63. Аврелій Августин (Блаженний). Сповідь (вчення про створіння Всесвіту, поняття часу та основні ознаки його вимірювання).

Сповідь – це лірична автобіографія, яка описує внутрішній розвиток Августина, від немовляти до зрілості. Твір побудований у формі монологу, автор часто звертається до бога із запитаннями, розмірковує. Він зумів показати протиріччя становлення особистості, від констатації темних куточків душі А. приходить до висновку про необхідність божественної благодаті, яка виводить особистість від гріховної інерції і тим самим спасає.

Бог є вище буття, вища субстанція, вища (нематеріальна) форма, вище благо. Ототожнюючи бога з буттям, Августин слідує священному писанню. У Ветхому заповіті бог повідомляє про себе людині: “Я есмь Сущий”. На відміну від бога, створений світ не володіє такою самостійністю, бо існує не завдяки собі, а завдяки іншому; звідси відбувається непостійність, мінливість, скороминущий характер всього, що ми зустрічаємо в світі. Християнський бог, хоч сам по собі недоступний для пізнання, проте, відкриває себе людині, і його прозріння виявлене в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основний шлях богопізнання.

Августин розвиває вже наміченне християнською теологією вчення про творіння природи богом з нічого актом своєї волі, своєї вільної волі. Зовсім вільно, а точніше говорячи, довільно, не побуждаємий до того ніякою необхідністю та ніякою потребою, бог позачасовим актом творення створює речовину (матерію), простір та час.

Августин намагається здійснити аналіз поняття час, розмірковує про сутність трьох часів: минулого, теперішнього та майбутнього, робить висновок, що виміряти час можна лише розумом.

Шо таке час коли минулого вже нема, а майбутнього ще немає? І сам час теперішній, якщо б він був завжди теперішнім і не пропадав у минулому, то не був би вже часом, а був би вічністю. Отож, коли теперішній час, щоб бути часом, має пропадати в минувшині, то як же ми можемо твердити, що він "існує, ми маємо право сказати, що час "існує" хіба тільки тому, що він прямує в небуття.

Ми вимірюємо час не інакше, як тільки в ту мить, коли він проминає, бо ж вимірюємо його тим нашим уявленням, яке маємо про нього Ці три способи є в нашому дусі, однак деінде я їх не бачу. Теперішність речей минулих - пам'ять; теперішність речей теперішніх - їх пряме бачення; теперішність прийдешності — це сподівання.

Таж ми її вимірюємо тільки тоді, коли вона проминає, коли ж вона проминула, ми її вже не вимірюємо, бо вона вже не має існування.

Але звідки приходить, яким шляхом переходить, куди йде час, коли ми його вимірюємо? Звідки ж, як не з прийдешності? Яким шляхом, як не через теперішність? Куди, як не до минувшини? Виходить, із того, чого ще немає, він переходить через те, що не має протяжності, а пропадає в тому, чого вже нема.

Таким чином, генетичний початок всього сущого – бог. Але він же й і субстанційний початок. Бог не тільки створив природу з нічого, але й постійно підтримує її в існуванні, безперервно відтворюючи світ шляхом безперервного творення, відтворення природи. Без цього перманентного творення, креаціонізма, природа тут же провалиться в небуття, з якого вона колись була витягнута.

У Августина історія подібна стрілі, що летить, а не собаці, яка ловить хвіст (кругообіг). Історія людства має початок, має зміст та має кінець, завершення. Зміст історії в перемозі християнства у всесвітньому масштабі, в християнізації всього людства. Її початок – творення першолюдей. В основу періодизації історії людства Августин поклав “Біблію”. Він поділив історію на 6 періодів. П’ять періодів у нього пов’язані з старим завітом. Шостий період почався з першого пришестя Ісуса Христа. Він закінчиться “другим пришестям”, страшним судом, відділенням грішників від праведників.