3.3. Договір як джерело Сімейного права

Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

«Правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою», - так було записано у частині 1 статті 6 КпШС.

У зв'язку з тим, що «правове регулювання» розумілося лише як встановлення загальних для всіх правил поведінки, така норма вважалася незаперечною. Вона мала одночасно засвідчити секуляризацію шлюбних відносин, тобто вивільнення їх від регулювання церквою, нормами канонічного права.

У Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926 р. було чимало статей, які дозволяли подружжю - матері та батькові дитини - «порозумітися» щодо конкретних питань сімейних відносин. Так, у статті 23 цього Кодексу було записано: «батьки вживають заходи щодо дітей за спільним порозумінням», а за статтею 26 - «батьки, які не проживали спільно, мали порозумітися, при кому мають перебувати неповнолітні діти». У Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р. для терміна «порозуміння» місця не знайшлося, з'явилися натомість інші - «досягнення згоди», «за згодою», «дійти згоди».

«Порозуміння», «згода» - це домовленість про щось, а домовленість - це договір. Тому можна з повним правом стверджувати, що, оскільки така домовленість мала правове значення, вона була і є засобом індивідуального, «локального», а не загальнообов'язкового правового регулювання. Отже, договірне регулювання сімейних відносин відоме здавна. У статті 9 Сімейного кодексу вперше офіційно визнано цей незаперечний факт.

«Порозуміння», «згода», «домовленість» - це щоденні дрібні сімейні договори про те, що купити для сім'ї, для дитини, пустити чи не пустити дитину на небезпечне видовище, як поповнювати сімейний бюджет, як його витрачати, хто сьогодні веде дитину до дитячого садка, а хто заслужив на відпочинок. І до таких сімейних договорів термін «порозуміння» підходив якнайкраще. Духовне порозуміння - засада сімейної гармонії.

Термін «договір» асоціюється з письмовою формою, часто є результатом зміни якості сімейних відносин або правовим захистом на випадок її настання.

Критерієм правозгідності сімейного договору є відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним його приписам. Слідом за Цивільним кодексом України правозгідність сімейного договору поставлена у залежність від дотримання вимог моральних засад суспільства.

До числа «серйозних», а не буденних сімейних договорів майнового характеру, віднесено:

- шлюбний договір;

- договір дружини та чоловіка про те, з ким з них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо, тобто так званий договір «про розірвання шлюбу» (стаття 109);

- договір дружини і чоловіка про надання утримання (стаття 78);

- договір дружини і чоловіка про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (стаття 89);

- договір матері та батька дитини про сплату аліментів на дитину (стаття 189);

- договір матері та батька дитини про припинення права дитини на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (стаття 190);

- договір дружини і чоловіка про визначення порядку ко­ристування нерухомістю (стаття 66);

- договір про поділ нерухомого майна (стаття 68);

- договори, що можуть бути укладені жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини 1 статті 9 СК, сімейні договори можуть бути укладені:

а) між дружиною та чоловіком;

б) між матір'ю та батьком;

в) між батьками та дитиною;

г) між іншими родичами та членами сім'ї, відносини між якими регулює Сімейний кодекс (наприклад, між матір'ю дитини та бабусею, між рідним братом і сестрою, між батьком та мачухою дитини, між жінкою і чоловіком, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу).

Сімейні відносини можуть існувати не лише між близькими родичами, а й між тими, хто перебуває у дальших ступенях побічного кровного споріднення (наприклад, між троюрідними сестрами чи тіткою і племінницею).

Проявом демократизації сімейного законодавства є визнання юридичного значення за сімейними договорами, укладеними між тими особами, які не названі у Сімейному кодексі учасниками сімейних відносин, що регулюються ним. Не буде жодних перешкод для визнання правозгідним договору між дядьком і племінником про надання йому утримання протягом навчання, за яким зворотно племінник буде зобов'язаний надавати матеріальну допомогу дядькові у разі його непрацездатності якщо такий договір укладено письмово, він буде обов'язковим до виконання.

Сімейний договір може бути визнаний недійсним, якщо суперечить вимогам закону, моральним засадам суспільства, узгоджується з принципами розумності, добросовісності та справедливості.

Сімейний договір може бути розірваний за домовленістю сторін або за рішенням суду, на підставі вимоги однієї з них²⁹.