Б

7 Паволоч

Полтава

/ /-Ч? і

Меджибіж

Вінниця

Умань

Брацлав

іла Переяслав ^ Церква Лубни й~. Кропивна Корсунь Ірклії»

Ч

'жгород

^ \Брацлав

:<П і _ч '^^огилів

і

еркаси ЧИГИРИН^

Чортомлнцька

.Січ

Україна за гетьмана І.Виговського (1657-1659) Московський уряд оголосив І.Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом із татарами та поляка­ми завдала нищівної поразки московській армії. Але скористатися

результатами перемоги І.Виговський не зміг. Його орієнтація на річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опо­зиції викликали різке незадоволення в суспільстві. Посилився анти- гетьманський рух, провідну роль в організації якого відіграли пол­ковники І.Богун, П.Дорошенко, І.Ковалевський, І.Іскра, кошовий отаман І.Сірко. Рятуючи жиїтя, І.Виговський зрікся булави і пере­брався до Польщі.

Політика Ю.Хмельницького (1659-1663 рр.)

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю.Хмель­ницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і московським уря­дом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автоном­ні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.

Розкол України на Правобережну та Лівобережну

Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосков- ської лівобережної старшини, викликали розчарування й обурення козацтва. Незадоволення політикою московського уряду висловлю­вав і молодий гетьман. Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю.Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободи- щенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлювалися умови Гадяць- кого договору без статті про утворення Руського князівства).

Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де перева­жали промосковські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Право­бережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі пере­могу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на московський уряд.

Таким чином, Українська держава розкололася на два дер-

?жавних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні дер­жави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Московщиною ™ і Річчю Посполитою.

Четвертий період (1663-1668 рр.)

Поділ України між Московщиною та Польщею

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Московщини, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського урядів у внутріш­нє життя України.

Врешті-решт, Московщина і Польща вирішили досягти компро­місу за рахунок поділу українських земель. ЗО січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир’я на 13,5 років, за яким визнавалося входження Лівобережної України до складу Московшини, а Право­бережної України — до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Московщиною, Запорозька Січ мала перебувати під владою обох держав.

Прихід до влади П.Дорошенка.

Возз’єднання українських земель

П

Петро Дорошенко

ро підготовку московсько-польського договору Україна не зна­ла, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький — гетьман Ліво­бережної України, ні Петро Доро­шенко, обраний замість П.Тетері гетьманом Правобережної України (1665-1676 рр.).

Боротьбу національно-патріотич­них сил за об’єднання України очо­лив П.Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближен­ня з Туреччиною. Багато уваги геть­ман приділив переговорам з Москов­щиною про протекцію царя за умови об’єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.

На початку лютого 1668 р. у Ліво­бережній Україні вибухнуло анти- московське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою знач­ної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об’єд­нав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об’єднаної України.

З’явилася перспектива відродження возз’єднаної Української дер­жави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.

П'ятий період (1668-1676 рр.)

Московщина і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свого впливу в Україні, виступили проти її возз’єднання в одній державі. Гетьман Правобережного козацтва П.Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке ви­сунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.

Для організації опору Польщі П.Дорошенко рушив на Правобе­режну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з московськими вій­ськами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Де- м’яна Многогрішного. Відбулося роз’єднання козацьких сил, яке негативно позначилося на розвитку подій.

Дем’ян Многогрішний, опинившись унаслідок наступу москов­ських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Московщини і за її підтримки був обраний гетьманом Лівобережної України (1668- 1672 рр.).

Українська держава знову розкололася на два гетьманства.

Лівобережжя

Д.Многогрішний, погодившись на входження України до складу Московщини, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Гетьман відновив зв’язки з П.Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д.Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою москов­ського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про “зраду”, і після суду в Москві його заслати до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Московщини Івана Самойловича (1672-1687 рр.).

Правобережжя

П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претен­дентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а потім ¹³ М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і за її підтримки був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.).

Боротьба П.Дорошенка за збереження єдності України

Під

тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин "•Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.

У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучапький мирний договір, відмовившись віл Правобережної України:

/ Поділля відходило до Туреччини;

/ Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.

Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, українське населення безжалісно грабувалося турецькими і татарськими військами.

Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під її протекцію за умов збереження ціліс­ності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної до­помоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не узгод­жувалися, переговори припинилися.

На початку 1674 р. московські війська разом з військом І.Самойло- вича оволоділи основними містами Правобережжя. І.Самойлович обирається гетьманом усієї України.

Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію призведе до неминучої війни з Туреччиною. Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, москов­сько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобе­режжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П До­рошенка у всіх лихах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.

Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.

У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького дого­вору (згадайте його умови). Переговори зазнали невдачі.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опи­нився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.

Капітуляція П.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби

Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: право­бережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалеж­ності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники,

родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ.

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самой- ловича і московські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнув­ши на вірність московському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б.Хмель­ницький.

Ужгород

гЯюб^іик

Перемишль

Полтава

Овруч

Паволоч

Вінниця

ЛґЬ 1672 до_

Османської у Імперії) С

• Мо^илїв

Чернівці

Щ Стародуб (

, %^Новгород-\/л V іЛ-СіеерськиЙ Ч

ГлухівЧз Чернігів ^

Батурин

Ніжин ^

Прилуки V

Гадяч

Переяслав

Лубни Зіиьків -Канів Миргород

Біла Церква

Черкаси

ЧИГИРИНр.

Умань

Чортомлицька Січ

*ЯСИ

Україна за гетьманування П.Дорошенка (1665-1676 рр.)

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Націо- Ф вально-визвольної війни та її поразку.

Була ліквідована українська державність на Правобережжі, й усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегги лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московщини. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель існувала лише короткий період.

Від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселенця втрати становили 65-70% усього населення України, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.

Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., незважаючи на по­разку, мала велике історичне значення. Вона:

_ • зумовила виникнення ідеї утворення незалежної соборної укра- ’нської держави;

• привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на пра­вах автономії у складі Московщини до 80-х рр. XVIII ст.;

• вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

• сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист україн­ських національних інтересів;

• збагатила традиції боротьби українців за національне і соціаль­не визволення;

• сприяла розвитку української культури, перш за все усної на­родної творчості, літератури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в українських землях між Московщиною, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Украї­на виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запорожжя перебували під владою Московщини; Правобережжя - під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився у сферах впливу різних держав.

Вправа №10