
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Філософія як специфічна форма суспільної свідомості. Основне коло філософських проблем. Предмет та функції філософії.
- •4. Основне питання філософії як філософська проблема: історія і сучасність.
- •5. Основні методи філософського пізнання. Діалектика і метафізика.
- •6. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •7. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •8. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).
- •10. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •11. Філософська система Аристотеля.
- •12. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •13. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •14. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •15. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •16. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •17. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •18. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •19. Матеріалістичний сенсуалізм д.Локка та ідеалістичний сенсуалізм Дж.Берклі у філософії Нового часу.
- •20. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Просвітництва (деїсти: ш.Л.Монгеск'є, Вольтер, ж.-ж.Руссо; матеріалісти: ж.Ламегрі, д.Дідро, п.Гольбах, ка.Гельвецій).
- •21. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •22. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •23. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •24. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Провідні ідеї, характерні риси і основні проблеми діалеіпико-матеріалістичної філософії.
- •27. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії ірраціоналізму (а.Шопенгауер, ф.Ніцше): порівняльний аналіз.
- •28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •30. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •33. Еволюція сучасної релігійної філософії: неотомізм, персоналізм, тейярдизм.
- •34. Основні методологічні концепції мови науки і природна мова у неопозитивізмі: логічний позитивізм, лінгвістичний позитивізм.
- •35. Концепція розвитку наукового знання за к.Поппером і теорія наукових революцій за т.Куном у філософії постпозитивізму.
- •36. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •37. Специфічні риси і коло проблем сучасної герменевтики як теорії розуміння, методу гуманітарних наук, мистецтва тлумачення текстів та інших досягнень культури людства (х.-г.Гадамер).
- •38. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •39. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •40. Поняття методу і методології. Класифікація методів.
- •41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •44. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •45. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •46. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •47. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •48. Поняття закону. Класифікація законів.
- •49. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії.
- •51. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •52. Генеза свідомості як філософська і наукова проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •53. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •54. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •56. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •57. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •58. Альтернативи діалектики як концепції розвитку (метафізика), як логіки (софістика та еклектика), як гносеології (релятивізм і догматизм).
- •59. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •60. Суб'єкти суспільного розвитку. Місце та роль культурно-історичного суб'єкта у соціальній структурі суспільства та проблема його формування в умовах побудови в Україні громадянського суспільства.
- •61. Платон (Арістокл). Гїппій Більший (ідея прекрасного).
- •62. Аристотель. Метафізика (вчення про основні принципи буття).
- •63. Аврелій Августин (Блаженний). Сповідь (вчення про створіння Всесвіту, поняття часу та основні ознаки його вимірювання).
- •64. Тома Аквінський. Сума теології (вчення про буття Бога).
- •66. Бекон ф. Новий Органон (вчення про індукцію як істинний метод (шлях) пізнання, поняття чотирьох видів ідолів, які обсідають уми людей).
- •67. Декарт р. Міркування про метод (вчення про основні правила методу пізнання з позицій раціоналізму).
- •68. Спіноза б. Етика, доведена геометрично (пантеїстичне розуміння Бога як субстанції, поняття атрибуту і модусу. Свобода як пізнанна необхідність).
- •69. Сковорода г.С. Нарюсс (вчення про світ, що складається з двох натур); Потоп зміїн (вчення про три світи).
- •70. Кант і. Критика чистого розуму (переворот у теорії пізнання).
- •71. Гегель г.В.Ф. Енциклопедія філософських наук (філософська система гегеля: 1) логіка; 2) філософія природи; 3) філософія духу)
- •72. Фейєрбах л.А. Сутність християнства (аналіз релігії як соціокультурного феномена).
- •74. Конт о. Курс позитивної філософії (фрагмент: вчення про три теоретичні стани у розвипсу пізнання - теологічний або фіктивний; метафізичний або абстрактний; науковий або позитивний).
- •75. Маркс к. Економічно-філософські рукописи 1844 року... (поняття комунізму та його типів; проблема відчуження людини та шляхи її розв'язання).
- •77. Юркевич п.Д. Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого (поняття серця як осередку духовного життя людини, яке визначає сутність особистості).
- •78. Соловйов b.C. Оправдання добра. Моральна
- •79. Джеймс у. Прагматизм (поняття прагматизму,
- •80. Вітгенштейн л. Філософські дослідження
- •81. Франко і. Я. Що таке поступ? (розуміння поступу з позиції еволюціонізму).
- •82. Фрейд з. Я і Воно (поняття свідомого і несвідомого у психіці людини як основа психоаналізу).
- •83. Бердяєв м. О. Про призначення людини (специфіка філософії як дослідження людини з людини і в людині як належної до царства духу).
- •84. Вернадський в. І. Наукова думка як планетне явище (біосфера як основна галузь наукового знання; біогеохімічна енергія та її нова форма: енергія людської культури, яка створює ноосферу).
- •85. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •86. Фромм е. Втеча від свободи (основна ідея: ідеологія і культура взагалі коріняться в соціальному характері; сам соціальний характер формується устроєм життя суспільства).
- •87. Сартр ж.-п. Екзистенціалізм - це гуманізм (християнських і атеїстичних екзистенціалістів об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності).
- •88. Камю а. Сіф про Сізіфа. Есе про абсурд (точка зору: абсурд не в людині і не в світі, а в їх спільній пристуності. Сізіф -абсурдний герой).
