4. Основне питання філософії як філософська проблема: історія і сучасність.

Ще в давнину філософами було відмічено існування матеріальних та ідеальних явищ (образів).

Вперше основне питання філософії було сформульовано Ф. Энгельсом в праці «Л. Фейербах та кінець німецької класичної філософії» (кін XIX в). Основне питання філософії – питання про відношення свідомості до буття, свідомості до матерії, духу до природи.

Основне питання філософії має дві сторони:

1. Вияснення проблеми що є первинним: матерія чи свідомість (онтологія). В залежності від відповіді виділяють матеріалізм (матерія первинна) та ідеалізм (первинна свідомість). В свою чергу розрізняють об’єктивний ідеалізм – признає духовне начало незалежне від свідомості – Платон(світ ідей), Гегель, Ф.Аквінский (в основі світу абсолютний дух); суб’єктивний ідеалізм – не допускає якої би то ні було реальності незалежно від нашої свідомості – Юм, Кант (в основі – свідомість людини). Соліпцизм – крайня форма суб’єктивного ідеалізму.

Історичні форми матеріалізму: 1) стихійний (наївний) м. стародавніх; 2) метафізичний(механістичний); 3) діалектичний.

В історії філософії були спроби об’єднати матеріалізм та ідеалізм, зняти основне питання філософії. Наприклад, Декарт - представник дуалізму – вважав, що “існують дві субстанції – матеріальна та духовна”. Властивості: матеріальна – протяжність; ідеальна – мислення.

2. вияснення проблеми пізнання світу: чи здатна людина за допомогою своїх інтелектуальних можливостей пізнати світ (Гносеологія). Багато філософів (матеріалісти) признають пізнаваємість світу, але є філософи, котрі не признають пізнаваємість світу (Агностицизм). Або частково признають чи підвергають сумнівам (скептицизм).

Представники екзистенціоналізму (існування людини) розуміють буття людини з позицій песимізму – це трагічне буття. Людині притаманний страх перед смертю. Цей страх впливає на саму Людину та штовхає його до різних дій.

А. Камю, – “вирішити, варте життя труда бути прожите, чи воно не варте цього, – значить відповісти на основне питання філософії”

Філософія позитивізму (філософія науки). О. Конт називав основне питання філософії та інші важливі проблеми псевдо проблемами, вони заважають прогресу. Філософія повинна займатися не вічними, а конкретними проблемами.

імпіріокритицизм (дослідження методології наук, виділення загальних проблем конкретних наук) – Э. Мах, – “Традиційні філософи штучно розділили світ на матеріальний та ідеальний, а потім здійснили інтерекцію (вкладання) матеріального в ідеальне і штучно зробили цю проблему.”

5. Основні методи філософського пізнання. Діалектика і метафізика.

Метод – спосіб пізнання, дає висновки, правила про шляхи і способи пізнання дійсності та засоби впливу на неї.

Поняття "діалектика", якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень:

1) в античній філософії - мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку - вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів;

2) у Гегеля діалектика - це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсол. духу";

3) діалектика - це теорія розвитку не лише "абсолютної ідеї", "абсолютного духу", як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо;

4) діалектика - це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання;

5) діалектика - це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти;

6) діалектика - це загал метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Діалектика спирається на три основні, універсальні закони: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення. Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, тому що діють у природі, суспільстві та пізнанні.

Якісні зміни, що відбуваються в об'єктивному .світі, здійснюються лише на основі кількісних змін. Кожний перехід кількісних змін у якісні означає одночасно і перехід якісних змін у нові кількісні зміни.

Все в світі складається з протилежностей. Їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі.

Діалектичне заперечення означає не просте знищення чи механічне відкидання старої якості, а її подолання, зняття. Першим термін діалектичне заперечення запровадив у філософію Гегель.

Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, а тому орієнтує на конкретне, багатостороннє вивчення об'єктивних процесів. Діалектика, на відміну від інших концепцій розвитку, розглядає предмети і явища не ізольовано один від одного, а в їхньому взаємному зв'язку, а отже, й у взаємодії, та суперечливості. Тому діалектика є альтернативою усіх теорій, вчень, течій і напрямків, котрі відкидають, ігнорують чи фальсифікують об'єктивні принципи зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення, таких, як метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм, "негативна" діалектика.

Розглянемо також і альтернативи діалектики. Почнемо з метафізики - антиподу діалектики як теорії розвитку.

Термін "метафізика" дослівно означає "після фізики". Він був уперше застосований у зв'язку з класифікацією філософської спадщини Аристотеля Андроніком Родоським (І ст. до н.е.). Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософського значення.

Поняття "метафізика" в історико-філософському аспекті має ряд значень:

1) - це синонім філософії;

2)метафізика в буденному розумінні вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого,умоспоглядального;

3) - це наука про з'ясування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою методів конкретних наук;

4) - це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці.

В значені "антидіалектика" термін "метафізика" запровадив у філософію Гегель.

Під метафізикою розуміють також надчуттєву реальність, яка знаходиться за межами людського сприйняття, досліду, експерименту. Однак експерименту, досліду людини та людства доступна лише дуже мала частина загального, все інше лежить за межами людського відчуття. Роздуми про це і є метафізика.

Розглядаючи альтернативність метафізики і діалектики, необхідно, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозумним, безрезультатним. Метафізика - це історична філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в розвитку філософії. Однак з розвитком науки метафізика виявила свою недостатність як філософська теорія розвитку і поступилася діалектиці, однак використовується як метод наукового пізнання.

Різновиди метафізики: 1. Еклектика (довільне, відірване від дійсності, штучне з'єднання різних явищ в одне);

2 Софістика (означає підміну основного поняття або проблеми другорядними, котрі абсолютизуються, оголошуються основними. При цьому використовуються логічні поняття, науково-образні форми).

Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції - метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.

Якщо розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають також догматизм і релятивізм.

Догматизм (з грецької - положення, що сприймається на віру, без доведення) - антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, однак, тільки в певному її значенні - як теорії пізнання.

Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецької - відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. Тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосередньо відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива.Догматизм грунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.