1. Визначення конфлікту.

Конфлікт - це відкрите протистояння між членами взаємодії, яке виникає внаслідок взаємовиключних інтересів і позицій.

Проблема конфліктів розглядається не тільки в соціальній психології, а й у політології, соціології. В 60-х роках XX ст. на стику соціальної психології, соціології і психології особистості виникла спеціальна галузь знань - конфліктологія, яка орієнтується на соціальну практику, на здійснення допомоги людям у розв'язанні конфліктів, які у них виникають.

Соціально-психологічний конфлікт - це особливий вид міжособистісної взаємодії, в основі якої лежить об'єктивна суперечність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рівні ця суперечність виявляється в сильних негативних переживан­нях учасників щодо ситуації, опонентів і самих себе.

Суперечність, яка лежить в основі соціально-психологічного конфлікту, породжує так звану „об'єктивну конфліктну ситуацію". Об'єктивна ситуація має свою структуру, яка графічно може бути зображена так.

Внутрішня Зовнішня Внутрішня Зовнішня

позиція позиція позиція позиція

Два основних структурних компоненти - це сторони конфлікту і його об'єкт.

Сторони конфлікту представлено конкретними людьми і їх цілями, які є близькими в рамках однієї сторони і знаходяться в суперечності з цілями опонентів - тих, хто складає іншу сторону. Учасників конфліктів може бути дуже багато, а сторін - не менше двох. Кожна сторона займає в конфлікті певну позицію. Позиція в даному випадку - це більш-менш точна і відповідна реальності відповідь учасників на питання причин участі у конфлікті.

Внутрішня позиція - це сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають людину або групу приймати участь у конфлікті. Внутрішня позиція може не усвідомлюватись учасниками, частіше вони пред'являють собі і спостерігачам зовнішню позицію. Вона являє со­бою мотивацію, яка звучить соціально і сприймається особистісно.

Об'єкт соціально-психологічного конфлікту - це реальний або ідеальний предмет, заволодіти яким прагнуть всі учасники даної взаємодії. Об'єкт має властивості, які перетворюють його в епіцентр розбіжностей. Він неподільний і, на думку опонентів, може належа­ти тільки одній стороні весь, цілком. Він також має різну ступінь доступності для учасників. Кожен намагається засобами, що є у його розпорядженні, зробити об'єкт більш доступним до себе і менш доступним для іншого. Взаємодія, яка має у своїй основі таку структуру, має багато шансів перетворитись в психологічний конфлікт, якщо об'єктивна суперечність пройде стадії ідентифікації і формування суб'єктивного образу конфліктної ситуації.

В даному випадку під ідентифікацією розуміється знаходження осіб, що перешкоджають досягненню цілі. Людина, яка включе­а в конфлікт, може до якогось часу не усвідомлювати його. Однак в деякий момент його кроки у досягненні певної мети стають неможливими, в результаті чого виникає стан фрустрації. Причину цього явища людина може приписати чому завгодно: собі, обставинам, іншим людям. В тому випадку, якщо причину своїх невдач у досягненні потрібного об'єкту людина припише іншим людям, виникає ідентифікація, яка далі веде до конфлікту.

Структура конфлікту. її утворюють такі основні елементи:

• учасники конфлікту. їх ще називають опонентами (лат. — той, що заперечує), суперниками, противниками. Представляють вони не менше двох сторін;

• позиція сторін. З'ясування її допомагає зрозуміти, чому сторони вступили в конфлікт. При цьому важливо знати їх внутрішні та зовнішні позиції. Внутрішня позиція — сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають людину до участі в конфлікті. Зовнішня позиція — соціально та особистісно прийнятне, коректне мотивування, яке не соромно пред'явити протилежній стороні;

• конфліктна ситуація. її породжує суперечність, що спонукає сторони до конфліктної взаємодії. Конфліктна ситуація є основою проблеми. Суб'єктивний образ конфліктної ситуації містить уявлення про себе у конфлікті, опонентів, ситуацію, в межах якої розгортається конфліктна взаємодія. Людина не тільки реагує на ситуацію, вона визначає її для себе;

• інцидент. Йдеться про дію, спрямовану на ініціювання конфлікту. Він може існувати як у зовнішній формі (сварка), так і у внутрішній, психологічній (людина або усвідомлює існування конфлікту, або просто емоційно його переживає);

• об'єкт конфлікту. Ним є об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у боротьбу;

• предмет конфлікту. Це внутрішня причина, наприклад особиста неприязнь опонентів;

• розвиток і розв'язання конфлікту. Йдеться про вироблення підходів (аналіз проблеми, пошук варіантів її розв'язання та ін.) до налагодження міжособистісної взаємодії, основою якої є стратегія «виграти — виграти».

Оскільки в конфліктах беруть участь окремі особи, які представляють не власні інтереси, а інтереси групи, то опоненти, вступаючи в конфлікт, мають різну «вагу» і «силу», від яких залежить ймовірність перемоги.

