5. Політична експертиза в державному управлінні

Політична експертиза в державному управлінні є спе-цифічною формою консультування. її застосування пе-редбачас, що управлінське рішення вже прийнято, але суб’єкт рішення мас сумніви щодо політичних складо-вих його реалізації. В перспективі політична експертиза (поряд з експертизою правовою та економічною) мас стати, якщо не нормативною, то принаймні усвідомле-но бажаною, п.оцедурою процесу прийняття управлін-ського рішення

Соціально-політичний моніторинг у державному управлінні - це перманентний процес, що передбачає ви-явлення ряду суттєвих ознак соціально-політичної си-туації, яка оточує суб’єкт державного управління та впливає на його управлінську діяльність.

Формування системи маркетингової діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, забезпечення результатами мар-кетингових досліджень необхідно розглядати в комплексі з іншими напря-мами і видами інформаційного забезпечення державного управління.

Вдосконалення державного управління повинно передбачати вико-ристання маркетингу як важливого засобу розвитку всієї соціально-економічної системи та окремих її підсистем, забезпечення її збалансова-ного розвитку та формування оптимальних макроекономічних пропорцій між її підсистемами.

Для прийняття якісних рішень та забезпечення ефективного функці-онування економіки органам державної влади необхідна узагальнена інфо-рмація про стан товарних ринків, конкретні дані про регіональні ринки, окремі підприємства. Такі дані можуть бути одержані через державні або приватні дослідницькі структури.

Маркетингові дослідження дають змогу органам державної влади та управління сформулювати на перспективу завдання соціальної та економі-чної політики держави. Така інформація сприяє прийняттю правильних управлінських рішень з урахуванням особливостей розвитку ситуації, дасть змогу передбачити або зменшити негативні наслідки економічних та соціа-льних криз.

Діяльність служби маркетингу в органах державного управління та місцевого самоврядування включає: моніторинг маркетингового середо-вища; вибір пріоритетів економічного розвитку території і встановлення параметрів оптимальної структури господарського комплексу; формування оптимальної структури господарського комплексу території; створення

сприятливого податкового клімату; сприяння у встановленні ділових від-носин між суб'єктами господарювання; розповсюдження інформації про переваги роботи суб'єктів господарювання в пріоритетних напрямах; оцін-ку результатів і в залежності від них корекцію подальших дій (див. рису-нок).

Для проведення маркетингових досліджень використовується інфор­мація, одержана на основі первинних та вторинних даних.

Первинні дані -це результати спостережень, опитувань тощо.

Вторинні дані - застосовуються при проведенні так званих кабінет­них досліджень. Такі дані не є результатом проведення спеціальних марке-тингових досліджень, їх одержують із різних внутрішніх та зовнішніх дже-рел.

Оскільки кабінетні дослідження є найбільш доступним та дешевим методом проведення маркетингових досліджень, то збирання вторинних даних передує, як правило, збиранню первинних даних.

Вторинна інформація є значною за обсягом і розсіяна у множині джерел.

У маркетинговій діяльності застосовують такі види досліджень:

Маркетингове дослідження на замовлення (Аd Hoc) - це дослі-дження, які виконуються для одного замовника, з яким попередньо узго-джується методика їх проведення та питання фінансування. Всі дані, одер-жані у результаті таких досліджень, є інтелектуальною власністю клієнта.

Синдикативні дослідження - це періодично одержувані замовни-ком дані результатів досліджень, які проводились іншими компаніями. Си-ндикативне дослідження присвячене певному ринку. При цьому, замовни-ками одного дослідження і, відповідно, споживачами результатів, висту-пають не одна, а кілька фірм.

Кабінетні дослідження (Desk Research) - один з видів маркетинго-вих досліджень, який грунтується на збиранні вторинної інформації.

Кабінетні дослідження дають змогу вирішувати завдання такого ха-рактеру:

. скласти загальне уявлення про ситуацію на ринку;

. позначити тенденції та перспективи розвитку ринку;

. провести конкурентний аналіз;

. виявити структуру ринку;

. виявити основні канали збуту та просування продукції;

. встановити об'єм та ємність ринку;

. провести аналіз цінової політики на ринку.

Існують кілька видів кабінетного дослідження: . Розвідкове дослідження (експрес-експертиза) - спрямоване на ви-вчення структур ринку, виявлення ніш, виділення і вивчення основ-них сегментів споживачів, одержання оціночної ємності та об'єму ринку. Для проведення розвідкового дослідження інколи достатньо

тільки прочитати опубліковані вторинні дані або провести вибіркове опитування ряду фахівців за даною проблемою. . Поглиблене дослідження - дає змогу одержати більш точні оцінки об’ємів ринку, об’ємів продаж, часток торговельних марок, спожива-чів на ринку – тобто тих показників, які повною мірою дають змогу охарактеризувати досліджуваний ринок. Основні випадки застосування кабінетних досліджень:

1. Попередній (часто досить поверхневий) аналіз наявних даних з метою:

• загального ознайомлення із ситуацією;

• уточнення вихідних даних для формулювання цілей і завдань подальшого дослідження первинної інформації;

2. Заміна дослідження первинної інформації вивченням вторинних даних. Застосовується у випадках:

• нестачі коштів на повноцінне дослідження;

• відсутності необхідності у високій точності даних.

3. Технологія, як така, базується на вторинних даних (наприклад, збирання і аналіз даних продаж для виявлення ринкових тренДів.

Важливо, щоб вторинна інформація була достовірна і актуальна. То­му джерела такої інформації повинні заслуговувати на довіру, а методика збирання і опрацювання інформації повинна бути прозорою і гарантувати повноту, точність, актуальність та достовірність даних.

При проведенні кабінетних досліджень застосовуються такі види вторинної інформації:

1. Внутрішня інформація, яку одержують всередині організації, для якої проводиться дослідження ринку. Основні канали оде-ржання інформації:

2. Зовнішня інформація, яку одержують з таких джерел:

• ЗМІ (періодика, журнали, загальнонаціональні, місцеві ЗМІ, урядові публікації, спеціальні видання, електронні ЗМІ, Інтер-нет;

• закони, поправки до законів, дані органів статистичної звітнос­ті, науково-дослідні інститути міністерств та відомств;

• опубліковані звіти дослідницьких та інформаційних агенцій; бази даних;

• дані, одержані від експертів у ході неформальних контактів, в т.ч. через Інтернет.

Описове дослідження - маркетингове дослідження, спрямоване на опис маркетингових проблем, ситуацій, ринків (напр., демографічної ситу-ації, ставлення споживачів до продукції компанії тощо). При проведенні даного дослідження шукають відповіді на питання: Хто, Що, Де, Коли, Як. Так інформація, як правило, міститься у вторинних даних або збира-

ється шляхом проведення спостережень та опитувань, постановки експе-риментів.

Казуальне дослідження - маркетингове дослідження, яке проводить-ся для перевірки гіпотез відносно причинно-наслідкових зв’язків.

Висновки. Інформаційно-аналітична діяльність в державному управ-лінні потребує спеціально здійснюваної професійної діяльності, яка перед-бачає комплекс видів, форм та методів інформаційної діяльності для зби-рання, накопичення, обробки та аналізу даних на основі інформаційних те-хнологій з метою обгрунтування прийняття рішень для здійснення органі­зуючого впливу на ті сфери суспільного життя, що вимагають регулювання через систему органів державної влади шляхом використання повноважень державної влади.

Запитання для самоперевірки:

1. Дати визначення поняття „інформаційно-аналітична діяльність в державному управлінні”.

2. Яка із спеціальностей в Україні спрямована на підготовку ін-формаційних аналітиків?

3. Назвати основні методи аналізу.

4. Окреслити значення політична аналітика як галузі професій-ної діяльності у сфері державного управління.

5. Назвати основні політико-аналітичні процедури в державному управлінні.

Рекомендована література:

1. Кальниш Ю. Г. Формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в державному управлінні України: Авто-реф. дис... д-ра наук з держ. упр. (25.00.01.- теорія та історія державного управління) -К.: НАДУ, 2007. -36 с.

2. Макаренко Є. А., Рижков М.М., Ожеван М.А., Зернецька О. В., Валевська І.А. Аналітика, експертиза, прогнозування. - К. : Науково-видавничий центр "Наша культура і наука", 2003. -614 с.

3. Матвієнко О.В. Функції інформаційних аналітиків у процесі підготовки прийняття управлінських рішена//Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. Вип.5. -К.:НБУВ, 2000.-С.315-320.

4. Пархоменко В.Д., Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика у сфері науково-технічної діяльності.-К.:УкрІНТЕІ, 2006.-224 с.

