7/ Джерело збудника (визначення – попереднє пит., категорії)

-людина(хвора,носій); -тварина (хвора, носій); довкілля.

Відповіді на 8 і 9 питання написала Гайдучка в свому 10му)) За шо їй велике дякую!!!!

10 За тривалістю перебігу розрізняють гострі та хронічні інфекційні хвороби. Найбільшу епідемічну небезпеку становлять хворі з гострим перебігом, оскільки у них збудники виділяються постійно та у великій кількості. При хронічних захворюваннях збудник виділяється протягом тривалого часу, але у невеликій кількості. Наймасивніе збудник виділяється при важкому та середньої важкості перебігу захворювання але вони мають менше епідемічне значення оскільки ці категорії переважно госпіталізуються.

Періоди інф.хв.:

Інфкубаційний (прихований) – від моменту зараження до появи перших клінічних проявів(людина перебуває в колективі та поширює збудників)

Продромальний – перші дні хв. від інкубаційних до проявів типових клінічних ознак.В цей період виділяється велика кількість збудників,але ще не можлива клінічна діагностика,своєчасна ізоляція,госпіталізація та лікування

Типових клінічних ознак – період розпалу хвороби(виділяється велика кількість збудників,але хворі ізолюються та госпіталізуються)

Реконвалесценції – період одужання(може формуватись реконвалесцентне носійство)

Суттєве значення мають: інкубаційний період, якщо в ІІ половині чи в кінці починає виділятися збудник; продромальний період, коли немає клінічних проявів, але виділяється велика кількість збудника; у період клінічних проявів від хв.. при деяких інфекційних захворюваннях виділяється велика кількість збудників, але у випадку своєчасної ізоляції та госпіталізації хворого в цей час, епідеміологічна значимість цього періоду менша, ніж при первинних захворюваннях; у період реконвалесценції може формуватися реконвалесцентне носійство.

Велику небезпеку становлять інф.захв. що викликаються політропними збудниками. Епіднебезпека джерел інф.,що викликають монотопним збудником є менша, тому що збудники за межі первинної локалізації не проникають і виділяються в довкілля в них.

11 НОСІЙСТВО ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЇ  — одна із форм інфекційного процесу, за якої паразитування збудників в організмі хазяїна протікає без зовні виражених клінічних проявів

Носійство – первинне – у осіб, які раніше не хворіли на відповідну інфекційну хворобу. Види:

Транзиторне – збудник не приживається в організмі, швидко покидає його, тривалість менша ніж при хворобі, виділяється з підтвердженням лише одноразово (шигельоз, холера)

Інапарантне (безсимптомне) – тривалість виділення збудника як при інфекційних хворобах (холера, поліомієліт, скарлатина)

Носійство – вторинне – після інфекції чи імунізації:

Гостре реконвалесцентне – триває до 3 міс після хвороби (холера, поліомієліт),

Хронічне – триває більше 3 міс (черевний тиф, паратиф)

12Носій – людина чи тварина, перебування в організмі якої патогенних м/о не супроводжується клінічними проявами хвороби.Їх епіднебезпека зумовлюється ступенем небезпеки для оточення(за умовами праці та життя),своєчасністю виявлення.Під час виявлення епіднебезпеки потрібно враховувати тривалість періоду заразливості,тип і вид носійства.Коли носієм є тварина потрібно враховувати особливості територіального поширення,умови х утримання і контакту з людиною,особливостей біологічного циклу розвитку.

13Резервуар збудника інфекції – сукупність основних джерел інфекції або це той біологічний вид(людина,тварина) або довкілля,які забезпечують існування збудника в природі,як біологічного виду.

14 Антропонозними наз. інф. захв. ,при яких резервуаром збудника є людина (черевний тиф,поліомієліт,дифтерія,кір)

15 Зоонози – інф. захв.,при яких резервуаром збудника є ті чи інші види тварин(бруцельоз ,лептоспіроз,чума,туляремія,сказ)

16 Сапронози – інф.захв.,при яких збудники перебувають,нагромаджуються і зберігають себе як іологічний вид в об’єктах зовнішнього середовища:грунт,вода,повітря (лугіонельоз,холера,правець,ботулізм)

17 Протиепідемічні заходи щодо хворих як джерел збудників інф.хв.:

-раннє виявлення

-своєчасна діагностика хвороби

-ізоляція вдома або в інфекційному стаціонарі

-лікування

-лабораторний контроль

-диспансерний нагляд

-Повідомлення до СЕС

18 Протиепідемічні заходи щодо носіїв : активне виявлення(планові обстеження та за епідпоказами),рання діагностика(епідеміологічна,лабораторна),госпіталізація за епідпоказами і ізоляція ,лікування,лабораторний контроль,диспансерний нагляд протягом періоду носійства .

20 Гризуни мають велике епідеміологічне значення.

Їх поділяють на

1. Синантропні (живуть у населених пунктах, у помешканні людини, в будівлях госп. Призначення – чорні щурі, хатні миші

2. Напівсинантропні (живуть поза населеними пунктами, але за певних умов можуть мігрувати на дані території( звичайна полівка. Ондатра)

3. Дикі гризуни( проживають на неосвоєних людиною територіях)

Епідзначення мають:піщанки, миша польова і лісова, ховрахи, бабаки , бурундуки.

Гризуни є резервуаром і джерелом збудників чуми, туляремії , сальмонельозу, лептоспірозу, кліщового поворотного тифу,кліщового та японського енцефалітів, лейшманіозів, бореліозів, геморагічної гарячки з нирковим синдромом.