людської. Тому людське визначення бога є істиною для неї і звідси, вищим буттям, або взагалі буттям.

Релігійна людина виводить в ступінь божества все, що їй імпонує, все що дає їй особливі почуття. Релігія охоплює всі предмети в світі; все існуюче було предметом поклоніння.

Сутністю релігії по Фейербаху є те, що в ній божі якості реальні, а не образні; ці визначення служать вираженням божого існування.

Релігія забирає в людини всі хороші якості, людина зла ,не може творити добро, тільки бог є добрим.

Фейербах вважає, що бог діє в людині," на людину, для людини, він принцип її спасіння". В цій роботі Фейербах розкрив свій погляд на людське розуміння бога. Для людини бог є проявом її якостей. Людина є жорстокою, бог - теж. Таке розуміння вона знайшла трактуючи по-своєму Біблію. Крім того, в Біблії багато уваги приділяється страху перед богом. Людина зрозуміла це по-своєму. В результаті цього , на протязі довгого часу відбувалось залякування: якщо не боятись, то бог покарає, причому дуже жорстоко.

Таке розуміння бога і релігії людина вважає основним і не приймає іншого.

„Сутність християнства" - це аналіз виникнення релігії і ставлення людини до неї з погляду Фейербаха Л.А.

73. Шопенгауер А. Світ як воля і уявлення (світова (космічна) воля воля як підвалина буття, єдність волі і духу, домінуюча роль волі над розумом, ірраціоналізм і песимізм, основний спосіб пізнання - метод художньої інтуїції).

Ірраціоналізм - це течія, в якій розум, свідомість складають в житті скромну, суто техніч. роль, оскільки, подкреслює Шопенгауер, основні життєві функції (зачаття, збереження та розвиток организму і т.д.) здійс-ся без участі інтелекту.

Артур Шопенгауер стверджує, що сутністю світу є сліпа, нерозумна воля, вічно незадоволена і така, що роздирається контрастними силами. Суть волі — кон­флікт, біль і тортури. Шопенгауер відніс її до сфери людського розсудку – роздуму і перетворив в щось на зразок “біомагічної активності” за аномалією з соціал - дарвінівськими уявленнями. “Воля” створює абсолютний початок всякого буття, вона якимось незрозумілим чином породжує явища, або, як їх називає Шопенгауер “уявлення”. Метафізична воля єдина, тоді як проявів її багато. До найбільш відомих із них філософ відніс гравітацію, магнетизм, сили хімічного характеру, прагнення тварин до самозбереження, статевий інстинкт тварин, різні ефекти в людей.

Разом з появою “уявлень” з’являються співвідношення, такі, що передбачають одне одного “об’єкт і суб’єкт”. З цього часу немає об’єкта без суб’єкта і навпаки.

З появою людини і її свідомості виникає “світ як уявлення” з усіма його формами: з суб’єктом і об’єктом, з простором і часом, із багатоманітністю окремих предметів і їх зв’язком. До сих пір світ був лише “волею”. Тепер він стає об’єктом для суб’єкта, який його пізнає, або “уявленням”.

Шопенгауер пропонує виходити не з об’єкта, як це робиться в матеріалізмі, і не з суб’єкту, як це робиться  суб’єктивному ідеалізмі, а з уявлення, яке породжується несвідомою волею. Як “річ в собі”, воля безпосередньо відкривається суб’єкту пізнання. Однак умовою цього пізнання є, за Шопенгауером, наше тіло. З усіх об’єктів даних людині в її уявленні, лише тіло служить для неї явищем волі, дякуючи чому людина є індивідуальністю. Таким чином, для філософії, за Шопенгауером, незаперечною тезою є твердження: існую тільки як сам один, а весь світ – моє уявлення.

Являючись тотожним з дією тіла, вольовий акт може відкриватись свідомості або безпосередньо, або в пізнанні – через здоровий глузд. Звідси виникає, за Шопенгауером, подвійна форма знання про наше тіло:

1) безпосереднє знання про сутність тіла, або про волю, і 2) знання про тіло, як про об’єкт серед інших об’єктів. Пізнання взагалі розвивається в двох формах: або як інтуїтивне пізнання (пізнання розсудку), або як абстраговане (рефлективне) пізнання (пізнання розуму). Основним видом пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому підсумку весь світ рефлексії, як він твердить, лежить на інтуїції. Аналіз рефлективного пізнання перетворюється у Шопенгауера в реакційну критику науки і наукового мислення.

Погляд Шопенгауера на життя – песимістичний. Людське життя незмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою є страждання. Задоволення бажання швидко насилує людину, мета виявляється прикрою, оволодіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреби задовольняються, в життя приходить пересічність і нудьга, які накладають відбиток навіть на забезпечених і щасливих. І так без кінця.

Людина, не задовольняючись турботами, заняттями і хвилюваннями, в які занурює її дійсний світ, створює собі видуманий світ: демонів, богів і святих. Але в дійсності людина завжди залишена сама собі. За Шопенгауером, оптимізм є безглузде переконання. Однак, відкриваючи людську неминучість і невикорінність світового дня, свідомість вказує за Шопенгауером, і шлях позбавлення від нього. Філософ і художник приходить до відкриття, яке заключається в тому, що вони в усіх своїх проявах є одним і тим же. Індивід, який досяг такого пізнання, відвертається від життя, доходить до стану повної безтурботності, відсутності бажань, переходить до аскетизму. Аскетизм має своїм результатом те, що разом із життям даного тіла знищується і світова воля. Із знищенням волі само собою перетворюється в ніщо і інша частина світ, бо, за Шопенгауером, без суб’єкту немає об’єкту.

Соціальний зміст песимізму Шопенгауера, так само, як і аскетизму, який він проповідує, очевидний. Філософ намагається довести, що основа усіх людських страждань носить космічний характер і тому ніякі соціально-політичні перетворення нічого не можуть зробити в житті людей.