68. Спіноза б. Етика, доведена геометрично (пантеїстичне розуміння Бога як субстанції, поняття атрибуту і модусу. Свобода як пізнанна необхідність).

Перетворив дві розрізнені субстанції Декарта – мислення та протяжність – на атрибути єдиної субстанції – Бога, який розглядався не як творець цих субстанцій, а як їх загальна сутність. Субстанція – це самостійне, ні від чого не залежні бутя. Вона сама собі, тобто не має зовнішньго впливу. Це Бог, який водночас ототожнюєтьсся з природою. Цей Бог не має нічого спільного з богом б-я релігії, де він постає як жива особистість. Бог Спінози – це внутрішня щодо речей причина.

У субстанції є атрибути (невід'ємні від субстанції, що постійно присутні у ній). Атрибутів безліч. Протяжність - матеріальний атрибут природи, мислення - духовний. Але при цьому в бога може бути нескінченна кількість атрибутів (ми про них просто не знаємо). Для визначення одиничних скінченних речей використовує поняття «модус». Буття субст. одночасно і необхідно і вільно тому що не має ніякої причини, яка спонукувала б субст до дії, крім її власної сутності. Одинична річ не випливає із субст як зі своєї причини. Вона може випливати тільки з ін. кінцевої речі. Тому всяка одинична річ не має волі. Модус це те, що не саме по собі , а в іншому.. Модуси - конкретні втілення атрибутів у реальному світі. Порядок і зв'язок модусів (речей) у світі такий же, як і в ідей. Субстанція породжує атрибути, потім затрачає модус, потім з'являються і зникають реальні речі. Рух і спокій - рівноправні модуси протяжності. субстанція вічна і безконечна. Субстанція є природою творящою, а модуси – природою створенною. Субст - єдина, її сутність виключає всяку безліч. Модусів же нескінченна безліч. Вони відносяться до субст як незліченні крапки, що лежать на прямій відносяться до самої прямої. Прир. Існує сама по собі, незалежно від розуму і поза розумом. Нескінченний розум міг би осягати безконечну субстанцію у всіх її видах і аспектах. Але наш розум не безконечний. Тому він осягає субстанцію як нескінченну лише в 2 аспектах: як протяжність і як мислення. ( атрибути субстанції). Людина як предмет пізнання, не складає ніякого виключення. Людина є істота, в якій модусові протяжності - тілу, відповідає модус мислення - душа. У будь-якому випадку людина - частина природи.

Свобода є центральною проблемою етики Спінози. Він не протиставляє її з необхідністю, а розглядає у діалектичній єдності з нею. Вільною називається лише така річ, яка існує лише ч-з необхідність своєї природи. Ототожнивши свободу і необхідність, він ввів поняття „вільної необхідності”, тобто внутрішньої на противагу зовнішньому примусові. З цієї точки зору річ буде вільною, якщо діятиме, виходячи з необхідності власної природи, а такою річчю м.б.лише Бог, або субстанція.. остання є причиною самої себе, вона не знає зовнішнього примусу. Усі інші речі є вимушеними і залежать від зовнішніх обставин.

Так само детермінована у своїй поведінці і людина. Всі уявлення про її свободу Спіноза визначає як суб’єктивні ілюзії. Індивід, керований афектами, виявляє цілковиту залежність від зовнішньої природи, обставин життя. Єдине, на що здатна люлина – це пізнання природної необхідності і примирення з нею. Тому свобода полягає у здатності підпорядковувати свої емоції велінням розуму, знанню цієї необхідності. Отже свобода людини – це панування її над собою, але не над зовнішньою природою.