12. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)

Самим великим досягненням в епоху, що розглядається, була поява атомістичного матеріалізму – найбільш зрілого різновиду матеріалістичної філософії стародавнього світу. Основоположником атомістичного матеріалізму вважається Левкіп (біля 500-440 рр. до н.е.).

Він доводив, що світ матеріальний і вічний. Цей матеріальний світ складається з атомів (неподільних тілець) і пустоти, в якій в силу природної необхідності безперервно рухаються атоми, утворюючи всі різноманітні предмети і явища природи. Левкіп збагатив матеріалістичну філософію стародавнього світу такими поняттями, як “атом” і “пустота”. Він повернув філософську думку стародавніх греків до проблем будови матерії.

У кінці V – початку IV віку до н.е. філософія Левкіпа була конкретизована, поповнена і розвинена в творах великого матеріаліста стародавнього світу – Демокріта (біля 400-370 рр. до н.е.).

Демокріт визнавав первинність матерії, вторичность свідомості і пізнаваність світу. Істинно сущим світом він вважав вічну, безмежну і нескінченну об’єктивну реальність, що складається з атомів і пустоти. При цьому атоми і пустота характеризувалися ним як два нерозривних вічних початки, з яких утворяться всі конкретні предмети, що чуттєво сприймаються, і явища.

Демокріт створив найбільш довершену в старовині атомістичну картину світу. Матерія, згідно з його поглядами, – це вічно рухомі в пустоті атоми. Атоми неподільні, незмінні, якісно однорідні і відрізняються один від одного лише зовнішніми, кількісними рисами: формою, величиною, а також порядком і положенням. Число атомів, як і їх форми, вчив Демокріт, нескінченно.

Рух Демокріт вважав вічним природним станом матерії. При цьому конкретно він мав внаслідок лише одну форму руху – переміщення атомів. Розуміючи рух тільки як переміщення атомів, Демокріт вважав, що цей рух здійснюється в пустоті, в пустому просторі. Визнаючи два види об’єктивної реальності – атоми і пустий простір, Демокріт, виходячи з них, намагався пояснити походження всіх конкретних речей, що чуттєво сприймаються і явищ, бачачи в них не що інше, як різні більш або менш стійкі комбінації розділених відповідними просторовими проміжками атомів. душа – джерело рушення живих тіл, також матеріальна і складається з атомів. При цьому відмінність душі від твердих тіл він бачив лише в тому, що складаючі душу атоми мають круглу форму і більш жваві. Він боровся проти вчення піфагорійців про безсмертя душі і доводив, що загибель організму внаслідок розпаду його атомів означає одночасно і смерть душі, розсіювання складаючих душу атомів.

Він стверджував, що взагалі жодна річ в природі, жодна подія в суспільстві не виникають і не можуть виникнути безпричинно.

У теорії пізнання Демокріта багато недоліків: сильна тенденція ігнорувати специфіку свідомості, що витікає з визнання матеріальності душі, не вирішене питання про співвідношення чуттєвого і раціонального моментів в пізнанні і інші. Однак загалом вчення Демокріта про пізнання історично цінне передусім тим, що в ньому розглянуті з матеріалістичних позиції майже всі найважливіші гносеологічні питання.

Епікура (341-270 рр. до н.е.). У своєму головному труді “Про природу”Світ, вчив Епікур, матеріальний. Він складається з двох початків: атомів і середовища руху атомів – пустоти. Атоми і пустота нерозривно пов’язані один з одним і утворюють єдиний, цілісний матеріальний Всесвіт, який вічний і нескінченний.

Атоми не ділимі на більш дрібні частки. Кожний атом являє собою межу подільності матерії Згідно з вченням Епікура, атоми розрізнюються не тільки за формою і величиною, але і по своєму тягарю. Приписуючи атомам різні величини і різний тягар, Епікур, вже по-своєму знав атомний об’єм і атомну вагу.

Вельми цікавими для історії науки є думки Епікура про однакову швидкість руху атомів в пустоті. Эпікур визнавав троякий рух атомів в пустоті: падіння по прямій лінії, рух, що виражається у відхиленні від прямої, і рух, виникаючий при зіткненні атомів. Нове у Епікура в характеристиці руху атомів в порівнянні з вченням Демокріта складається у визнанні мимовільного відхилення атомів при падінні від прямої лінії.Душа, по Епікуру, так само, як і речі, складається з матеріальних атомів, але її атоми є більш грузькими і швидкими, чим атоми звичайних речей. Всякі твердження про не матеріальність душі, про її незалежність від організму і безсмертя Епікур називав маренням. Слідуючи в своїй теорії пізнання за Демокрітом, Епікур виходив з того, що джерелом знань людини є чуттєве буття, зовнішні предмети і явища.Епікур висловлював безмежне, абсолютне довір’я до свідчення органів почуттів, систематично підкреслював достовірність відчуттів. Почуття, по Епікуру, дають людині правильні уявлення про контури і властивості тіл.

Лукрецій Кар (бл. 99—55 до н. е.), ймовірно, нале­жав до вищих прошарків римського суспільства часів У поясненні природи Лукрецій спирається на закон збереження буття в атомістичній інтерпретації Епікура, доводячи його до утвердження принципу вічності матерії, коли, на його думку, не тільки ніщо не може виникнути з нічого з волі Бога, а й ніщо не перетворюється в ніщо. У самій природі існують тільки тіла і порожнеча, а все інше є їхніми властивостями чи якостями. відокремити від речей, як тепло від вогню. Тіла бувають простими і складними. Для по­значення цих простих тіл він не користується грецьким терміном "атоми", а називає "первісними началами", "творчими тілами", "насінням речей", "елементами". Вони не мають запаху, кольору, смаку. Всі ці властивості ха­рактерні тільки для складних тіл, обумовлюючись фор­мою і поєднанням першоначал, які їх складають.

Форми першоначала різноманітні, але не безмежні. Без­межні вони тільки кількісно, про що свідчить постійне повторення одних і тих самих видів речей. Першоначала відрізняються за рухом, вагою, поєднанням, станом, від­станню між собою. Умовою їх руху є порожнеча. Рух першоначал Лукрецій давав за Епікуром. Причину вічного руху він вбачав у безконечності простору, де безконечний Все­світ не дає спокою першоначалам. При цьому Лукрецій спростовував погляди тих атомістів, які вважали, що ут­ворення світів можна пояснити тільки швидкісним ру­хом більш важких атомів у порожнечі. Сам він був пере­конаний у тому, що утворення світів можливе тільки за­вдяки спонтанному відхиленню атомів, яке відбувається довільно і не обумовлене ні зовнішніми силами, ні міс­цем, ні часом, завдяки йому йде вічне оновлення приро­ди, народження одного і смерть іншого. Як і Епікур, Лукрєцій обстоював безмежність світів, де наша Земля, при її центральному розміщенні в космосі, є одним з можли­вих світів, у якому все перебуває в постійному русі та взасмопереходах.