5.3.4. Звукорежисура

Звук у ефірі – явище особливе. Звукова партитура розробляється та виконується у тісному зв’язку з візуальними компонентами телепрограми. Звукорежисура – це мистецтво наповнення образу ефірної програми всіма барвами звуку: музикою, шумами, голосом, інтонацією. Звукорежисер має створити таку звукову палітру, яка нагадуватиме світ звуків, що складається в уявленні людини відповідно до певних обставин. Для цього здійснюється окремий запис різних звуків з їх наступним монтажем.

У створенні телереклами задіяний достатньо специфічний вид звукорежисури – саун-дизайн. Він виконує звукове оформлення рекламних, анонс них, промоушнроликів, різних заставок та відбивок. Його основне завдання – привернути увагу телеглядачів і утримати її якомога довше за допомогою звуку.

Традиційна схема технологічного процесу саунд-дизайну така:

• Забезпечення чистого первинного запису звуку на знімальному майданчику.

• Грамотний монтаж чорної звукової фонограми.

• Створення речового та шумового озвучування.

• Монтаж мовлення й шумів.

• Монтаж фонових шумів та музики.

• Перезапис.

Звукорежисура мовлення передбачає запис тексту, який промовляється голосом людини. Такий текст умовно можна поділити на розмовний та сценічний. Розмовний текст характеризується реальністю оточення тих, хто розмовляє. Такий текст не готується заздалегідь, тому йому властиві розмитість, неподільність, недоговореність. Як правило, він майже завжди діалогічний і безпосередньо пов'язаний із сприйняттям співрозмовником певних фрагментів реальності. Все це пов’язано з індивідуальними особливостями того, хто говорить: темпом мовлення, висотою голосу, розстановкою пауз та наголосів, інтонацією.

Сценічний текст готується заздалегідь, попередньо фіксується у сценарії. Сценічній промові властиві такі характеристики, як дикційна чистота, чіткість та розбірливість.

У різних за жанром телепрограмах присутній розмовний і сценічний текст. Як правило, у рекламі – лише сценічний текст, за виключенням тих роликів і програм, у яких за сценарієм потрібно вести «живі діалоги», брати інтерв’ю з «натури».

Під час здійснення запису необхідно запобігти запису відволікаючих шумів (гортання сторінок, скрипіння стільця). Для цього встановлюють спеціальні екрани, які зменшують величину ревербації. Записаний текст підлягає редагуванню. Воно включає у себе видалення непотрібних фрагментів, обмовлень, поєднання різних фрагментів так, щоб не порушився логічний зв'язок, копіювання відібраних фрагментів оригіналів на окрему доріжку у певній послідовності, розстановку пауз, поєднання кількох компонентів звуку в єдину завершену комбінацію.

Після редагування текст підлягає монтажу. За допомогою монтажу з мови видаляються певні дефекти мовлення, а правильні фрагменти об’єднуються. При цьому чітко вимірюють довжину пауз, помічаючи їх початок і кінець. Регулювання довжини паузи можна здійснювати за допомогою зміни введення запису з другого речового фрагменту фонограми. Іноді паузи відсутні в обох фрагментах. Тоді їх створюють штучно або беруть із інших місць запису.

Звукорежисура музики. У ній важливого значення набуває синтез зображення та звуку, який має ґрунтуватися на законах психологічного сприйняття інформації. Часто у звукорежисурі надають великого значення поєднанню музики та кольорової гами кадру. Наприклад, вдалим вважається поєднання чорно-білого зображення з повільною класичною музикою. Тоді підкреслюється враження минулого, здійснення якихось сумних подій. Синьо-жовту, зеленувату гаму пов’язують із запальними молодіжними сучасними ритмами для забезпечення яскравості, виразності, підкреслення прогресивного руху. Червоно-біло-чорну гаму можна поєднати з класичною музикою прискореного темпу для підсилення вишуканості, аристократичності, з фольклорними мотивами – для підкреслення національного. М’яка, пастельна або срібно-сіро-блакитна гама поєднується з пронизливою уповільненою музикою, виконаною за допомогою синтезаторів для створення асоціацій, пов’язаних з Космосом, вічністю, майбутнім тощо.

Для збагачення ефірного образу звукорежисери у своїй роботі використовують увесь набір засобів виразності музики: ритм, тембр, темп, регістр, динамічні відтінки, фактуру, інструментовку. Поряд з ними важливого значення набуває забезпечення драматичності музичного ряду, що має бути тісно пов’язаним із сюжетом: підсилювати певні образи, вступати з ними у протиріччя, навіювати певні асоціації тощо.

