Практичне заняття № 7

Процес розробки сучасних педагогічних технологій в освіті

1. Поняття процесу творення сучасних педагогічних технологій в освіті.

Аналіз рівня професійної підготовки вчителя в сучасній Україні уможливлює зробити висновки про необхідність детального перегляду її змісту. “Концепція педагогічної освіти” (1999 р.) звертає увагу вчених і практиків на посилення технологічного аспекту підготовки вчителя, нагромаджену сучасною школою палітру освітніх технологій, напрацьовані підходи до гуманізації педагогічної взаємодії педагога з дитиною і колективом у цілому.

Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Слід визнати, що одним із недоліків традиційної педагогіки є ескалація інформаційного навчання, яке ґрунтується на постулаті – для осмисленої дії потрібні знання, при цьому допускається, що більший обсяг знань забезпечує більшу результативність дії.

Саме тому навчальні курси перевантажені навчальною інформацією, що, зокрема, спричиняє помітний розрив між теорією і практикою, діяльністю та її інформаційним забезпеченням.

Одним з провідних завдань повинно стати створення такого освітньо-розвивального середовища, через взаємодію з яким у майбутнього вчителя формується готовність до роботи на основі знання сучасних педагогічних технологій, розуміння своєї індивідуальної сутності, на основі якої виробляється особистісна педагогічна концепція і персонал-технологія. На сучасному етапі розвитку освіти школі необхідний не просто добрий учитель, а вчитель-технолог, учитель-майстер, учитель-новатор, що викликало на педагогічній ниві зацікавленість у дослідженні питання сутності сучасних педагогічних технологій та їхнього впровадження в навчальний процес.

Метою нашої роботи є виявлення особливостей сучасних технологій навчання; об'єктом дослідження є сучасні технології навчання; предметом – упровадження сучасних технологій у навчальний процес.

Розвиток науки й техніки дав змогу вчителям та учням використовувати нові форми комунікації, нові способи розв’язання абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи вчителя з авторитарного транслятора готових ідей у натхненника інтелектуального й творчого потенціалу учня. Майбутнє за системою навчання, що вкладається в схему учень – технологія – учитель, за якої викладач стає педагогом методологом, технологом, а учень – активним учасником процесу навчання. Педагогічна майстерність сучасного вчителя повинна розвиватися “не через забезпечення його великою кількістю рецептурних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока, загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність”.

Ще на початку 20-х рр. минулого століття в працях відомих педагогів (І.Павлов, А.Ухтомський, С.Шацький, В.Бехтєрев) з'являються терміни “педагогічна технологія» та «педагогічна техніка”. Педагогічна техніка визначалась у педагогічній енциклопедії 30-х рр. як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Минуло майже сто років відтоді, а в сучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних, уніфікованих визначень понять освітні, педагогічні, навчальні технології. Деякі дослідники нараховують близько 300 трактувань цих термінів, що різняться не лише за формою, а й за змістом, який у них вкладається.

Одні науковці розуміють під терміном “технологія” управління педагогічними процесами, інші – способи організації діяльності учнів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети.

На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняють “два принципових моменти: гарантія кінцевого результату й проектування майбутнього навчального процесу. Педагогічна технологія – набір процедур, які поновлюють професійну діяльність учителя і гарантують кінцевий запланований результат”. Окрім того, за технологічного навчання відсутні безліч “якщо”: якщо талановитий учитель, талановиті діти, багата школа. “Методика виникає в результаті узагальнення досвіду або впровадження нових засобів. Технологія ж проектується, виходячи з конкретних умов, та орієнтується на заданий, а не на передбачуваний результат”. Технологія, на відміну від методик, не допускає варіативності, з неї не можна викинути якісь елементи. Технологічний підхід не допускає пошукової діяльності, спроб, тут не може бути помилок. Для технологічного навчання обов'язковим є постійний зворотний зв'язок, внесення виправлень та змін у подальшу діяльність.

Оскільки певне розмежування термінів “педагогічна технологія” і “технологія навчання” важливе для розуміння суті запропонованого нами підходу, спробуємо диференціювати ці поняття.

У глосарії термінів ЮНЕСКО поняття “педагогічна технологія” трактується як конструювання та оцінювання освітніх процесів шляхом урахуванням людських, часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. Педагогічна технологія дає відповідь на запитання, як, яким способом (методами, прийомами, засобами) досягти поставленої педагогічної мети, установлюючи порядок використання різноманітних моделей навчання. Отже, технологія – це комплекс, що складається із:

– запланованих результатів;

– засобів оцінки для корекції та вибору оптимальних методів і прийомів навчання, найбільш доречних для визначеної ситуації;

– набору моделей навчання, розроблених учителем на цій основі.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним критеріям технологічності: системності (наявність логіки процесу, взаємозв'язку частин, цілісність), керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу навчання), ефективності (технологія повинна вибиратися відповідно до результатів та оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання), відтворюваності (можливості застосування в інших однотипних навчальних закладах іншими суб'єктами). “Під технологією (від грецьк. – мистецтво, майстерність, уміння), – зазначає Ольга Олійник, – розуміють сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми вихідного матеріалу, що здійснюється в процесі виробництва продукції".

