7. Тис. Робітників. За двадцять років тут не було збудовано жодно­го значного підприємства.

Визначальну роль в економіці західноукраїнських земель відігра­вав аграрний сектор. Проте розвиток сільського господарства галь­мувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні ре­форми, проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною і Румунією, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським.

7. Україна в міжвоєнний період (1920-1939 рр.) 241

румунським і чеським колоністам (в колонізаційний фонд у Східній Галичині, Волині, Поліссі було виділено 445 тне. га землі, в Закар­патті ^— 19 тис. га, в Буковині 5 тис. га).

Отже, внаслідок колонізаторської політики, економіка Західної України перебувала в застої.

Тяжким було і соціальне становище населення: низький життє­вий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, за­хворюваності, смертності.

Складне соціально-економічне становище обумовило еміграцію із західноукраїнських земель (переважно з Галичини). За 1919-1939 рр. емігрувало 190 тис. чоловік.

Захищаючи себе від соціально-економічного гноблення, місцеве населення, долаючи великі труднощі, створювано десятки коопера­тивних підприємств: споживчо-закупівельпих, торгових, фінансо­во-кредитних та ін. Кооперація організовувала основні ділянки еко­номічного життя і стала важливим його чинником.

На відміну від співвітчизників у Радянській Україні, західні укра­їнці все ж таки не зазнати таких драматичних соціально-економіч- них змін.

Вправа №26

1. Доведіть, що уряд» Польщі, Чехословаччини і Румунії здійснювали по­літику колоніального гноблення, асиміляції українського народу.

Політичне життя. Національно-визвольний рух

У центрі політичного життя західноукраїнських земель стояли такі головні питання:

/ визначення шляхів національного визволення;

/ побудова суверенної української держави;

У утвердження в ній справедливого соціатьно-економічного ладу.

Галичина і Волинь

Національно-визвольний рух очолювали різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не збігалися, а іноді були навіть протилежними.

Наймасовішою партією було Українське національно-демокра­тичне об’єднання (УНДО) — партія центристської спрямованості, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демокра­тичний розвиток. Партія об’єднувата інтелектуальну еліту краю, використовувала легальні методи боротьби, вела погоджувальну по­літику стосовно польської влади.

Другою за впливом була Радикальна партія, яка прагнула поєднати принципи демократичною соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси переважно селян, сільської інтелігенції та сільськогосподарських робітників.

Боротьбу за соціальне і національне визволення українського на­роду вела також Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відобра­жала інтереси тієї частини населення, яка схилялася до возз’єднан­ня з Радянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступила проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.

Найбільш активною була діяльність Організації українських на­ціоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 р. на базі Української військової організації. Організатором і керівником ОУН протягом 1929-1938 рр. був Є.Коновалець.

Ідеологією ОУН став “інтегральний націоналізм” (крайня форма націоналізму), розроблений Д.Донновим та іншими теоретиками: проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуаль­ними, стверджувалося, шо вищою метою боротьби є досягнення державної незалежності будь-яким способом.

Мета ОУН — утворення соборної української незалежної держа­ви з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала грунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху і держави мав стояти лідер, наділений необмеженою владою. Будівництво незалежної України мало завершитися вигнан­ням з українських земель усіх окупантів. Методи боротьби — пропа­гандистські, агітаційні, організаційні, диверсійні і терористичні. Терору зазнавали не тільки представники окупаційної влади, а й українці, які не поділяли ідеології і методів боротьби ОУН. На поч. 30-х рр. члени ОУН організували понад 60 замахів на польських і українських діячів.

Утворення ОУН з її безкомпромісними, крайніми методами бо­ротьби стало результатом втрати українцями віри в можливість до­сягнення самостійності мирним шляхом, віри у підтримку західних країн.

ОУН спиралася переважно на молодь, схильну до рішучих дій- здатну до самопожертви в ім’я національного визволення. Членами організації стали талановиті поети О.Ольжич, О.Теліга, Є.Маланкж та інші.

Напередодні Другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тис. дійсних членів і багато прихильників.

Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН поси­лилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрями: революційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельннк (ОУН-М).

З

Андрей Шегітицький

начний вплив на активність українсько­го населення мала греко-католицька церква.

Її глава, митрополит А.Шептицький, який користувався великим авторитетом серед західних українців, виступав проти приєд­нання українських земель до Польщі, всіля­ко сприяв процесам національного від­родження. У 1923 р. А.Шептицького було за­арештовано.

