5. Маргіналізація суспільства

Сформувався помітний прошарок з людей різного освітнього та професійного рівня, яких за ознаками добробуту, соціальних настанов та суспільної поведінки, наявних перспектив можна кваліфікувати як маргіналів. До цієї групи належать люди, які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільства, втратили або втрачають зв’язок з його основними інституціями, відчувають глибокі деструктивні зміни свого соціального та психологічного стану. Вони неминуче починають створювати нову, соціально відокремлену систему цінностей, якій при­таманні глибока ворожнеча до сучасних суспільних інституцій, анта­гоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття групової “стадності” тощо. Посилення маргіналізації призводить до того, що властива цим верствам система цінностей перестає бути ло­кальною і починає поширюватись на широкі суспільні верстви.

2. Духовне життя суспільства

Недоліки у сфері культури

У Радянському Союзі на момент його розпаду накопичилося бага­то негараздів в освіті, науці, літературно-художній творчості. Так, за даними ЮНЕСКО, у кінці 80-х рр. СРСР за рівнем освіти посідав 28 місце у світі, а за інтелектуально-моральним рівнем — 57 місце. На стані культури негативно позначилися залишковий принцип її фінансування, відсутність демократії, заідеологізованість, партійно- державний диктат. У глухому куті перебували національні культури.

Відродження мови

Із проголошенням незалежності України відродження національ­ної культури стало державною справою. Для українців чи не вперше відкрилася перспектива вільного розвитку і набуття престижності своєї мови і культури.

У жовтні 1989 р. було прийнято “Закон про мови в Українській РСР”, спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування у всіх сферах життя суспіль­ства. Українську мову в республіці проголошено державною.

Конституція України затверджує за українською мовою статус державної мови, а також гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Стан освіти

Для забезпечення духовного і соціально-економічного розвитку держави реформується система освіти.

Освітня система стає більш демократичною, гнучкою та різномані­тною. З’явилася велика кількість ліцеїв, гімназій, коледжів, профіль­них академій, університетських комплексів тоїцо.

Реорганізується вся структура вищої і середньої спеціальної освіти. Здійснюється перехід на чотириступеневу освіту: молодший спеціа­ліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створюють­ся навчальні заклади інших форм власності, за рахунок чого зростає їхня кількість та якість освітніх послуг.

Нова модель освіти передбачає диференціацію, гуманізацію, ін­дивідуалізацію навчально-виховного процесу, переорієнтацію всієї сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості.

Проте загальний стан економіки обмежує фінансування освіти, шо є серйозним гальмом у її розвитку. Відомо, що в Україні видатки на підготовку одного спеціаліста у вузах у 5-6 разів менші, ніж у розви­нених країнах.

Наука

Недостатнє фінансування обумовило кризові явища в науці: від­тік кваліфікованих вчених із наукової сфери в інші структури і за кордон, втрата провідних позицій з ряду фундаментальних дослід­жень, відставання від Заходу за рівнем наукових розробок. При цьо­му понад 90% нових технологічних розробок не запроваджуються у виробництво.

Відродженню української науки покликані сприяти Українська на­укова асоціація, Національна академія наук, яка залишається провід­ним науковим центром країни.

Художня культура

Позитивні і негативні риси переплелися у сфері художньої культури.

Утвердження демократії сприяє оновленню літератури і мистецтва, гарантує плюралізм, свободу творчості, вільний розвиток усіх худож­ніх стилів і жанрів. Поступово створюються умови, які заохочують громадян України до української мови і української культури: урізно­манітнюються радіо- і телепроірами, проводяться фестивалі і конкур­си естрадної української музики і пісні, діють виставки нових напрямів сучасного українського мистецтва, з’являються нові фільми, створені українськими митцями. (Виконуючи вправу № 35, назвіть відомих Вам діячів сучасної української літератури та мистецтва, відомі Вам твори сучасної вітчизняної культури, фестивалі та конкурси). С творе­но ряд державних програм: “Модернізація культурно-дозвільної ме­режі”, “Комплексна програма естетичного виховання населення Укра­їни”, “Концептуальні основи розвитку української культури” та інші.

Однак збереження залишкового принципу фінансування вкрай не­гативно позначається на культурних процесах, обумовлює руйнівні наслідки у сфері духовності Художня культура опинилася в жорстоких лещатах фінансової залежності. Її комерціалізація призвела до того, що на нас ринув каламутний потік низькопробної масової культури.

Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення відповідної матеріальної бази, посилення уваги всього суспільства зможуть забезпечити збереження і подальший розвиток національної культури.

Відродження релігії і церкви

Будівництво незалежної Української держави, стрімкі зміни в сус­пільстві сприяли активізації релігійного життя.

У кінці 80-х рр. було легалізовано заборонену комуністами в 1946 р. Українську іреко-католицьку церкву (УГКЦ), визнаним лідером якої став Кардинал Любачівський.

Українська православна церква в процесі своєї перебудови вияви­лася розколотою на:

4. Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ);

-4 Українську православну церкву Київського патріархату (УПІД-КП);

-» Українську правосивну церкву Московського патріархату (УП Ц- М П).

Між цими церквами, особливо між УАПЦ і УПЦ-КГІ, з одного боку, та УПЦ-МП, з іншого боку, склалися напружені, ворожі стосунки. Яскравим проявом цієї ворожнечі стали сутички під час поховання у червні 1995 р. патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка). Разом з тим, серед віруючих і частини духовенства посилюється прагнення до створення єдиної православної церкви в Україні.

Серед населення України поширюється вплив протестантизму, іуда­їзму, ісламу. Усього ж в Україні діє 105 релігійних об’єднань, діалог між якими здійснюється в рамках Всеукраїнської ради церков і релі­гійних організацій. Держава спрямовує свої зусилля на те, щоб пред­ставники всіх конфесій були повноправними учасниками громадсько­го життя.

Свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної Укра­їни. Сотні тисяч людей повертаються до релігії, здобуваючи завдяки їй риси духовності і моралі. Головним завданням у контексті побудо­ви вільної незалежної України є повернення людям віри в добро, справедливість, честь і порядність.

Візит Папи Римського в Україну

У червні 2001 р. відбувся дер­жавний візит в Україну глави Дер­жави Ватикан, глави Католицької церкви Папи Римського Івана Павла II. Україна стала 123-ю країною, яку відвідав Понтифік. Згідно з програмою візиту відбу­лися зустрічі Папи і Президента України з представниками полі­тичних, культурних, наукових та ділових кіл, зустрічі Папи з пред­ставниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій,

з громадськістю. Іван Павло II відслужив божественні літургії за римським і візантійським обря- Пана Іван Павло II дами у Києві та Львові.

Візит Понтифіка, незламного поборника прав і гідності людини, безкомпромісного противника тоталітаризму, нетерпимості і дискримі­нації, став закликом до порозуміння, до процесів єднання. Папа закли­кав не зводити рахунки з минулим, а разом дивитися в майбутнє, спільно розвивати діалог культур і цивілізацій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнсь­кими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допо­можуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.