
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Філософія як специфічна форма суспільної свідомості. Основне коло філософських проблем. Предмет та функції філософії.
- •4. Основне питання філософії як філософська проблема: історія і сучасність.
- •5. Основні методи філософського пізнання. Діалектика і метафізика.
- •6. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •7. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •8. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).
- •10. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •11. Філософська система Аристотеля.
- •12. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •13. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •14. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •15. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •16. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •17. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •18. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •19. Матеріалістичний сенсуалізм д.Локка та ідеалістичний сенсуалізм Дж.Берклі у філософії Нового часу.
- •20. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Просвітництва (деїсти: ш.Л.Монгеск'є, Вольтер, ж.-ж.Руссо; матеріалісти: ж.Ламегрі, д.Дідро, п.Гольбах, ка.Гельвецій).
- •21. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •22. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •23. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •24. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Провідні ідеї, характерні риси і основні проблеми діалеіпико-матеріалістичної філософії.
- •27. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії ірраціоналізму (а.Шопенгауер, ф.Ніцше): порівняльний аналіз.
- •28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •30. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •33. Еволюція сучасної релігійної філософії: неотомізм, персоналізм, тейярдизм.
- •34. Основні методологічні концепції мови науки і природна мова у неопозитивізмі: логічний позитивізм, лінгвістичний позитивізм.
- •35. Концепція розвитку наукового знання за к.Поппером і теорія наукових революцій за т.Куном у філософії постпозитивізму.
- •36. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •37. Специфічні риси і коло проблем сучасної герменевтики як теорії розуміння, методу гуманітарних наук, мистецтва тлумачення текстів та інших досягнень культури людства (х.-г.Гадамер).
- •38. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •39. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •40. Поняття методу і методології. Класифікація методів.
- •41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •44. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •45. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •46. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •47. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •48. Поняття закону. Класифікація законів.
- •49. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії.
- •51. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •52. Генеза свідомості як філософська і наукова проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •53. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •54. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •56. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •57. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •58. Альтернативи діалектики як концепції розвитку (метафізика), як логіки (софістика та еклектика), як гносеології (релятивізм і догматизм).
- •59. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •60. Суб'єкти суспільного розвитку. Місце та роль культурно-історичного суб'єкта у соціальній структурі суспільства та проблема його формування в умовах побудови в Україні громадянського суспільства.
- •61. Платон (Арістокл). Гїппій Більший (ідея прекрасного).
- •62. Аристотель. Метафізика (вчення про основні принципи буття).
- •63. Аврелій Августин (Блаженний). Сповідь (вчення про створіння Всесвіту, поняття часу та основні ознаки його вимірювання).
- •64. Тома Аквінський. Сума теології (вчення про буття Бога).
- •66. Бекон ф. Новий Органон (вчення про індукцію як істинний метод (шлях) пізнання, поняття чотирьох видів ідолів, які обсідають уми людей).
- •67. Декарт р. Міркування про метод (вчення про основні правила методу пізнання з позицій раціоналізму).
- •68. Спіноза б. Етика, доведена геометрично (пантеїстичне розуміння Бога як субстанції, поняття атрибуту і модусу. Свобода як пізнанна необхідність).
- •69. Сковорода г.С. Нарюсс (вчення про світ, що складається з двох натур); Потоп зміїн (вчення про три світи).
- •70. Кант і. Критика чистого розуму (переворот у теорії пізнання).
- •71. Гегель г.В.Ф. Енциклопедія філософських наук (філософська система гегеля: 1) логіка; 2) філософія природи; 3) філософія духу)
- •72. Фейєрбах л.А. Сутність християнства (аналіз релігії як соціокультурного феномена).
- •74. Конт о. Курс позитивної філософії (фрагмент: вчення про три теоретичні стани у розвипсу пізнання - теологічний або фіктивний; метафізичний або абстрактний; науковий або позитивний).
- •75. Маркс к. Економічно-філософські рукописи 1844 року... (поняття комунізму та його типів; проблема відчуження людини та шляхи її розв'язання).
- •77. Юркевич п.Д. Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого (поняття серця як осередку духовного життя людини, яке визначає сутність особистості).
- •78. Соловйов b.C. Оправдання добра. Моральна
- •79. Джеймс у. Прагматизм (поняття прагматизму,
- •80. Вітгенштейн л. Філософські дослідження
- •81. Франко і. Я. Що таке поступ? (розуміння поступу з позиції еволюціонізму).