- •89. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •90. Кун т. Структура наукових революцій (концепція історичної динаміки наукового знання розкриває значення поняття наукової спільноти; парадигма як домінантна модель або «дисциплінарна матриця»).
28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
Позитивизм возникает в 30-40 гг. Во Франции. Родоначальник П. - Конт. Последователи - Спенсер, Милль (Англия), Лавров, Михайловский (Россия). Конт сформулировал закон о трёх последовательных стадиях интеллектуальной эволюции человека. 1ст. - теологическая (все явления объясняют на основе религиозных представлений); 2 ст. - метафизическая (заменяет сверхъестественные факторы в объяснении природи сущностями, причинами); 3ст.- позитивная научная. Позитивизм понимает своё предназначение как критику ненаучного знания, основное остриё этой критики направлено против философского подхода ("Метафизика" Аристотеля). По замыслам Конта, конкретные науки должны выявлять частные закономерности различных предметных областей знаний, философия же должна направить свои усилия на познание наиболее общих закономерностей, на систематизацию научного знания. Первый этап позитивизма - это филисофия Конта. 2-й этап - эмпириокритицизм (критика опыта) - Э.Мах, Р.Авенариус. Принципиальное отличие данной стадии развития П. от предшествующих состоит в том, что основную задачу филисофии её представители видели не в построении всеобъемлющей системы научного знания, а в создании теории научного знания. 3-й этап - неопозитивизм - нач в 20 гг. 20 в. Родоначальники: Шлик (Австрия), Рассел, Карнап (Англия). Основной вариант неопозитивизму: логический позитивизм:"Философия вообще не имеет предмета исследования, т.к. она вообще не имеет содержательной наукой о какой-то реальности, а представляет собой род деятельности, особый способ теоретизирования (логический анализ научных высказываний и обобщений). Неопозитивисты создали новые, легко формализующиеся типы анализа языка. На этой основе были созданы предпосылки формализации огромной области гуманитарного знания, проникновение в это знание математических методов и аппарата. Эти предпосылки были реализованы в структурализме (течение на стыке современной науки и философии, выражающее стремление придать гуманитарным наукам статус точных наук.
Значне місце в системі К. займає класифікація наук, іерархію яких К. будував по степені зменьшення їх абстрактного мислення та збільшення складності.
Поскольку наука опирается на законы и стремится к их открытию, то и Конт попытался обосновать свое учение несколькими сформулированными им законами.
"Закон трех стадий", согласно Конту, прежде всего определяет те этапы, которые проходит человечество в своем умственном развитии, в своем стремлении познать окружающий мир.
Первая стадия - теологическая. Находясь на этой стадии своего духовного развития, человек стремится все явления объяснить вмешательством сверхъестественных сил, понимаемых по аналогии с ним самим: богов, духов, душ, ангелов, героев и т.п.
Вторая стадия, которую проходит человечество в своем умственном развитии - метафизическая. Для нее, как и для теологической стадии, характерно стремление достигнуть исчерпывающего абсолютного знания о мире. Но в отличие от первой стадии, объяснение явлений мира достигается не путем обращения к божественным началам и силам, а сводится к ссылке на различные выдуманные первосущности, якобы скрывающиеся позади мира явлений, позади всего того, что мы воспринимаем в опыте, основу которого они составляют.
Третья стадия, по Конту, - позитивная. Поднявшись на эту стадию, человечество оставляет безнадежные и бесплодные попытки познать первые и конечные причины, познать абсолютную природу или сущность всех вещей, т.е. отказывается и от теологических, и от метафизических вопросов и притязаний и устремляется по пути накопления положительного знания, получаемого частными науками. На третьей стадии, по Конту, полностью вступает в силу закон постоянного подчинения воображения наблюдению, потому что именно наблюдение рассматривается Контом как универсальный метод приобретения знаний.
Т.к. в основе науки, по Конту, лежит наблюдение, а наблюдать мы можем только явления или то, что дается нашим чувствам, то понятно, что научное знание не может проникнуть к предполагаемой основе явлений, не может иметь дело с их сущностью. Поэтому по своему характеру научное знание является преимущественно описательным. Сам Конт говорит так: "Истинный позитивный дух состоит преимущественно в замене изучения первых или конечных причин явлений изучением их непреложных законов, другими словами, - в замене слова почему словом как".
Конт формулирует ЭНЦИКЛОПЕДИЧЕСКИЙ ЗАКОН, выражающийся в классификации наук.
Конт отвергает бэконовский принцип классификации в зависимости от различных познавательных способностей человека (рассудок, память, воображение). Он выдвигает куда более плодотворную идею, согласно которой все эти способности применяются одновременно и во всех науках. Он предлагает принцип разделения наук в зависимости от их предмета, от характера их содержания.
Если опустить детали, то основная классификация, предлагаемая Контом, будет выглядеть так:
Математика.
Астрономия.
Физика.
Химия.
Физиология.
Социальная физика (социология).
Мораль.
Образцом науки для позитивизма является естествознание. Методы и приемы естествознания позитивизм переносит на общественные и гуманитарные науки, специфика которых никак не учитывается. Эта особенность составила специфическую ограниченность позитивистского метода, которая вызвала в дальнейшем резкую критику со стороны неокантианцев и философов жизни.