ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. БОТАНІЧНИЙ ОПИС ВКАЗАНОГО ВИДУ. ОПИС ДЕКОРАТИВНИХ ФОРМ ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗСАДНИК, ПРИРОДНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РАЙОНУ. ПРИЗНАЧЕННЯ, ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ РОЗСАДНИКА

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ АГРОТЕХНІКИ ВИРОЩЕННЯ ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО

3.1. СПОСОБИ РОЗМНОЖЕННЯ ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО

3.2. ОПИС ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО

3.3. ВИЗНАЧЕННЯ ОБЄ'МУ ЩОРІЧНОГО ВИПУСКУ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ ДЕКОРАТИВНИМ РОЗСАДНИКОМ ДЛЯ ОЗЕЛЕНЕННЯ ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ

3.4.РОЗРАХУНОК ПЛОЩІ РОЗМНОЖЕННЯ І ДОРОЩУВАННЯ ДЕРЕВ І ЧАГАРНИКІВ В РОЗСАДНИКУ. ПІДБІР СПОСОБУ РОЗМНОЖЕННЯ, СХЕМ ПОСІВІВ ТА ПОСАДОК . ВИЗНАЧЕННЯ КОРИСНОЇ ПЛОЩІ ПОСІВНОГО ВІДДІЛЕННЯ

РОЗДІЛ 4. АГРОТЕХНІЧНІ ЗАХОДИ ДОРОЩУВАННЯ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ ДО ТОВАРНОГО ГАТУНКУ

РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ Й ОХОРОНА ПРАЦІ В РОЗСАДНИКУ

РОЗДІЛ 6. ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ВИРОБНИЦТВА САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

Вступ

За сучасною термінологією розсадником називають підприємство або його спеціалізовану частину, призначену для вирощування садивного матеріалу деревних та кущових порід, який в подальшому використовують для озеленення та садово-паркового будівництва, лісорозведення і штучного лісовідновлення, створення лісомеліоративних насаджень та закладання плодових садів.

З глибокого минулого людей цікавили питання про розмноження і вирощування дерев і кущів. Здавна відомо, що дерево можна виростити з насінини, відводка або живця. Ще за часів древніх римлян були розроблені поради з розмноження та пересаджування рослин.

Становлення розсадництва тісно пов’язане з початком штучного розселення деревних рослин людиною на площах, які раніше не були або були зайняті ними, наприклад, лісом.

Основним садивним матеріалом для закладання садів, парків, скверів, озеленення населених пунктів і садиб є саджанці декоративних дерев і кущів. Задоволення потреб зеленого будівництва садивним матеріалом деревних рослин і є головною метою діяльності декоративних розсадників. Одночасно з цим необхідно зазначити, що окрім них, декоративні саджанці вирощуються розсадниками, які виробляють садивний матеріал для інших цілей: лісокультурних, лісомеліоративних створення плодових садів. Залежно від цільового призначення, розсадники поділяють на:

• Лісові та лісомеліоративні;

• Плодові (плодово-ягідні);

• Декоративні.

Залежно від терміну діяльності декоративні розсадники поділяються на тимчасові та постійні. Залежно від значення декоративні розсадники поділяють на розсадники місцеві, обласні та державні. За розмірами площі, розсадники поділяють на:

• Малі(до 5га);

• Середні (від 5 до 20га);

• Великі (понад 20га).

У багаторічній практиці виробництва садивного матеріалу декоративних дерев і кущів в основу організації розсадництва покладено принцип роздільного вирощування окремих видів садивного матеріалу.

Сучасний стан вирощування декоративного садивного матеріалу та забезпечення ним потреб озеленення в Україні значною мірою визначається новітньою історією квітково-декоративного розсадництва, яка охоплює період з моменту отримання нею незалежності і до сьогоднішнього дня.

Розділ 1. Ботанічний опис та біологічні особоивості Граба звичайного

Г раб звичайний, або європейський, або кавказький (лат. Cárpinus bétulus) - вид листяних дерев з роду Граб (Carpinus) родини Березові (Betulaceae).

У природі ареал виду охоплює материкову частину Європи, Малу Азію, Кавказ, Закавказзя і Іранське нагір'я.

Виростає в змішаних широколистяних лісах, іноді утворює і чисті насадження. У Східному Закавказзі піднімається до 2000 м над рівнем моря. У природних умовах росте у другому ярусі мішаних лісів.