Звукорежисура шумів. У ній є два основних спрямування – це використання справжніх шумів, які супроводжують певну дію чи явище, та їх імітація. Імітація передбачає заміну одного шуму іншим, який його нагадуватиме. Наприклад, шелест падаючого листя можна імітувати за допомогою поодинокого розкидання окремих листків паперу на лінолеум.

Основними правилами запису шумових фонограм є такі:

• Забезпечувати безперервність звучання фонограми для надання фонові природності.

• Виділяти головний шум на тлі другорядних для підсилення ефекту сприйняття головної дії, підкреслення звукообразу.

• Записувати тихі та слабкі звуки у режимі природної голосності.

• Виражати тишу через ледь помітний звук.

• Відбирати звуки з метою створення характерної атмосфери замість їх натурального копіювання.

• Записувати звуки, які надалі підлягають виділенню, на окрему доріжку для того, щоб у подальшому можна було модифікувати їх голосність, темп, висоту звучання.

• Готувати та монтувати шумові фонограми з «нахльостом» на попередні й наступні фрагменти зображення для забезпечення плавних переходів з одного звуку на інший.

• Використовувати неочікуване втручання нового звуку у гостро драматичних ситуаціях.

• Слідкувати за відповідністю відібраних звукових фрагментів глядацькому уявленню про їх звучання.

• Відбирати крупні звукові плани для показу перспективи. Відомо, що ближні предмети шумлять голосніше, чим віддалені.

Робота звукорежисера пов’язана не лише з умілим записом мовлення, підбором музичних фрагментів та шумових заставок. Значне місце у ній відводиться монтажу записаного матеріалу. Як правило, такий монтаж здійснюється за допомогою цифрової звукорежисерської апаратури, оснащеної цілим набором сучасних комп’ютерних програм. Ці програми дозволяють монтувати різний звуковий матеріал: поєднувати музику з музикою, музику з фоновими шумами, музику з голосом, голос з голосом тощо. Багато програм також дають можливість змінювати рівень фрагментів у момент склеювання: голосність, виразність, темп тощо. При цьому варто уникати моментів звукового дискомфорту. Серед причин його виникнення можна назвати такі:

• Звуки заважають сприймати рекламний текст за рахунок неправильного збалансування голосності музично-шумової фонограми та озвучувального тексту.

• Звукова партитура рекламного звернення «перевантажена» музикою та шумами за рахунок недооцінювання їх важливості.

• Різке обривання музичних та шумових фрагментів за рахунок простої слухової помилки звукорежисера або коли фонограма вводиться до контексту рекламного звернення під час монтажу ефірного матеріалу без подальшого коригування звуку.

• Стильові помилки у підборі музичних і шумових фрагментів для озвучення рекламного ролика у разі, коли час створення, стиль музики, її характер не відповідають емоційному психологічному стану персонажа.

• Однотонність звуку через одноманітність темпу та інструментування музичних фрагментів, подання шумів у одноголосності з музикою.

• «Подвійна інформація», яка виникає у разі накладання тексту, який проголошує диктор чи герой на текст запозиченої пісні, або коли текст промови не відповідає тексту титрів.

• Перевантаженість рекламного тексту, що виникає у разі його недостатнього «розбавлення» музикою та шумами й тому ускладнює сприйняття.

Створення телереклами вимагає високого професіоналізму у сфері звукорежисури, який зумовлений тим, що рекламний ролик є особливим видом реклами, здатним поєднувати візуальні образи із звуковими та чуттєвими або створювати ефективні повідомлення лише за допомогою звуків.

5.4. Вибір носія

Вплив телевізійної реклами визначають два фактори: велике охоплення та комплексний вплив (візуальний, звуковий і текстовий). Яким буде рекламний ролик залежить, перш за все, від стратегії рекламної кампанії. Якщо рекламна стратегія полягає в тому, щоб інформувати покупця про новий товар, переваги якого очевидні, то немає сенсу створювати складний ігровий ролик. Досить репортажного ролика чи короткої заставки. «Режисерський» тип реклами потрібен там, де маємо справу зі складними товарами, чиї властивості важко перевірити. Операторський тип використовують, коли необхідно ефектно показати фактуру товару. Такі кадри дорогі і складні. У вітчизняній практиці їх частіше за все замовляють за кордоном.

Після вибору рекламної стратегії і розробки сценарію його реалізацією займається режисер. Від його професійних здібностей залежить ефективність впливу ролика. Вважають, що хорошого режисера можна виділити за трьома кадрами.