Буковина

Тут склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і громадських об’єднань. Вони діяли підпіль­но і напівпідпільно. Коли у 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, а діяльність політичних партій була повністю заборонена, свої організації зберегли лише добре законс­піровані радикальні націоналістичні групи.

Закарпаття

Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості. Суто укра­їнських партій, які діяли б самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття існували під “дахом” близьких їм політичних партій Чехословаччини. У діяльності українських політичних груп існува­ло три основні течії:

• москвофільство (вважали, що карпатоукраїнці — це частина російського населення, денаціоналізованого під впливом певних істо­ричних умов);

• русинство (вважали жителів краю окремим слов’янським на­родом);

• українофільство (було найбільш впливовим, оскільки відобра­жало настрої і традиції більшості українців Закарпаття).

У 1938 р. у результаті мюнхенського зговору західних держав з плером до Німеччини відійшла заселена німцями частина Чехо­словаччини, почалося розчленування держави. У цих умовах чеський УРЯД 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української

автономії. Уряд автономії очолив лідер українофілів А.Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України і сформовано Карпатську Січ — військову організацію, шо налічувала 5 тис. бійців.

Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася оку­пація Закарпаття Угорщиною. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, проте вона опинилася в міжна­родній ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупинити окупані ів. І вже через декілька годин після проголошення незалежності Закар­паття було повністю окуповане угорськими військами, уряд А.Воло­шина змушений був емігрувати.

Проголошення незалежної Карпатської України мало велике іс­торичне значення: воно сприяло перетворенню населення краю в національно свідомих українців, продемонструвало прагнення укра­їнського народу до утворення власної держави.

Українські землі у сер. 30-х рр.

Вправа №27

1. Які із наведених західноукраїнських організацій і партій, що діяли у 20- 30-тих рр.. виступали за незалежну Україну?

гзсчукр&ї- 1

С2Ч 1

Історія України 1

Зміст 3

ПЕРЕДМОВА 7

ю 12

СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ 12

(1 млн. рр. до н.е. - IX ст. н.е.) 12

1.1. Українські землі в первісну епоху 12

1.2. Історична доля півдня України 17

1.3. Слов'янські племена 25

2.2. Галицько-Волинське князівство (ХІІ-ХІУ ст.) 49

ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (XIV - перша пол. XVII ст.). ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦТВА 73

3.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського 73

3.2. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави 75

3.3. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ 84

3.4. Визвольний рух в Україні у XVI - першій пол. XVII ст. 88

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА. КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (сер. XVII - кін. XVIII ст.) 103

4.1. Українська Національно-визвольна війна 1648-1676 рр. _____ 103

4,2. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII - кін. XVIII ст.) 124

4.3. Становище Правобережної України під владою Польщі 132

УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ (кін. XVIII - поч. XX ст.) 150

5.1. Українське національне відродження XIX ст. 152

5,2. Соціально-економічна модернізація України 165

5.3. Україна на початку XX ст. 168

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО- ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1920 рр. 190

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І поняття 190

6.1. Лютнева революція в Росії та Україна 190

УКРАЇНА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1920-1939 рр.) 221

^-\ у _к_^?: - V 262

Історія України 403

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ 405

2. Коли була проголошена незалежна Карпатська Україна і як склалася її доля.

у Між двома світовими війнами Україна знаходилася в “четвертованому” стані.

/ Більшість українських земель, формально, як Українська Радянська Соціа­лістична Республіка, перебували в радянській імперії з тоталітарним кому­ністичним режимом, безмежною владою Сталіна. Модернізація України, яку здійснювали комуністи, супроводжувалася придушенням національ­но-визвольного руху, примусовою колективізацією, голодомором, масовими репресіями.

/ Замість гармонійного соціалістичного суспільства з високоефективною пла­новою економікою народ України отримав небачену до того тиранію і де­формовану, засновану на примусовій праці, економіку.

/ Західноукраїнські землі в 20-30-і рр. були об’єктом соціально-економічно­го, національного гноблення з боку Польщі. Чехословаччини. Румунії. Коло­нізаторська політика викликала широкий національно-визвольний рух, очо­люваний українськими політичними партіями та рухами. Великим вили­вом серед населення західноукраїнських земель користувалася Організа­ція українських націоналістів, заснована у 1929 р. на засадах інтеї ральпо- го націоналізму.

У Найвищим досягненням українського національно-визвольного руху в між­воєнний період було проголошення 15 березня 1939 р. незалежної Карпат­ської України.

Історичні джерела

Із офіційного повідомлення про конференцію українських націоналістів у Берліні (3-7 листопада 1927 р.)