5. Ребкало В. А., Валевський О.Л., Кальниш Ю. Г. Політична ана-літика та прогнозування: Навч. посібник / Українська Академія держ. управління при Президентові України. - К. : Видавниц-тво УАДУ, 2002. — 60 с.

6. Сілкова Г. Інформаційно-аналітична діяльність як напрям ін-формаційної діяльності // Вісник Книжкової палати. - 1999. -N 3. -C. 15-16.

7. Сурмін Ю.П. Аналітична діяльність: Посібник для аналітика неприбуткової організації. - К. : Центр інновацій та розвитку, 2002. — 96с.

8. Фиглин Л.А. Информационно-аналитическая деятельность ор-ганов власти [Електр. ресурс].- Спосіб доступу: URL: http://www.ecsocman.edu.ru/images/ .-Заголовок з екрану.

9. Другов А.А., Сафин А.Р. Государственньїй маркетинг как важ-ньш фактор совершенствования механизма управлення социа-льно-₃кономическими процессами в обществе// Издательская группа „Дело и сервис” [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу: URL http://www.dis.ru/im/article.shtml?id=3849.-3aroл з екрану.

10.Окландер М.А.Концепція маркетингової діяльності органів державного управління// Трудьі Одесского политехнического университета.-2002.-№1 [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу: URL http://www.library.ospu.odessa.ua/.- Загол. з екрану.

ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Зростання добробуту суспільства досягас мак-симуму а розподіл ресурсів оптимуму тоді, коли у сус-пільстві створюються умови для реалізації будь-якого проекту якщо він, нічого не погіршуючи, нікому не за-вдаючи шкоди, покращує стан хоча б однієї людини

ПаретоВільфредо (1848-1923)

_К

омп’ютерні технології, безпосередньо впливаючи на суспільну ко-мунікацію, несуть у собі потужний управлінський (комунікаційний)

потенціал

Особливістю державного управління в сучасних умовах є необхід-ність комплексного застосування сучасних форм і методів інформаційно-документаційного забезпечення діяльності органів державного управління (законодавчих, виконавчих, судових). В першу чергу, це застосування но-вітніх інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень з метою забезпечення ефективного функціон’вання керованої соціальної системи. При цьому виникають проблеми, повязані з:

• відповідністю інформаційного ресурсу влади стану і потребам розви-тку суспільства;

• ефективністю використання цього ресурсу державною владою у про­цесі її функціонування.

Відбувається інтеграція інформаційних ресурсів, які генеруються ор-ганами державного управління або відображають результати їх діяльності, з інформаційними технологіями, які сприяють ефективному розв’язанню проблем виконавчої влади, як однієї з гілок державного управління, у єди-ний інформаційно-технологічний простір діяльності органів державного управління.

Метою формування і розвитку інформаційно-технологічного прос-тору державного управління є:

• забезпечення конституційних прав громадян на інформацію;

• підвищення узгодженості рішень, які приймаються органами держа-вної влади;

• підвищення рівня правової свідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових та нормативних документів, які визна-чають їх права, обов’язки і можливості;

• надання можливості контролю з боку громадян і громадських органі­зацій за діяльністю органів державної влади;

• підвищення ділової і громадської активності громадян шляхом на-дання їм рівної із державними структурами можливості користува-тись відкритою науково-технічною, соціально-економічною інфор-мацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури та ін.;

• інтеграція із світовим інформаційним простором.

Побудова і розвиток інформаційно-технологічного простору діяльно­сті органу державного управління пов’язані із виникненням низки супере-чностей як загального характеру, так і тих, що притаманні саме сфері дер-жавного управління. Це суперечності між:

- масштабом і характером процесів інформатизації суспільства та специфічними цілями побудови і використання складу і структури технологічної та інформаційної підсистем інформаційно-технологічного простору;

- необхідністю реалізації громадянами конституційного права на доступ до інформації, забезпечення прозорості державного управління, зворотного зв’язку із громадянами і нерозвиненістю новітніх інформаційних технологій, системи «електронного урядування», в тому числі, систем електронного документообігу, а також бар’єрами на шляху їх впровадження - освітніми, соціальними, фінансовими та ін. Розвиток державного управління у процесі формування інформацій- ного суспільства стимулює ство-рення принципово нових моделей взаємодії держави і суспільства. Одним з основних елементів цих моделей буде функціонування системи „Електронного уряду”. Природно, що на шляху створення нових форм у системі відносин „громадянин-держава” виникає низка проблем, зумовлених політичними, економічними, технічними і соціальні чинниками.

Процесам впровадження системи електронного урядування прита-манний ряд об’єктивно наявних суперечностей між:

• сучасними потребами у розвитку інформаційної складової діяльності органів державного управління, яка є системоутворюючою в реаліза-ції процесів демократизації суспільного життя, і недостатністю ін-формаційних ресурсів системи державного управління у кількісному, рівневому та структурно-компонентному відношеннях;

• необхідністю гармонізації відносин «громадянин-держава» шляхом застосування сучасних інформаційних технологій і об’єктивно наяв-ними специфічними соціально-культурними наслідками розвитку ін-формаційного суспільства і “електронної революції”.

Розв’язання виявлених суперечностей зумовлює актуальність до-слідження інформаційно-технологічних проблем у відносинах держави та суспільства.

Функціонування та модернізація електронного уряду визначена в планах Європи з впровадження інформаційного суспільства в 2005 році як одна з основних цілей. Модернізація буде включати в себе: підключення державних адміністрацій, шкіл, медичних закладів до broadband („великі” та швидкі канали доступу до мережі Інтернет); розробка єдиних стандартів програмного забезпечення, яке повинно забезпечити працю електронного уряду, засновуватись на відкритих стандартах.

Система електронного урядування має три основні напрями:

1. G2C (Government 2 Citizens) організація зворотнього зв’язку з громадя-нами (з введенням системи G2C громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бю-джет заощаджує при цьому кошти, а громадяни - час).

2. G2B (Government 2 Business) відносини державних органів і бізнесу (це може бути автоматизація податкових виплат чи проведення елек-тронних тендерів на постачання продукції).

3. G2G (Government 2 Government) автоматизація відносин і документо-обігу між відомствами (дозволяє керувати роботою апарату, коорди-нувати діяльність регіональних управлінь і територіальних підрозділів, вести внутрішнє діловодство).

Кожен з цих напрямів характеризується широким спектром проблем.

Основні проблеми виникають у системі G2C, від повноцінної діяль-ності якої залежить забезпечення інформаційних потреб громадян і забез­печення прозорості державної влади в умовах інформаційного суспільства. 1. Цифрова нерівність.

Цифрова нерівність - це нерівність в доступі до інфо–маційних тех-нологій, яка спричиняє поглиблення інших видів нерівності економічної, соціальної та культурної. Існує тісний взаємозв’язок інформаційної нерів-ності та інших суспільних проблем: економічні, соціальні, культурні, віко-ві, регіональні проблеми викликають та поглиблюють цифрову нерівність, яка сприяє ще більшій диференціації суспільства за цими показниками.

Слід зазначити, що цифрова нерівність, як явище, певною мірою притаманна будь-якій країні світового співтовариства. Один з ключових аспектів цифрової нерівності - обмеженість вільного доступу громадян до мережі Інтернет. В Україні та Росії сьогодні кількість користувачів Інтер­нет стрімко збільшується, зростає кількість Web-ресурсів у національній доменній зоні. Однак, лише біля 1% населення країни може (і, можливо, бажає) скористатися тими можливостями, що надає система електронного урядування. Згідно даних "The World Factbook", що характеризують кіль-кість користувачів і чисельність населення на кінець 2003 року, Україна перебувала на 46 місці серед країн-користувачів мережі Інтернет поряд із

Словенією та Словакією, які, маючи населення в 10 разів менше, мають та-ку ж саму кількість користувачів мережі.

Країнами-членами ЄС виявлені основні причини цифрової нерівності у використанні мережі Інтернет:

1. Фінансові причини: висока вартість комп’ютерної техніки; висока вартість підключення до Інтернет.

2. Відсутність: навичок роботи на комп’ютері, навичок роботи з Ін-тернет.

3. Технічні причини: відсутність комп’ютера на робочому місці; Ін-тернет занадто складний; немає доступу до мережі Інтернет вдо-ма.

4. Інші причини: відсутність часу; відсутність корисного контенту в мережі Інтернет.

На проблему можливої цифрової нерівності дослідники інформацій-ного суспільства звертали увагу ще у 1990-х роках. Зокрема, відомий ро-сійський академік М.Моісеєв наголошував: „Особливу цінність для сус-пільства будуть становити професіонали та особи, що проявляють здат-ність до інтенсивної та дисциплінованої діяльності. Подібно до того, як після першої науково-технічної революції, люди що не вміли читати та пи-сати, виявились позбавленими „місця під сонцем”, так і зараз, вже в на-ступному десятиріччі, особи, що не володіють елементарною комп’ютерною освіченістю, виявляться на узбіччі суспільного життя” [75, с. 447].

