3. Слов'янські племена

Предками українців є слов’яни. Звідки ж пішли слов’яни і як вони з’явилися на українських землях?

Походження слов'ян

Слов’яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індо­європейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі й Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов’янам.

Як окрема етнічна спільність, слов’яни сформувалися на початку нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов’ян із венедами. Перші письмові згадки про слов’ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І^-II ст. н.е. — Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов’ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси в II—VII ст. н.е. — в період Великого переселення народів — слов’яни широко розселилися у всіх напрямках.

У результаті слов’янський етнос розпався на три гілки: західних, південних і східних слов ’ян. Східні слов’яни розселилися на терито­рії сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов’яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужиць­ким сербам.

Південні слов’яни — болгарам, сербам, хорватам, словенцям, бос- нійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні слов’яни — українцям, росіянам, білорусам.

Із IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро- дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, виро­щували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на ЗОВНІШНІ ринки.

У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавиль- иих майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із залі­за і сталі.

Анти підтримували торговельні зв’язки із сусідами (скіфами, сар- матами, готами та ін.), а також із провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розпад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політич­ної організації.

У IV ст. н.е. анти утворили державне об’єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і розпався під ударами аварів.

Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов’яни, утворилися окремі племінні об’єднання, розташування і назви яких відомі з літопису “Повість врем’яних літ”: поляни, древ­ляни, сіверяни, тіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які проживали у Середньому Подніпров’ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов’янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східно­слов’янських земель. їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кінці V — першій половині VI ст. н.е. За легендою Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

Т

Князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь. Пам’ятник у Кисві

Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили з ЗО—50-х рр. IX ст. до 882 р.

За одними писемними відомостями Аскольд і Дір були нащадка­ми Кия, за іншими - дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов’янське населення запроси­ло варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

Із середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне

? об’єднання, яке в арабських письмових джерелах отримано назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київським князівством. Саме Київське князівство стало територі-

• альним, політичним, етнокультурним ядром, з якого згодом по­стала Київська Русь.

Міжнародні зв’язки Київського князівства свідчать про його мо­гутність і авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здійснила похід на Візантію, змусивши її сплатити контрибуцію.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Іго­рем захопили Київ. У результаті Олег об’єднав Київські і Новгород­ські землі і розпочав консолідацію східнослов’янських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов’ян — Київської Русі або Давньої Русі.

Слов'яни і скандинави

Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи називали норманнами (“північними людьми”), а на сході варягами (від шведського уаг — клятва), з кінця IX — початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної При­балтики, дійшли до Середземного моря й задовго до Христофора Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Варяги відзначалися мужністю, хоробрістю, наполегливістю, безжалісністю як до против­ника, так і до себе. Осідаючи на місцях своїх переможних вилазок, змішуючись із місцевим населенням, вікінги швидко втягувалися в культуру підкорених територій.

На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету. Ладозьке озеро ¹ Р- Волхов служили “в’їзними ворітьми” з Балтики: через басейн оз. Ільмень звідси можна було дістатися Волги, нею досягти земель волзьких булгар і Хозарії, а перетнувши Каспійське море — араб­ських країн Середньої і Передньої Азії. Підприємливі купці-воїни переправляли на південь мед, віск, хутра, рабів. З часом південний напрямок починає переважати у здобичницькій, військово-службо­вій і торговельній діяльності скандинавів.

Із IX ст. скандинавські мореплавці почали освоювати новий тор­говий шлях на південь, який отримав назву “шлях з варяг у греки”. З оз. Ільмень по малих річках і річкових волоках їхні човни добу­валися верхів’їв Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або під­коряли довколишні племена, примушуючи їх до сплати данини, або вступали з ними у союзницькі відносини. Щодо Києва, то там сходи­лися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозволяла контролювати весь дніпровський шлях, надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступо­ве об’єднання територій, пов’язаних конфігурацією гідрографічної мережі з Дніпром.

Зазначимо, що археологічна наука не виявила слідів тривалого перебування або економічного чи побутового впливу скандинавів у Середньому Подніпров’ї періоду заснування Руської землі. На східно­слов’янських землях вони з’явилися тоді, коли тут вже існувала власна державність.

Походження назви "Русь"

Нестор-літописеиь, роблячи бл. 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначає, що з того часу “начася про зивати Руска земля”.