Після того, як поставлене завдання та знайдено художнє рішення, ставиться питання, як досягти результату мінімальними коштами. Одним із суттєвих питань, що впливають на собівартість рекламного ролика, є вибір носія.

Отже, кіно чи відео? Не дивлячись на те, що відео зазвичай сприймається як «кіно» для бідних, насправді кожен із двох типів носіїв відеозапису має свої унікальні естетичні властивості, а також технічні переваги та недоліки. Багато спеціалістів вважають, що з приходом телебачення високого розрішення і нового покоління мультимедійних проекторів більшість кінострічок буде створюватися без застосування кіноплівки. Тобто, використання дорогої апаратури у рекламі не є обов’язковою вимогою для створення роликів високого класу. Кіноплівка використовується тоді, коли режисер прагне ефекту відсторонення, тоді як відео створює ефект присутності – глядач, що звик до телевізійних репортажів, сприймає відео матеріал як щось, що відбувається «тут і зараз». Виходячи із цього, диктується і вибір між кіно і відео зйомкою для створення реклами. Однак, враховуючи високу вартість виробництва з використанням кіноплівки, у більшості випадків художнього ефекту можна досягти і на недорогій відеоапаратурі.

Різниця між кіно та відео:

1.Розрішення кіноплівки зазвичай набагато вище від розрішення відео.

Вважається, що 35мм кіноплівка дозволяє отримати розрішення, що відповідає 5 000 рядкам відео. Реально ця цифра складає 2000 – 3000 рядків для негативу, тоді як розрішення позитиву у кінотеатрі не дуже високого класу може не перевищувати 1000 рядків. Це відповідає розрішенню телебачення високого розрішення (1080 рядків), але вочевидь перевищує розрішення телебачення стандартного розрішення (приблизно 530 рядків для цифрових форматів відеозапису). Високе розрішення кіноплівки відіграє не дуже важливу роль для телебачення – запис кінофільмів на касети стандарту VHS дозволяє отримати всього 270 рядків. Таким чином, більш високе розрішення кіноплівки, в порівнянні з відео навіть звичайного розрішення, не є принциповим фактором для ТВ реклами.

2.Різкість.

Як не парадоксально, але грубий матеріалізм відеозапису зазвичай асоціюється з більш різкою картинкою, яку отримують з допомогою відеокамери. Кіноплівка дає більш «м’яке» зображення. При цьому, кіноплівка дозволяє отримати значно більше розрішення, чим відео. Парадокс пояснюється так. Відеокамери штучним чином підвищують різкість зображення, тобто тонкі лінії чи краї стають більш тонкими шляхом обробки сигналу. При цьому відеокамера не може зафіксувати більш дрібних деталей, що доступні кіноплівці.

3.Контрастність.

Суттєвим обмеженням є більш низький діапазон контрастності у відеокамер у порівнянні з кінокамерою. Наприклад, якщо дія відбувається у кімнаті, а за вікном сонячний день, то під час зйомки на відео вікна вийдуть білими плямами, тоді як кіноплівка може дозволити майже увесь діапазон освітлення. У результаті відео картинка виглядає під час звичайної репортажної зйомки більш «пласкою», чим та ж картинка, знята на кіноплівці. Вочевидь, що подібні властивості відеокамери є обмеженням для художніх можливостей оператора під час зйомки відеокамерою. У багатьох випадках ці обмеження не є невирішеними, а лише вимагають більш високих технічних навиків від оператора, освітлювача та інших членів знімальної групи. Уміння правильно освітлити площадку часто є визначальним фактором, що дозволяє використовувати відеоапаратуру для зйомок «у стилі кіно».

4.Частота кадрів.

«Ефект відсторонення» кіноплівки пов'язаний з тим, що в той час як кіноплівка фіксує 24 повних кадри у секунду, відеокамера у стандарті PAL записує 50 «напівкадрів». (Відеокамера фіксує окремо парні та непарні рядки). Тому відео зображення виглядає більш плавним, що асоціюється з більш реалістичним і матеріалістичним зображенням, тоді як кіноплівка створює деяке стробуюче зображення, яке помітне під час швидких панорам у фільмах. Подібний ефект досягається на відео камерами з так званим прогресивним скануванням, тобто камерами, котрі записують кадр цілком. Більш дешевого методу отримання ефекту прогресивного сканування можна досягти, обробляючи зображення на комп’ютері, однак, при цьому відбувається погіршення якості зображення. Режим прогресивного сканування присутній і на деяких недорогих камерах формату DV.

