67. Декарт р. Міркування про метод (вчення про основні правила методу пізнання з позицій раціоналізму).

Рене Декарт був родоначальником нової ф-ї у Франції. Своїм завданням вважав утвердження практичної цінності науки як знаряддя людської могутності. Створив с-му раціоналізму, стояв на позиціях дуалізму. Свої погляди виклав у „Міркуваннях про метод”, „Принципи ф-ї”, „Роздуми про першу ф-ю”. Лише володіючи правильним методом, вважав він, можна побудувати с-му вірогідного знання.розуміння природи наукового методу сформувалось у нього під впливом математики. Він був одним із творців математики нового часу. Свої методологічні розробки ґрунтує на методі логічної дедукції. Розуміння цього м-ду дістало відображення у 4х правилах.

На основі свого раціоналізму Декарт створює вчення про метод, в якому сформульовані чотири правила:

1) ясність і виразність пізнання, що не викликає ніяких сумнівів;

2) розділяти всяке питання, що досліджується на стільки частин, скільки потрібно для кращого його розуміння;

3) мислити по порядку, починаючи з речей найбільш простих і поступово підіймаючись до самих складних;

4) повнота пізнання – не можна упускати нічого істотного Д.був переконаний, що наукове знання утворює єдину логічну с-му і все, що ми можемо пізнати, закономірно випливає одне з одного. Проте вірогідність с-ми наукового пізнання залежить в кінцевому підсумку від тих вихідних принципів, на які спирається мислення у своїх логічних висновках і доказах. Пошуки першопочатків своєї ф-ї Д. Починає з вимоги піддати сумніву всі без винятку знання. Це вихідний пункт його ф-ї. За доп.сумніву Д.прагне звільнитися від тих самих примар. З якими вів боротьбу Бекон. Концепція попереднього очищення важлива тим, що розум у своїй діяльності не має зовнішніх критеріїв і може спиратися лише на самого себе. Для нього важливо не схибити з самого початку, не взяти за основу помилкове судження інакше уся с-ма втрачає вірогідність. Сумніву підлягає все, що має для цього щонайменший привід, насамперед це стосується чуттєвого досвіду, сумнівним є навіть існування чуттєвих речей. Безсумнівним є лише сам факт сумніву та буття того, хто сумнівається, не можна сумніватися, не існуючи:” Я мислю, отже я існую”. Обєктивного значення мислення досягає лише завдяки своїй причетності до Бога – найвищої духовної субстанції. Правдивість Бога розглядається як гарант достовірносі результатів діяльності інтелекту. Визнавши достовірність існування як духовного, так і матеріального світу, Д.розглядає їх як незалежні, цілком відмінні одна від одної субстанції. Дуалістичний світогляд Д.призводив до теоретичних вад, до однобічного бачення світу. Намагаючись максимально розвести духовну і матеріальну субстанції, він перетворив матерію на щось пасивне, бездіяльне, саме по собі позбавлене руху і життя. Такою ж абстракцією виявляється і душа, що існує без тіла. Головним атрибутом духовної субстанції вважав мислення., яке є її сутністю. Для свого існування вона не потребує якогось місця у просторі, не залежить від інших природних речей і м.б.створена лише надприродною силою – Богом. Модусами мислення є розум і воля. Головна функція мислення в пізнанні через ідеї. Д.розрізняв 3 види ідей: чуттєві (спричинені ззовні), створені нами самими; вроджені (вони найважливіші, бо даються Богом).