
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Філософія як специфічна форма суспільної свідомості. Основне коло філософських проблем. Предмет та функції філософії.
- •4. Основне питання філософії як філософська проблема: історія і сучасність.
- •5. Основні методи філософського пізнання. Діалектика і метафізика.
- •6. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •7. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •8. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).
- •10. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •11. Філософська система Аристотеля.
- •12. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •13. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •14. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •15. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •16. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •17. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •18. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •19. Матеріалістичний сенсуалізм д.Локка та ідеалістичний сенсуалізм Дж.Берклі у філософії Нового часу.
- •20. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Просвітництва (деїсти: ш.Л.Монгеск'є, Вольтер, ж.-ж.Руссо; матеріалісти: ж.Ламегрі, д.Дідро, п.Гольбах, ка.Гельвецій).
- •21. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •22. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •23. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •24. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Провідні ідеї, характерні риси і основні проблеми діалеіпико-матеріалістичної філософії.
- •27. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії ірраціоналізму (а.Шопенгауер, ф.Ніцше): порівняльний аналіз.
- •28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •30. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •33. Еволюція сучасної релігійної філософії: неотомізм, персоналізм, тейярдизм.
- •34. Основні методологічні концепції мови науки і природна мова у неопозитивізмі: логічний позитивізм, лінгвістичний позитивізм.
- •35. Концепція розвитку наукового знання за к.Поппером і теорія наукових революцій за т.Куном у філософії постпозитивізму.
- •36. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •37. Специфічні риси і коло проблем сучасної герменевтики як теорії розуміння, методу гуманітарних наук, мистецтва тлумачення текстів та інших досягнень культури людства (х.-г.Гадамер).
- •38. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •39. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •40. Поняття методу і методології. Класифікація методів.
- •41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •44. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •45. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •46. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •47. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •48. Поняття закону. Класифікація законів.
- •49. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії.
- •51. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •52. Генеза свідомості як філософська і наукова проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •53. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •54. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •56. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •57. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •58. Альтернативи діалектики як концепції розвитку (метафізика), як логіки (софістика та еклектика), як гносеології (релятивізм і догматизм).
- •59. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •60. Суб'єкти суспільного розвитку. Місце та роль культурно-історичного суб'єкта у соціальній структурі суспільства та проблема його формування в умовах побудови в Україні громадянського суспільства.
- •61. Платон (Арістокл). Гїппій Більший (ідея прекрасного).
- •62. Аристотель. Метафізика (вчення про основні принципи буття).
- •63. Аврелій Августин (Блаженний). Сповідь (вчення про створіння Всесвіту, поняття часу та основні ознаки його вимірювання).
- •64. Тома Аквінський. Сума теології (вчення про буття Бога).
- •66. Бекон ф. Новий Органон (вчення про індукцію як істинний метод (шлях) пізнання, поняття чотирьох видів ідолів, які обсідають уми людей).
- •67. Декарт р. Міркування про метод (вчення про основні правила методу пізнання з позицій раціоналізму).
- •68. Спіноза б. Етика, доведена геометрично (пантеїстичне розуміння Бога як субстанції, поняття атрибуту і модусу. Свобода як пізнанна необхідність).
- •69. Сковорода г.С. Нарюсс (вчення про світ, що складається з двох натур); Потоп зміїн (вчення про три світи).
- •70. Кант і. Критика чистого розуму (переворот у теорії пізнання).
- •71. Гегель г.В.Ф. Енциклопедія філософських наук (філософська система гегеля: 1) логіка; 2) філософія природи; 3) філософія духу)
- •72. Фейєрбах л.А. Сутність християнства (аналіз релігії як соціокультурного феномена).
- •74. Конт о. Курс позитивної філософії (фрагмент: вчення про три теоретичні стани у розвипсу пізнання - теологічний або фіктивний; метафізичний або абстрактний; науковий або позитивний).
- •75. Маркс к. Економічно-філософські рукописи 1844 року... (поняття комунізму та його типів; проблема відчуження людини та шляхи її розв'язання).
- •77. Юркевич п.Д. Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого (поняття серця як осередку духовного життя людини, яке визначає сутність особистості).
- •78. Соловйов b.C. Оправдання добра. Моральна
- •79. Джеймс у. Прагматизм (поняття прагматизму,
- •80. Вітгенштейн л. Філософські дослідження
- •81. Франко і. Я. Що таке поступ? (розуміння поступу з позиції еволюціонізму).
- •82. Фрейд з. Я і Воно (поняття свідомого і несвідомого у психіці людини як основа психоаналізу).
- •83. Бердяєв м. О. Про призначення людини (специфіка філософії як дослідження людини з людини і в людині як належної до царства духу).
- •84. Вернадський в. І. Наукова думка як планетне явище (біосфера як основна галузь наукового знання; біогеохімічна енергія та її нова форма: енергія людської культури, яка створює ноосферу).
- •85. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •86. Фромм е. Втеча від свободи (основна ідея: ідеологія і культура взагалі коріняться в соціальному характері; сам соціальний характер формується устроєм життя суспільства).
- •87. Сартр ж.-п. Екзистенціалізм - це гуманізм (християнських і атеїстичних екзистенціалістів об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності).
- •88. Камю а. Сіф про Сізіфа. Есе про абсурд (точка зору: абсурд не в людині і не в світі, а в їх спільній пристуності. Сізіф -абсурдний герой).
- •89. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •90. Кун т. Структура наукових революцій (концепція історичної динаміки наукового знання розкриває значення поняття наукової спільноти; парадигма як домінантна модель або «дисциплінарна матриця»).
