42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.

Виділяють 2 основних рівня пізнання: чуттєвий і раціональний. Чуттєвий(сенсуальний) - відчуття надають вирішального значення сприйняттю навколишнього світу; вони виражається в відчуттях, сприйнятті, уявленні. Вони є початковим етапом пізнання. Вони предпосилка без якої інші форми існувати не можуть.

Відчуття є суб'єктивним ідеальним образом предмету, оскільки відображає дію предмету через дію на призму людського пізнання. Больові відчуття наприклад – відчуття людиною через стан психіки, емоцій, певна реакція у відповідь.

Відчуття стоять в джерел відображення та фіксування об'єктивної системи відношень, у які реально вступає та реально включено певну людину.

У маркс.-лен. відчуття розглядають як суб'єктивний образ об'єктивного світу, як першеджерело наших знань.

Відчуття – цілісний образ матеріального предмету, даним шляхом спостереження.

Головними елементами чуттєвої діяльності та чуттєвого пізнання – відчуття, сприйняття, представлення, емоції, які існують у комплексі.

Раціональне сприйняття характеризується мисленням, поняттями, судженнями, умовиводами, категоріями. З раціонального випливає поняття раціоналізм - це гносеологічне навчання, що затверджує, що джерелом пізнань є розум, а відчуття і досвід відіграють другорядну роль( Декарт, Спіноза,Кант,Фіхте,Гегель).

З раціоналізму випливають: індуктивний і дедуктивний метод пізнання. Індукція - це вид узагальнення, зв'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі досвіду, тобто від часткового до загального. Дедукція - це перехід від загального до часткового, як процес логічного висновку, тобто перехід за законами логіки від деяких окремих даних до узагальненої картини. Раціональне і чуттєве це діалектично зв'язані сторони єдиного пізнавального процесу, що тільки разом можуть давати об'єктивну оцінку дійсності.

Єдність чуттєвого та раціонального.

Поняття як основна форма раціонального пізнання. Знання повинні набути загальної форми у тому смислі, що в ньому повинні знайти вирази загальні об'єктивні відносини, і в тому що повинні придбати об'єктивне значення для багатьох людей. У цьому випадку результатами практичної діяльності стають не тільки конкретні предмети та явища, знову створені або перетворені, але також і поняття стають важливим компонентом та формою цієї діяльності.

До мислення відносять:

поняття – це слова, терміни, що фіксують суттєві характеристики, класу предметів,

судження – речення, які зв'язують між собою поняття так, що хід мислення в суттєвих моментах збігається з процесами реальності;

умовиводи – сукупність речень (суджень), пов'язаних між собою законами логічного виведення. індукція та дедукція.

Синтез двох форм з яких виходить

• досвід

• експеримент

• практика

43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Головне питання – про відношення суб’єкту та об’єкту (знання про світ до власне світу), чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Сучасна т.п. базується на теорії відображення. В філ. існує 3 основ-х точки зору на мож-сть пізнання:

1. оптимізм (принципова можливість пізнання світу);

2. агностицизм (заперечення можливості достовірного пізнання сутності дійсності);

3. скептицизм (не заперечують мож-сть пізн-я, але вираж-ть сумнів щодо нього).

Помилковим є уявлення про агностицизм як про вчення, що заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, шо пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю. Проте слід зазначити, шо агностицизм виявив важливу проблему гносеології — що я можу знати? Це питання стало провідним у праці Канта "Крит. чис. розуму" і досі залиш-ся акт. Агност. все знання зводить або до звички, пристос-я, специфічної організації психічної діяльності (Юм), або до конструктивної діяльності розсудку (Кант), утилітарної користі (прагматизм), до прояву специфічної енергії органів чуття (Мюллер), до правдоподібності, а не об'єктивної істинності його змісту (Поппер). Сп. ідея — знан. не дає відобр-я сутності дійс-ті, а в кращому разі - обслуг-є утиліт. потреби та запити люд.

Принципову можливість пізнання визнають не лише матеріалісти, а й більшість ідеалістів. Проте у вирішенні конкретних гносеол-х проблем мат. і ідеалізм докорінно відрізн-ся. Ця різниця – у розумінні природи пізнання, так і в самому обгрунтув-і можливості досягн. об'єктивно істинного знання, а найкраще — у питанні про джерела пізнання.

• Для ідеалізму, який заперечує існув-я світу не залеж. від свідомості, пізн-я уяв-ся як самодіяльність цієї свідомості. Свій зміст знання отримує не з об'єкт. дійсності, а з діяльн. самої свідом-ті; саме вона і є джерелом пізн-я.

• Матеріаліст. гносеологія: джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності — це процес творчого відображення ЇЇ в свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння про­цесу пізнання. Знання — це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Про­те є принципова різниця в розумінні процесу пізнання як відображення дійсності домарксист. матер-м та сучас-ю матер. теорією пізнання.

Значний крок в розвитку теорії пізн-я було зроблено європ. філ. 17-18ст., головними стали проблеми зв’язку „Я” із зовнішнім світом. Центральна – проблематика теорет. пізн-я. Завд-я – пошук достовірного знання, яке дозволило б стати граничною основою решти сукупності знань та наданню їм оцінки за ступенем цінності.

В нім клас. філ. проблеми теорет. пізн-я пов’язувалися з дослідженням істор. розвитку форм практ. та теорет. пізн-я. Кант вперше спробував створити теорет. пізн-я незалежне від онтологічних та психологічних припущень про реальність. Реальність залежить від самого пізн-я. Об’єкт існує як такий лише в формах діяльності суб’єкта.

Після Канта нім. філ. прагнула подолати розрив між гносеолог. та онтолог. прооблематикою (Гегель: суб’єкт та об’єкт тотожні, бо в основі дійсності лежить саморозвиток абс. духу, який є абс. суб’єктом та як об’єкт має самого себе). Маркс став на позиції матеріалізму: об’єкт (матер. світ) перебуває поза та незалежно від свідомості. Діалект. мат-зм знімає протиріччя теорет. пізнання та онтології та пов’язує теор. пізн-я з проблемами соц. буття. Пізнання відбувається від чуттєвого → до абстракт. мислення → до практики, причому воно відбув-ся в формі соц.-істор. процесу розвитку знань (в голові індивіда): с-ма знань змін-ся в процесі розвитку пізн-я. Моделі пізн-я: 1) пасивна (об’єкт (природа)формується суб’єктом – Фейєрбах. Пізнання – практика відносин об’єкт-суб’єкт. ); 2) активна ( суб’єкт пізн-я (сусп-во або люд. в с-ві). Пізн-я – створ-я нового світу – Маркс).

Фрагмент буття, що виявився в фокусі пізн-я є об’єктом. Його не слід отож-ти з дійсністю (напр., електрон як об’єктивна реальність існував завжди, але об’єктом пізн-я став лише 100років тому) . Предмет п. – конкретні аспекти, на які спрямована дія думки. Основні аспекти пізання:

1. Інформаційний (пізання – процес здобування занадь, створ-я образів, моделей, теорій реальності).

2. Вольвий (прагнення оволодіти реальністю).

3. Смисловий (бажання досягти найважливішого стану – досконалості).

Стр-рі процесу пізн-я (за рівнями) відповідає певна форма пізання: