64. Тома Аквінський. Сума теології (вчення про буття Бога).

Вчення Т.А. засноване на докладному вивченні Аристотеля. Основою філософсько-теоретичної системи стала версія про гармонію віри та розуму, він виділяє:

-існують істини які можна осягнути природнім розумом(царина науки і філософії);

- існ. Істини, які перевищують людські можливості(вони даються лише в божественному об’явленні і торкаються питань створення світу, безсмертя та спасіння душі)

- існ. Речі, які можна розуміти як із допомогою розуму, так із допомогою віри( тут філос і теологія пов співпрацювати, Але філос пов узгоджуватись з теологією)Розум і віра спрямовані на пізнання однієї істини – Бога, але роблять це різними шляхами: розум спирається на науку і філософію, віра – на теологію. Тома поділив усі науки і знання на: теологію об’явлення, природну теологію, філософію(яка об’єднувала усі інші науки).

Головною працею вважається „Сума теології” і „Сума проти язичників”. В „Сумі теології”(сукупносі теологічних вчень)розробляється католицька догматика. Це є основна праця всієї схоластичної теології. Галузі науки і віри чітко визначені. Задачі науки зводяться до пояснення закономірностей світу. Та хоча пізнання є об’єктивним та істинним, воно не може охопити усе. Над царством ф-го, метафізичного пізнання є інше царство, яким займається богослів’я. Сюди не можна проникнути силою мислення. Область найсуттєвіших таїнств християнської віри залишається для А. поза ф-м розумом і пізнанням – божественне одкровення „те, що приподано богом в одкровенні, слід приймати на віру.” Проте між наукою та вірою нема протиріч. Християнська істина стоїть вище від розуму, але не протиречить йому. Істина м.б. одна, бо йде від Бога. Ф-я повина служити вірі, сама вона не може довести надприродну істину, але може послабити виставлені проти неї аргументи. Буття Бога м.б. доведене розумом. Вислів „Бог існує” не є очевидним для розуму і п.б. доведений. „Сума теології” містить 5 доказів 1“Все, що рухається, має причиною свого руху дещо інше”. Так як ніщо не може одночасно бути саме по собі і рухомим, і рухомим без стороннього втручання, що цим рухомим початком і є Бог.

2 Все, що ми бачимо, з чим стикаємося, – є наслідок чогось, що породило це дещо, тобто все має свою причину. Але і ці причини мають свої причини. Ітак до безконечності, точніше, до самої головної з них – до Першопричини, тобто ми знову приходимо до Бога.

3Ми сприймаємо все, що відбувається навколо нас, як необхідне, або випадкове. Але випадковість – це лише недоступна для нас необхідність. Для Бога випадковостей не існує, тому потрібно признати Бога, щоб зрозуміти все, що відбувається.

4Різні речі володіють різним ступенем краси. Але тоді повинен бути і еталон, мірило цих красот. Цей еталон – Бог.

5Все рухається, розвивається. Куди? Тільки Бог може задати ціль для всього, що відбувається в природі.

Пізнати Бога можна 3ма способами: опосередковано Божим впливом в природі, все м.б. зрозумілим як частинка нескінченної досконалої сутності Бога, на основі подібності творця і створеного. У створеному Бог реалізує свої ідеї.

Людська душа безтілесна, вона є чиста форма без матерії. Цим зумовлюється її незнищенність і безсмертя. Прагнення людини до безсмертя пояснював як доказ безсмертя душі. Розрізняє вегетативну (рослинну), сенситивну (у тварин) душу та розумну, яка не вмирає. У людини додається інтелектуальна здатність – розум. Розуму він надає перевагу перед волею. Джерелом пізнання є не належність до божественних ідей, а чуттєве сприйняття, яке потім обробляється інтелектом. Пізнання сутності можливе за допомогою абстракції. Сенс життя бачить у щасті, яке розумів як пізнання і споглядання Бога. Пізнання – найвища функція людини, а Бог невичерпний предмет пізнання.

