33. Еволюція сучасної релігійної філософії: неотомізм, персоналізм, тейярдизм.

За умов посилення кризових ситуацій, дегуманізації взаємин між людьми активізується роль релігійної ф-ї, тих ф-х течій, які став. завдання посилити віру, включити релігію в зміст ф-ї. Головне питання релігійної філософії - це питання про ставлення Бога до створеною ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. В основі онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для гносеології характерне роздвоєння об'єктів на природні та надприродні. Найавторитетнішою течією с неотомізм (офіційна філософська доктрина Ватікана). Представники: Е. Жільсон, Ж.Марітен (Франщя), Ранер (Німеччина), К.Войтила (нинішній Папа Римський Іоанн-Павло II). Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму.Світ підлеглий надприродним силам. Наука пізнає лише природний, а релігія – вищий, надприродний світ. Таємниця світу знаходиться в руках релігії, наука ж являє собою нижчий вигляд знання. Істини науки, філософії і релігії розповідають про одне і те ж, але на різних рівнях: розум науки задовольняється сферою лише зовнішнього досвіду, а збагнення абсолютної істини і таємного значення доступне лише прозрінню Неотомісти розрізняють два джерела пізнання - природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і що вимовлене Богом є істинним). Філософське вчення неотомізму втілене системою різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософії та ін. Ядром є метафізика. Загальна метафізика поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога), прикладна метафізика - це філософське вчення про світ та людину. Бог, за основним положенням метафізики неотомізму, є тотожністю сутності та існування

Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії с персоналізм, основна характерна риса якого - атеїстична тенденція, що визнає особистість та її духовні цінності вищим смислом земної цивілізації. Представники: П Боун, М Калкінс(США), Лакруа (Франція) Предметом філософського дослідження в персоналізмі є творча суб'єктивність людини Дві тенденції в персоналізмі: американська і французька. Американська:" Персона" - це особливий "світ у собі", замкнутий для інших створених особистостей і відкритий лише для всевідаючого творця. "Персона" за своєю природою ніколи не буває об'єктом, тому що повне занурення й в світ речей означало б для неї втрату духовної унікальності. Особливості американського персоналізму: 1)в центрі філософських інтересів лежить релігійно-етична проблематика, 2)основна увага приділяється питанням свободи та морального виховання. Моральне самовдосконалення громадянина веде до суспільства гармонії особистотостей - це основна ідея американського П Французькі персоналісти виділяють три основні риси особистості: І)екстеріоризація - це самовтілення людини в зовнішньому світі; 2)інтеріоризація - духовний світ індивіда, 3) трансценденція - це осягнення вищих божественних цінностей - істини, краси.

Неотомістським уявленням про людину і світ протистоїть вчення П’єра Тейяр де Шардена.(1881-1955). –основоположник тейярдизму. Він претендував на створення наукової феноменології, яка б синтезувала дані науки та релігійного досвіду для розкриття смислу всесвіту, породженням якого є людина. Він писав, що релігія і наука – дві нерозривно пов’язані сторони чи фази одного й того самого повного акту пізнання, який міг би охопити минуле і майбутнє еволюції.

Сучасна наука, вважав ТШ, істотно скорегувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральний методологічний принцип сучасного мислення у ТШ-еволюціонізм. Принцип еволюції притаманний усім явищам природи. Основні кретичні точки розвитку світу – етапи: ”переджиття”(неорганічна природа), „життя”(органічна матерія), „мислення”, „ноосфера” і „наджиття”.

Особлива увага – мислення. На етапі мислення з’являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу. До появи людини з її мислення все у світі було роз’єднаним. Людина своєю діяльністю здійснює вищий синтез всього існуючого, створює нову сферу – сферу духу.

Для вчення Т Де Шардена характерним є панпсихізм, т.о. визнання присутності духовного начала. Духовний пласт буття розглядається як особлива енергія – радіальна. Радіальна енергія призводить до ускладнення матеріальних явищ, а сама являється природною формою божественної благодаті. Процес еволюції заключається в кінцевій меті –досягнення "наджиття", а в ній точки "Омеги". "Точка Омега" - центр Всесвіту і символізує собою Христа, співпричепного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього. Христос завдяки механізму втілення володіє універсальними космічними атрибутами. Саме тому він є особистісним центром всього універсуму, від якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Космогенез у Шардена ототожнюється з "христогенезом"