...Невдача наших національно-державних змагань у 1917-1920 рр. спри­чинила дезорієнтацію і так слабої та мало виробленої української політичної думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну боршо в середині сторостер- заної Нації.

Тим часом з кривавого моря української революції та оружної боротьби за незалежність вилонився в різких формах національно-державний ідеал, що владно вимагає сконсолідовання наших сил і координації нашого чнну.

В огні сих двох суперечностей розвинувся новий рух, що стає вище пар­тійних розмежовань. На тлі великого румовища старих світоглядів, нав’язую­чись до кращих традицій української історії, та головно недавної збройної боротьби, формується новий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є Рух Українських Націоналістів.

Сильні вірою у високе призначення свойого Народу, палені соромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпо­рядкують часове і підрядне вічному й основному в буггі Нації та доки не здо­будуться на однозгідний будуючий чин.

Світогляд українських націоналістів остро відріжнясться від сучасних укра­їнських ідеольогій та вже, в силу своєї природи, змагає до оцановання цілої нашої національної дійсносте. Ного вплив і чинність позначилися двома шля­хами. З одного боку', він покликав до життя ріжного рода націоналістичні фор­мації (ідеольогічні, політичні, військові); з другого боку, він дав себе відчути щораз сильнійше з поступом часу в ріжних українських організаціях і устано­вах без огляду на їх характер і місце осідку.

Початкова стадія розвою українського націоналізму має стихійний характер.

Брак осередку націоналістичного руху дався остро відчути щойно, коли рух набрав нотужности. Конечність його оформлення, загально відчута й подик­тована як внутрішними законами розвою Нації, гак і зовнішними обставинами, привела українських націоналістів до зближення, порозуміння та шукання спо­собів координації свойого чину. Вислідом цього була Конференція Українських Націоналістів.

3-7 листопаду 1927 р., зложена з членів ріжних націоналістичних органі­зацій, як рівнож із поодиноких осіб з краю та еміграційних осередків.

Після основного розгляду сучасного українського націоналістичного руху Конференція визнала доцільність і конечність сцентралізовання дальшої прані націоналістів і рішила створити єдину Організацію Українських Націоналістів.

До часу створення такої організації Конференція, рахуючись з потребою хвилі, іцо вимагає опановання стихійного руху та координаціїріжннх організова­них його виявів, покликала до життя й чину Провід Українських Націоналістів.

Найближчим завданням Проводу є сформульована ідеольогічної бази й розроблення структури та намічення нляну діяльносте майбутньої організа­ції. як рівнож підготовка загалу українських націоналістичних елементів до приняття та співпраці з організацією українських націоналістів і творення вже від нині її кадрів. У своїй діяльності! Провід, з одного боку, спирається на всіх учасників Конференції, що підпорядкувалися йому, з другого - має ввійти в тісний звязокз існуючими організаціями українських націоналістів.

Завершенням діяльносте теперішнього Проводу буде Конгрес Українсь­ких Націоналістів, що має остаточно усталити ідеольогічні позиції українсь­кого націоналізму, ствердити факт повстання єдиної організації, принягн її структуру та покликати її сталий Провід.

Цим шляхом організований, послідовний український націоналізм, відкн- даючії всякі орієнтації на зовнішні сили, хоче іі буде йти до неребрання в свої руки керми українського національно-політичного життя й змагатиме до віднов­лення та оборони Незалежної, Соборної Української Національної Держави.

/ Розкрийте передумови виникнення ОУН.

У Які задачі та напрями діяльності українських націоналістів було ви­значено на конференції?

резолюція-протест лекторського персоналу Української господарської академії в ЧСР в справі арештів на Україні (14 грудня 1929 р.)

Вже десять років панус на Україні большевицька окупаційна влада. Вже де­сять років червоний терор пляномірно винищує національно свідомі елементи українською населення. Тисячі й тисячі селян, робітників та інтелігенції було страчено, або вони гинуть в большевицьких казематах за вірність своєму народу.

Большевицьке Державне політичне управління (бувша Чека) - це модерна форма колишньої іспанської інквізиції - затопило у потоках кровн безчисле- них жертв стихійний, масовий протест українського населення проти москов­сько-комуністичної окупації рідного краю.

