Тема 8. Валютне регулювання і контроль

.

ПЛАН

1. Роль центрального банку в регулюванні зовнішньоекономічних відносин.

2. Поняття та методи валютного регулювання і валютного контролю, їх застосування Національним банком України.

3. Політика курсоутворення в Україні

4. Валютні резерви. Методи управління валютними резервами.

1. Роль центрального банку в регулюванні зовнішньоекономічних відносин.

Економічні, політичні та культурні зв’язки між різними країнами опосередковуються рухом грошових коштів, пов’язаних з оплатою товарів і послуг, ввезенням і вивезенням капіталів. Цей рух коштів у міжнародних зв’язках є основою і визначає зміст валютних відносин. Адже глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему визначають істотне зростання ролі валютних відносин, а відтак, і підвищують значення відповідних функцій держави з їх регулювання, що на практиці здійснюється у формі відповідної валютної політики.

На сьогодні в економічній літературі подаються різні визначення “валютної політики”:

-        комплекс заходів, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічних позицій держави, перш за все, рівноваги платіжного балансу та стійкості курсу національної валюти;

-        сукупність усіх заходів, що здійснюються державою та центральним банком у сфері валютних відносин та грошового обігу, з кінцевою метою впливу на економіку країни та купівельну спроможність національної валюти, тобто валютна політика – не ціль, а засіб проведення економічних реформ;

-        сукупність заходів у сфері економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави.

Таке тлумачення поняття валютної політики відповідає швидше поняттю грошово-кредитного регулювання. Проте, незважаючи на те, що валютна політика проводиться як складова частина державної економічної політики й виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки, вона відіграє подвійну роль:

-                      як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих валютних умов для міжнародних економічних відносин;

-                      як засіб посилення позицій держави у боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери вкладання капіталів тощо.

Визначення валютної політики А.М.Мороза визначає сутність цієї дефініції, а саме: “валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки” Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політи­ку відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Обєктами є: валютний курс, платіжний баланс, грошовий обіг, ЗЕД, валютні операції суб’єктів господарювання.

Довгострокова (стратегічна) валютна політика передбачає заходи, спрямова­ні на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до націо­нальної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо. Саме зміст стратегічних завдань валютної політики визначає її як органічну складову економічної політики держави в цілому.

До стратегічних цілей (завдань) валютної політики відносять:

• забезпечення стійкого економічного зростання;

• підтримання низьких темпів інфляції;

• сприяння високому рівню зайнятості;

• забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги;

• забезпечення зовнішньої стійкості національної валюти;

• підтримання макроекономічної рівноваги

Завданням короткострокової валютної політики пов’язані з регуляцією регулятивних функцій держави щодо впливу на валютні відносини, а саме:

• створення механізму оптимального управління валютним курсом;

• оперативне регулювання валютного ринку;

• організація грошового обігу для забезпечення операцій у ЗЕД;

• оперативне регулювання сальдо платіжного балансу;

• регламентація здійснення міжнародних розрахунків;

• організація контролю;

• лібералізація або обмеження валютних операцій;

• створення умов для економічного стимулювання зовнішньоторгових операцій.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

• валютне регулювання;

• валютний контроль;

• міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнарод­них валютно-фінансових організаціях.

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення операцій із валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними угодами – двосторонніми та багатосторонніми – між державами стосовно валютних проблем. Історичним попередником сучасних валютних угод був Латинський валютний союз (Latin Monetary Union) 1865 – 1926 рр., метою якого було встановлення єдиної грошової одиниці країн-членів, до того ж, монети однієї держави вважались законним платіжним засобом в інших країнах. (1865 року Франція, Бельгія з Люксембурґом, Швейцарія та Італія створили Латинський монетний союз (1868 року до них приєдналасьГреція): кожна з них мала забезпечити національну грошову одиницю (франк, ліру, драхму) 4,5 г срібла або 290,322 мг щирого золота, для вільної конвертації у співвідношенні 1:1.)Розквіт валютних союзів припадав на ХІХ століття і початок ХХ століття. Були створені великі національні валютні союзи в Сполучених Штатах, Італії та Німеччині. За нової історії було створено три великих міжнародних валютних союзи, останнім з яких  є  Європейський валютний союз

Важлива роль у регулюванні ЗЕД належить Центральному банку, який укладає міжбанківські угоди, представляє інтереси держави у відносинах з національними або центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами. До основних функцій Центробанку відносяться: проведення всіх видів валютних операцій, розробка сфери і системи обігу в країні іноземної валюти і цінних паперів, видання нормативних актів, регулювання курсу, видача ліцензій банкам на здійснення валютних операцій.