50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії.
Мир явл. материальным. Он сост. из разл. предметов и процессов, которые превр. друг в друга, возник. и исчез., отражаются в сознании, существуя независимо от него. Ни один из этих предметов, взятый сам по себе, не м. быть отождествлен с материей, но все их многообразие, включая их связи, составляет мат. дейст-сть. Определение этого понятия было дано Лениным : “Материя есть ф. категория для обозначения объ. реальности, которая дана человеку в ощущениях его, которая копируется, фотографируется, отображается нашими ощущениями, существуя независимо от них.” 1) материя сущ. независ. от сознания; 2) она копируется, фотографируется, отображается ощущениями.Материя - фундаментальная исходная категория фил., от того или иного ее понимания зависит решение практ всех других ф проблем. От лат materia - вещество Это веществ значение удерживалось до 20в., когда произошла револ в физике. Сначала все качественное разнообр мира выводилось из какого-либо одного того же качества определенного, эмпирически воспринимаемого элемента. (огонь, вода...) Но уже Демокрит заметил, что с помощью одного качества определенного вещества невозможно объяснить происхождение другого, так как он не содержит принципа своего превращения. Дальнейшее развитие мысли привело к атомистике. Так зародилась дискретная картина мира. Она была очень плодотворной для фил. и науки в целом. С этой теорией связаны многие открытия в физике (тяжесть, теор. теплоты, сохранение в-ва...). Механика Ньютона позволяла объяснять большую часть явлений и событий мира на основе взаимодействия атомов.
Однако был открыт электрон. Атом оказался вовсе не мельчайшей частицей в-ва. Открытие электромагн полей и ядерных сил тоже внесли свою лепту. Поле - принципиально отличное от в-ва состояние материи. Но затем было доказано, что поле не только атрибут объекта, но и самостоят реальность, т.е. новый вид материи, основным свойством которого является непрерывность. Все это привело к фил. кризису - “Материя, как вещество, исчезла”.
Необходимо было освободить категорию материи от ее будто бы неразрывной связи с понятием вещества. Необходимо было определить материю - выделить такой предельно общий признак, который характеризует любые виды материи независимо от того, познаны они уже или еще только будут познаны в будущем. Таким общим признаком является свойство "быть объективной реальностью, существовать вне нашего сознания".
Исчезла не материя, а метафизическое представление о ней. Единственное свойство материи - “быть объективной реальностью, существовать вне нашего сознания.” Короче- “материя есть философская категория для обозначения объективной реальности, которая дана чел-ку в ощущениях его, которая копируется, фотографируется, отображается нашими ощущениями (как непосредственно так и опосредовано), существуя независимо от них”.
Существование любого материального объекта возможно только благодаря взаимодействию образующих его элементов. Так, атом существует т.к. осуществляется взаимодействие между ядром и электронами, живые организмы сущ. только благодаря взаимод. составляющих их молекул, клеток и органов; общество сущ. благодаря обмену деятельностью между людьми. Кроме внутреннего взаимодействия между элементами и частями происходит и взаимод. объектов с внешним окружением. Изменение в ф. обозначают понятием движения. Под движением материи нужно понимать не только механическое перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, кот. вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращ. элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деятельностью между людьми в процессе их социальной жизни. Материя не может сущ. вне движения. Любой ее объект сущ. лишь благодаря тому, что в нем воспроизводятся определенные типы движения. 1й тип движения - это дв-е, когда сохраняется кач-во предм. Сущ. еще один тип дв-я, связ. с переходом от одного кач-ва к друг., с изменением качеств. состояния предмета. Это м. быть разрушение предмета, распад его на составл. эл-ты, кот. предст. собой особые кач-ва, возник. в рез-те преобразования исх. предмета. Все эти формы не существуют независимо друг от друга и тем более в чистом виде. Они всегда находятся в тесной взаимосвязи. Каждая последующая форма движения включает в себя предыдущую. И социальная форма движения является высшей. Переход одних форм движения является всеобщим свойством материи.
Матерія і рух нерозривні, пов’язані 1 з 1-м. Немає нерухомої матерії і немає нематеріального руху. В філософії поняття рух і розвиток ідентичні. Рух це елемент стійкості і мінливості. Спокій це відносний момент руху. Форми руху матерії: 1 Механічна(просте переміщення тіл) 2 Фізична (притягання відштовхування) 3 Хімічна( реакції), 4 Біологічна( клітина( 5 Соціально – суспільна(свідомість). 1-4 це матеріальні форми руху. 1-3 це нежива матерія 4-5 жива матерія. 5 є ідеальною матерією.
Движение материи осуществляется в пространстве и во времени. Пространство - всеобщая форма бытия материи выражает протяженность материальных образований и соотношение их друг с другом. Время выражает не протяженность а длительность существования материальных объектов. Соотношение каждого из них с какими-то предшествующими и последующими материальными образованиями. Пространство и время не существуют изолировано, они так же вместе в единстве существуют, никогда не находятся в отрыве от движения материи. Но пространство и время противоречивы, и противоречивость выражается не только в том, что они одновременно абсолютны и относительны, но и в том, что они конечны и бесконечны. Вообще БЕСКОНЕЧНОСТЬ в Ф понимается как отрицание конечности. Пространство и время - единство бесконечного и конечного, при этом бесконечность следует понимать как в количественном и качественном отношении. Количественная бесконечность пространства это - не имеющая ни начала ни конца, нигде не прекращающаяся связь, примыкающих друг к другу материальных образований, систем. Качественная бесконечность означает бесконечное многообразие качественно различных уровней структурной организации мира.