- •82. Фрейд з. Я і Воно (поняття свідомого і несвідомого у психіці людини як основа психоаналізу).
- •83. Бердяєв м. О. Про призначення людини (специфіка філософії як дослідження людини з людини і в людині як належної до царства духу).
- •84. Вернадський в. І. Наукова думка як планетне явище (біосфера як основна галузь наукового знання; біогеохімічна енергія та її нова форма: енергія людської культури, яка створює ноосферу).
- •85. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •86. Фромм е. Втеча від свободи (основна ідея: ідеологія і культура взагалі коріняться в соціальному характері; сам соціальний характер формується устроєм життя суспільства).
- •87. Сартр ж.-п. Екзистенціалізм - це гуманізм (християнських і атеїстичних екзистенціалістів об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності).
- •88. Камю а. Сіф про Сізіфа. Есе про абсурд (точка зору: абсурд не в людині і не в світі, а в їх спільній пристуності. Сізіф -абсурдний герой).
- •89. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •90. Кун т. Структура наукових революцій (концепція історичної динаміки наукового знання розкриває значення поняття наукової спільноти; парадигма як домінантна модель або «дисциплінарна матриця»).
66. Бекон ф. Новий Органон (вчення про індукцію як істинний метод (шлях) пізнання, поняття чотирьох видів ідолів, які обсідають уми людей).
Важливий пункт Бекона – вчення про метод. Символічна назва праці про метод – „Новий Органон”. Він підкреслює відмінність нової логіки від „Органону” Аристотеля. Різниця полягає в тому, що Аристотель залишає осторонь питання про виведення вихідних принципів, на яких ґрунтується процес логічного міркування.через це схоластична наука не має надійного грунту, аїї результати слабо пов’язані з реальністю. Нова логіка повинна озброїти науку надійним методом виведення цих принципів, так спрямувати людський розум, щоб він не відривався від життя. Бекон непохитно відстоював пізнаваність природи, вважаючи, що питання про пізнаваність природи вирішується не спорами, а досвідом. Природа пізнавана, але на шляху пізнання має безліч перешкод, помилок, які засмічують свідомість людей. Бэкон розрізнює чотири види помилок: чотири види “ідолів” (помилкових образів), або привиди. Це – “ідоли роду”, “ідоли печери”, “ідоли ринку” і “ідоли театру”.
“Ідоли роду” – ведуть до помилкових уявлень про світ і є наслідком обмеженості людського розуму, органів чуттів. Люди до природи речі домішують свою власну природу, спотворюючи, таким чином, дійсну картину світу. Тому свідчення своїх почуттів люди постійно повинні зіставляти з речами, предметами природи, перевіряти їх правильність і зменшувати шкоду, що наноситься пізнанню привидами роду.
“Ідоли печери” – це помилкове сприйняття дійсності, властиве окремим людям або індивідуальна помилка людини. Кожна людина має свій внутрішній суб’єктивний світ (“свою печеру”), який спотворює її думки про явища світу. “Привиди печери” витікають з природжених властивостей індивіда, його освіти, виховання і т.п.
“Ідоли ринку” – це помилкові поняття, які породжені вживанням неправильних слів, поширених частіше за все на ринках. В одні і ті самі слова люди часто вкладають різне розуміння, що веде до безрезультатних, пустих балачок і утрудняє пізнання природи.
“Ідоли театру” – це неправильне уявлення про світ, що виникло на основі некритичного засвоєння різних філософських поглядів і систем. Подібні уявлення зображають видуману картину світу, а не дійсну природу речей.
У критиці “ідолів” Бекон намагався звільнити свідомість людей від пережитків схоластики, створити умови для наукового вивчення природи. Правильне пізнання веде до панування людей над природою. Але підпорядкувати природу можна тільки на основі вивчення і використання властивих їй законів.
Після усунення помилкових поглядів можлива побудова нової науки на основі вірної думки. По Б. ця наука повинна бути раціональною переробкою фактів досвіду. Головна задача – це створення нового методу пізнання. Суть цього методу, який детально розробив Бекон, складається в: 1) спостереженні фактів, 2) в їх систематизації і класифікації, 3) у відсіканні непотрібних фактів, 4) в розкладанні явища на складові частини, в перевірці фактів на досвіді і 6) в узагальненні. У процесі спостереження, дослідник збирає факти, за допомогою експеримента він їх перевіряє, а потім робить узагальнення.
.