З

У кгдим1

Лис*міч кп|шмц Питім» ін

1111

начним поштовхом до розгортання ви­звольного руху стала революція 1848-1849 рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. україн­ська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Захід­ній Україні українську політичну організацію — Головну Руську Раду на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення україн­ської автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регі­он, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвиткові української культури Рада утворила культурно-освітню організацію

• “Галицько-Руська матиця”.

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з ви­могою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття.

Характерною особливістю національного відродження в Галичи­ні була політизація, що виявлялась у поєднанні як суто національ­них, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяль­ність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українського народу.

Основні підсумки революції:

• ліквідація в Австрійській імперії кріпосного права, проголо­шення конституційного правління та громадянських прав;

• покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість

та суперечливість

У другій пол. XIX ст. у суспільно-політичному русі в Західнім Україні діяло три напрями:

^ Москвофіли — реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею “єди­ної російської народності від Карпат до Камчатки”, виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.

Народовці — національний напрям, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою на­зву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.

У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє това­риство “Просвіта”, яке очолив відомий педагог, журналіст, компо­зитор А.Вахнянин. “Просвіта” мала філії у всіх містах Західної Укра­їни. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й еко номічною діяльністю — засновувала кооперативи, крамниці, позич­кові каси. Наприкінці XIX ст. “Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою.

На межі 70-80-х рр. народовський рух включається в політичне життя.

У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган — Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини.

Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закар­патті.

4. Радикальний напрям, який виник під впливом ідей МДрагома- нова. Радикали виступали за утворення незалежної України, про­пагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрям Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

М.Грушевський. Наукове товариство ім. Т.Шевченка

У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.Грушевський, обійнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала значний позитивний вплив на розвиток національного руху, української нау­ки, зв’язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене “Просвітою” Наукове товариство ім. Т.Шевченка,

об єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західно­українських учених.

Політизація національного руху ... У|^^н- XIX ст. починають формуватися українські політичні пар- ТП- Першою такою партією стала Русько-українська радикальна

^{11 Іс}торія України

партія, утворена в 1890 р. у Львові радикала­ми на чолі з І.Франком та М.Павликом. Пар­тія мала своєю метою створення незалежної української держави. Але протиріччя між ра­дикалами зумовили слабкість партії.

У 1899 р. народовці на чолі з ЄЛевицьким та В.Охримовичем утворили Українську на­ціонально-демократичну партію, до якої при­єдналися М.Грушевський та І.Франко. Пар­тія стояла на ліберальних позиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом націонал-демократи пере­творилися на найбільшу партію в Західній Іван Франко Україні.

У 1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (М.Ганкевич, С.Вітик), яка стояла на засадах марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо чисельність робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.

Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національно­го відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши за мету політичну самостійність України.

Вправа №13

1. Порівняйте бачення ролі й місця України в документах Кирило-Мефо-

діївського братства та декабристів.

2. Які наслідки мала революція 1848-1849 рр. для Західної України?

3. Заповніть таблицю “Національно-визвольний рух в Україні в XIX ст".

Регіон	Культурно-освітні, наукові, релігійні організації	Політичні організації, партії
Наддніпрянська Україна
Західна Україна

4. Охарактеризуйте три напрями національно-визвольного руху в Західній Україні у другій пол. XIX ст.

5. Доведіть, що XIX ст. стало періодом справжнього національного відрод­ження України.