2. Низький рівень розвитку комунікативних засобів у системі від­носин „громадянин-держава” (портали органів державної влади) Представники міжнародної організації, яка відповідає за функціону-вання адрес Інтернет (ICANN - Internet Corporation For Assigned Names and Numbers) вважають, що створювані Інтернет-ресурси державних органів є більшою мірою інформативними, ніж функціональними. В більшості ви-падків, сайти регіональних представництв органів державної влади (облас-ні та районні державні ради) не виконують навіть мінімальних функцій з інформування населення про діяльність цих органів, а займаються рекла-мою керівників цих органів.

На сайтах органів державної влади повинна розміщуватись наступна інформація: найменування органу; основні задачі і нормативні документи; структура і керівництво органу; прізвища, імена і по-батькові керівників; місцезнаходження органу, основні функції структурних підрозділів, а та-кож прізвище, ім’я і по-батькові керівників структурних підрозділів та їх номери телефонів, адреси електронної пошти; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; його розклад роботи та часи прийому керівництва; відомості про існуючі вакансії.

Урядова мережева інфраструктура повинна бути спрямована на ви-рішення актуальних політичних, економічних і соціальних завдань дер-жави і забезпечувати:

• реалізацію права громадян на доступ до відкритої державної інфор­мації;

• доведення до громадськості об’єктивної та достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до дер-жави та її політики;

• взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за ді­яльністю державних органів і організацій;

• об’єднання інформаційних ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонально­го інформаційного простору;

• вдосконалення системи державного управління, оптимізацію струк-тури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних ви-трат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих пос-луг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;

• ефективну підтримку економічної діяльності державних суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний прос­тір;

• взаємодію і співробітництво з державними органами закордонних країн і міжнародних неурядових організацій.

Порталам органів державної влади відводиться чи не найголовніша (поряд з системою електронного документообігу) роль у процесі реформу-вання органів державної влади відповідно до потреб інформаційного сус-пільства. Саме через портали буде відбуватись діалог між державою та гро­мадянами. В Україні практично відсутні послуги, що надаються такими порталами (винятком можна вважати введену нещодавно систему елек-тронних держзакупівель). В Європі та США існують позитивні приклади надання органами державної влади послуг за допомогою мережі Інтернет.

Отже, зміна форм, методів та механізмів державного управління із впро-вадженням інформаційних технологій, є необхідною умовою, і за висловом академіка М.Моісеєва, „...щоб стати альтернативою сучасному планетар­ному суспільству інформаційне суспільство мас не тільки спиратись на всі досягнення комп 'ютерної техніки і засобів зв'язку. , але й багато в чому зміни­ти структуру своїх суспільних інститутів" [75, с 444].

Зіставлення фактично виявлених та практично наявних напрямів розвит-ку системи електронного урядування в Україні дає змогу окреслити такі осно-вні тенденції:

1. Незважаючи на протиріччя, спостерігається провідна тенденція кіль-кісного зростання комунікативних засобів у системі відносин „гро-мадянин-держава” - порталів та сайтів органів державного управлін-ня.

2. Відбувається удосконалення інформаційної, комунікативної та струк-турної компонент сайтів органів державного управління.

3. Підвищується потенціал розвитку і використання наявних сайтів ор­ганів державного управління, обумовлений певними успіхами у по­доланні цифрової нерівності (у технологічному аспекті - доступ ко­ристувачів до найсучасніший технологічних пристроїв, у фінансо­вому - підвищується рівень достатку, який дозволяє користувачам придбати необхідні технологічні пристрої, сплачувати підключення до мереж, у соціальному - можливість безкоштовного доступу до Ін-тернет у бібліотеках, школах, університетах для тих, хто не може сплачувати його в індивідуальному порядку, у освітньому - у моло­дого покоління значною мірою забезпечено мінімальний рівень на-вичок для володіння новими технологіями).

Одним із підходів до побудови моделі інформаційно-технологічного простору діяльності органів державного управління може бути орієнтація на призначення інформаційно-документаційних ресурсів у функціонуванні складних суспільних систем - інформація безпосереднього управління та ін­формація розвитку системи [125]. Відповідно, інформація безпосереднього управління, тобто відомості, які циркулюють каналами конкретної системи і використовуються для вирішення завдань, що стоять перед цією системою, характеризує внутрішній контур інформаційно-технологічного простору.

Внутрішній контур відображається системою документаційного за-безпечення управління і забезпечується відповідною технологічною складо-вою - системою електронного документообігу в органі державного управ-ління.

Інформація розвитку системи - відомості, що можуть бути викорис-тані для докорінної перебудови системи управління, - відображає, перш за все, соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються у зовніш-ньому середовищі. Отже, зовнішній контур інформаційно-технологічного простору інформаційного забезпечення управління виражає взаємозв‘язки державного апарату із суспільством, з інтересами і потребами громадян. Реалізація технологічної складової зовнішнього контуру сьогодні відбува-ється в напрямі розвитку порталів (сайтів) органів державного управління.

Безперечно, зазначена диференціація інформаційних потоків є умов-ною, оскільки на практиці спостерігається їх конвергенція. Однак, обраний підхід дає змогу комплексного, системного підходу до розгляду таких ас-пектів функціонування інформаційно-технологічного простору державного управління як всезагальність доступності інформації, вдосконалення вза-ємовідносин між владою і громадянами, нова якість управління діяльністю органів влади та ін.

Дослідження проблем формування інформаційно-технологічного простору функціонування органів державного управління передбачає, перш за все, аналіз основних понять, на які воно спирається. Найбільш суттєвими є такі категорії:

«системи електронного документообігу», «портал», «інформаційні ресурси дер-жавного управління».

Термінологічний апарат опису сучасних інформаційно-технологічних комплексів характеризується неусталеністю, неунормованістю і знаходить-ся в стадії динамічного розвитку. Зокрема, термін «система електронного документообігу» не визначений ні у Законі України «Про електронні доку-менти та електронний документообіг», ні у інших нормативно-правових документах. У практичній діяльності послуговуються термінами «системи обміну електронними документами», «системи керування електронними документами», «системи автоматизації ділових процесів», «системи авто­матизації діловодства» та ін. Термін «система електронного документообі­гу» (в технологічному аспекті) фактично використовується як синонімом поняття «workflow» (потік робіт). Буквальний переклад англомовних тер­мінів (наприклад, «workflow», «portal» та ін.), коректний з лінгвістичної точки зору, не розкриває їх зміст і потребує тлумачення.

Згідно з визначенням, наведеним у глосарії WfMC (Workflow Management Coalition), «workflow» - це автоматизація (повністю або част-ково) бізнес-процесу, відповідно до якої документи, інформація або за-вдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до іншого у відповідності з набором процедурних правил.

Термін «портал», який з’явився останнім часом у терміносистемі Ін-тернет-технологій, означає сайт, організований як системне багаторівневе об'єднання різних ресурсів і сервісів, засобів навігації та інформаційних служб.

Сьогодні портали класифікують:

• за цільовою аудиторією користувачів: горизонтальні портали - уні-версального характеру, вертикальні - вузької тематичної спрямо­ваності, що надають різні сервіси в рамках одного виду або типу ін-формаційного наповнення

• за призначенням: загальнодоступні портали - веб-сайти загального призначення, котрі пропонують користувачеві набір сервісів, що об-слуговують різні теми; комерційні портали забезпечують надання ву-зькоспрямованої інформації для визначеної цільової аудиторії; кор-поративні портали координують контент у рамках вузького спів­товариства користувачів, об'єднаних загальними цілями і задачами.

• за технічними ознаками: голосові, Веб-портали.

Окрім Інтернет-порталів виділяють також інтранет-портали (або інформаційні портали підприємств), призначені для підвищення продук-тивності співробітників однієї або кількох організацій. Інтранет-портали дають змогу створювати персоналізовані робочі місця співробітників з ура-хуванням їх службових обов’язків, прав доступу і завдань, які перед ними постають. Системи електронного документообігу, фактично, можуть вва-жатись однією з форм реалізації інтранет-порталу підприємства.

Цільове призначення інформаційних ресурсів державного управління можна розглядати у двох аспектах:

• за їх призначенням для забезпечення функціонування власне політич-ної системи держави;

• за їх призначенням для забезпечення інформаційних потреб суспільс-тва у інформації щодо органів державної влади.

Підходячи комплексно до визначення поняття «інформаційні ресурси державного управління» будемо розуміти їх як сукупність соціально зна-чущих джерел інформації, необхідних для розвитку різних напрямів діяль-ності системи державного управління.