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін “Русь”. Дехто з дослідників намагається довести його фінське поход­ження, інші шукають його корені у шведській, слов’янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви “Русь” в інших народів. Посту­пово термін “Русь” починає стосуватися всіх дружинників, утому числі й слов’янського походження. Назва “Русь” поширюється, насамперед, на полян, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрян­щині, а потім і на всіх східних слов’ян. Цим же словом іменували й Давньоруську державу з метром у Києві. Офіційні назви “Русь”, “Русь­ка земля” у X—XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.

Отже, слово “Русь” виникло не як етнонім, а як політична назва державного об’єднання.

Вправа №3

1. Яка територія, на думку більшості вчених, є батьківщиною слов’ян:

а) Між Віслою і Одером;

б) Між Віслою і Дніпром;

в) По Дунаю.

2. Які східнослов’янські племена дали початок українському етносу?

3. Заповніть таблицю “Етапи утворення державності у східних слов’ян.

Період	Державні об’єднання східних слов’ян
IV-VII ст.
VII-VIII ст.
сер. IX ст.
882 р.

/ Історичний розвиток України розпочався 1 млн. рр. до н.е. і став складо­вою частиною еволюції людства.

/ Зміни на території України в архаїчну добу відбувалися, як у світі в цілому, але й мали певні особливості.

/ Трипільська культура була однією з найдавніших землеробських культур світу (ІУ-ІІІ тис. до н.е.).

/ Південні українські степи тривалий час були заселені кочівниками, які за­лишили помітний слід в історії України. Перший відомий науці кочовий народ, який мешкав на Півдні, - кіммерійці (кін. II тис. - VII ст. до н.е.). Вони утворили перше в південних степах державне об’єднання.

/ З VII ст. до н.е. по V ст. н.е. в Північному Причорномор’ї існували античні міста-держави, забезпечуючи тісні культурні зв’язки українських земель з античним світом.

'Г У лісостепових районах України на початку н.е. розселяються слов’яни.

'ґ На місці антського складаються нові державні об’єднання, а в IX ст. н.е. виникає держава - Київська Русь.

Історичні джерела •з "Повісті врем'яних літ"

Повість врем’яних літ”, створена на початку XII ст., є першим літописом, Що дійшов до нас. “Повість” збереглася в багатьох списках, найстаріші з яких - Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (перша половина XV ст.). Події в цьому літописному зведенні викладено від 860 до 1111 рр. Один із пізніших списків літопису зберіг ім’я автора - ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

Розселення слов’ян

...По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська зем­ля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися імена­ми своїми - [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се-ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші - мозав- шанами, ще інші - поморянами.

Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися поляна­ми, а інші - деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочана­ми - од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота - од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж [що] сіли довкола озера Ільменя, прозва­лися своїм іменем - [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новго­родом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.

І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й дістали [свою] назву слов’янські письмена.

Коли ж поляни жили особно по горах сих [київських], то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра - волок до [ріки] Ловоті, а по Ловоті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. І по тому морю [можна] дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понт-море, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні - у Варяги, а з Варягів - і до Риму, од Риму ж - і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами: море це зовуть Руським...

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне

• свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і по­штивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свек­рів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по- скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослі- в’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігри­ща, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мер­ця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невели­кий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як [це] роблять вятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.

/ Визначте території розселення слов'янських племен, згаданих у тексті.

Які з них мешкали на землях сучасної України?

/ Проаналізуйте побут та вірування слов ’ян.

/ Яка територія, на думку автора літопису, є батьківщиною слов ’ян?

Заснування Києва

Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми - бо й до сих братів існували поляни й жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи ко­жен родом своїм, - то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив, і сестра їх - Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір вели­кий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж не знали, ніби Кий був перевізником, бо тоді біля Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: “На перевіз на Київ”. Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, а тільки те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, - котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].

А коли він вертався, [то] прийшов по Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а дреговичі [мали] своє, а словени - своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються] полочанами. Од сих же [полочан насхід(?) є] і кривичі, що сидять у верхів’ї Волги, і в верхів’ї Двіни, і в верхів’ї Дніпра; їхній же й город є - Смоленськ, бо там сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід (?)] од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері - меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, [сидить] окремий народ - мурома. 1 черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов’янський народ на Русі: по­ляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани— бо си­дять вони по [ріці] Бугу, - а потім же волиняни. А се - інші народи, які данину дають Русі; чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, иерм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб,

Коли ж слов’янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгари і сіли по Дунаєві, були насильники слов’ян.

/ Якими фактами Ви підтвердите могутність стародавнього Києва?

У Які торговельні шляхи сходились у Києві?

Покликання варягів

Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм да­нини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були особиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: “Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву”.

