24.Суспільно – політичне життя в Укр, укр. Націон. Рух у 19 ст., роль Шевченка у нац русі.

Утвердження національної ідеї українського народу - жити вільно на власній землі у суверенній державі, сповідувати свою віру, дотримуватися традицій, плекати мову, культуру - розтяглося на довгі століття боротьби и поневірянь. В умовах колоніального існування, Україна не зреклася своїх ідеалів. Суспільний рух розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне відродження. Активність народних мас зростає, проте не набуває організованих форм , не має антисамодержавного напрямку.

Поява масонства стала свідченням поширення нових європейських ідей і показником зростаючої опозиційності пануючому режимові. Головною вадою масонського руху була замкненість. Дієвішими були декабристи, які створили таємні товариства, та виробили моделі суспільного устрою. Однак нерішучість , ідейні суперечки, неорганізованість не дали змоги їм реалізувати свої задуми.

На початку 40-х р. XIX століття центром національно-визвольного руху стає Київ. Пробудженню національної свідомості, формуванню ідеї сприяло поширення історичних знань. Велике значення для національного відродження мали твори Шевченка. Поява Кирило-Мефодіївського братство в Києві 1846 р поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби . Очолив його професор Київського університету Костомаров, Входили туди П. Куліш і Т. Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Їх мета - об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію зі столицею у Києві, де кожний народ зберігав би свою свободу,знищення царизму і скасування кріпосного права;

утвердження у суспільстві демократичних прав і свобод громадян;

досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами;

християнського впливу на весь світ.Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети.

Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість з Т. Шевченко, займала радикальні позиції. Розходилися члени братства і стосовно того, що є головним. Для Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т. Шевченко одстоював соціальне та національне звільнення українського народу. Він очолив революційне крило кирило-мефодіївців і запропонував внести до програмних документов ідею повалення самодержавства та організації народного повстання проти кріпосництва. Особливий вплив на діяльність товариства мала поезія Т.Г. Шевченка, який у своїй творчості виступав проти поневолення народів, засуджував деспотизм царату, відстоював вільну Україну. Внесок великого українського поета, мислителя Т.Шевченка в загальну справу національного відродження був надзвичайно великим.

Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства в Україні довго не вдавалося створити нових національно-демократичних організацій. Проте провідні діячі цього братства – Кос-томаров,. Білозерський, Куліш, Шевченко, відбувши судові покарання, з'їхалися до Петербурга. Тут вони створили «Громаду». Провідною ідеєю програми цієї організації було збереження самобутності української нації, захист її від русифікації.Потреби у змінах особливо гостро відчували й відстоювали молодші члени громади, серед яких виділявся Драгоманов. Він закликав однодумців виходити за межі культурницької діяльності, висувати політичні, національні та соціально-економічні проблеми. Вперше вони заявили про себе 1890 р., коли вирішили організувати «Братство тарасівців», головною метою якого було створення самостійної України . Важливу роль у формуванні національної свідомості відіграло створення у 1868 р. товариства «Просвіта».Найбільш впливовими політичними силами в Україні у другій половині XIX століття були загально-російські течії народників, соціал-демократів, лібералів,український національний рух. Другу половину XIX ст можна оцінити як важливий етап підготовки українських сил до боротьби за незалежність, за українську державність.

25. Укр. націон-демокр. революція 1917-1920рр., її досягнення та втрати.Лютнева демократична революція 1917 р. в Росії була зумовлена зростаючою внутріполітичною і соціально-економічною кризою. Події в Петрограді прискорили початок Української національно-демократичної революції. 4 березня 1917 р. в Києві був сформований новий огран влади - УЦР. Головою ЦР став Грушевський. Швидкому зростанню авторитету ЦР сприяло те що вона відстоювала близькі та зрозумілі народу ідеї національно - територіальної автономії, виражала інтереси широких кіл українського суспільства.

У червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України, а ЦР - найвищим органом держави. Було створено український уряд, очолив його В. Винниченко. Тимчасовий уряд визнав ЦР.

II Універсал ЦР зафіксував домовленості. Погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища в Росії призвело до жовтневого перевороту. Тимчасовий уряд був повалений, лютнева революція зазнала поразки. Владу захопили більшовики.

7 листопада III Універсалом ЦР проголосила створення УНР.З часом вплив ЦР ставав слабкішим. На кінець 1917 р. в Україні на частину території поширювалася влада ЦР, на іншу частину - радянсько-більшовицька влада.

IV Універсал зафіксував, що УНР стає самостійною, суверенною державою. Проте домогтися цього ЦР не вдалося. Більшовики наближалися до Києва.

Внаслідок державного перевороту ЦР була розпущена, виникло нове державне утворення–Гетьманат. Скоропадського обрали гетьманом. Він сконцентрував у своїх руках всю повноту влади. Ставилося за мету поновити приватну власність , розвиток промисловості, підприємництва. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління. Одним з найвизначніших досягнень гетьманату Скоропадського було національно-культурне будівництво. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики. Народу не подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. У гр. 1918 Скоропадський зрікається влади.