Видно, однак, що всього цього було замало для певности т. зв. Радянсько­го Уряду України, експозитури Москви у Харкові, і шо не помогла йому і “українізація” України, цей замаскований спосіб керування Україною неукра­їнськими руками. Тому цей уряд інсценує тепер у Києві жахливий монстр- гіроцес проти української інтелігенції, що загрожує смертю найкращим укра­їнським культурним діячам, які мали мужність залишитися на батьківщині під час червоної окупації і чесно продовжували свою працю для добра влас­ного народу. їхня культурна, аполітична діяльність віддавна вже була сіллю в оці харківської Чеки, яка лише тепер найшла потрібним виступити проти них з таким процесом, закидаючи їм протидержавну роботу у “Союзі Визволення України” з метою нібито повалення большевицького ладу на Україні і заве­дення там європейського політичного режиму.

Цей проектований політичний процес у Києві маг бути нічим іншим, як погромом української інтелігенції взагалі. Офіційно він ведеться проти т. зв. єфремовгцини”, себ то проти найчільніших представників української інте­лігенції з академіком і довголітнім віце-президентом Української академії наук У Києві С. Єфремовим на чолі. С. Єфремов - це видатний історик української літератури, громадський діяч і публіцист, що як в часи царської реакції, так і нині, за червоного терору, безкомпромісово боронив українську справу. Даль­шими головними оскарженими у цьому процесі є: п. Володимир Чехівський, чільний провідник автокефальної української церкви, професор історії Йосип Гермайзе, видатний педагог Дурдуківськин та пнші. У зв’язку з цією справою заарештовано согки людей з рядів української інтелігенції, особливо з рядів пародиього учительства. Мета цього процесу ясна: з одного боку пляновий погром української інтелігенції, цього мозку кожної нації, з другого відвер­нення уваги українських народніх мас від започаткованого Москвою нового наступу проти економічної автономії радянської України в напрямку повної ліквідації її державності!.

У Поясніть наведене у документі визначення Державного політичного управління СРСР як модерної форми колишньої іспанської інквізиції.

Доповідна записка І. Леплевського М. Єжову про операції щодо куркулів (вересень 1 937 р.)

У відповідності з Вашим наказом № 00147 про операцію щодо куркулів, кримінальних злочинців та інших кр. елементів для України був встановле­ний ліміт по 1-й категорії - 8 гне. чоловік і по ІІ-й категорії - 20 800 чоловік. За моїм клопотанням від 5 вересня ц.р. ліміт 1-ї категорії був Вами збільше­ний на 4 тис. 200 чоловік.

З початку операції до 27 вересня и.р. обласними трійками по Україні в цілому вже засуджено 23 158 чоловік, по 1-й категорії - 5 тис. 458, по 11-іі категорії - 13 700 чоловік.

Таким чином, в межах затвердженого ліміту трійки найближчими днями розглянуть справи на решту 9 842 чоловіка (по 1-й категорії—на 2 742 чол.. по 11-й категорії-на 7 100).

На 28 вересня на Україні с ше 13 764 заарештованих по куркульській операції, справи на яких не розглянуті трійками, крім чого, в обласних трійках НКВС УРС'Р с матеріали, на основі яких можна ще репресувати понад 15 тис. чоловік. Тим більше, що в зв’язку з організацією на Україні 4-х нових областей (Полтавської, Миколаївської, Житомирської, Кам'янець-Подільської) і наближенням тим самим керівництва з обласних центрів до районів посилюється оперативний натиск на куркульські та інші контрреволюційні елементи. Прошу затвердити додатково лі­міти для України по 1 -и категорії - 4 500 чол., по ІІ-й категорії - 15 200 чоловік”.

У Який висновок щодо характеру репресій проти селянства України мо­жна зробити на підставі документаУ

У Як Ви вважаєте, чи міг радянський режим не здійснювати політику розкуркулювання У

Закон про незалежність Карпатської України

(15 березня 1 939 р.)

Сонм Карпатської України ухвалив цей закон:

1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

2. Назва Держави с: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

3. Карпатська Україна с республіка з президентом, вибраним Сонмом КУ на чолі.

4. Державна мова Карпатської України с українська мова.

5. Барва державного прапору Карпатської України с синя і жовта, ири чому барва синя с: горішня, а жовга є долішня.

6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому гіівполі, і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переве­дення цього місця закону полишається окремому законові.

7. Державний гимн Карпатської України є: “Ще не вмерла Україна...”

8. Цей закон обов’язус зараз од його прийняття.

/ За яких обставин було проголошено незалежність Карпатської України?

/ Чи реальною була можливість утворення цієї дежави?

/ Знайдіть спільні риси державної символіки Карпатської України та сучасної укра їнської держави.