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів - русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, інші - готами, - отак і ці. Сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: “Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами”.

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, поставили город Ладогу. І сів у Ладо іі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, - на Білім озері, а третій, Тру- вор, - в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала свою назву Руська земля.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волхо­вом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому - Полоцьк, тому - Ростов, другому - Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді —словени, а в Полоцьку - кривичі, в Ростові - меря, у Білоозе- рі - весь, в Муромі - мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І від­просилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили

обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, ка­жучи “Чий се город?”. А вони [тамтешні жителі] сказали: “Було троє бра­тів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город цей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хазарам”. Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянсь- кою землею.

/ Як пояснює літописець причини приходу варягів до влади у слов’янських

землях?

/ Яку версію походження назви “Русь” подає автор "Повісті"?

Князювання Олега

Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

У рік 6390 [882].

Вирушив Олег [у похід], узявши своїх воїнів - варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смо­ленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Ас­кольд і Дір удвох княжать. 1 сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказа­ти, що, мовляв: “Ми - купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас”.

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: “Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. -1 [тут] винесли Ігоря. - А се - син Рюриків”.

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поста­вив [боярин] Ольма церкву святого Миколая [Мирлікійського]. А Дірова мо­гила - за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: “Хай буде се мати городам руським”.

^ За яких обставин Олег прийшов до влади у Києві?

^ Дайте оцінку діям Олега.

7

• Питання для обговорення на семінарському занятті

1- Джерела вивчення та історіографія української історії.

2. Наукова періодизація історії України.

3. Первісна епоха на території України:

• характеристика палеоліту, мезоліту, неоліту, енеоліту;

• археологічні культури.

2. Історична доля півдня України:

• характеристика кочових народів, які мешкали в степовій зоні;

• антична колонізація в Північному Причорномор’ї.

2. Історія походження та розвитку східних слов’ян.

3. Перші державні об’єднання східних слов’ян.

В Теми для рефератів, доповідей та контрольних робіт

1. Трипільська культура.

2. Формуванння Києва та інших адміністративних та ремісничо-торговель­них центрів.

Література для поглибленого вивчення розділу

1. А.чсксссе Ю. М., Вертегел А. Г, Даншенко В. М. Історія України. - К., 2004.

2. Баран В. Д., КозакД. Н., Терпшовськиіі Г. В. Походження слов’ян. К., 1991.

3. Борисенко В. Й. Нариси історії України. - К., 1993.

4. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. - К., 1968.

5. Васіїленко І. Велика Скіфія. - К., 1991.

6. Винокур І. С., ТелегінД. Я. Археологія України. Навч. посіб. - К., 1994.

7. Давня історія Україна: У 2 кн. - К., 1994.

8. Даниленко В. Н. Знеолит Украиньї. - К., 1974.

9. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.

10. Історія України: Документи. Матеріали / Уклад., комент. В. Ю. Короля. - К., 2001

\\.Лапин В. В. Греческая колонизация СеверногоПричерноморья. -К., 1966.

12. Мозолевський Б. М. Скіфський степ. - К., 1983.

13. Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основньїе зтапьі формировання скифского зтноса. - К., 1990.

14. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К., 1988.

15. Петров В. П. Походження українського народу - К., 1992.

16. Півторак Г. Українці: Звідки ми і наша мова? - К., 1993.

17. Рьібаков Б. А. Геродотова Скифия. - М., 1979.

18. Тереножкин А. И. Киммерийцьі. - К., 1976.

19. Толочко П. П. Кочевьіе народьі степей и Киевская Русь. - К., 1999.

20. Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков 1. Т. Археологія та стародавня історія України. - К., 1992.

ДАВНЬОРУСЬКИЙ ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ІХ-ХІУ ст.)

Упродовж чотирьохсот років свого існування Київська держава була однією з найбільших держав Європи. Вона заклала традиції державо­творення на території сучасної України, дала могутній поштовх роз­витку української народності та її культури. Давньоруський період був справжньою “золотою добою” в історії України і мав велике значення для українського народу.

КЛЮМ0РІТЕ1	ЗШЛЙЩШИІ	:т :.5л
/ барщина	/ літописи
У бояри	У митрополит
У великий князь	У монголо-татарське іго
У віче	У натуральне господарство
У воєвода	У поліцентризація
У давньоруська народність	У писемна культура
У данина	У православ’я
У держава	У ранньофеодальна держава
У демократія	У “Руська правда”
У дружина	У християнство
У Золота Орда	У Хрещення Русі
У Києво-Печерська Лавра	У церква