Діячі ЦР повертаються до влади і створюють Директорію УНР. Становище після повалення гетьманської влади було складним. Селяни, покидали армію та поспішали ділити землю. Несприятливим було й зовнішньо-політичне оточення України. Справа погіршувалася ще й тим, що в уряді не було спільної політичної лінії. Непримиренність Петлюри та Винниченка посилювала анархістські елементи в уряді та негативно впливала на реформаторську діяльність. Політичний рух нового режиму не був послідовним. Діячі директорії не мали чіткого уявлення про подальше державне будівництво Директорія розраховувала на підтримку заходу, але в плани Антанти не входило це. Польща скористалася складним становищем УНР і 21 квітня 1920 р підписала Варшавський договір в якому обіцяла допомогти у боротьбі проти більшовиків, але фактично відмовились від активних дій і уклала мирний договір з РСФРР,за яким в обмін на територію зобов*язувалась заборонити на своїй території всі антибільшовицькі організації. Це означало завершення доби Директорії.

Наслідками Лютневої революції були посилення політичної боротьби,вихід на політичну арену широких народних мас,перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя, зростання ролі політичних партій, зміцнення суспільних настроїв, поява ЦР яка надавала перевагу питанням національного розвитку.

21.Особливості історичного розвитку Південної України, Правобережжя та західноукраїнських земель у XVIII ст. На початку XVIII ст. центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується головним чином на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. Тривалий час тут зберігались певні елементи державності, створеної у ході Визвольної війни 1648-1676 pp., — виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо. У Гетьманщині існувала своя територіально-полкова система, до якої входили 10 полків (Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський,Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський). Це був порівняно розвинутий та густозаселений край. Окремі міста (Київ, Переяслав, Полтава та ін.) користувалися правами самоврядування. Соціальна структура Гетьманщини —козацтво, українська шляхта, міщанство та селянство. Чільне місце у суспільному житті займала козацька старшина та українська шляхта. Спроба гетьмана І.Мазепи зберегти на початку XVIII ст. шляхом союзу зі шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки, що відкрило шлях форсованому наступові російського царату на права України.

На початку 18 ст. на правобережній Україні існували козацькі загони. В регіоні існували великі села, що активно розвивали економічну діяльність. Нажаль, міжнародна ситуація складалася не на користь правобережного козацтва. Невдовзі Польща встановила свою владу на всьому Правобережжі.

Такою ж була ситуація у Східній Галичині, в межах якої діяла королівська влада.

В західноукраїнських регіонах було впроваджено Унію. На початку 18 ст. уніатство розповсюдилося на Львівський та Луцький єпископати, а також інші приходи. Серед інших українських земель Транскарпаття залишалося частиною Угорщини, Північна Буковина знаходилася під владою Молдавського князівства, яке було васалом Туреччини. На цих територіях діяли юридичні та зовнішньополітичні правила інших держав.

Наприкінці 18 ст. у політичній ситуації на західній Україні сталися значні зміни. Падіння та розподіл Речі Посполитої відзначило новий переподіл Галичини, Транскарпаття та Північної Буковини.

Наприкінці 18 ст. австрійський імператор Йосип ІІ та імператриця Марія Тереза провели в країні низку реформ. Вони обмежили владу землевласників над селянами, відмінили особисту залежність останніх від хазяїв та ліквідували окремі податки. Урядом також було запроваджено зміни в духовній сфері.

Водночас було організовано школи з викладанням предметів українською мовою, відкрито кілька україномовних факультетів у Львівському університеті, заснованому в 1784 р. Нажаль, ці прогресивні дії австрійського уряду не знайшли продовження в майбутньому.

На правобережній Україні не припинялася визвольна боротьба. Велике селянське повстання вибухнуло в 1702-1704 рр. Це „народне повстання” було придушено, однак в регіоні виник рух т.зв. гайдамаків.

Велике повстання за визволення народу, яке отримало назву Коліївщини, вибухнуло на правобережній Україні в 1768 р. Повстанці захопили фортецю Умань, а також низку інших міст та селищ. В деяких областях влада перейшла до козацьких загонів. Однак кілька місяців потому Польща, за допомогою російської армії, завдала поразки основним козацьким угрупованням.

В другій половині 18 ст. Річ Посполита занепадала. В результаті цього територія Правобережжя перейшла до Росії. Двома роками пізніше землі Волині та Білорусі також потрапили під владу московського уряду. На цих територіях було встановлено звичайні імперські порядки.

Однак питання возз’єднання українських земель не було остаточно вирішено. Вони стали складовою частиною Російської та Австрійської імперій. Це були десятиліття політичного роз’єднання й відсутності громадянської єдності, за якими йшли роки переслідування українців.

26.Охарактеризуйте діяльність визначних постатей доби Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Михайло Грушевський - Таємним голосуванням практично одностайно головою Центральної ради(єдина парламентська інституція, утворена на руїнах самодержавства, визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм) був обраний Михайло Грушевський. Він був лідером, головним конструктором політики Української Центральної Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року.

Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. 29 квітня 1918 року у Києві Всеукраїнський з'їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду було розігнано німцями, натомість, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який взяв на себе повноваження для управління краєм. Гетьманська держава здобула міжнародне (хоча і не повне) визнання серед країн, що були в військовому союзі з Німеччиною. Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури, хоч гетьман П. Скоропадський був професійним військовим. Його універсалом створюється Українська Академія Наук (що існує й досі; першим її президентом став В. Вернадський); засновуються два державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ.

Микола Винниченко. Був членом Центральної Ради. Згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Він автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив I Універсал та Декларацію Генерального секретаріату. У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.