“Щодо технології в педагогічному аспекті. Аналіз праць вітчизняних і закордонних авторів (В.Безпалько, Б.Блум, М.Кларін, И.Марев та ін.), –продовжує О.Олійник, – дає змогу виділити поряд із загальними найбільш істотні ознаки, властиві саме педагогічній технології: діагностичне ціле утворення, результативність, економічність, алгоритмізація, проектованість, цілісність, керованість, здатність до коригування, візуалізація”.

За твердженням Л.К.Гребінкіної, педагогічна технологія – це система, у якій послідовно реалізовується заздалегідь спроектований навчально-виховний процес, що гарантує досягнення педагогічних цілей.

Отже, педагогічна технологія є одним із спеціальних напрямів педагогічної науки (прикладна педагогіка), що забезпечує розв'язання поставлених завдань, підвищує ефективність навчально-виховного процесу, гарантує його високий рівень. Це сукупність способів організації навчання й виховання учнів або послідовність визначених дій, операцій, пов'язаних із конкретною діяльністю вчителя і спрямованих на досягнення поставлених цілей (технологічний ланцюжок).

Нині існує безліч різних технологій: загальнопедагогічні, навчальні, виховні, розвивальні, комп'ютерні, ігрові, технологія колективної творчої діяльності, співробітництва.

Оскільки останнім часом поняття “педагогічна технологія” набуває усе більшої популярності, передовсім важливо проаналізувати його варіанти: “педагогічна технологія”, “технологія навчання”, “освітні технології”, “технології у навчанні”, “технології в освіті”. Вони широко використовуються в психолого-педагогічній літературі з різними формулюваннями, залежно від того, як автори уявляють структуру та компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття дає змогу прогнозувати технологічні тенденції в освіті.

Дискусія про сутність педагогічної технології, що триває вже впродовж 50-ти років, допомогла сформулювати численні визначення поняття багатьма авторами, педагогічними комісіями й асоціаціями. Деякі вчені вважають її комплексом сучасних технічних засобів навчання, інші – засобом комунікації. Окрему групу становлять ті, хто поєднує способи та процес навчання.

У 60-ті роки, коли відбувалося становлення поняття, не було чіткої диференціації педагогічної технології, технології навчання та освітньої технології. Незважаючи на різні формулювання, спостерігається загальна тенденція переходу до розуміння педагогічної технології як педагогічної системи, у якій засоби навчання підвищують ефективність навчального процесу.

Подальші уточнення поняття тривають у 70-ті роки. Зокрема, виникає визначення, у якому стверджується, що “педагогічна технологія – це доповнення до наукового знання про засвоєння й умови засвоєння навчального матеріалу для поліпшення ефективності й корисності навчання та практичної підготовки...” (Національний центр програмного навчання, Велика Британія).

В іншому формулюванні наголошується, що “педагогічна технологія – це система дій з планування, забезпечення й оцінювання всього процесу навчання, зумовлена специфічною метою, заснована на дослідженнях процесу засвоєння знань і комунікації, а також використанні людських і матеріальних ресурсів для досягнення більш ефективного навчання” (Комісія з технології навчання, США).

Усі визначення мають один суттєвий недолік – йдеться про підвищення ефективності навчання, але не згадується про методи досягнення цієї мети.

Найбільш повно окреслив поняття П.Мітчелл. В Енциклопедії педагогічних засобів, комунікацій і технологій (Лондон, 1978) він зазначає: “Педагогічна технологія, яка не є синонімом “засобу навчання», являє собою міждисциплінарний конгломерат, що має зв'язки (відносини) фактично з усіма аспектами освіти – від короткого навчального фрагмента до національної системи з усіма її функціями”. Проаналізувавши численні визначення, автор робить висновок, що існує їхня концептуальна мозаїка: педагогічна психотехнологія, педагогічна інформація і технологія комунікації, технологія педагогічного менеджменту, технологія педагогічних систем, технологія педагогічного планування. Вивчивши понад сто монографій і статей відповідної тематики, дослідник формулює остаточне визначення: “Педагогічна технологія – це галузь досліджень і практики (у межах системи освіти), що має зв'язки (відносини) з усім аспектами організації педагогічних систем та процедурою розподілу ресурсів для досягнення специфічних і потенційно відновлюваних педагогічних результатів”. Це твердження – “вдала спроба об'єднання усіх відомих визначень педагогічної технології. Воно дало можливість автору сформулювати основне завдання педагогів-технологів: оптимальний розподіл людських, матеріальних і фінансових ресурсів для одержання бажаних педагогічних результатів”.

У 1979 р. Асоціація педагогічних комунікацій і технології США опублікувала “офіційне” визначення: педагогічна технологія – це комплексний, інтегративний процес, який охоплює людей, ідеї, засоби та способи організації діяльності і є посібником для розв'язання проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань. Формулювання виявилося настільки всеосяжним, що його подальші зміни відбувалися тільки по лінії уточнення мозаїки визначень педагогічної технології та їхньої спеціалізації.