^ Питання для обговорення на семінарському занятті

Семінарське заняття №1. Радянська Україна в 1921-1939 рр.

1. Міжнародне та внутрішнє становище України після іноземної інтервен­ції та громадянської війни.

2. Союзний договір від ЗО грудня 1922 р., його сучасна політична оцінка.

3. Соціально-економічні перетворення в Україні на основі нової економіч­ної політики.

4. Сталінська політика індустріалізації: її прорахунки і недоліки. Етапи та наслідки індустріалізації в Україні.

5. Колективізація українського села, методи її здійснення та соціально-еко­номічні наслідки. Голодомор 1932-1933 рр.

6. Масові репресії 30-х рр. в Україні. їх наслідки.

Семінарське заняття №2. Націоналізм як світове суспільно-політичне явище 20-30-х рр. Українська національна ідея.

1. Західноукраїнські землі в 20-30-х рр.:

-становище Галичини і Волині у складі Польщі;

• становище Закарпаття у складі Чехословаччини. Мюнхенська угода і проголошення незалежності Карпатської України;

-становище Буковини у складі Румунії;

2. Українська національна ідея: від ліберального до інтегрального націо­налізму. Д.Донцов, Є.Коновалець, А.Мельник, С.Бандера.

_³- Український націонал-комунізм. М.Волобусв, М.Хвильовий, О.Шумсь- ^кий> М.Яворський.

|=і Теми для рефератів, доповідей та контрольних робіт

До семінарського заняття №1.

1. Політичні погляди М.Скрипника та О.Шумського.

2. Українське національно-культурне відродження 20-30-х рр.

3. Тоталітаризм як явище світового порядку. Його суть і особливості в Ра­дянському Союзі.

До семінарського заняття №2.

1. Політичні портрети А.Мельника та С.Бандери.

2. Організація українських націоналістів: стратегія і тактика.

Література для поглибленого вивчення розділу

1. Ллєксєєв Ю.М., Вертегел А.Г., Дапиленко В.М. Історія України. - К., 2004.

2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Кн. 1-2. - К.,

1994.

3. Вегєш М. Карпатська Україна (1938-1939). Ужгород, 1993.

4. Голод на Україні 1932-1933 років: очима істориків, мовою документів. К., 1990.

5. ДонцовД. Росія чи Європа? - К„ 1992.

6. Історія України в особах - ХІХ-ХХ ст. - К., 1995.

7. КасьяновГ., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті рр.).

К., 1991.

8. Колективізація і голод на Україні (1929-1933). Збірник документів і ма­теріалів. — К., 1992.

9. Кричевський С. Організація українських націоналістів в Україні - Органі­зація українських націоналістів за кордоном. - Львів, 1991.

10. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К, 1996.

11. Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. - К., 1991.

12. Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кі­нця 30-х років в Україні. - Донецьк, 1996.

13. Малик Я.Й. Впровадження радянського режиму в українському селі. - Львів, 1996.

14. Олійник М.М. Політика державних та партійних органів України щодо приватних підприємств у період непу // Укр.-іст. журнал. - 2001. № 1.

15. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К., 1999.

УКРАЇНА І ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА (1939-1945 рр.). РУХ ОПОРУ.

Д

8

руга світова війна, яка тривала з 1 вересня 1939 р. до 2 вересня 1945 р., стала найжорстокішим і найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства. У неї була втягнута 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі. Воєнні дії велися на території 40 країн. Війна коштувала людству 65-67 млн. життів.

Україна опинилася в еніцентрі війни вже у вересні 1939 р. Щонай­менше 5,3 млн. чоловік, або один із шести мешканців України загинув у цій бійні. 2,4 млн. українців було вивезено для примусової праці до Німеччини. Ущент чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними залишилося близько 10 млн. чоловік. Загальні втрати економіки України сягнули 40%. Удруге за трохи більше як 10 років Україна тяжко постраждала від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів.

[КЛЮЧОВ ТЕРМІНИ 1 поняття
/ Друга світова війна	У план “Ост”
У нацизм	У Акт відновлення Української
У фашизм	держави
У радянізація	У партизанський рух
У евакуація	У підпілля
У окупаційний режим	У “рейкова війна”
У мюнхенська змова	У геноцид
У колабораціонізм	У Бабин Яр
У антигітлерівська косиїіція	У остарбайтери
У геополітичні інтереси	У рух Опору
\У пакт “Молотова-Ріббентропа”У бандерівщина
\У Антикомінтернівський пакт	У Українська повстанська армія
\У план “Барбаросса”	У депортація