22 Листопада уряд зунр під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а по­тім — до Станіслава.

Далі Ви побачите, що саме зовнішній чинник виявився вирішаль­ним у поразці ЗУНР.

4. Доба Директорії унр (грудень 1918 - 1920 рр.). Злука унр і зунр

Прихід Директорії до влади у грудні 1918 р. започаткував нову добу в розвитку національно-демократичної революції — добу Ди­ректорії УНР.

У Західній Україні боротьбу за своє існування вела ЗУНР.

Боротьбу за владу в Україні за підтримки Радянської Росії вели більшовики, утворивши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

У грудні 1918 р. на півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти, які надали підтримку білогвардійцям у боротьбі за віднов­лення “єдиної і неподільної” Росії.

Таким чином, розстановка сил, які вершили долю України у цю добу, була не на користь української революції.

Політика ЗУНР

Уряд ЗУНР не був схильний до радикальних змін соціально-еко- номічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збере­женні соціального спокою.

За короткий час була сформована ефективна система управлін­ня. Відбулися довибори до Української Національної Ради - пред­ставницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях і представляла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміні­страція, правоохоронні органи.

Президентом республіки було обрано Є.Петрушевича.

Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здій­снення земельної реформи затягувалося: розподіл землі між селяна­ми передбачався після закінчення війни.

Створювалася система народної освіти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національ­ним меншинам надавалося право “на школу рідною мовою”.

Утверджувався державний статус української мови.

Для захисту республіки була утворена боєздатна Українська Га­лицька Армія (УГА), яка досягла 100 тис. чоловік.

Значні зусилля були спрямовані на об’єднання з УНР. Після пере­говорів з Директорією 22 січня 1919 р. у Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР (зараз 22 січня відзначається як День соборності Укра­їни). Але Акт Злуки реалізовано не було — як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни, Є.Петрушевич 4 грудня 1919 р. денонсував Акт Злуки.

У липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам’янець-Подільського, а в листопаді емі­грував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорія і об’єдналася з армією УНР.

Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки. 15 березня 1923 р. Конференція послів Антанти прийняла остаточ­не рішення про приналежність Східної Галичини до Польщі, при­пинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.

Політика Директорії УНР

Директорія була урядом соціалістичного спрямування. Прийшов­ши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність.

Була, зокрема, відновлена назва держави УНР, визначені органи влади (вища влада належить Директорії, законодавча — Трудовому конгресу, виконавча — Раді народних міністрів, а на місцях — трудо­вим радам селян, робітників, трудової інтелігенції), ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без вику­пу, 22 січня 1919 р. проголошено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласни­ки і підприємці позбавлялися політичних, зокрема, виборчих прав.

З 21 по 29 січня 1919 р. працював Трудовий конгрес, який схва­лив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися на сесіях Трудового кон­гресу, доручив Директорії оборону України. Та вже 2 лютого 1919 р., через 1,5 місяці після приходу до влади, Директорія підтиском біль­шовицьких військ залишила Київ, перебравшись до Вінниці, а зго­дом — на територію ЗУНР, до Тернополя.

У червні 1919 р. підконтрольна Директорії територія становила смугу завширшки 10-20 км — між поляками і більшовиками.

Причини поразки Директорії

Д

Симон Петлюра

иректорію роздирали внутрішні проти­річчя щодо змісту та напрямів політики. Між двома її лідерами не було згоди: В.Винни- ченко наполягав на першочерговому вирі­шенні економічних проблем, С.Петлюра — на утворенні військових сил, адміністратив­ного апарату. У зовнішній політиці В.Винни- ченко, В.Чехівський, М.Шаповал схиляли­ся до союзу з більшовиками, інші на чолі з

С.Петлюрою — до союзу з Антантою.

Непослідовна, нерішуча внутрішня полі­тика Директорії полягала в наступному:

У видала закон про ліквідацію приват­ної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно розв’язували земель­ні питання, здійснювалися каральні акції;

У обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй усі права;

У ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла ство­рити нового і т.д.

Директорія втрачала підтримку українського населення в той час, коли авторитет більшовиків зростав.