38. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.

Прогрес – це така форма розвитку, коли здійснюється перехід від нижчого до вищого; суспільний прогрес означає поступальний рух суспільства по висхідній лінії. Прогрес має на увазі розвиток, тобто рух вперед, цей процес нерівномірний та протирічний тому, що прогрес абсолютним не буває. Адже йому часто супутній протилежний процес – регрес (повернення до старого та деградація). Тому прогрес є філософською проблемою.

Основними ознаками суспільного прогресу є: поступальна направленість соціальних процесів, їх подальше ускладнення та об’єктивність (соціальні реформи), які ведуть до розквіту суспільства. Форми прогресу: - прогресивна, - регресивна, - циклічна.

Критерії суспільного прогресу: 1) ступінь розвитку виробничих сил, 2) тип економічного устрою, 3) надбудова /ступінь розвитку науки, культури, особистості; ступінь росту свободи; форми політичного життя суспільства; всенародна доступність до освіти та до досягнень культури та науки. Будь-яке суспільство володіє рисами і прогресу, та регресу (наприклад, фашизм з однобоким розвитком науки та техніки в напрямі мілітаризму). Але в будь-якому суспільстві прогресивні риси повинні домінувати, інакше це суспільство не буде розвиватись та загине. Завдяки прогресу один суспільно-економічний лад змінює інший (вже застарівший на даний момент).

Критерій прогресу – суспільно історична практика, в якій виділяються два її основних вида: виробнича та соціально-перетворююча. Ядром цієї практики виступає розвиток виробничих сил, як вищого критерію суспільного прогресу. Головне в виробничих силах – це людина. Цим пояснюється те, що в даному критерії поєднуються і досягнення науки, принципи управління, та соціально-політичний стан суспільства, та рівень освіти, і спосіб життя включно до світогляду, який безпосередньо впливає на ефективність виробництва. Ось чому “розвиток виробничих сил людства означає насамперед розвиток багатства людської природи як самоціль”. Дійсно ядром суспільного прогресу виступає спосіб виробництва.

Для визначення істинно прогресивного є критерій, вироблений самої історією людства. Цей критерій, виражений словом Гуманізм, визначає як специфічні властивості людської природи, так і оцінку цих якостей як вищого начала життя. Прогресивне те, що сприяє підвищенню гуманізму.

39. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.

Однієї з найважливіших філософських проблем, зв'язаних з людиною, є проблема співвідношення природного і соціального в його історичному й індивідуальному розвитку Крім навчання Ч. Дарвіна про походження людини природним шляхом, релігійних концепцій про божественний акт створення людини, існує гіпотеза про неземне походження життя Социоантропогенез зв'язаний з тим, що перед людина в процесі трудової діяльності змінював свої руки, пристосовуючи їх до примітивних знарядь праці, формував свою мову і спілкування, призначені насамперед для спілкування з людьми Важливими етапами на шляху становлення людини з'явилися прилучення його до вогню, видобутку вогню, а також приручення тварин, що збільшило його сили в його відносинах із природою. Остаточно сформувалася людина (людина розумний - Homo sapiens) уже мав усі біологічні і соціальні якості, необхідними для здійснення свого суспільно-історичного розвитку. Склалися дві позиції про природу людини:. Социологизаторские трактування поширилися особливо широко серед прихильників марксистської філософії на основі тези про людину як сукупності суспільних відносин. Також, серед прихильників марксизму чимало і таких філософів, що вважають, що К. Маркс мав на увазі поняття "людина" як "суспільство", а особистість людини думав особливим продуктом соціальних суспільних відносин Однак перше трактування стала переважної Вважалося, що ніяких особливих биолого-генетических задатків индивидум не має, що не тільки особистість соціальна, але соціальна також уся биолого-физиологическая структура людини. Загальною рисою биологизаторских концепцій є тлумачення сутності людини переважно з позицій біології. Головним двигуном суспільного розвитку є боротьба за існування і природний добір. Виживають тільки найсильніші (іноді при цьому вживається поняття "надлюдин"), чи гинуть повинні гинути всі слабкі і непристосовані до середовища. Расистські теорії зводять сутність людини до расових ознак, розділяючи всі раси на "вищі" і "ншшие", аристократичні раси повинні панувати над нижчими. Людина - социобиологическое істота. Як особистість він є безперечно соціологічним по самій свій суті. Тільки що народжена дитина являє собою звичайно, біологічну матеріальну живу систему. Він не володіє ще мисленням і мовою Його фізіологічна організація має у своєму розпорядженні можливості за певних умов реалізувати цю здатність до мислення і мови. До таких умов відносяться найближче соціальне середовище, у якості якої виступають його батьки. Без соціальних факторів, не може бути людини. На всьому протязі свого подальшого життя в людині виявляються взаимопроникающими ці дві його сторони - біологічна і соціальна Соціальними є відкриття в науці Проблема необхідності і свободи особи Існує ряд підходів до проблеми свободи особи - філософський, релігійний, політичний і ін., а в рамках кожного з них маються напрямки (фаталістичне, индетерминистское і діалектичне). Фаталізм фактично відкидає волю, абсолютизирует необхідність, він ставить людину в повну залежність від природної чи соціальної необхідності. На противагу фаталістичному розумінню детермінізму існує концепція индетерминистская, абсолютизирующая волю волі людини в суспільстві і панування випадковості в природній і соціальній реальності. Призначення людини, проблема життя і смерті. Проблема мети життя, призначення людини, проблема життя і смерті завжди хвилювала філософію. Смерть завершальний момент існування живої істоти. Невід'ємною рисою релігії є представлення про смерть як про кінець плотського, земного життя і переході до вічного - біс тлінного, духовного життя. Проблема смерті породжує питання про мету і сенс життя В цьому питанні є суб'єктивна й об'єктивна сторона. Суб'єктивна сторона проблеми сенсу життя зважується кожною людиною по своєму, у залежності від світоглядних установок. Людина як біологічна індивідуальна істота смертна. Він не являє собою виключення з матеріальних, у тому числі біологічних, систем. Як і усе, що має буття, чи рано пізно закінчує своє існування до переходить у небуття, так людина завершує своє життя процесом умирання Життя людини продовжується в нею дітях, онуках, наступних поколіннях. Людина створює різні предмети, знаряддя праці, наукові праці, робить нові відкриття. Сутність людини виражається в його творчості, у якому він самозатверджується і за допомогою якого забезпечує своє соціальне і більш тривале, чим в індивіда існування.