1. Охаракт. дослов’янський етап державотворення на території укр. у найдавніші часи.

Першим етнічним утворенням на території Укр були кіммерійці IX -VII ст. до н.е. Вони займали територію між Дністром і Доном, Кримський і Таманський півострів. Кіммерійці максимально використовували природні ресурси й створили своєрідну культуру. Основу господарства кіммерійців становило кочівницьке тваринництво, насамперед конярство. У кіммерійців були вожді й царі. Історія кіммерійців закінчується в VI ст. до н.е. Частина народу покинула свою країну під тиском скіфів. Основна ж маса поступово асимілювалася у скіфському етнічному середовищі.

Скіфи — кочовий народ. Вели воєнні походи до країн Малої та Передньої Азії, Єгипту. Після закінчення походів на початку VI ст. до н.е. центр скіфської активності зміщується до Північного Причорномор'я, де з часом виникає перше державне утворення Східної Європи — т.зв. Велика Скіфія. Видатною подією в її історії стала скіфсько-перська війна, що закінчилася перемогою скіфів. Після III ст. до н.е. скіфи втрачають своє панівне становище в українських степах, воно переходить до сарматів. Скіфи були творцями розвинутої кочової цивілізації, багато компонентів якої перейняли наступні народи, так елементи скіфського "звіриного" стилю в мистецтві збереглися до часів Давньої Русі.

У III ст. до н.е. сармати встановили своє панування у степах України. До складу сарматського об'єднання входили такі військово-політичні союзи племен: язиги, рок-солани, сіраки, аорси, з середини, алани. Освоївши степи Причорномор'я, сармати рушили по Дунаю. Вони здійснювали постійні набіги на римські провінції. Для зхисту від них Рим був змушений побудувати вздовж Дунаю укріплення. Сарматське суспільство було воєнізованим. Основою життя сарматів було кочове тваринництво. Вони розводили овець, велику рогату худобу, коней. У перші століття н.е. частина сарматів перейшла до осілості і займалася землеробством. Панування сарматів закінчилося у середині III ст. з приходом готів.

Ще одним народом, що оселисвя на території України були греки. Внаслідок Великої грецької колонізації у Північному Причорноморї в 7-5 ст до н е. виникло багато грецьких полісів (міст-держав) Ольвія, Херсонес, Феодосія. Всі вони були рабовласницькими республіками,центрами ремесла і торгівлі посередниками між високою античною цивілізацією Середземномор*я і варварською (скіфская, сарматская). З часом вони потрапили під владу Візантійської імперії.

2. Східнослов*янські протодержавні утворення

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов*янських пле­мен — дулібів, полян, волинян. Поступово у VIII—IX ст. набирає силу процес об*єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому грунті і виникають державні утворення — племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов.янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь).

Найбільшим було державне об.єднання, яке літопи­сець називає Руською землею з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава.

У V—VI ст. суспільний лад слов*ян перебував у стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового сус­пільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не кон­центрувалася у руках знаті.

Становлення державності у східних слов.ян логічно випливало з їхнього суспільного роз­витку:

1.Роль народних зборів поступово занепадає і на перший план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше — спадкова).

2. Посилення соціально-політичної ролі кня­зівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган пуб­лічної влади. 3. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумови­ла появу постійних органів примусу.

Протягом усього І тис. матеріаль­на культура східних слов*ян зберігала спільні риси. Як правило, слов*янські поселення мали площу 1—2,5 га ї розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із вогнищем, а з V ст. — пічкою-кам*янкою.

Отже, зміни, що відбулися у суспільному житті східних слов.ян у VI-IX ст. сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави.

3.Політичний лад та держ. Устрій кр

Вища законодавча, судова, військова та адміністративна влада в державі належала великому князю київському з династії Рюриковичів. Його законодавча влада полягала у виданні уставів, судних грамот, укладанні міжнародних угод, в кодифікації норм права. Князь очолював судову систему і його суд був вищою судовою та апеляційною інстанцією. Як адміністратор він встановлював адміністративний поділ, призначав адміністраторів (посадників, воєвод, удільних князів). Силовою структурою було військо - дружина та військові округи на чолі з воєводами. У розпорядженні князь мав численний апарат урядовців як в центрі, так і на місцях.

Дорадчим органом виконавчої влади при князі була рада бояр (боярська рада) з найближчого аристократичного оточення князя та місцевої знаті. Державні функції виконувала також християнська церква з її поділом на єпархії на чолі з єпископами та парафії, які очолювали священики. На зламі XI та XII ст. скликалися з'їзди князів (1097, 1100, 1103 pp.), які видавали закони.

Органом місцевого самоврядування з попередніх часів лишалися народні збори - віче, що скликалися в сільських общинах - вервях та в містах. Найменшою адміністрацією держави була община - верв на чолі з вервним старостою. Верві об'єдналися в повіти, волості та погости на чолі з тіуном, уділи та землі з князями з династії Рюрика. Місцевими адміністраторами виступали призначені князем десяцькі, соцькі, тисяцькі, тіуни, мечники, воєводи, вірники, ябедники та посадники.

Насамкінець важливо відзначити, що державний устрій Київської Русі пройшов тривалу еволюцію, не був незмінним і залежав від конкретних історичних, економічних та політичних змін.

4. Соц-ек. Розвиток КР, становлення феодальних відносин

За часів КР сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю. Основним еле­ментом цієї системи була данина, «полюддя». У Х ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­лідок чого виникає доменіальне землеволодін­ня великого князя.

У Х-XII ст. активно формувалися васальні відноси­ни у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Да­рувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального земле­володіння. З ослабленням князів­ської влади, посиленням відцентрових тенденцій у дер­жаві дедалі більшого поширення набирає вотчина - спад­кове володіння.

У Дав­ньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер­віснообщинного ладу.

У Х-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ред феодальне залежного населення. Основними його верс­твами були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи.

За феодалізму земля була основним засобом вироб­ництва. Історія КР знає три види ренти. На ранньому етапі феодалізму - нату­ральна рента, формою якого було «по­люддя». Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в Х ст. ще однієї форми ренти - грошової.

Провідною галуззю економіки КР було сіль­ське господарство. Особ­ливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь. Допоміжни­ми галузями господарства стали промисли - бджільниц­тво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті належало ремеслу. У КР най­поширенішими його видами були залізообробне, гончар­не, ювелірне, ткацьке виробництва. Існувало три категорії ремісників: сіль­ські, вотчинні та міські. Розквіту КР сприя­ло те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одними із найдавні­ших і освоєних були «грецький» шлях, «шовковий» шлях, «соляний» та «залізний».

Активні торговельні відносини сприяли становленню в грошової системи. Перші монети на території України з'явилися в II-III ст. З часом східні слов'яни за­провадили власну місцеву грошову одиницю - «куну» (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється гривня. Лише наприкінці XIII ст. виникає карбованець. За часів Володимира Вели­кого почали карбувати золотники і срібляники.

У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгорта­ється процес урбанізації. «Гради» (городища) - своєрідні зародки майбутніх міст - виникають у східних слов'ян ще в VI ст. Літописи. Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 «гра­дів.