51. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).

Матерія Ленін це філософська категорія для позначення об’єктивної реальності яка дана людині в відчуттях, яка відображається нашими відчуттями і існує незалежно від них.

Матерія і рух нерозривні, пов’язані 1 з 1-м. Немає нерухомої матерії і немає нематеріального руху. В філософії поняття рух і розвиток ідентичні. Рух це елемент стійкості і мінливості. Спокій це відносний момент руху. Форми руху матерії: 1 Механічна(просте переміщення тіл) 2 Фізична (притягання відштовхування) 3 Хімічна( реакції), 4 Біологічна( клітина( 5 Соціально – суспільна(свідомість). 1-4 це матеріальні форми руху. 1-3 це нежива матерія 4-5 жива матерія. 5 є ідеальною матерією.

Простір і час – загальні умови і кордони будь-яких змін. Емпірично вони роздвоюються на простір і час і виявляються як зовнішні форми співіснування і послідовності. Теоретично простір і час визначаться в діалектиці як загальні форми існування матерії.

Час і простір оберт реальний існують, як форми буття речей. Простір визначає визначений характер співіснування обертів, простір багатомірний. Час визначає визначений порядок зміни явищ. Час однонаправленний. Від минулого через сьогоднішнє і до майбутнього.Перцептуальні простір і час відображають реальний простір і час, доказом чого є практична діяльність людей, так і сама можливість перебування їх в об’єктивному світі. Концептуальний простір – це абстрактна модель реальних просторово-часових відносин.

У XVII в. геометрію вважали наукою про фізичний простір. Ще Галілей розглядав час як безперервний параметр, він набуває характеру абсолютності, незалежності від виникаючих в йому подій. У той час можливі були абсолютно різні уявлення про природу простору при визнанні однієї і тієї ж евклідової геометрії. Так, Ньютон вважав, що простір і час носять субстанційний характер, не вимагають наявності носія. Простір є вакуумом так же реальним, як і протяжні тіла. Декарт же вважав, що всі проміжки між тілами заповнені тонкою матеріальною оболочкою – пленумом, оскільки простір, на його думку, не має значення реальності поза матерією.Канта: простір і час як апріорні форми споглядання і суб’єктивні (не належать світу речей в собі), і абсолютні (є єдино можливими для всіх суб’єктів).

Якщо ж не зосереджуватися тільки на гносеологічному визначенні матерії, а розглядати її, враховуючи розвиток сучасної науки і філософії, то можна виокремити:

1) Онтологічні складові: а) рух та його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2) Гносеологічні принципи: а) пізнаваність; б) об’єктивність; в) реальність.

Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Рух — це суперечність. Рух, зміна є такою єдністю протилежностей, коли вони взаємно передбачають одна одну, коли немає однієї без взаємозв’язку з іншою. Постійне виникнення й одночасне вирішення даної суперечності і є рухом. Тому розвиток слід вважати вищою формою руху і зміни, точніше, сутністю руху, а рух можна визначити як будь–яку зміну явища чи предмета. Рух — це зміна взагалі. Це є спосіб існування матерії.

Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово–часові характеристики має будь–яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Єдність просторово–часових властивостей світу називають просторово–часовим континіумом, а їх універсальність і цілісність (континуальність) — формою організації всього розмаїття нескінченого світу.

Визначень простору і часу існує дуже багато, але вони всі гіпотетичні та дискусійні. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, яка характеризується співіснуванням об’єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо зв’язана з простором і рухом об’єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.