17. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).

Родоначальником емпіризму, що завжди мав своїх прихильників у Великобританії, був англійський філософ Фрэнсіс Бекон (1561-1626). Ціль наукового знання - у створенні користі людському роду; Загальна задача всіх наук - збільшення влади людини над природою. . Наука - засіб, а не ціль сама по собі; її місія в тому, щоб пізнати причинний зв'язок природних явищ заради використання цих явищ для блага людей Розвиток виробництва потребує розвиток нових методів пізнання.

Бекон – родоначальник матеріалізму Нового часу. Бекон непохитно відстоював пізнаваність природи, вважаючи, що питання про пізнаваність природи вирішується не спорами, а досвідом. Бекон підкреслює виняткове значення природознавства для розвитку науки і філософії. Джерелом людського знання Бекон оголошує чуттєвий досвід. Вірний шлях, по якому повинен слідувати людський розум, повинен початися з відчуттів. Він проголосив важливість дослідження, заснованого на експериментальному методі сходження від одиничних явищ і найпростіших умовиводів до самих загальних положень. Тому першою умовою прогресу знання є удосконалення методів узагальнення, утворення понять.

Процес узагальнення є індукція. Індукція виходить з відчуттів, з окремих фактів, підіймаючись крок за кроком, без стрибків, вона доходить до самих загальних положень. Головна задача – це створення нового методу пізнання. Суть цього методу, який детально розробив Бекон, складається в: 1) спостереженні фактів, 2) в їх систематизації і класифікації, 3) у відсіканні непотрібних фактів, 4) в розкладанні явища на складові частини, в перевірці фактів на досвіді і 6) в узагальненні. У процесі спостереження, дослідник збирає факти, за допомогою експеримента він їх перевіряє, а потім робить узагальнення.

Таким чином, критикуючи дедуктивний метод, Бекон розробив метод індукції. Однак він перебільшив його значення, протиставив індукцію дедукції. Насправді, обидва методи не виключають, а доповнюють один одного.

Бекон один з перших поставив питання про необхідність єдності чуттєвого і раціонального моментів в теорії пізнання. Однак вирішити цю проблему йому як метафізику не вдалося. Крім створення емпіричного методу, Бекон представив систему класифікації наук, засновану на відмінності здібностей людського пізнання (пам’ять, уява і розум). Пам’ять лежить в основі природної і громадянської історії, уява – в основі поезії. На розум спирається математика, природознавство і філософія.

Загалом філософія Бекона являла собою спробу створення ефективного способу пізнання природи, її причин і законів.

Дуалізм визначив у Декарта теорію пізнання, а також вчення про метод .він сам був видатним математиком, творцем аналітичної геометрії. І не випадково саме Декарту належить ідея створення єдиного наукового методу, що у нього носить назву «універсальної математики» і з допомогою якого Декарт вважає за можливе побудувати систему науки, що може забезпечити людині панування над природою. А що саме панування над природою є кінцевою метою наукового пізнання, у цьому Декарт цілком згодний з Беконом.

Розвиваючи раціоналізм, він вважав, що в акті пізнання розум людини не потребує чуттєвих речей, бо істинність знань знаходиться в самому розумі, в уявленнях, що осягаються розумом і поняттями. З метою виправдання вчення про розум як головне і єдине джерело знань, він вимушений був визнати, що нематеріальна, тобто духовна субстанція несе в собі спочатку природжені ідеї, такі, як ідея Бога, і духовні субстанції, ідеї матеріальної субстанції, ідеї чисел, фігур, різних геометричних аксіом і т.д. Життєвий досвід людей в цьому випадку не має ніякого значення, лише підтверджує факт їх природженості.

Істинність пізнання, вважає Декарт, витікає також з існування природжених ідей. Природжені ідеї – це ще не готові істини, а нахил розуму. Тому в пізнанні головна роль належить розуму, а не відчуттям. Так стверджує Декарт свій раціоналізм, доводячи першість і незалежність розуму від чуттєвих даних досвіду. Розум неминуче досягне істинного знання, якщо буде виходити з достовірного методу.

На основі свого раціоналізму Декарт створює вчення про метод, в якому сформульовані чотири правила:

1) ясність і виразність пізнання, що не викликає ніяких сумнівів;

2) розділяти всяке питання, що досліджується на стільки частин, скільки потрібно для кращого його розуміння;

3) мислити по порядку, починаючи з речей найбільш простих і поступово підіймаючись до самих складних;

4) повнота пізнання – не можна упускати нічого істотного.

Абсолютувавши роль в пізнанні, Декарт вважав, що за допомогою дедуктивного методу можна логічно вивести всі знання про світ. Він виходив з факту існування думки і приходив до визнання існування людини, до його тілесності, а потім і до реальності усього фізичного світу. Не заперечуючи повністю значення даних почуттів і досвіду в пізнанні, він вбачав в них лише додатковий спосіб підтвердження знань, отриманих головним чином шляхом розуму і дедукції.