Росте повільно. Теплолюбний, тіневитривалий. Зимостійкість не висока. Чисті насадження утворює рідко.

Д ерево заввишки 7-12 м, в окремих випадках до 25 м. Стовбур діаметром до 40 см, ребристий, іноді слабко скручений. Крона дуже густа, циліндрична, на вершині заокруглена. Кора молодих дерев сріблясто-сіра, з віком глибоко розтріскуються. Гілки тонкі, довгі; крайові навесні звисаючі, влітку прямі; молоді пагони бурі, з сочевичками, голі або розсіяно волосисті.

Бруньки гострі, вузькі, завдовжки 5-8 мм. Листя овальне або довгасто-овальне, загострене, в основі кругле або слабко серцеподібне, довжиною до 15 см, шириною 5 см, зверху темно-зелені, щільні, майже голі, на черешках завдовжки до 15 мм.

Однодомна рослина. Тичинкові сережки пухкі, довжиною до 6 см, шириною 1 см. Приквіткові лусочки жовт уваті, по краю червонувато-бурі, загострені, в основі з 5-7 тичинками, пиляки вгорі опушені. Маточкові сережки довжиною до 15 см, діаметром до 6 см. Обгортки при плодах шкірясті, довжиною 3-6 см, трилопатеві, цілокраї або зубчасті.

Плід - невеликий, овальний, злегка сплюснутий, блискучий, бурий горіх, 3-6 мм в довжину, з 7-11 ребрами, знаходиться у вкриваючому листку. У кожній сережці зазвичай 10-30 горіхів. В 1 кг 30-35 тисяч безкридих горішків.

Цвіте в квітні - травні. Плодоношення у вересні-жовтні.

Декоративні форми

Як декоративна рослина Граб звичайний є однією з кращих порід для живоплотів, альтанок. Крім того, його рекомендують для групових і алейних насаджень у лісопарках, парках, у садах і бульварах. Він має декоративні форми: пірамідальну, плакучу, колоноподібну і пурпуролисту.

Граб пірамідальний

Г раб пірамідальний зростає до 15-20 метрів у висоту. Відноситься він до родини березових. Листя у граба пірамідального овальної форми, гофровані. У літній період листя яскраво-зеленого кольору, а восени листя стає золотисто-жовті. Кора світло-сірого кольору, гладка з верху, розтріскується з низу. Граб пірамідальний чутливий до холодних зим. Воліє освітлену місцевість, але може так само зростати і в невеликій півтіні. Добре розвивається граб у вапняній родючому ґрунті. Любить помірне зволоження ґрунту. Дерево стійке до шкідників і хвороб.

Граб плакучий

Листопадні дерева, рідше чагарники, з міцними пагонами і дуже твердою деревиною. Красиве і дуже своєрідне листопадне дерево до 15 м заввишки, вкрай бажане в озелененні, декоративне ніжною, майже прозорою на сонці л истям і оригінальними плодами. Крона розлога, низько опущена, дуже густа. До грунтів невибагливий, коренева система поверхнева, сильно розгалужена, що забезпечує йому хорошу вітростійкість. Переносить сильне затінення, розвиваючи розлогу низьку крону. Прямого стовбура не утворює і вже до 50 років починає суховершинити. У сприятливих умовах доживає до 200 років. Вітростійкий.

Розділ 2. Загальні відомості про декоративний росадник, природні умови району діяльності. Призначення, виробнича потужність та організація території розсадника

Природні умови району.

Територія України дуже різноманітна за своїми природно-кліматичними умовами і є складною системою природно-географічних комплексів різного значення.

Лісостепова зона простягається від Передкарпаття до західних відрогів Середньоросійської височини майже на 1 100 км. Вона займає 34 % території України. Південна межа її проходить на північ від Великої Михайлівки, Ширя євого, через Первомайськ, поблизу Новоукраїнки, Кіровограда, Олександрії, вздовж р. Ворскла до Кобеляків, через Красно-град, Балаклею, вздовж р. Оскіл до кордону з Росією.

У лісостеповій зоні перемежовуються лісові ландшафти на опідзолених ґрунтах з лучно-степовими на типових чорноземах.

Різноманітність ландшафтів залежить від контрастів рельєфу, складу покривних порід, історії розвитку території. Тут знаходяться Волинська, Подільська та Придніпровська висо¬чини, Придніпровська низовина, західні відроги Середньоро¬сійської височини. Всі вони дуже розчленовані.