Інтеграція Інтернет-порталу та системи електронного документообігу (інтранет-порталу) органу державного управління, а також інформаційних ресурсів, які циркулюють у цих системах, у єдиний інформаційно-техноло­гічний простір, є основою ефективного інформаційного забезпечення ді-яльності органу державного управління у реалізації завдань, які перед ним постають.

Інформаційно-технологічний простір інформаційного забезпечення державного управління утворюють технологічна (програмно-апаратне за-безпечення) та інформаційна (документно-інформаційні ресурси) складові, кожна з яких має технологічно-управлінський, інформаційно-управлінський та інформаційно-комунікативний аспекти розгляду.

Технологічно-управлінський аспект інформаційно-технологічного простору відображає його з точки зору управлінських операцій із забезпе-чення впровадження і використання нових інформаційних технологій (або створення інформаційних продуктів та послуг) для забезпечення ефектив-ної інформаційної діяльності.

Інформаційно-управлінський аспект відображає складові інформа-ційно-технологічного простору з точки зору використання різних видів ін-формаційних ресурсів у системі управління для здійснення необхідних фу-нкцій управління.

Інформаційно-комунікативний аспект відображає інформаційно-технологічний простір з точки зору комунікативних ознак (моделі комуні-кацій) предметної галузі з урахуванням необхідних інформаційних ресур­сів для здійснення процесів інформаційної взаємодії.

Особливістю інформаційних ресурсів є те, що їх використання у прийнятті державних управлінських рішень дає змогу досягти найбільш раціонального використання інших видів ресурсів.

У Концепції формування системи національних електронних інфор-маційних ресурсів, затвердженій Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. N 259-р, зазначається, що стратегія формуван-ня системи ресурсів органів державної влади полягає у систематизації та інтеграції зазначених ресурсів з метою забезпечення прозорості, відкритості, підвищення, оперативності та ефективності роботи органів державної влади та забезпечення широкого доступу громадян до державних ресурсів.

В той же час, наголошується на проблемах формування, використан-ня та захисту національних ресурсів, зокрема таких, як:

• переважно галузевий принцип інформатизації органів державної вла-ди та органів місцевого самоврядування, що призводить до обмеже-ності використання певних видів ресурсів;

• відсутність правових норм, які регулювали б доступ до державних ресурсів, порядок надання і використання інформації про діяльність органів державної влади, підприємств і організацій;

• недостатня врегульованість суспільних відносин, пов'язаних із фор-муванням, використанням та захистом національних ресурсів, у тому числі щодо комерційного використання державних ресурсів;

• необхідність приведення національних ресурсів до єдиних державних стандартів на базі новітніх інформаційних технологій, міжнародних стандартів, уніфікованих систем класифікації і кодування інформації;

• відсутність ефективних національних операційних, пошукових, геоі-нформаційних та навігаційних систем;

• відсутність вимог до змісту національних ресурсів та обмежень щодо їх використання;

- відносно висока вартість користування ресурсами. Структурно-функціональний аналіз складових інформаційно-технологічного простору забезпечення діяльності органів державного управління свідчить про можливість і необхідність їх подальшої функціонально-цільової інтеграції з урахуванням реальних можливостей вітчизняної інформаційної інфраструктури, інформаційної активності «користувацького середовища».

Призначення системи інформаційного забезпечення полягає в надан-ні її користувачам даних, що забезпечують прийняття обгрунтованих та ефективних рішень відповідними органами державної влади та управління в межах її компетенції, а також підготовку рішень вищестоящих інстанцій, з дотриманням ряду вимог і принципів, що перевірені світовим та вітчиз-няним досвідом інформатизації.

Для виконання цих основних функцій система інформаційного за-безпечення має врахувати неоднорідність процесу прийняття управлінсь-ких рішень та специфіку роботи посадових осіб усіх категорій на різних етапах процесу управління. Отже, перед фахівцями з інформаційного за-безпечення державного управління постають завдання:

• застосування методичного, програмного та інформаційного забезпе-чення моніторингу стану об'єкту державної влади та управління;

• розробка типових структур та методів інформаційного забезпечення органів регіонального управління;

• інформаційна підтримка аналізу зовнішніх та внутрішніх проблемних ситуацій та прогнозування їх розвитку;

• розробка та застосування методів та засобів інформаційної підтримки вироблення рішень у кризових та надзвичайних ситуаціях;

• реалізація процесів підготовки змістовної частини управлінських рі­шень і їх документального оформлення;

• інформаційна підтримка узгоджувальних процедур та процесів гру-пового прийняття рішення;

• інформаційна підтримка функцій управління діяльністю власне орга-ну управління.

Функції системи інформаційного забезпечення мають визначатися наявними можливостями інформаційних технологій та засобів комп'ютер-ної техніки. Основні з них:

• надійне зберігання та оперативний вибірковий доступ до великих об'ємів документальної та довідкової інформації;

• автоматизована підтримка складних процедур обробки інформації: ретроспективний аналіз моделювання, прогнозування, експертна оці-нка та ін.;

• зовнішні та внутрішні комунікації, а також підтримка доступу до від-далених інформаційних джерел і фондів.

Висновки. Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяль-ності органів державного управління потребує інтеграції є складним утво-ренням, пов’язаним як із завданнями суто інформаційної діяльності, з пот-ребами забезпечення сучасного демократичного рівня відкритості держав-ного управління, так і з станом готовності фахівців всіх рівнів до викорис-тання інформаційних технологій. Фахівці з інформаційного забезпечення державного управління виконують інтегруючу функцію між системою державного управління та громадянами у процесах застосування нових ін-формаційних технологій.

Запитання для самоперевірки:

1. Назвати основні напрями системи електронного урядування.

2. Окреслити основні проблеми, які виникають при впровадженні елек-тронного урядування.

3. Охарактеризувати модель побудови інформаційно-технологічного простору діяльності органів державного управління.

4. Розкрити зміст внутрішнього та зовнішнього інформаційно-технологічного простору державного управління.

Рекомендована література:

1. Голобуцький О., Шевчук О. "Електронний уряд" [Електр. ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://golob.narod.ru/ .- Заголовок з екрану.

2. Горньїй Е. Цифровой разрьів: фактьі и мифология [Електр. ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://www.zhurnal.ru/ .- Заголовок з екрану.

3. Дубов Д.В., Дубова С.В. Основи електронного урядування: Навч. по-сібник.-К.:ЦУЛ, 2006.- 176 с.

4. Дубова С. Інформаційне забезпечення діяльності органів державного управління//Вісник Книжкової палати.-2005.-№11.-С.33-35.

5. Закон України „Про електронні документи та електронний докумен-тообіг” від 22 травня 2003 року № 851-IV.

6. Закупень Т.В. Об информационном обеспечении управленческой дея-тельности госсструктур//Научно-техническая информация.Сер.1.-1997.-№8.-С.12-18.

7. Нижник Н.Р. Леліков Г.І. Інформаційні технології в структурах деm.- -жавної служби [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу:http://bezpeka.сот Загол. з екрану.

8. Чукут С, Литвиненко О. Інформаційна політика: Навч.посіб.-К.:Вид-воНАДУ,2003.-100с.

СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Ми боїмося дозволити людям, щоб кожен жив собі й займався своїм власним заняттям залежно від свого особистого запасу розуму, оскільки ми підозрює-мо, що той запас у кожного замалий, та що індивідам вигідніше буде користуватися загальним банком і капі-талом націй та віків

_І

ЕдмундБерк (1729-1797)

нформаційне забезпечення органів державної влади та управління є складною системою, яка характеризується сукупністю організаційних, методичних, психологічних складових, які у взаємозв’язку впливають на прийняття управлінських рішень. Фахівець з інформаційного забезпечення державного управління є суб’єктом соціальних інформаційних відносин і його діяльність регулюєть-ся відповідними Законами України та іншими нормативно-правовими ак-тами.

