Лекція 1

Тема: ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ВИДИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВ

1. Поняття міжнародної безпеки

2. Характеристика нейтралітету як міжнародно-правового статусу країни

3. Позаблоковість як позитивна форма тимчасового нейтралітету

4. Особливості співробітництва учасників системи колективної безпеки

5. Перешкоди на шляху створення дієвої колективної безпеки

1. Поняття міжнародної безпеки

На сучасному етапі розвитку цивілізації відбувається тенденція до глобалізації усіх сфер суспільного життя. Світова безпека трансформувалася від конфронтаційного типу, до структури безпеки, заснованої на співробітництві. Ця тенденція характеризує взаємовплив і взаємозалежність національного і міжнародного аспектів безпеки.

Міжнародна безпека – це такий стан міжнародних відносин, за якого створюються умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного суверенітету, політичної та економічної незалежності, можливого опору воєнно-політичному натиску й агресії, рівноправних відносин з іншими країнами. Водночас міжнародну безпеку розглядають як політику, що створює ефективні гарантії миру як для окремої країни, так і для всього світового співтовариства.

З метою забезпечення та зміцнення зовнішньої безпеки членів світового співтовариства, насамперед в особі держав, створюється система міжнародної безпеки. Вона ґрунтується на системі зобов’язань, гарантій і можливостей її суб’єктів. Серед різних систем міжнародної безпеки за масштабами забезпечення доцільно виділити:

а) глобальні (прикладом такої системи був біполярний світ із системою протистоянь і стримувань, які існували з боку СРСР і США);

б) реґіональні, які спираються на конкретні інститути в певному реґіоні (в Європі реальною основою реґіональної системи безпеки можуть бути три інститути – ЄС, ОБСЄ, НАТО, хоча вони мають різний потенціал, відрізняються складом учасників і головними цілями та напрямками діяльності);

в) субреґіональні, де основна зацікавленість у спільному забезпеченні військової безпеки змінюється потребою розвивати економічні зв’язки (наприклад, Вишеградська група, Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво, Балтійське співробітництво, проект "Єврореґіон");

г) двохсторонні домовленості, які охоплюють військово-політичні та економічні проблеми і виступають нижчим базовим рівнем системи безпеки у Європі.

д) національні (внутрішні) – це сукупність державних структур і недержавних організацій, що функціонують у сфері захисту прав та свобод людини, базисних цінностей суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз. У свою чергу, забезпечення національної безпеки здійснюється за умови пріоритетності національних інтересів, необхідності своєчасного вживання заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам.

В цілому, ефективність будь-якої міжнародної системи безпеки залежить від кількох основних факторів:

1) від стану і тенденцій розвитку сучасної геостратегічної ситуації, міжнародних реалій на реґіональному та субреґіональному рівнях;

2) від внутрішнього становища держав і їх реальних можливостей на далеку перспективу;

3) від xapaктеру сучасних загроз, які найсуттєвіше впливають на стабільність держав на реґіональному й субреґіональному рівнях;

4) від ефективності вже існуючих систем безпеки та їх спроможності змінюватися з урахуванням нових завдань;

5) від реальних можливостей створення нових систем безпеки і характеру їх взаємодії з існуючими.

Поряд із традиційними джерелами небезпеки (прагнення окремих країн до гегемонії, перевага у системах стратегічних озброєнь, експансіонізм), рівень безпеки на сучасному етапі розвитку людства додатково визначається новими загрозами: зростанням локальних конфліктів, поширенням міжнародного тероризму, розкраданням ядерних матеріалів і несанкціонованим поширенням ядерних технологій, утворенням у деяких державах незаконних збройних формувань, високою імовірністю застосування ними зброї масового знищення.

Сучасна система міжнародної безпеки ґрунтується на принципах:

1) загального характеру та однакового рівня безпеки для всіх країн, незалежно від їхньої ролі на світовій арені;

2) міжнародного співробітництва у вирішенні проблем безпеки та колективних дій щодо усунення агресії і унеможливлення причин її виникнення.

Міжнародна безпека спирається на засади:

1) недостатності використання суто військово-силових засобів підтримання миру;

2) високої міри довіри у міжнародних стосунках, відкритості світової політики;

3) системного характеру конструювання архітектури безпеки.

Динамічна зміна епох загально-цивілізаційного розвитку людства, об'єктивна потреба реалізації нової моделі міжнародної політики посилюють ненасильницькі чинники в структурі міжнародної безпеки. Необхідність переходу до нової системи міжнародної безпеки диктується фундаментальними геополітичними зрушеннями. Ця потреба стимулює поглиблення змісту і напрямів практичної об'єктивації нової глобальної системи безпеки – кооперативної. Її сутність визначають переговори та угоди про загальні цілі, норми, інститути, принципи і механізм врегулювання конфліктних та кризових явищ і процесів.

Система спільної кооперативної безпеки ґрунтується на:

1) довірі, заснованій на відкритості, транспарентності і передбачуваності;

2) на співробітництві і гарантіях;

3) на рівноправній зайнятості, але, разом з тим, реалізує жорстко визначені зобов’язання її членів.

Ці принципи, спрямовані на досягнення колективної безпеки, певною мірою втілюються у діяльності таких наявних наддержавних структур як: ООН, Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Ради Європи (РЄ), Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП), Європейського Союзу (ЄС), СНД, та інших регіональних об'єднань. Актуальною політичною проблемою 1990-х pp. стала дискусія щодо ефективності діяльності НАТО як суб'єкта формування і підтримання європейської безпеки. Система спільної міжнародної безпеки перебуває у процесі становлення, який потребує значних зусиль і затрат протягом тривалого часу з боку всього світового співтовариства.

Разом із тим, сучасна світова практика виробила три головні засоби дотримання міжнародної безпеки:

1) стримування потенційної агресії чи інших небажаних дій за допомогою різних засобів тиску, в тому числі воєнної сили;

2) покарання агресора чи іншого порушника міжнародної безпеки застосуванням проти нього тих чи інших практичних заходів впливу або ж їх поєднання;

3) політичний процес як з метою доповнення силових рішень, так і всебічної легітимації (правової, політичної) підсумків даних міжнародних подій.

Вцілому ж, міжнародна безпека, в якості політичного явища макросоціального рівня обслуговує інтереси та потреби більшості країн міжнародної спільноти, оскільки прагнення до безпеки є мотиваційною основою індивідуальної і групової діяльності як окремої людини, так і всього людства.