За рік зона дістає понад 4 190 МДж/м" сонячної радіації, а річний радіаційний баланс становить 1 800—1 850 МДж/м2. Середні температури липня на північному заході становлять +18 °С, на півдні +22 °С; січня -5 -8 °С, найнижчі температури зареєстровано на сході -36 °С.Найбільше опадів (65—75 %) буває влітку.

Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) змінюється від 2,8 (Львів), 2,0 (Хмельницький) до 1,4—1.2 на півдні. Співвідношення тепла і вологи в лісостеповій зоні сприятливе для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур.

Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сівер ського Дінця, Південного і Західного Бугу, Дністра. Весняний стік річок досягає 42—60 % річного. Переважають снігове та дощове живлення, частка підземних вод незначна (до 10 %).

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових долинах — лучні, дернові та болотні ґрунти.

Чорноземи сформувались на вододільних поверхнях цен¬тральної і південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. В умовах оптимального співвідношення тепла і вологи в Лісостепу сформувались різні типи ландшафтів:

1) широко¬листо-лісові з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами;

2) лі¬состепові з опідзоленими чорноземами;

3) лукостепові з ти¬повими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, суцільно перетвореними в сільськогосподарські угіддя.

Для річкових долин, улоговин характерні мішано-лісові та болотні ландшафти, площі яких порівняно невеликі. У Лісостепу ландшафти сформувались на лесових породах, що легко розмиваються дощовими та сніговими водами.

Оскільки одним з основних несприятливих для господарства природних процесів у Лісостепу є ерозія, для збереження продуктивності сільськогосподарських ландшафтів необхідне регулювання поверхневого стоку, запровадження проти¬ерозійних лісомеліоративних заходів, особливої агротехніки.

У лісостеповій зоні зосереджено багато об'єктів і територій природно-заповідного фонду, зокрема Канівський заповідник. За особливостями поширення ландшафтів лісостепова зона України поділяється на чотири провінції: Західноукраїнську, Дністровсько-дніпровську, Лівобережно-дніпровську, Західноукраїнська лісостепова провінція займає західну частину лісостепової зони. Охоплює Волинську, значну частину Подільської височини, Мале Полісся, частину Роз точчя, Опілля і Хотинську височину.Серед провінцій лісостепової зони Захід неукраїнська є найбільш зволоженою. В середньому за рік тут буває 600—620 мм опадів.

Середня температура січня -4,5 °С, літо помірно тепле, вегетаційний період триває 200— 212 днів.

У минулому великі площі займали широколисто-лісові ландшафти. За особливостями поширення сучасних ландшафтів Західноукраїнська провінція поділяється на такі фізико-геогра¬фічні області: Волинську височинну. Мале Полісся, Ростоцько Опільську горбогірну, Західноподільську височинну, Середньо , подільську височинну, Прут-Дністровську височинну.

Для зони лісостепу характерні помірна сонячна радіація, переважання рівнинної поверхні і наявність лісових масивів. В умовах лісових масивів істотно змінюється хімічний склад повітря, що залежить, перш за все, від структури порід дерев.

Клімат лісостепової зони є найбільш сприятливим для відпочинку і лікування людей із захворюваннями органів дихання, травлення, нервової та серцево-судинної систем, з обмінними порушеннями та ін. Найбільш сприятливим для відпочинку та лікування є теплий період із травня по жовтень.

Зона степів характеризується рівнинами, розташованими на висоті 150-250 м над рівнем моря, річковими долинами. Значна кількість годин сонячного сяяння і переважання антициклонального режиму погод забезпечують тут можливість проведення кліматолікування в найбільш оптимальних умовах протягом усього року.

За біологічною значущістю сонячної радіації зона степів характеризується невеликим періодом ультрафіолетової недостатності і сильною біологічною активністю сонячної радіації у теплий період року. Літо – сонячне, тепле і сухе, триває із середини травня до середини вересня. Для степової зони характерна велика повторюваність сонячних погод із переважанням спекотних і сухих.

За таких особливостей є небезпека перегрівання організму, тому найбільш сприятливі умови для проведення аеротерапії у ранкові часи. Восени режим погоди близький до літа і також сприятливий для лікування. Лише наприкінці жовтня починається період дощів. Варіації погодного режиму в осінній період є більш вираженими, ніж улітку.