Нормативні акти, що регулюють відносини в інформаційній сфері, можна поділити на такі групи:

- акти або окремі норми в актах, що регулюють відносини, які виникли під час створення інформації в процесі наукової, науково-технічної, винахідницької, економічної, політичної або іншої творчої, громад-ської, приватної діяльності громадян та їх об’єднань, юридичних осіб, держави. Ці акти мають гарантувати закріплення права авторст-ва та інтелектуальної власності на інформацію, що створюється. Ак-ти або окремі норми в актах, що забезпечують порядок підготовки і надання достовірної і повної інформації шляхом оприлюднення в ЗМІ, під час формування державних інформаційних ресурсів, а також таких, що встановлюють санкції за створення та розповсюдження ін-формації, що не відповідає дійсності (закони України “Про авторське право і суміжні права”, “Про обов’язковий примірник документів”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення норма-тивно-правових актів та набрання ними чинності, постанова Кабіне-ту Міністрів “Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, при-йнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними ор­ганами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими осо­бами, і внесення змін до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади та ін. );

• акти, що створюють правову базу для формування та використання інформаційних ресурсів (закони України “Про інформацію”, “Про за-хист інформації в автоматизованих системах”, “Про захист інформа-ції в інформаційно-телекомунікаційних системах”, „Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, "Про Націона-льний архівний фонд та архівні установи", „ Про державну таємни-цю" та ін);

• акти, що забезпечують реалізацію права на інформацію фізичних та юридичних осіб (Цивільний кодекс України, що стосується ч. 278, 296, 302, які регулюють відносини юридичних та фізичних осіб, пос-танову Верховної Ради України “Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади відносно забезпечення сво­боди слова, задоволення інформаційних потреб суспільства і розвит-ку інформаційного середовища в Україні”);

• закони з питань інформаційних технологій та засобів їх забезпечення (закони України “Про захист інформації в автоматизованих систе-мах”, “Про телекомунікації” „Про електронні документи та елект-ронний документообіг”);

• акти з проблем інформаційної безпеки ( “Про державну таємницю”, “Про державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, “Про еле­ктронний цифровий підпис” та ін.).

Центральною фігурою інформаційного забезпечення є держслужбо-вець, діяльність якого характеризується значним психологічним напружен-ням, обмеженням у часі, різноманітністю інформаційних потреб, значним управлінським та інформаційним ризиком.

Проблеми інформаційного забезпечення державного управління мо-жна вивчати у генезі та розвитку від теорії та практики інформаційно-бібліографічного обслуговування до інформаційного забезпечення управ-лінської діяльності науково-технічною інформацією. Еволюція уявлень про завдання і можливості науково-інформаційної діяльності відбулась, почи-наючи від проблем інформаційного обслуговування до концепції інформа-ційного менеджменту, до вирішення проблем інформаційної діяльності, виходячи з концепції розуміння інформації як стратегічного ресурсу розви-тку підприємства. Саме такий підхід - інформаційний - до діяльності у сфері державного управління стає сьогодні домінуючим.

Виділяють такі основні принципи інформаційної діяльності органів державного управління [13]: принцип науковості інформації; принцип сво-єчасності інформування; принцип змістової несуперечності інформування; принцип адаптованості інформування; принцип достатності інформування;

принцип формалізації інформування; принцип документованості інформу-вання.

Принцип науковості інформації. Передбачає врахування об’єктивних вимог соціальних, політичних та економічних законів та закономірностей розвитку суспільства; накопичення знань та визначення тенденцій розвит-ку об’єкта управління; присутність повних, достовірних та науково оброб-лених масивів інформаційних даних; наявність спеціальних знань, освіти та кваліфікації у особи, яка приймає рішення.

Принцип своєчасності інформування. Більш того, невчасно прийняте рішення може призвести до певних втрат матеріального або організаційно­го характеру, розбалансувати систему управління та потребувати значних витрат для його виправлення.

Принцип змістової несу пер ечливості інформування. Цей принцип передбачає врахування повідомлень у різних інформаційних потоках. При цьому визначальним фактором є відповідність інформаційного потоку з "центру" управління потокам, які надходять з "місцевих" джерел.

Принцип адаптованості інформування. Фактор часу, який суттєво впливає на процес прийняття рішень, диктує необхідність адаптації проце-су інформування до можливостей оцінки та сприйняття такої інформації тими чи іншими суб’єктами державного управління.

Принцип достатності інформування. Він полягає у тому, що кожен суб’єкт інформаційної діяльності у системі органів державного управління має отримувати обсяг інформації, який є достатнім для виконання в повно­му обсязі поставленого перед ним завдання. Зменшення такого обсягу при-зведе до ризику посилення імовірності помилок в процесі управлінської ді­яльності, а надмірне збільшенні потоку інформації може призупинити про­цес, оскільки необхідно аналізувати та оцінювати великі масиви отриманих даних. Невизначеність (недостатність інформування) є, як правило, наслід-ком неможливості кількісно оцінити ймовірність можливих результатів. Найчастіше така ситуація складається у процесі вирішення нових, нетипо­вих проблем, коли існують фактори настільки складні, що стосовно них неможливо отримати достатньо інформації. Невизначеність характерна і для деяких рішень, які доводиться приймати в швидкозмінних ситуаціях. У зазначеній ситуації суб’єкту державного управління доцільно спробувати отримати додаткову інформацію і ще раз проаналізувати проблему з метою зменшення її новизни чи складності, що дає можливість оцінити суб’єктивну, передбачувану ймовірність можливих результатів, або за бра-ком часу чи засобів збору додаткової інформації спиратися на минулий до­свід та інтуїцію.

Принцип формалізації інформування. Деякі рішення у сфері держав-ного управління, які мають типовий характер, можуть бути формалізовані, тобто прийматися за заздалегідь визначеним алгоритмом (напр., за умови використання різноманітних технологічно-інформаційних чинників (про­грамного забезпечення) приймати формалізовані рішення як результат ви-

конання раніше визначеної послідовності дій). Формалізація інформування зазвичай полягає у використанні різних кількісних показників того чи ін-шого явища, наприклад, інформації про збільшення кількості безробітних осіб у певному регіоні, впливає на рівень фінансового забезпечення допо­моги по безробіттю.

Принцип документованої інформування. Документована форма інформування допомагає в обробці, використанні та зберіганні відомостей, що мають значення для державного управління.

До загальних принципів інформаційної діяльності органів державно-го управління можна віднести принципи: інструментальної; трансляцій-ної інформації; синдикативності інформації; скомпенсованості асиметри-чної інформації.

Принцип інструментальної інформації полягає у тому, що інфор-мація у сфері державного управління має бути суттєвою для виконання пе-вних управлінських дій.

Принцип зкомпенсованості асиметричної інформації означає, що практично неможливою стає ситуація, коли у суб’єктів державного управ­ління є доступ до вичерпних обсягів інформації щодо окремого явища, яке стало предметом організаційно-управлінського впливу. При цьому важли-во врахувати таке положення: недостатність рівня поінформованості дже-рел "центральних" органів управління має компенсуватись інформацією, отриманою з джерел "місцевого" походження.

Теорія інформаційної діяльності оперує поняттям „інформація для керівництва”, під яким розуміють інформацію, призначену для певного кола осіб, відповідальних за організацію та управління будь-якою діяльніс­тю, і яка сприяє прийняттю ними найбільш обгрунтованих рішень. Система інформаційного забезпечення керівників повинна складатись із трьох під-систем інформування: поточної (оперативної), оглядово-аналітичної (так-тичної), прогностичної (стратегічної). Кожна з них, відповідно, призначена для керівників різних рівнів.

Простір професійної діяльності держслужбовців є багатовимірним, пронизаний різноманітними соціально-економічними процесами, які не тільки визначають якість, ступінь поєднання інтересів держави та суспільс-тва, а і умови діяльності, розвитку і самореалізації управлінських кадрів.

Інформаційний простір державного управління характеризується:

• зовнішньою інформацією, яка відображає умови, у яких функціонує орган управління;

• внутрішньою інформацією, яка характеризує діяльність організації і залученість персоналу до реалізації поставлених завдань;

• порівняльним аналізом зовнішньої та внутрішньої інформації, який дає змогу робити висновки про рівень діяльності підприємства.

У професійній діяльності держслужбовця оперативна, повна і досто­вірна інформація є основою прийняття управлінських рішень з урахуван-

ням процесів, що відбуваються, або спрямованих на прогноз зміни зовніш-нього середовища. Ефективність інформаційного забезпечення фахівця за-лежить від подолання певних інформаційних бар’єрів.

Комунікаційний бар’єр - виникає внаслідок недостовірності інфор­мації, недоступності джерел інформації для користувача. При цьому відбу-вається повна втрата корисної інформації, що призводить до негативних результатів діяльності. Певним чином, наявність цього бар’єру виникає внаслідок помилок власне споживачів інформації - некваліфікованості спеціаліста, неправильно сформульованої інформаційної потреби.

Мовний бар’єр - робить недоступною значну частину аналітичних матеріалів іншими мовами і ставить фахівця у залежність до професійного перекладача, а отже і від виділеного ліміту часу для аналізу та прийняття рішення з проблемної ситуації.

Методичний бар’єр – значна чистина інформації потребує від фахів-ця застосування специфічних методів аналізу-синтезу, які дають змогу від-сіяти недостовірну, надлишкову інформацію, оцінити якість одержаних по-відомлень, із непрямих повідомлень одержати інформацію у явному виді. Незнання фахівцем відповідних методів аналізу-синтезу інформації значно знижує коефіцієнт її ко–исного використання.

