Орієнтовне вирішення навчального приклада

I. Перевірка юрисдикції (міжнародної підсудності).

Виходячи з того, що міжнародно-правове регулювання має пріорітет, необхідно перш за все з'ясувати, чи стосується воно міжнародної підсудності. В зв'язку з цим потрібно звернутися до Брюссельської конвенції, яка є чинною для Німеччини з 1.12.1994 р., а для Франції — з 1.02.1991 р. в новій редакції Сан-себастьянського договора про приєднання до Конвенції від 26.05.1989 р. Оскільки вимоги про виплату гонорара відносяться до сфери цивільного і торгового права, вони підпадають під дію Конвенції відповідно до ст. 1, ч. I. Враховуючи той факт, що обидві сторони мають доміцилій в державах-учасницях Конвенції, відповідно до ст. 54, ч. I. вона діє щодо них і повинна бути застосована як правова основа для визначення міжнародної підсудності.

В ст. 17 Конвенції передбачений механізм договірної підсудності. Відповідно до даної статті німецькі суди моють виключну юрисдикцію щодо спора. Єдиним критерієм договірної підсудності є можливість вибору права сторонами. Умовою правомірної домовленості відповідно до ст. 17 являється те, що обидві сторони дійсно згодні на договірну підсудність і це передбачено в контракті. В нашому випадку чітко виражено лише домовленість сторін про вибір права, а не підсудності.

Допускається, що така домовленість може бути досягнута і з мовчазної згоди. Разом з тим, із застереження про вибір права не можна зробити висновок про допустимість договірної підсудності. Необхідні додаткові критерії, але в нашому випадку встановити їх не можливо, тому будемо вважати, що ст. 17 не являється правовою базою виключної підсудності.

Разом з тим, міжнародну підсудність можна визначити за допомогою ст.ст. 2, ч. I. і 53 Конвенції. Згідно з даними статтями, компетентними є суди держав-учасниць Конвенції, в яких відповідачи, фізичні особи, мають постійне місце проживання (ст. 2, ч. IІ), а юридичні особи — свій адміністративний центр (ст. 53) (загальна міжнародна підсудність). Так як “Франс Сульє АТ” має свій адміністративний центр в м. Ліоні, ст.ст. 2, ч. I. і 53 можуть бути правовою основою тільки для юрисдикції французьких судів.

Доктору Шлау можливість здійснення юрисдикції в м. Франфурті надається ст. 5, ч. I. Конвенції, згідно з якою виключна юрисдикція надається судам місця виконання контракта. Таким місцем повинна бути Німеччина.

Враховуючи той факт, що в двосторонніх угодах, один одному протипоставляються два взаємних зобов'язання, перш за все потрібно з'ясувати, яке зобов'язання найбільш тісно пов'язане з місцем виконання контракта відповідно до ст. 5, ч. I. Конвенції.

Згідно з доктриною критерієм завжди служить найбільш характерне виконання контракта, тобто виконання, яке є найбільш притаманне юридичній природі даних контрактних відносин. І навпаки, відповідно до пріоритетної точки зору, основне значення має зобов'язання, яке стало предметом позову. Критерій найбільш характерного виконання контракта завжди в одностороньому порядку в силу своєї природи є пріоритетним для боржника. Його потрібно дотримуватися в тих договірних відносинах, в яких інтереси боржника потребують особливого захисту, наприклад, в трудовому договорі. З позиції пануючої доктрини вирішальне значення, виходячи з принципа рівності сторін, повинно мати зобов'язання, яке стало предметом спору.

Предмет спору між сторонами — розмір гонорара за надані консультативні юридичні послуги. Відповідно, при визначенні місця виконання контракта потрібно відштовхуватися від зобов'язання здіснити платіж.

Далі потрібно з'ясувати, де цей платіж повинен бути здійснений. По-перше, потрібно визначити за правом якої країни необхідно визначати місце виконання контракта. Дане питання може бути розглянуте з трьох точок зору. Частина фахівців вважає, що місце виконання контракта потрібно визначати по матеріальному праву країни суда (lex fori). Інші вважають, що потрібно виходити із кваліфікації даного поняття в самому договорі. І нарешті, пріоритетною являється доктрина, яка визначає місце виконання по lex causae, тобто по статуту договора (згідно з правопорядком, якому підпорядковано правовідносини по даному контракту).

Недоліком кваліфікації lex fori є те, що юрисдикція місця виконання контрактних зобов'язань буде мати множинний характер або її взагалі не буде. Крім цього, ст. 5 Конвенції застосовується по-різному в державах-учасницях, тому кваліфікацію lex fori краще не застосовувати.

Визначення місця виконання контрактних зобов'язань на основі принципа свободи договорів має переваги, проте негативно сприймається в практиці Суду ЄС. Тому, потрібно застосовувати кваліфікацію lex causae та визначати місце виконання контрактних зобов'язань відповідно до прова, яке регулює відносини по контракту.

Згідно з умовою ситуації сторони вибрали в якості статута свого контракта німецьке право. Сумнівів в виборі даного права не має, тому відповідно до ст. 27 (1) Ввідного закона до Німецького цивільного уложення (НЦУ), контракт підпорядковується німецькому праву.

В німецькому праві (§ 270, ч. ІV і § 269, ч. І НЦУ) місцем виконання грошового боргу, як правило, вважається місце проживання боржника на момент виникнення зобов'язальних відносин. Грошові борги кваліфікуються як зобов'язання, які виконуються за місцем проживання боржника шляхом пересилки ним боргу за місцем проживання кредитора. По відношенню до даних зобов'язань діють особливі правила несення ризиків. Проте їх юридичні наслідки не поширюються на місце виконання платежа. Таким чином, в ситуації що розглядається, місце виконання платежа за позовом про гонорар повинно знаходитися у Франції.

В судовій практиці Німеччини, яка стосується німецького права, простежується чітка тенденція визначать місце виконання платежів по взаємним зобов'язанням в двосторонніх контрактах відповідно до критерія місця найбільш характерного виконання контракта.

Разом з тим, потрібно брати до уваги, що Суд ЄС в сфері дії права Союзу повністю відкидає теорію єдиного критерія юрисдикції по відношенню до контрактів. Тому при визначенні місця виконання зобов'язань, передбачений в ст. 5, ч. I. Брюссельської конвенції по двостороннім контрактам критерій найбільш характерного виконання контракта не застосовується. Потрібно застосовувати критерій зобов'язання, яке стало предметом спора.

II. Визначення права, що буде застосовуватися (національне процесуальне право).

В сфері дії Брюссельської конвенції національні правові норми, які стосуються юрисдикції не застосовуються. Тому, більш сприятливе для доктора Шлау регулювання Цивільного процесуального кодексу Німеччини не може бути застосоване.

III. Застосування компетентного матеріального права (остаточний висновок).

Доктор Шлау не може подати позов про виплату йому гонорара в Німеччині.