65. Ніколас Кузанський. Про учене незнання (пантеїстична тенденція та її зв’язок з діалектичною ідеєю взаємодії всього сущого, вчення прозбіг протилежностей, про згорнення світу у богові і розгортанні бога у світі)

Один із родоначальників італійської натурф-ї. Одним з найважливіших творів є „Про вчене незнання”, у якому виклав ідею зв’язку, єдності протилежностей, безконечності Всесвіту та ін. Головною проблемою була проблема Бога та його співвідношення зі світом. Офіційною точкою зору було вчення, згідно з яким, Бог, створюючи цей світ перебуває поза ним, перевершуючи його своєю могутністю та досконалістю. Основною тенденцією у ф-ї К.було прагнення подолати розрив між земним і небесним, зблизити Бога і світ (пантеїзм – ототожнення світу з Богом). Основу пантеїстичної онтології К. становить вчення про абсолютний максимум і мінімум та їх єдність. Абсолютний максимум – це одна з назв Бога, це єдине начало, поза яким нічого немає і не м.б. А це означає, що він один у своєму роді і йому ніщо не протистоїть. Б-я найдрібніша частка життя належить йому. Звідси К.робить висновок, що абс мінімум належить абс.максимуму. Максимум і мінімум – протилежності, але взяті у своєму граничному виразі, вони збігаються. Абс.максимум і є збігом протилежностей. Протилежності властиві лише речам, які підлягають збільшенню чи зменшенню, абс.максимуму вони не властиві. Він вищий за всі протилежності. Отже осягнути його можна, лише долаючи їх і розкриваючи їхню єдність. Проте досягти цього звичайним розумом, що пристосований для пізнання скінченних речей, неможливо. Звідси і поняття „вченого незнання”, тобто розуміння обмеженості мислення, нездатності звичайного розуму за допомогою конечних визначень осягнути безконечну природу абсолюту. Його нескінченність можна або пізнати інтелектуальним спогляданням, або символічно виразити математичними поняттями. К.нерідко використовує аргументи, запозичені з математики. Н-д, багатокутник, кількість сторін якого прямує до нескінченості, збігається з колом. Якщо Бог виступає як єдність усіх протилежностей, то він має також перебувати у єдності зі створеними ним речами. Діалектичний принцип розуміння Бога вимагає єдності причини та наслідку, творця і його творіння. Бог і всіт взпроникають одне в одне, тому діалектичний принцип єдності протилежностей х-є не лише Бога, а й кожну окрему річ. Діалектичний принцип у нього доповнюється принципом загального зв’язку. Єдність, або зв’язок Бога зі світом, у самому світі виявляється як органічна єєдність речей між собою. Для пояснення світу застосовує гасло „Усе в усьому”(Анаксагора). Своє розуміння єдності Бога і світу конкретизує у вченні про згортання множинного світу в єдності Бога і про розгортання Бога у світ, як варіант неоплатонівської теорії, згідно якої Бог створює світ шляхом самовитікання своєї сутності. Таке розуміння божественного творіння знищувало відмінність між Богом і світом, адже світ виступає як одна із іпостасей Бога. Світ з усіма його відмінностями є результатом саморозгортання абсолютної єдності Бога..світ із самого початку присутній у Бозі, але ідеальним чином, він згорнутий у ньому так, що всі його протилежності і відмінності зведені тут до неподільної тотожності. Світ же реальних речей є тим самим Богом, але таким, що розгорнув свою сутність. Те, що у Бозі згорнуто в абс.єдність, у світі розгорнуто у багатоманітності речей.

Поняття Всесвіту є другим за значенням після поняття абс.максимуму. Це таке первинне начало речей, як і Бог, тільки конкретно обмежене. На відміну від безконечності Бога, безконечність Всесвіту - це безмежність, нескінченний процес, який ніколи не м.б. завершений. К. був одним з перших, хто поширив властиву Богові нескінченність на природу, на матеріальний світ. Якщо цей світ безмежний у часі, то втрачає всякий сенс твердження про його початок і кінець. Виходячи з ідеї нескінченності всесвіту, К.взагалі відкинув думку про існування б-я нерухомого центру. Всесвіт він порівнював із сферою, центр якої повсюди.

Всупереч традиційним для християнства поглядам на людину як гріховну істоту, К.підкреслював її високу цінність. Людина належить світові, є однією з його частин, але такою частиною, яка втілює у собі ціле світу, його безконечну сутність. Вона є вищою ланкою природи, у якій природа досягає найвищої досконалості. Людина стає земним втіленням Бога. Вона є єднальною ланкою між Богом і речами, тому є мірою всіх речей. Христос є граничним виразом людської досконалості, до якого прагне людська природа. Христос у К. не стільки спаситель людства, скільки вирах його безмежних можливостей.

Досліджуючи пізнавальні здібності людини, К.підкреслював особливе значення чуттєвого досвіду, з якого починається б-я пізнання. Однак вищим рівнем пізнавальної діяльності розуму є інтелект.