Чаєовий бар’єр визначається оперативністю одержання необхідної інформації.

Економічний бар’єр - недостатність коштів на одержання спеціаль-них інформаційних продуктів та послуг (пошуку інформації, перекладу ін-формаційних матеріалів), на формування інформаційного фонду організації тощо.

Психологічний бар’єр - визначається недовірою до інформаційних фахівців, які виконують складні види аналітико-синтетичної обробки до­кументів (аналітичні записки, огляди та ін.), до можливостей одержання важкодоступних видів і джерел інформації.

Організаційний бар’єр - визначається відсутністю спеціалізованих інформаційних служб для забезпечення різних рівнів управління.

Широкий спектр питань, пов’язаних із специфікою діяльності інфор­маційного фахівця у сфері державного управління, доцільно виявити шля-хом аналізу у системних зв’язках „фахівець з інформаційної діяльності (бі-бліотекар, інформаційний аналітик, документознавець) -управлінська ін-формація- державний службовець (користувач)”.

Як зазначено у Законі України „Про державну службу”, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Специфіка професійної діяльності держслужбовців поля-гає в тому, що у процесі її здійснення реалізуються функції та повноважен-ня державних органів влади. Професійна діяльність держслужбовців безпо-середньо пов’язана з розподілом владних повноважень як відносно суспі-льства та громадян, так і всередині власне державної служби.

Отже, держслужбовець як суб’єкт інформаційного забезпечення, ха-рактеризується, перш за все, загальними і специфічними інформаційними потребами, психологічними особливостями їх формулювання та певною інформаційною поведінкою як представник окремої соціально-професійної групи.

На основі досвіду розвитку со­ціально-управлінської теорії і практи-ки методологічно продуктивним та евристично цінним фахівцями визна-чається стратифікаційний підхід з його центральною ідеєю необхідності врахування особливої природи соці-ально-професійних груп. Це, в свою чергу, дає змогу розглядати держслу-жбовців як особливу соціально-про-фесійну групу, акцентуючи специфіч-ні риси, вузлові моменти її внутрішньої консолідуючої соціально-профе-сійної самоідентифікації, корпоративності.

Однак, сьогодні ще немає єдиної думки стосовно того, чи можна ви-діляти держслужбовців у окрему соціально-професійну групу. Одні до­слідники, відповідно до результатів проведених опитувань, роблять висно-вок, що сучасні держслужбовці не усвідомлюють себе окремою професій-ною групою. Науковці вважають, що на даному етапі соціально-професійна група держслужбовців знаходиться у стадії становлення і остаточно ще не сформувалась.

Інші дослідники вважають, що сучасний стан системи державного управління визначає державних службовців як особливу соціально-профе-сійну групу, яка має специфічні соціально-психологічні характеристики, котрій, як груповому суб’єкту, притаманна самосвідомість, певний харак-тер групових професійних психологічних якостей. Результати проведених соціально-психологічних досліджень держслужбовців [104 та ін.] свідчать про певний психологічний профіль цієї групи, який має як позитивні, так і негативні ознаки. Серед позитивних виділяють певний ступінь гнучкості та терпимості до змін у різних сферах своєї життєдіяльності, схильність до порядку та відпрацьованих управлінських технологій, високий ступінь ак-тивності, цілеспрямованості. Серед негативних виділяють такі якості, як недосить високий рівень соціально-перцептивних здібностей відносно ін-ших людей, завищені показники особистих амбіцій, а також намагання найбільш виграшно представити результати своєї діяльності незалежно від насправді одержаних. Соціально-психологічні характеристики держслуж-бовця, як представника професійної групи, впливають на його інформацій-ну поведінку, особливо зважаючи на те, що інформація у системі держав-ного управління - це не тільки основа прийняття рішень, але й „сила та інструмент влади” [43]. У контексті розглядуваної проблеми особливої соці-альної значущості набуває феномен управлінської інформації.

Управлінська інформація - основа інформаційного за-безпечення і представляє собою елемент соціальної ін-формації, виділений із її загального масиву за критерія-ми причетності до обслуговування державно-управлінськш процесів формування і реалізації керуючих впливів.

Рівень проблемності управлінської ситуації для держслужбовця пов’язаний із необхідністю приймати рішення в умовах невизначеності або неповних (надлишкових, викривлених або недостатніх) даних. Отже, ос-новними причинами, які, з одного боку, породжують, а з іншого - гальму-ють інформаційну активність держслужбовця, є:

• суперечності між нормативністю та інноваційністю діяльності, що особливо проявляється у держслужбі;

• необхідність приймати рішення в умовах інформаційного ризику та невизначеності.

Специфіка професійної діяльності держслужбовців полягає в тому, що у процесі її здійснення реалізуються функції та повноваження держав-них органів влади. Професійна діяльність держслужбовців безпосередньо пов’язана з розподілом владних повноважень як відносно суспільства та громадян, так і всередині власне державної служби.

Інформаційні потреби користувачів в органах державного управління визначаються спрямованістю діяльності та характером завдань, що вини-кають, мірою відповідальності за наслідки рішень, які приймаються, віком та освітою, досвідом попереднього життя та ціннісними орієнтаціями, лі-мітом часу, який має держслужбовець - такий неповний перелік умов, які впливають на зміст інформаційних потреб, і визначають унікальність по-треб кожного фахівця.

Закономірно, значно жорсткішими у системі державного управління є вимоги до інформації, яка надається - до її повноти, точності, оператив­ності та комфортності умов використання. Сьогодні традиційні бібліо­графічні списки і покажчики не завжди задовольняють вимогам комфорт-ності, а замість дібраних на їх основі повних текстів надається перевага дайджестам, фактографічним та аналітичним довідкам. Зміни та усклад-нення інформаційних потреб пов’язані не тільки з динамічним характером діяльності фахівців, а і з їх орієнтацією у проблемі: фахівець починає ба-чити більш широко і глибоко вирішуване завдання, виявляє його взаємо-зв’язки з іншими проблемами та іншими галузями.

Слід зазначити, що за однією й тією ж тематикою фахівцям можуть знадобитись різні відомості. До того ж, важливою є не тільки профільність потреб, а й рівень „інформаційної підготовленості” фахівця: його навички роботи з інформацією, „система очікувань”, яка характеризується орієнта-

цією на одержання „готового рецепту” або ж ідей як передумов для само-стійної розробки рішення.

Колективні та індивідуальні інформаційні потреби фахівця знахо-дяться у тісному взаємозв’язку, оскільки інформаційні потреби, які вини-кають для реалізації планових завдань діяльності, виникають у конкретних людей і завжди залежать від особливостей суб’єкта пізнання. У інформа-ційних потребах відображаються колективні, об’єктивні потреби, на які впливає посада, функціональні обов’язки та психологічні особливості осо-бистості. До того ж, у держслужбовців можуть виникати і суто індивідуа-льні інформаційні потреби, пов’язані із самоосвітою, підвищенням квалі-фікації тощо.

Інформаційні ресурси державного управління пов’язані із складніс-тю, багатовимірністю проблем, які доводиться вирішувати, а також неви-значеністю ситуації, у якій доводиться приймати рішення. У сфері держав-ного управління існують такі проблеми, як попередження конфліктів і со-ціально-політичних ситуацій, оцінка можливих наслідків прийняття рі-шень, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку фінансової ситуації, стратегічне планування - всі ці проблеми характеризуються інформацій-ною відкритістю і невизначеністю меж проблемної галузі, унікальністю кожної ситуації, високими вимогами до оперативності прийняття рішень за умови фрагментованості й суперечливості інформації.

У такій ситуації постає проблема не просто надання інформації, а перш за все, виявлення взаємозв’язку профільної потреби із потребою ін-формації із суміжних галузей знань або суспільної практики. Наприклад, у роботі [26] визначені напрями діяльності регіональних органів управління -економіка регіону, управління територією, науково-технічний розвиток ре-гіону, розвиток нетрадиційних форм господарювання і сприяння впрова-дженню ринкових відносин, екологія і використання природних ресурсів, соціальні питання, охорона здоров'я й утворення, зайнятість населення, ре-гіональна політика в даному напрямку, загальнодержавна і регіональна по-літика, забезпечення законності і правопорядку, забезпечення прав і свобод громадян, підвищення ефективності управлінської діяльності органів регі-онального управління. Ці напрями діяльності презентують відповідний пе-релік напрямів інформаційного забезпечення, а, отже, і аналіз та викорис-тання полісемантичного документального потоку.