Наступний крок у перетворенні об'єктивної суперечливості в психологічний конфлікт - це формування в опонентів образу конфліктної ситуації. Дослідники виділяють декілька напрямків викривлення об'єктивної конфліктної ситуації в її суб'єктивному образі.

• Схематизація, спрощення реального конфлікту. Так як конфліктні відношення надмірно експресивні, вимагають від люди­ни багато психічних сил, і на аналіз багатоманітних аспектів взаємо­відносин їх не хватає, виникає неусвідомлена тенденція до суб'єктив­ного звужування відносин. Людина виділяє і концентрується на одній із ліній відносин, тій, де їй простіше всього розгорнути конфлікт.

• Викривлення і зменшення сприйманої перспективи розвитку взаємодії. У свідомості учасників конфліктні відношення немов би завершують, втрачають своє майбутнє. Небезпека такого викривлення в тім, що опоненти, здійснюючи свої дії у відношенні один до одного, не прораховують, ігнорують їх наслідки, що призводить до ескалації проблеми.

• Поляризація оцінок і суджень. У відношенні до власної поведінки і намірів партнера починають діяти чорно-білі категоричні судження.

• Комунікативні викривлення. В комунікації опонентів спра­цьовують різноманітні бар'єри, які фільтрують інформацію, надають словам вигаданого смислу.

• Атрибутивні викривлення. Виявляються у приписуванні собі і іншому мотивів, особистісних властивостей, намірів, в спрощенні відносин. В процесі розвитку конфлікту часто гіперболізуються недоліки і негативні риси особистості опонента, свій же образ на­діляється позитивними рисами.

В теоретичній моделі, що розроблено у вітчизняній психології Л.А. Петровською, соціально-психологічний конфлікт проходить чотири стадії розвитку: виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, інциденту, конфліктних дій, завершення.

На першій стадії конфлікт як психологічна реальність ще не представлений, однак уже існує його зародок. Люди, почавши діяти і усвідомивши неефективність дій, почнуть пояснювати для себе цю фрустрацію. Інциденти і є формами фрустрацій. Це різні події, які демонструють учасникам взаємодії існування деякої проблеми. Суть проблеми може бути ще не виясненою, але виникає напруга, супе­речки. Саме на цій стадії виникає істинна або помилкова ідентифі­кація і починає формуватись образ конфлікту.

Стадія конфліктних дій є центральною. На цій стадії відно­сини опонентів бурхливо розвиваються, що приводить до зміни практично всіх структурних компонентів конфліктної ситуації. Об'єкт конфлікту має тенденцію до розростання, в конфлікт втягується все більше учасників. Будучи драматичною і напруженою, третя стадія не може тягнутись дуже довго, і конфлікт переходить на стадію завершення.

Існують дві можливості розв'язання конфлікту:

• створення умов, які не допускають подальших інцидентів,

• розв'язання самої об'єктивної суперечності.

Зняття інцидента - це спроба погасити конфлікт або че­рез переведення його на стадію усвідомлення (без конфліктних дій), або на стадію неусвідомленої конфліктної ситуації. Тут можливі такі способи:

• Забезпечення виграшу одній стороні. Це можливо лише тоді, коли сторона, яка прагне, прийняла свою поразку. Проте, необхідно пам'ятати, що перемога однієї сторони - це завжди тимчасовий стан, який зберігається до найближчого серйозного інциденту.

• Зняття конфлікту за допомогою брехні. Такий спосіб лише дає сторонам відстрочку у вирішенні своїх проблем.

• Зміна цільових установок хоча б одним з учасників. Це ситуа­ція, коли одна зі сторін більше не бажає володіти об'єктом конфлікту.

• Зникнення самого об'єкта конфлікту по волі учасників або поза їх бажанням.

Типологія конфліктів. Пізнання соціально-психологічної сутності міжособистісних конфліктів полегшує їх класифікація (типологія) за різноманітними ознаками. Єдиної загальноприйнятої класифікації конфліктів не існує, що зумовлено різноманітністю форм їх прояву, відмінностями характеру і перебігу, неоднаковими наслідками тощо. Найчастіше під час класифікації обирають найхарактернішу ознаку (табл. 6).

Конфлікти між двома учасниками (діадні конфлікти) є найпоширенішим типом міжособистісного ділового, емоційного конфлікту. Як його опоненти, постають дві особи, кожна з яких є суб'єктом — носієм певних цінностей, інтересів, думок. Діадний конфлікт, як правило, є емоційно запальним, напруженим, перебігає у відкритій формі. Він виникає переважно на основі особистих симпатій — антипатій. Однак емоційні стосунки людей у групі переплетені з діловими, кар'єрними та іншими інтересами. Конфлікти між особистістю і групою проявляються як суперечність між очікуваннями або вимогами особистості й сформованими в групі нормами поведінки.