36. Лібералізація радянського режиму, процеси десталінізації та їх вплив на Україну в період керівництва Хрущова

Відлига — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи.

Чр. 1957 - виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики проти підриву «керівної ролі партії».

Бер. 1958 – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК.

1. прискорення політичної реабілітації (серед реабілітованих – Курбас, Куліш, Чубар, Косіор)

2. Курс ХХІІ з*їзду КПРС (жов. 1961) на поглиблення десталінізації

3. Розширення повноважень республіканських рад

   • Звинувачення у масових репресіях не лише Сталіна, а і людей з його найближчого оточення

   • Рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі, зруйнування пам*ятників, перейменування міст, колгоспів, установ, названих в честь вождя, вилучення його творів із бібліотек

   • лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення складу керівних органів КПРС; перебування на найвищих посадах не більше 3 строків.

4. уведення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань

5. розширення прав профспілок

Лібералізація – пом*якшення політичного режиму, вільнодумство.

37. Соціально – економічні реформи в урср у др.. Пол.. 50-х – 60-х рр.. Хх ст..

Відлига — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи.

1.Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створ раднаргоспів

2.впровадження здобутків НТР у виробництво

3.збільшення обсягів випуску товарів народного вжитку

4.розвиток аграрного сектора

5.продовження «цілинної епопеї»

6.кукурудзяна кампанія

7.збільшення мінімальної зарплатні та пенсій

8.скорочення робочого дня

9.видача паспортів селянам

10.скасування плати за навчання

11.припинення практики примусових державних позик

12.широкомасштабне житлове будівництво

13.грошова реформа1961р.

Висновки:

1.Підвищення продуктивності праці.

2.підвищення загального приросту промислової продукції УРСР.

3.помітне відставання від країн з ринковою економікою.

4. в соц.-екон житті відбулися позитивні зрушення.

38. Дисидентський рух в радянській Україні в 1965-1985 рр.

Причини активізації опозиційного руху:

1. інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968, яка викликала хвилю протестів

2. видання у Львові Чорноволом сам видавничого журналу «Український вісник»

3. Гельсінський акт, що передбачав гарантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради

4. ігнорування конституційних прав людини в СРСР

5. репресії проти інакомислячих

Напрямки руху: національно-культурницький, правозахисний, самостійницький, релігійний.

Форми діяльності дисидентів:

1. створення підпільних і легальних груп і організацій

2. розповсюдження нелегальних видань(«самвидав»)

3. організація шевченківських свят, вечорів пам*яті Л. Українки, Франка тощо

4. створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді

5. надсилання письмових заяв до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжнародних організацій

Репресії проти правозахисників:

1. залякування

2. застосування адміністративних санкцій (звільнення з роботи)

3. арешти та ув*язнення

4. ізоляція у психіатричних лікарнях тощо

Видатні представники: Горинь, Марченко, Стус, Лук*яненко, Чорновіл, Руденко, Світличний, Хмара.

Лис. 1976- створення Гельсінської спілки.

ГС – легальна загальнонаціональна організація, яка ставила за мету обстоювати право нації на самовизначення й прагнула перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав.

Лідер – Руденко.

Учасники: Бердник, Лук*яненко, Кандиба, Мешко, Григоренко.

1. Мета: боротьба за дотримання прав людини

2. досягнення суверенітету України

3. боротьба за звільнення політв*язнів

4. ліквідація цензури

Релігійне дисиденство

Лідер – Йосип Тереля.

Мета:

1. боротьба за свободу совісті та віросповідання

2. боротьба за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим

3. звільнення засуджених та релігійні переконання

4. реабілітація страчених служителів культу

39.Суспільно-політичні та культурні процеси в УРСР в період керівництва П.Ю.Шелеста (1963-1972 рр.). Коли П. Шелест став Першим Секретарем ЦК КПУ, в липні 1963р., він опинився між двома суперечливими тисками. Тиск Центрального управління партії був направлений на виконання політики злиття націй, з одного боку, з іншої сторони відбувався тиск української інтелігенції, направлений на утвердження української мови і культури в широкому розумінні цього значення. П. Шелест прийняв лідерство КПУ. Він пробував вирішити це питання шляхом поступок обом сторонам, уникаючи переходу до чіткої, коли подібна позиція не задовольняла жодну із сторін. Як результат цієї конфронтації П. Шелест був змушений зайняти чітку позицію. Він, таким чином, почав відкрито захищати Українську мову і культурну спадщину. Все ж, уже у 1971 р. він вимагав переведення усіх навчальних закладів на території України під безпосереднє управління українського міністерства освіти. Можна стверджувати, що позитивне ставлення з боку П. Шелеста і його групи до культурних проблем в Україні, зробили можливим публікацію літературних робіт типу роману 0. Гончара „Собор” (1968) і багато інших робіт, які пізніше були сильно критиковані. Таке ставлення П. Шелеста до національного питання не могло бути непомітним на фоні русифікаторського курсу Л. Брежнєва. У 1965 р. на засіданні президії Верховної Ради СРСР пролунала критика національної і культурної політики першого секретаря ЦК КПУ. Пролунали звинувачення в тому, що в Україні погано ведеться ідеологічна робота, особливо серед молоді, інтернаціональне питання поставлене в Україні недостатньо За сприяння тодішнього керівника КПУ П.Шелеста влада пішла на ряд суттєвих пом'якшень у своїй культурній політиці, навіть почався новий, щоправда дуже поміркований, варіант „українізації”. . Одним із найяскравіших виявів „українізації” можна спостерігати і в історичній науці України. Такий курс Шелеста не задовольняв московське керівництво, тому виникла потреба усунути його з України. 10 травня 1972 Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КП України «у зв'язку з переведенням на іншу роботу» — заступника Голови Ради Міністрів СРСР, де він не пропрацював і року.