Слід памятати, що інформаційні ресурси мають такі специфічні осо-бливості:

• невичерпаність, що забезпечує можливість їх багаторазового та бага-тоцільового використання, невідчуження при продажу або обміні;

• постійне зростання обсягу потоків;

• змінюваність складу внаслідок зміни інформаційних потреб суспіль-ства і розвитку продукції та послуг, які пропонуються на інформа-ційному ринку;

• складність виокремлення активної та пасивної частини ресурсів через різні темпи старіння інформації; відсутність прямої залежності між часом створення інформації та її корисністю (цінністю), оскільки на старіння інформації впливає не час, а поява нових знань, які запере-чують або уточнюють попередні;

• нерозривна єдність елементів, які складають сукупні інформаційні ресурси суспільства, неможливість або недоцільність використову-вання тільки якої-небудь їх частини (одного регіону, однієї країни тощо).

У процесі інформаційного забезпечення спостерігається явище, яке одержало назву „інформаційний парадокс”: обсяг документального потоку постійно зростає, але при цьому знижується „рецептурність” окремих пові-домлень, отже і можливість їх безпосереднього застосування. Причиною цього є зростання унікальності умов роботи підприємств, внаслідок чого для користувача необхідним є співставлення відомостей, одержаних з різ-них джерел, їх переосмислення і адаптація до конкретних умов.

Слід виокремити ще одну проблему - низьку інформаційну актив-ність осіб, що приймають рішення, їх пасивну позицію споживача віднос-но системи інформаційного забезпечення. Під інформаційною активніс­тю будемо розуміти характеристику особистості, яка полягає у діяльному ініціативному ставленні до одержання інформації. Інформаційна актив-ність є важливою характеристикою творчого потенціалу особистості, при чому щодо творчої активності держслужбовців існують дослідження, у яких виявлено не тільки психологічні проблеми, а й накреслено шляхи їх подолання. Причинами низької інформаційної активності може бути недо-віра до можливостей організаційної системи інформаційного забезпечення та якості аналітичних матеріалів, спрямованість на відповідність у прийн-ятті рішень прийнятим нормативам, прецедентність розв’язання проблем-них ситуацій тощо.

Основним результатом діяльності фахівців з інформаційного забез-печення є інформаційні продукти та послуги.

Одним із основних аспектів, за яким можна охарактеризувати інфор­маційну продукцію та інформаційні послуги у системі інформаційного за-безпечення управління, є характер відомостей, що надаються, і відпові­дають даній меті:

• надання повного тексту документа (документальне забезпечення);

• надання бібліографічної інформації (бібліографічне забезпечення);

• надання фактографічної інформації (фактографічне забезпечення);

• надання аналітичної інформації (результати інформаційних дослі-джень);

• надання консультацій із самостійного пошуку інформації (консуль-таційне забезпечення).

Потреби у оперативному одержанні конкретних відомостей можуть виникнути при прийнятті рішень у діяльності органів державної влади та управління. При виконанні фактографічних запитів найбільш розповсю-дженими об’єктами пошуку виступають:

• кількісні дані, економіко-статистичні показники (курси валют, демо-графічний склад населення та ін.);

• відомості хронологічного характеру (дати життя; початок-закінчення бойових дій, історичних подій; дати прийняття міжнародних угод, нормативно-правових документів);

• адресні дані (місцезнаходження організацій; місце роботи осіб - дія-чів науки, культури);

• персонали (біографічні дані, що стосуються життя видатних діячів; встановлення повного імені, по-батькові, звань конкретних осіб);

• визначення або переклад терміна; розшифровка абревіатур (визна-чення нових понять, запозичених з іноземних мов і відсутніх у слов-никах);

• уточнення географічних назв та місцезнаходження об’єктів;

• уточнення цитат, крилатих виразів, авторів та назв творів, з яких во-ни походять.

Одним із важливих та складних напрямів діяльності служб інформа-ції є підготовка вихідних матеріалів для усних виступів керівників, а також доповідей, які надаються до вищих інстанцій. Ця робота одержала назву спічрайтерство.

Спічрайтер (референт) створює базу для доведення новизни, право­мірності, актуальності думок, пропозицій, концепцій керівника.

Підготовка матеріалів передбачає встановлення:

• теми;

• цілі, які ставить перед собою керівник;

• особливостей аудиторії звернення (кількості і складу присутніх; їх компетентності у даній області; ставлення до організації і тго, хто виступає);

• регламенти виступу;

• черговості виступу, тематики та послідовності інших виступів. Референту доводиться враховувати особливості усного мовлення:

• необхідність використання коротких фраз, які легко вимовляються;

• доречність та бажаність несподіваних порівнянь, прикладів, цитат, риторичних питань, які роблять повідомлення більш цікавим;

• виклад тільки найголовнішого з докладністю, яка відповідає рівню компетентності аудиторії звернення.

Важлива також психологічна компетентність спічрайтера, яка дає змогу врахувати особливості особистості керівника. До уваги беруться такі чинники:

• імідж керівника, стиль поведінки, мислення, мови, які характерні для нього у повсякденному діловому житті;

• вік керівника і можливий віковий склад слухачів;

• субординаційні ознаки: ранг керівника порівняно з посадовим поло­женням аудиторії (підлеглі; колеги-керівники інших організацій; представники міністерства, наукова спільнота та ін.).

Одним із видів інформаційного аналізу діяльності організації, за яким складається аналітична довідка, це - комунікативний аудит.

Комунікативний аудит - це процес виявлення і аналізу зовнішньої та внутрішньоорганізаційної інформації, яка прямо або опосередковано характеризує репутацію за­ваду, його образ, що сформувався в уявленні різних груп громадськості та персоналу.

Цільо є призначення таких звітів досить широке: призначені для ке-рівництва організації, надаються у вищестоящі організації, використову-ються при підготовці рекламних та іміджевих матеріалів.

Проведення комунікативного аудиту передбачає максимально повне виявлення і аналіз повідомлень, які містяться у трьох інформаційних пото-ках:

• зовнішньому - прямо або опосередковано присвяченому діяльності організації: статті у газетах та журналах, тексти передач на радіо і те-лебаченні, матеріали у комп’ютерних мережах, матеріали рейтингів;

• вихідному - повідомлення, що розповсюджуються від імені організа-ції (на веб-сайті, рекламні матеріали та іміджеві публікації, доповіді співробітників на конференціях, симпозіумах, статті у професійних виданнях;

• внутрішньому - окремі організаційно-розпорядчі документи, матері-али у внутрішньоорганізаційних газетах і журналах, опитування співробітників.

У зв’язку із використанням управлінської інформації у системі дер-жавного управління, взаємообумовленими постають такі якісні характери-стики діяльності у сфері державної служби як управлінська культура та ін­формаційна культура у таких її проявах як інформаційна компетентність та інформаційна активність особистості.

Визначаючи у структурі управлінської культури в державному управлінні такі складові як:

- управлінська компетентність - синтез теоретичної підготовки та практичного досвіду в галузі управління взагалі та особливо держав- ного;

- поінформованість про всі проблеми, явища, процеси, перетворення, що відбуваються у сфері державного управління, можна бачити її безпосередній зв’язок з необхідністю формування інформаційної культури держслужбовця.

Характерною рисою сучасної управлінської культури держслужбов-ця має бути ініціативність, творчий підхід до справи, його творча актив-ність у здійсненні професійної діяльності, а, отже, й прийняття неординар-ного, нетривіального управлінського, адміністративного, організаційного рішення. Рівень проблемності, творчий потенціал управлінської ситуації, а відтак, і використання інформаційного потенціалу, для держслужбовця значною мірою пов’язаний з необхідністю приймати рішення в умовах не-визначеності при неповних, надлишкових, часто спотворених (свідомо або несвідомо) даних. Основними причинами, які породжують і, одночасно, перешкоджають творчій та інформаційній активності держслужбовця, є:

• суперечності між нормативністю та інноваційністю, які найбільш го­стро проявляються у системі державної служби;

• необхідність приймати рішення в умовах інформаційного ризику та невизначеності.

Основні проблеми, які виникають при прийнятті управлінських рі-шень, і які значною мірою ініціюються недосконалістю інформаційного за-безпечення управлінської діяльності та недостатністю інформаційної акти-вності держслужбовця - це переважання неповноти відомостей, інтуїтивні міркування, чутки; недостатнє використання інформації у практичній дія-льності; неузгодженість з інформацією на інших рівнях управління; наяв-ність кількісних показників на шкоду якісним; відсутність культури вико-ристання інформації. Часто ці проблеми безпосередньо пов’язані із психо­логією держслужбовця як суб'єкта інформаційного забезпечення і зумов­лені особливостями його діяльності як представника певної соціально-професійної групи.

