Лекція 1 Тема: воєнно-політичні виклики сучасності та їх найнебезпечніша форма – тероризм

1.1. Глобальні трансформації сьогодення та їх вплив на зміну воєнно-політичної площини міжнародних відносин

1.2. Основні воєнно-політичні загрози на сучасній міжнародній арені

1.3. Поняття тероризму як ефективної стратегічної зброї та його сутність

1.4. Умови виникнення тероризму

1.5. Різновиди, цілі та методи терористичної діяльності

1.1. Глобальні трансформації сьогодення та їх вплив на зміну воєнно-політичної площини міжнародних відносин

Взаємопов'язаність та взаємозалежність країн у сучасному світі (економічна, політична, соціальна, інформаційна, енергетична, природна, військова), створення міждержавних об'єднань на зразок Європейського Союзу та інших міжнародних політико-економічних структур руйнує традиційну вестфальську замкнутість країн у межах своїх кордонів. Не дивно, що ООН виголосила постулат, згідно з яким після закінчення "холодної війни" світ розпрощався з "міжнародною" (вестфальською) системою відносин. У сучасному світі політику визначають не тільки національні держави та їх економіки, а й могутні світові наднаціональні геоекономічні структури та неурядові організації.

Глобальні зміни вплинули на зміну воєнно-політичної ситуації. Її характерними рисами на сьогодні є:

– значне зниження загрози виникнення ядерної та звичайної великомасштабної війни;

– застосування військової сили в миротворчій діяльності;

– формування нових центрів економічної сили (Німеччина, Туреччина, Японія та Китай) і посилення геополітичного суперництва між ними та США;

– збереження й розширення потенційно кризового простору (Балкани, Кавказ, Середня, Центральна й Південна Азія, Близький і Середній Схід), підвищення в ньому рівня регіональної конфліктності на етнічному, конфесіональному, криміногенному ґрунті;

– тероризм;

– поновлення гонки озброєнь, небезпека поширення в країнах, що розвиваються, високоточних, звичайних, ядерних й інших видів ЗМУ і засобів їх доставляння;

– зростаюча утягненість міжнародних організацій і політичних союзів у збройне вирішення конфліктів і операцій примусу до миру;

– погіршення екологічної ситуації на Земній кулі, що може призвести до прийняття міжнародно-правових актів по силовому (примусовому) впливу на держави, промислова діяльність яких завдає найпомітнішої шкоди екології.

Процеси у сфері міжнародних відносин також трансформуються. Традиційний державний суверенітет, невтручання у внутрішні справи держави, як одні з основних засад Вестфальської системи міжнародних відносин – поступово втрачають свій статус. Зокрема, події останніх років переконливо довели, що так звані "гуманітарні загарбання" здійснювалися під гаслом захисту "прав людини" всупереч нормам міжнародного права щодо суверенітету держав. Раніше традиційно захист території, кордонів, державного устрою, людських та матеріальних ресурсів суверенної держави визначав головний пріоритет її національної безпеки і держава перебирала на себе виконання цих завдань за допомогою національних силових структур. На сучасному етапі удари міжнародної терористичної мережі можуть спрямовуватись на мирне населення та інфраструктуру у будь-якій з країн світу. Відповідно існуючі національні силові структури не спроможні цьому протидіяти адекватно.

Сучасні загрози активізували процеси формування нових та істотну трансформацію чинних систем міжнародної безпеки. Характерним прикладом є прийняття ООН стратегії попередження та запобігання геноциду, який є прямою похідною збройних конфліктів на етнічному, релігійному або соціальному підґрунті. Розширюється спектр завдань та просторовий вимір дії структур безпеки, що не обмежуються рамками "договірної території" та включають до переліку своїх завдань "захист прав людини" та "захист демократії". Чимдалі міжнародні структури безпеки різного рівня перебирають на себе функції, які раніше були виключною прерогативою національних держав. Це також свідчить на користь зменшення можливостей на державному рівні вирішувати питання безпеки в сучасних умовах.

Існуючі структури безпеки демонструють тенденцію до розвитку співпраці на засадах розподілу функцій. Посилюється тенденція до мілітаризації міжнародних політико-економічних структур (наочно це демонструє ЄС) та політизації військових альянсів (НАТО). Традиційний погляд на збройні сили як на гаранта зовнішньої безпеки, а інші силові структури – як на гаранта внутрішньої стабільності в умовах ХХІ ст. не відповідає реаліям. Взаємодоповнення та тісна співпраця всіх складових воєнної організації держави є наріжним каменем сучасної політики безпеки провідних країн світу. Саме тому участь у розвинутій структурі безпеки відбивається не тільки на зовнішніх, а й на внутрішніх питаннях безпеки. Так, наприклад, вимоги до країни-кандидата на вступ у НАТО на три чверті складаються з вимог до внутрішньої стабільності країни, а саме: рівня розвитку демократії, відсутності територіальних проблем з сусідами, наявності стабільної ринкової економіки, розгалуженої системи захисту прав і свобод громадян, тощо. Інші структури, наприклад, Організація Договору про колективну безпеку, не висувають жодних вимог такого плану до своїх членів.

В умовах глобалізованого світу набуває динамізму загальносвітова тенденція до посилення взаємозалежності країн та їхньої відкритості до зовнішніх впливів. Індустріальні та постіндустріальні країни на зовнішньополітичному рівні зіштовхуються з необхідністю координації зусиль у дипломатичній сфері, економіці, оборонній політиці. Зазначена тенденція виявляється в переданні більшої кількості функцій традиційно властивим національним державам, міжнародним інституціям, спеціально для цих цілей створюваним. Характерно, що усередині таких організацій, як правило, ефективно діє принцип консенсусу, що не дає змоги приймати рішення за наявності хоча б однієї країни, що виступає проти.