5.Глибина різкості.

Кіноплівка дозволяє оператору отримувати меншу глибину різкості, чим відеокамера, що пов’язане з невеликим розміром світло чуттєвого елементу у відеокамерах. Мала глибина різкості (розмитий задній фон), є стандартним прийомом кінооператорів, у той час як відео оператори, котрі знімають репортажі, досягають проробки деталей.

6.Рапід (уповільнена зйомка).

Сучасні відеокамери поки не дозволяють знімати рафідом, за винятком деяких спеціалізованих. Єдиним відомим способом імітувати ефект уповільненої зйомки на відео без застосування спеціалізованих камер – це використовувати спеціальні і дуже дорогі програмні пакети, котрі інтерполірують нестачу кадрів [24; 299].

Таким чином, при достатньому рівні операторської майстерності, у більшості випадків, «режисерський» тип рекламних роликів може бути відзнятим на відео. «Операторські» ролики зазвичай вимагають використання рапіду, дуже чіткого виставлення світла тощо. Це визначає використання як мінімум 16 мм кіноплівки. Для роликів «репортажного» типу відео є найбільш привабливим форматом.

Є декілька класифікацій відео форматів: HDTV, цифровий BetaCAM, DVCPro50, Digital-S, BetaCamSP, DVCam, DV, DVCPro, Hi8, SVHS, VHS.

Зйомка реклами у форматі HDTV в Україні поки що є теоретичною можливістю. Крім того, вартість монтажу у форматі HDTV поки дуже висока.

Формат Digital Betacam є кращим, але і найбільш дорогим із флорматів телебачення звичайного розрішення і також потребує дорогого монтажного обладнання.

Найбільш оптимальний у цьому класі формат Digital-S. З точки зору якості він незначним чином поступається формату Digital BetaCam (фактор стискування 3.3 порівняно з двухкратним стисненням у форматі Digital Betacam) і фактично не поступається більш дорогому обладнанню DVCPro. Відносно невисока популярність формату Digital-S пов’язана з невисокою репутацією компанії JVC (що виробляє апаратуру формату Digital-S). Наступний клас обладнання - це обладнання форматів BetaCamSP, DVCam, DV, DVCPro. Наперекір розповсюдженій думці формат DV/DVCam мало чим поступається формату BetaCamSp, а у деяких випадках є більш прийнятним. Коректне порівняння аналогового (BetaCam) і цифрового (DV) форматів ускладнене, однак тести показують, что формат DV дозволяє отримати кращу картинку під час зйомки великих і середніх планів. При цьому картинка у форматі DV трішки поступається картинці, записаній у форматі BetaCam на загальних планах з великою кількістю дрібних рухомих деталей. Перевагою формату BetaCam є розповсюдженість цього формату і наявність широкого вибору перевіреного обладнання. У той же час вартість обладнання форматів DV, DVCam значно нижче, розмір камер менший, а монтаж здійснюється без втрати якості.

Таким чином, при невисокому бюджеті, відповідному досвіді і наявності розробленої технології у студії, реклама, знята у форматі DV/DVCam руками професіоналів може виглядати не гірше, чим реклама, відзнята на 16 мм кіноплівці.

Якщо прагнути переконати глядача у реальності того, що відбувається, то прийдеться добре попрацювати, щоб досягти репортажності на кіноплівці. Глядач звик бачити репортажі, зняті на відео. Вибір завжди залишається у розумному співвідношенні ціна/якість. На це і треба орієнтуватися при виборі способів зйомки рекламних роликів.

Отже, телебачення – найвпливовіший з усіх видів ЗМІ. Воно доносить інформацію кількома каналами водночас. Поєднання візуального ряду, закадрового тексту і музики розслаблює мозок глядача, робить його вразливим до впливів. Ефективність телебачення пов’язана з тим, що воно мобілізує периферійні системи уваги. Що більше таких каналів задіяно, тим менша критичність людини до інформації, яку через них надано.

Таким чином, головне завдання творців телевізійної реклами – створення позитивного відношення глядачів до рекламних продуктів.

Теми для повідомлень та самостійного опрацювання:

1. Особливість телевізійної реклами.

2. Пояснити поняття «розкадровка»,

3. Які формати телереклами ви знаєте?

4. Види телевізійних роликів.

5. Які основні типи телекадрів використовують?

6. Що таке «перехід», «редагування», «методи монтажу» та «точка зору»?

7. Основні вимоги до сценарію.

8. Особливості звукорежисури телевізійного ролика.

9. Різниця між кіно та відео.