4. Сім'я та сімейні правовідносини.

Сімейне законодавство України визначення сім’ї не містить.

Сімейний кодекс України (ст.3) зазначає, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім'ї має одинока особа.

Сім'я створюється на підставі:

- шлюбу,

- кровного споріднення,

- усиновлення,

- інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Спроба надати відповідне визначення міститься у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») від 03.06.1999 № 5-рп/99.

Сімейний кодекс, крім того, закріплює право особи на сім’ю. Аналіз змісту статті 4 СК дозволяє зробити висновок, що це право складається з права на створення сім’ї та права проживання у сім’ї.

Стаття 4. Право особи на сім'ю

1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.

У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.

2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.

Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.

Особливістю сімейних правовідносин є їх особисто-довірчий характер.³⁰ Саме особисто-довірчий характер сімейних правовідносин обумовлює такі їх характеристики, як непередаваність, невідчужуваність, неприпустимість правонаступництва у сімейних правах та обов’язках. Зазначені характеристики грають важливу роль у питанні здійснення сімейних прав та виконання обов’язків.

Крім зазначеного, виділяють спеціальні та загальні ознаки сімейних правовідносин.

Спеціальними ознаками є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які притаманні усім цивільним правовідносинам. До них належать:

• спеціальний суб'єктний склад (суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи);

• своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, спорідненість, материнство, батьківство тощо);

• тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом);

• індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов'язків іншим особам;

• особисто-довірчий характер відносин.

До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать:

• рівність учасників правовідносин;

• автономія їх волі;

• майнова самостійність.

Класифікацію сімейних правовідносин проводять за різними підставами.

1. Залежно від підстав виникнення цивільні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні.

Регулятивні відносини - це відносини, які виникають із позитив­них, правомірних дій учасників сімейних правовідносин (шлюбний договір тощо).

Охоронні відносини - це відносини, які виникають із негативної, протиправної поведінки суб’єктів сімейного права, внаслідок чого правопорушник несе відповідальність (позбавлення батьківських прав тощо).

2. Залежно від особливостей суб’єктного складу сімейні правовідно­сини поділяють на абсолютні та відносні.

Особливістю абсолютних відносин є те, що уповноважена особа завжди чітко визначена, а зобов’язаною особою може бути кожний, котрий зобов’язаний утримуватися від дій, які порушують інтереси уповноваженої особи.

Таким чином, слід мати на увазі, що у абсолютних відносинах одна сторона чітко визначена, а інша не визначена. Конкретизація цієї особи відбувається лише у разі порушення прав носія абсолютного суб’єктивного права.

Відносними відносинами є правовідносини, в яких чітко визначені дві сторони.

На відміну від абсолютних відносин, у відносних відносинах управомоченій особі протистоїть не будь-яка невизначена особа, а конкретна особа.

Таким чином, слід пам’ятати, що у відносних правовідносинах сторони завжди чітко визначені (конкретизовані).

3. Залежно від об’єкта правовідносин правовідносини поділяють на особисті немайнові та майнові.

Об’єктом особистих немайнових відносин є особисті немайнові блага.

При порушенні особистих немайнових прав відшкодовується мораль­на (немайнова) шкода, визнається особисте немайнове право (право на материнство, право на батьківство) тощо.

Об’єктом майнових відносин є майнові блага.

При порушенні майнових прав відшкодовується майнова шкода, повернення майна тощо.

4. В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття «сімейні правовідносини» та їх поділ на внутрішні та зовнішні сімейні відносини. Проте існує два підходи до самого поділу сімейних правовідносин на внутрішні та зовнішні.

Так, перший підхід полягає у тому, що:

а) правовідносини між членами сім'ї вважаються внутрішніми сімейними правовідносинами); Вони виникають між членами однієї сім'ї, наприклад, відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім'єю, пов'язані спільним побутом та взаємними правами та обов'язками.

б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім'ї визнаються зовнішніми сімейними правовідносинами). Це правовідносини між особами, які складали сім'ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім'ї, однак пов'язані такими правами та обов'язками, які за своєю суттю є сімейними. Наприклад, аліментні правовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та одним із батьків, з яким дитина разом ніколи не проживала, правовідносини між онуками та бабою, дідом, які не проживають разом, тощо.