Для зони лісостепу характерні помірна сонячна радіація, переважання рівнинної поверхні і наявність лісових масивів. В умовах лісових масивів істотно змінюється хімічний склад повітря, що залежить, перш за все, від структури порід дерев. Клімат лісостепової зони є найбільш сприятливим для відпочинку і лікування людей із захворюваннями органів дихання, травлення, нервової та серцево-судинної систем, з обмінними порушеннями та ін. Найбільш сприятливим для відпочинку та лікування є теплий період із травня по жовтень.

За термічним режимом та режимом зволоження клімат Вінниччини помірно-континентальний, він формується під впливом багатьох чинників, серед яких головними є: сонячна радіація, атмосферна циркуляція, характер підстильної поверхні, вологообіг в атмосфері та антропогенна діяльність.

Основну кількість тепла підстильна поверхня Землі одержує завдяки сонячній радіації. Сонячна радіація — це промениста енергія сонця, яка досягає земної поверхні у вигляді видимої і невидимої радіації. Вона є єдиним джерелом енергії майже всіх процесів і явищ, які відбуваються в атмосфері Землі і на її поверхні.

Кількість сонячного тепла, яке надходить до підстильної поверхні Землі, залежить від висоти Сонця над горизонтом, від пори року і доби. Географічне положення та характер підстильної поверхні Вінницької області визначає певні відмінності в надходженні сонячного тепла у зимові й літні місяці.

Порівняно невелика протяжність території з півночі на південь і з заходу на схід обумовлюють її одноманітний радіаційний режим.

Одним із основних кліматоутворювальних чинників є рух повітря, тобто циркуляція атмосфери. Сонячна радіація, яка надходить на Землю, викликає нерівномірність нагрівання підстильної поверхні у високих і низьких широтах, що обумовлює перенесення повітряних мас із заходу на схід.

Найбільше на клімат Вінниччини впливають західні, південно-західні течії повітря з Атлантики, Середземного і Чорного морів, які пом’якшують і зволожують регіон. У зимовий період західні і південно-західні потоки повітря приносять потепління, погоду зі значною хмарністю, частим випадінням опадів, посиленням вітру, відлигами. На територію області протягом всього року можуть надходити арктичні повітряні маси, які приносять морозну погоду взимку і прохолодну влітку.

Температура повітря. Температурний режим повітря Вінницької області залежить від сонячної радіації, циркуляції атмосфери та особливостей підстильної поверхні.

Останнім часом значний вплив на нього має господарська діяльність людини. Температурний режим Поділля залежить ще і від впливу Атлантичного океану,Середземного та Чорного морів. Річний хід температури в основному визначається річним ходом температури підстильної поверхні. Середня річна температура повітря на території сільської ради коливається від 7,0єС до 9єС.

В окремі роки вона може змінюватись в широких межах. Так, наприклад, найтеплішим(9,5єС) роком за останні 56 років був 1989р., найхолоднішим (6.0єС)—1987р.

Хмарність області теж характеризує її клімат. Найбільша кількість хмар(7-8 балів) за загальною хмарністю має місце в холодний період року. Найбільше число ясних днів спостерігається в червні-жовтні і становить середньому за загальною хмарністю 2-3 дні і нижньою 8-12 днів на місяць.

Характер хмарності та її кількість у холодне і тепле півріччя істотно відрізняється. Взимку над територією Сподахівської сільської ради переважає низька хмарність шаруватих форм, влітку — утворення хмар вертикального розвитку (купчасті та купчасто-дощові).

Опади. Опадами називають воду у твердому чи рідкому стані, яка випадає на підстильну поверхню із хмар. Вони становлять собою основне джерело зволоження суші і найважливіший елемент клімату.

Річна суму опадів за багаторічними даними, коливається у різних районах області залежно від місцевих умов від 569мм до 639мм. В обласному центрі місті Вінниці за рік випадає 604мм опадів. Найбільша їх кількість випадає на північному заході, найменша — південному сході. Найбільша кількість опадів на Вінниччині випадає в липні, найменша — в березні.

Вітер — це горизонтальний рух повітря відносно підстильної поверхні. Причиною виникнення вітру є нерівномірний розподіл атмосферного тиску в різних місцях земної кулі. На найбільшу повторюваність взимку мають вітри західних напрямів. У теплий період року переважають вітри північно-західних напрямів. Взимку середня швидкість вітру складає 4,2 м/с, то влітку 2,8м/с.