3. Філософія як специфічна форма суспільної свідомості. Основне коло філософських проблем. Предмет та функції філософії.

Ф-я – особлива форма пізнання світу, що розробляє систему знань про фундаментальні принципи та основи людського буття, о найб. загальних сутнісних характеристиках людського відношення до природи, суспільства та духовного життя. Ф-я намагається за допомогою раціональних засобів створити узагальнену картину світу і визначити місце людини в ньому.(Новітній філос. словник. Мінськ)

Вічні проблеми, що розглядає філософія – Що таке людина? Що таке природа, або ширше Всесвіт? Який між ними зв’язок, залежність? Чи може людина пізнати природу, себе, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Що таке людські цінності – Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік “вічних” філософських проблем, а розвиток суспільства висуває все нові і нові.

Досвід філософської думки висунув такі основні функції філософії, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання, - до осягнення природи, суспільства й людини. Базовими функціями є світоглядна(вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії) і методологічна (Метод–спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності. Методологія (шлях дослідження, пізнання та – вчення, тобто вчення про метод).Становлення методології у філософії Нового часу в 17-18 ст. в зв’язку з бурхливим розвитком науки. Бекон обгрунтував метод індукції. Декарт, Спіноза та Лейбніц метод дедукції).

Похідні від світоглядно: гуманістична(людина як вища цінність), соціально-аксіологічна (вчення про цінності), культурно-виховна, відображувально-інформативна(пов’язана з функцією експлікації, т.о. із культури ми виділяємо загальне).

Похідні від метрологічної функції: евристична(процес приросту нових знань), координуюча(Ф-я об’єднує науки), інтегруюча, логіко-гносеологічна.

Питання про функції філософії тісно пов’язане з питанням про предмет філософії. Предмет будь-якої науки – це сукупність явищ дійсності, яка досліджується цією наукою. Фізика досліджує властивості макро- і мікротіл. І т.д. Тобто кожна наука досліджує певну сукупність явищ дійсності, певний спектр явищ природи. на відміну від окремих наук філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність.

Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання – дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який цей світ, що лежить в його основі, скінчений він, чи ні, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини у цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Філософія вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов’язково співвідносить із людиною.

Історично поняття предмета філософії змінювалось. В античній філософії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської “предметності”, а й усієї “предметності” об’єктів конкретного, в тому числі об’єктів виникаючого наукового знання. Вона претендувала бути наукою всіх наук. Вперше Аристотель спробував виділити предмет філософії, привів класифікацію наук. Виділив три класи.

1. Теоретичні, яка вивчає все, що стоїть за межами досвіду.

2. Практичні (етика, економіка, політика) – вивчають природу.

3. Творчі (поетика, риторика, мистецтво і його види).

В теоретичному класі він виділяє першу філософію – вивчає першопочаток всіх речей і світу в цілому, друга філософія – це фізика – вивчає стан тіл і певні матерії, третя наука – математика – вивчає реальні властивості абстрактних речей.

Предметом раціонального, понятійного знання згідно з Фомою Аквінським (1225-1274), в кінцевому рахунку є Бог.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства. Наприкінці 14 – поч. 15 ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкування від філософії конкретних наук – спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема – місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. Виникло дві тенденції у розв’язанні цього питання: одна позитивіська, друга метафізика – умоглядна, що не спиралась на узагальнення конкретних наук(Декарт, Лейбніц). Лише в 19 ст. визначилась специфіка предметів конкретних наук та філософії.

В сучасному розумінні предметом філософії є людина в його багатообразних відносинах до світу в цілому і до самого себе. Предметом філос.є всезагальне в системі „світ-людина”.