З цього видно, що сімейними в повному розумінні можна назвати лише першу групу правовідносин - правовідносини членів сім'ї. Відносини, які виникають за межами сім'ї, можна вважати сімейними певною мірою умовно.

Другий підхід до поділу сімейних правовідносин на зовнішні та внутрішні полягає у тому, що під внутрішніми правовідносинами розуміють відносини між членами сім’ї. А під зовнішніми – відносини сім’ї із зовнішнім світом. Так, подружжя набуває майно, вирішує питання життя сім’ї, вступаючи при цьому у відносини із зовнішнім світом.

Таким чином, як бачимо, поділ сімейних правовідносин на зовнішні та внутрішні має суто теоретичний характер.

5. В залежності від ступеня свободи розпорядження сімейними правами та, відповідно, особливостей регулювання, можливо поділити сімейні правовідносини на три групи:

І. Сімейні права та обов’язки, здійснення та виконання яких серйозно зачіпає інтереси суспільства. Регулюються імперативними нормами. За їх нездійснення передбачені санкції. Наприклад, рівноправність жінки та чоловіка у сімейних відносинах, здійснення батьківських прав та обов’язків тощо.

ІІ. Сімейні права та обов’язки, здійснення та виконання яких істотно зачіпає інтереси суспільства. Імперативне регулювання поєднується з диспозитивним. Здійснення їх залишається на розсуд учасників. Наприклад, аліментні зобов’язання.

ІІІ. Сімейні права та обов’язки, здійснення та виконання яких обмежується колом інтересів сім'ї. Обов’язковість їх виконання законом не передбачена, проте їх невиконання може мати несприйнятливі наслідки в окремих випадках. Наприклад, врахування судом негідної поведінки одного з подружжя при вирішенні питання про стягнення аліментів на його утримання. ³¹

Як вже зазначалося, саме особливостями суб’єктного складу сімейних правовідносин зумовлюється їх специфіка.

Як слушно зазначає В.А.Ватрас «для формування цілісного уявлення про суб’єктів сімейних правовідносин необхідно розмежувати такі поняття: «суб’єкти сімейного права» та «суб’єкти (учасники) сімейних правовідносин»³².

На відміну від цивільних, учасником (суб’єктом) сімейних відносин може бути лише людина, яка у сімейних відносинах має свій додатковий статус – дружини, чоловіка, матері, батька, дитини тощо. Називати людей, які є учасниками сімейних відносин, фізичними особами не прийнято. Юридичні особи у сімейних відносинах участі не беруть³³.

Стаття 2 Сімейного кодексу України зазначає, що Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між:

«Блок 1»

- подружжям,

Подружжям є особи, шлюб між якими зареєстрований відповідно до закону. Між нареченими в період заручин сімейні відносини не виникають. Якщо наречені спільно проживають до шлюбу, сімейний характер їхніх відносин випливає із факту створення сім'ї, а не з факту подання заяви про реєстрацію шлюбу³⁴.

- батьками та дітьми,

- усиновлювачами та усиновленими,

- матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання

«Блок 2»

- бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками,

- рідними братами та сестрами,

- мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком

«Блок 3»

- іншими членами сім'ї, визначеними у Сімейному кодексі.

Окремо зазначається, що Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінником і між іншими родичами за походженням.

Родичі поділяються на дві групи:

- ті, що є у прямій лінії споріднення (походять один від одного)

- ті, які є у побічній (боковій) лінії споріднення (мають спільного предка).

Родичі прямої та побічної лінії споріднення на генеалогічному древі розміщені за ступенями, які визначаються за кількістю народжень, які потрібні для виникнення кровного споріднення. Родичі також поділяються на висхідних та низхідних. Питання визначення споріднення має практичне значення оскільки, зокрема, законодавство забороняє укладення шлюбу між родичами прямої лінії споріднення.

На відміну від прямої лінії споріднення, з числа побічних родичів Сімейний кодекс наділяє особистими немайновими та майновими правами та обов’язками лише рідних братів на сестер. Щодо двоюрідних братів та сестер, рідних тітки, дядьки, племінника, племінниці, то сімейний кодекс ніякими правами та обов’язками їх не наділяє. До них спрямована лише заборона шлюбу³⁵