Володимира Великого (980-1015 рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

Це період економічного та культурного розквіту Київської дер­жави, досягнення нею вершини політичної могутності.

За князювання сина Святослава — Володимира — загалом завер­шилося формування території Київської Русі. Її площа стала най­більшою в Європі.

Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади.

Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши при­кордонні землі системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене необхідністю укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім’ю європейських народів.

Пам’ятник Володимиру Великому в Києві

Після смерті Володимира Великого між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.

Однією з найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів — “Руської правди”.

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивала­ся культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Тмуіорокань

У'ЬЇ

Сугдея

(Сурож)

ч

Херсонес

[Корсунь)

Територія Русі за князя Яро­слава

Преслав

Синопа

Походи київсь­ких князів

УПСАЛА

К

Кордони й сто­лиці держав

ОНСТАНТИНОПОЛЬ

> (ЦАРГОРОД)

Й К А Й 1X1 ІПІ £ ІР П Я1

Русь за часів князювання Володимира та Ярослава (978-1054 рр.)

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими держа­вами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв’язки з київ­ською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького

к оролів. Тому не дивно, що історики називають Ярослава Мудрого тестем Європи.

Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.

«** V»*.

Пам’ятник Ярославу Мудрому в Києві

2. період

Період феодальних міжусобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого.

Найбільш відомі князі —

Володимир Мономах (1113-1125 рр.) Мстислав (1125-1132 рр.)

Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних міжусобиць, Русь фактично розпа­лася на окремі князівства.

Деякий час єдність руських земель підтримував тріумвірат стар­ших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава і Всеволода. Брати спільно вирішували державні справи (видавали закони, ходили в походи, переміщали молодших братів із одного уділу в інший). Прагнення Ізя- слава, Святослава і Всеволода збільшити власні володіння за рахунок

2. Історія України

3. молодших Ярославичів викликало незадоволення Ярославичів і по­родило усобиці в кін. XI ст. Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що призвело до посилення міжусобної боротьби. З метою її усунення і об’єднання сил проти половецької загрози у 1097 р. в Любечі князі зібралися на свій пер­ший з’їзд. Учасники з’їзду закріпили володіння уділами, що склало­ся на той час і проголосили принцип спадкового наслідування — “Хай кожен володіє отчиною своєю”.

Проте припинити міжусобиці ні цей, ні наступні з’їзди не змогли.

Онук Ярослава Мудрого — Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив усобиці і об’єднав 3/4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Мономах здійснював успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь.

Талановитий та досвідчений політик, Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха — Мстислав — продовжував центра­лістичну політику батька, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

Які ж причини зумовили роздробленість Київської Русі?

Відсутність тісних економічних зв’язків за умов панування натурального господарства.

-> Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприя­ло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

Посилення ролі боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

Зміна торговельної кон’юнктури. Західна Європа почала тор­гувати безпосередньо з Близьким Сходом, а торгівельна артерія “із варяг у греки” занепадає.

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння — вотчин, поси­лення влади удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона викли­кала зміни в державному устрої Русі, а саме — децентралізацію сис­теми управління. Київський князь утратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

Централізована форма державної влади змінилася на полі- центричну.

Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, все ж не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

2. період (1 132 — 1237—1241 рр.)

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.

2. князівствах формуються місцеві князівські династії:

Ольжичі,

Ростиславичі,

Мономаховичі,

Мстиславовичі та інші.

Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237—1241 рр.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припи­нила своє існування, адже:

по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого пе­ріоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;

■4 по-друге, зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

-» по-третє, надзвичайно сильними були об’єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, праг­нули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.

Проте, будь-які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роз­дробленості належала Новгородській землі, Полоцькому, Смолен­ському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяслав­ському, Волинському та Галицькому князівствам.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали віді­гравати роль консолідуючого центру давньоруських земель. Історія Галицького і Волинського князівств буде розглянута далі, а зараз зазначимо, що волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об’єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волин­ське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ, поширив кордони князівства від Карпат до Дніпра. Смерть Рома­на Мстиславовича під час походу в 1205 р. призвела до розпаду

його держави і зруйнувала плани князя об’єднати під своєю владою всю Південну Русь.

С ину Романа Мстиславо­вича — Данилу Галицькому — вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство і відновити процес консолідації давньоруських земель.

Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. Її еволюційний роз­виток був насильно перерва­ний монголо-татарською на­валою 1237—1241 рр.

Монгольські полчища Ба- тия захопили землі Русі (без- Завершальний етап розвитку посередньо українські землі

Київської держави (до сер. XII ст.) були захоплені впродовж 1239—1241 рр.), пограбували їх, винищили сотні тисяч людей. На тривалий час руські землі потрапили під владу Золотої Орди - держави монголо-татар.

Золота Орда

Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия на руські землі. Протягом 1237— 1238 рр. Північно-Східна Русь була завойована і спустошена. Весною 1239 р. монголо-татари захопили Переяслав, зруйнували

і спалили його. Того ж року така ж доля спіткала й Чернігів — “місто взяте й спалене вогнем”, як сказано в літописі. Восени 1240 р. монголи підступили до Києва і взяли його в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм укріплень міста. Нарешті впата остання твердиня киян — град Володимира, монголо-татари вдерлися в київський дитинець, останні захисники трималися в Десятинній церкві. Від ударів стіни храму завалилися, поховавши під руїнами останніх воїнів-захисників Києва. 6 грудня 1240 р. монголо-татари остаточно захопили місто і повністю зруйнували його, а “люди от мала до велика все убеша мечем”, — зазначив суздальський літописець.

Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Во­линську “землю”. Незважаючи на героїзм воїнів, волинські міста Кам’янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир були взяті і по­руйновані. Під Галич монголо-татарські орди підійшли з’єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241р. мон­голо-татари вийшли на західні рубежі Русі, вдерлися на територію Польщі і Угорщини. Зустрівши опір на чеських і польських землях, ослаблені війська хана Батия у 1242 р. повернулися на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу — Золоту Орду (із столицею у м. Сарай). Руські землі не входили до складу засно­ваної монгольськими ханами у пониззі Волги держави, а перебува­ли у васальній залежності від неї. Ясна річ, ця обставина мала вплив на економічний, політичний, культурний розвиток об’єднаних ра­ніше у складі Київської Русі земель.

Київський період в історії України завершився.

Історичне значення Київської Русі

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

• Вперше об’єднала всі східнослов’янські племена в одну дер­жавну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов’янських народів (угрофінське населення Півночі, Поволжя).

• Сприяла формуванню у східних слов’ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла пи­семність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

• Зміцнила обороноздатність східнослов’янського населення, за­хистивши його від фізичного знищення з боку кочівників.

• Підняла авторитет східних слов’ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв’язки Київської Русі, шлюбні союзи з коро­лівськими династіями Західної Європи.

• Сприяла захисту Європи від кочових орд Сходу.

В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.

Концепція російського історика М. Погодіна: Київська Русь — по­чатковий етап історії Росії; наступницею Київської держави стала Московська держава.

Концепція українського історика М. Грушевського: історія та куль­тура Київської Русі творилися, в першу чергу, українцями, адже основною територією формування держави слугувала Середня Над­дніпрянщина з центром у Києві, де споконвіків жив український ^НаРод, нікуди з них не переселявся, створивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько-Волинсь­ке князівство.

Концепція радянських істориків: спадок Київської Русі — спільний здобуток трьох народів — українського, російського і білоруського;

У сучасній історичній науці це питання залишається дискусій­ним, тісно пов’язаним з політичними інтересами.

Українські історики у новітніх наукових дослідженнях (“Історія України: Нове бачення”/ О. Гуржій, Я. Ісаєвич, М. Котляр, О. Моця та інші. — К, 1996, “Історія України” / За заг. ред. В. Смолія. - К., 1997), осмислюючи вітчизняну історію з сучасних позицій, до­ходять висновку, що Київська Русь дала початок трьом народам — українському, російському і білоруському, стала витоком держав­ності і культури кожного з них. А історики В. Шевчук та М. Тара- ненко (“Історія української державності”. — К, 1999), погоджую­чись у цілому з цим висновком, водночас зазначають, “що українці мають все ж таки більше підстав, щоб претендувати на історичну спадщину Київської Русі”.

Г Вправа №4

1. За яких обставин утворилася держава Київська Русь?

2. Яка теорія походження Київської Русі здається вам більш аргументова­ною? Поясніть чому?

3. Які періоди виділяють у політичній історії Київської Русі?

4. Оцініть значення запровадження на Русі християнства.

5. Доведіть, що X XI ст. стали періодом розквіту Київської держави.

6. Визначте історичне значення Київської Русі.

2. Галицько-Волинське князівство (ХІІ-ХІУ ст.)

Етапи історичного розвитку Галицько-Волинського князівства

Аналіз історичного розвитку Галицько-Волинської держави дає підстави окреслити певні етапи в її політичній еволюції.

Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі

Віддаленість Галичини і Волині від Києва зумовлювала відносну незалежність і самостійність цих земель. Із розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кін. XI ст.), а над Бу­гом — Волинське князівство (сер. XII ст.) з центром у м. Володимирі

Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.

Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбулося за князя Володимирка (1141 — 1153 рр.) та його сина Ярослава (1153—1 187 рр.). Ярослав був наймогутнішим галиць­ким князем, за великий розум і спритність його прозвали Осмомис- лом. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Яро­слав зміцнив союз із Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, на кордонах галицьких зе­мель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між галиць­кими боярами, багато з яких були в союзі з польськими й угорсь­кими феодалами.

Волинське князівство, відокремившись від Києва, спочатку роз­палося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мсти­славовичу (1170-1205 рр.), який у своїй об’єднавчій політиці зробив ставку не на верхівку бояр, а на середнє боярство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню стабільність Волинського кня­зівства, що дозволило йому розпочати активну боротьбу за розши­рення своїх володінь. У результаті, у 1199 р. Роману Мстиславовичу вдалося вперше об’єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів.

Так утворилося Галицько-Волинське князівство.