Інформаційні потреби держслужбовця та їх задоволення є переду­мовою прийняття держслужбовцем ефективних управлінських рішень, а задоволення цих потреб є метою діяльності інформаційного фахівця. Ін-формаційні потреби користувачів послуг інформаційних підрозділів у ор-ганах державного управління визначаються спрямованістю діяльності та характером завдань, що виникають, мірою відповідальності за наслідки рі­шень, які приймаються, віком та освітою, досвідом попереднього життя та ціннісними орієнтаціями, лімітом часу, який має держслужбовець - такий неповний перелік умов, які впливають на зміст інформаційних потреб, і ви-значають унікальність потреб кожного фахівця.

Виявлення інформаційних потреб держслужбовців є обов’язковою функцією фахівців з інформаційного забезпечення державного управління.

Інформаційна потреба - потреба, яка виникає, коли мета, що стоїть перед користувачем у процесі його професійної діяльності або у його соціально-побутовій практиці, не може бути досягнута без залучення дода-ткової інформації.

Інформаційна потреба задовольняється в результаті пошуку повідом-лень у інформаційному середовищі за інформаційним запитом, сформульо-ваному природною мовою, який певною мірою відображає інформаційну потребу. Ступінь адекватності (відповідності) інформаційного запиту ін-формаційній потребі визначається різними чинниками. Віднайдені у ре-зультаті інформаційного пошуку повідомлення тільки певною мірою від-повідають інформаційній потребі. Так, виділяють чотири представлення інформаційної потреби:

• реальна потреба - неусвідомлена справжня інформаційна потреба користувача;

• усвідомлена потреба - розуміння користувачем неусвідомленої пот-реби, яка постає перед ним;

• висловлена потреба - опис користувачем своєї потреби засобами при-родної мови;

• формалізована потреба - представлення вираженої потреби засобами мови запитів пошукової системи.

Характеристика відповідності повідомлення інформаційному запиту називається релевантністю.

\ Релевантність - Relevance - міра відповідності ре-зультатів пошуку завданню, поставленому у запиті.

Розрізняють змістову і формальну релевантність. Змістова релеван-тність - змістова відповідність текста (документа) інформаційному запи-ту. Формальна релевантність - відповідність пошукового образу докуме-нта формалізованому пошуковому припису, який виражає інформаційний запит.

Формальну релевантність часто називають релевантністю документа, а змістову релевантність - релевантністю інформації (мається на увазі „ін-формації, яка містить у документі”).

Оскільки інформаційний запит практично ніколи не відповідає повно і точно інформаційній потребі, релевантість інформації завжди відрізняєть-ся від її пертинентності.

Пертинентність - pertinence- відповідність одержа-ної інформації інформаційній потребі користувача.

Висновки. Інформаційне забезпечення держслужбовців є поліструк-турним напрямом діяльності, який залежить від особливостей інформацій-них потреб споживачів інформації, особливостей предметної галузі діяль-

ності та психологічних особливостей сприйняття інформації держслужбов-цем, який є представником окремої соціально-професійної групи. Необхід-ність подолання суперечностей і складнощів у інформаційному забезпе-ченні діяльності держслужбовців потребує створення ефективної системи інформаційного забезпечення на організаційному та методичному рівні, визначення завдань і функцій відповідних інформаційних служб.

Вирішення потребує кадрова проблема, яка полягає у необхідності підвищення кваліфікації персоналу, який займається інформаційним забез-печенням державної служби та забезпеченні готовності державних службо-вців до використання інформації та підвищення їх інформаційної активно-сті.

Інформаційно-психологічний контекст професіоналізації інформа-ційного фахівця у органах державної влади безпосередньо пов’язаний із професіоналізацією державної служби, а отже, формуванням державних службовців як окремої соціально-професійної групи, урізноманітненням їх інформаційних потреб, становленням особливої управлінської та інформа-ційної культури у використанні інформаційних ресурсів для прийняття об-грунтованих рішень у системі державного управління.

Основні закономірності й принципи професіоналізації фахівця з до-кументно-інформаційного забезпечення органів державного управління по-єднуються та взаємоузгоджуються на основі таких концептів: інформацій-но-комунікативна природа системи державного управління, професіоналі-зація державної служби, управлінська інформація як основа прийняття рі­шень.

Запитання для самоперевірки:

1. Назвати основні бар’єри, які виникають на шляху інформаційного забезпечення державного управління.

2. Розкрити зміст поняття „інформаційні потреби держслужбовця”.

3. Які оновні інформаційні продукти та послуги надаються у системі інформаційного забезпечення управління?

Рекомендована література:

1. Бездрабко В.В. Управлінське документознавство. Навчальний посіб-ник .-К., 2006.- 208 с.

2. Древицька І.Ю. Інформаційне забезпечення органів регіонального управління в сучасних умовах: Автореф. дис. канд. наук з держ. упр. (25.00.04 регіональне управління).-Донецьк, 2002.-21 с.

3. Зинченко Г.П. Как изменить работу чиновников: опыт консультиро-вания.- Ростов н/Д: ООО "РостИЗдат", 2000. -С. 52.

4. Кисилев А.Г.Авторитет и сила власти//Менеджмент в России и за ру-бежем.- 2000.- №2 [Злектрон.ресурс].-Способ доступа: URL: http://www.dis.ru/manag/ .- Загол. с _Зкрана.

5. Марасанов Г. Творческая активность госслужащего: психологичес-кие проблемы и психологическая помощь [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу:URL: www.rags.ru/-Заголовак з екрану.

6. Матвієнко О.В. Забезпечення інформаційної підтримки управління: до проблеми підготовки спеціалістів//Суспільні реформи та станов­лення громадянського суспільства в Україні/Академія державного управління при Президентові України.-К.: Вид-во УАДУ, 2001.-С.220-222.

7. Матвієнко О.В., Дубова С.В. Теоретико-методологічні основи профе-сійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державно­го управління//Вісник Книжкової палати.-2006.-№8.-С.22-34.

8. Резченко Є.О. Необхідність розробки та прийняття Закону України “Про інформаційне забезпечення органів державної влади” (робоча назва) [Електр. рес1рс]. Спосіб доступу: URL www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-/doc/4/02.pdf.-3ar_OJ. з екрану.

9. Сащенко Н.П., Синягин Ю.В., Шабров О.Ф. Модель специалиста го-сударственной службы в области политического управления. По ма-териалам научного отчета// Ежегодник РАГС: Государственная слу-жба России / Под общ ред. В.К.Егорова. - М.: Изд-во РАГС, 2002. -102-109.

10. Социальная адаптация государственных и муниципальных служа-щих// "Чиновники .- 2004.-№6 (34) [Электрон.ресурс].-Способ дос-тупа: URL: http://chinovnik.uapa.ru/modern/.- Загол. с экрана

11. Толковый словарь по основам информационной деятельности/Под ред. проф.Н.Н.Ермошенко.-К.:УкрИНТЭИ, 1995.-252 с.

12. Чевтаева Н.Г. Социально-профессиональная корпоративность совре-менного российского чиновничества: социологический анализ: Авто-реф. дис. ... д-ра социол. наук (22.00.04 - социальная структура, со-циальные институты и процессы).-Екатеринбург, 2006.-40 с. [Элект-рон.ресурс].-Способ доступа: URL: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. -Загол. с экрана.

13. Гаман Т. Принципи інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України [Элект_он.ресурс] .-Спосіб доступу: URL: http://www.guds.gov.ua/document/4 2004 9.doc - Загол. з екрану.

„ОБРАЗ СВІТУ" ФАХІВЦЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОФІЛЮ

Образи, сформовані у людському мозку, є та-кож за необхідністю субліматами їх матеріального життєвого процесу, що перевіряється практикою і пов’язаний з матеріальними передумовами. ...Люди, розвиваючи своє матеріальне виробництво і матері-альне спілкування, змінюють разом зі своїм реальним існуванням і своє мислення, і результати свого мис-лення

Образ світу - цілісна, багаторівнева система уявлень людини про світ, інших людях, про себе і свою діяльність, більш-менш усві-домлена система уявлень людини про саму себе.

Надзвичайно важливим є питання „образу світу” професіонала для розвитку його (професіонала) особистості, професіоналізації у певній сфері діяльності. Климов Є. О., відомий фахівець у галузі психології праці, у сво-їй роботі „Образ світу у різнотипних професіях” [44,с.47] зауважує: „Без визначеності у пишанні про те, образ чого (якого результату діяльності) повинен утримувати у свідомості професіонал або той, Jo навчається професії, підвищує професійну кваліфікацію, ми не можемо розраховувати ні на хорошу постановку професійної освіти, ні на хорошу організацію праці, ні на розумне проектування кожною людиною своїх наступних кро­ків на професійному життєвому шляху, ні навіть на хороше взаєморозу-міння людей у суспільстві”.

Формування у студента протягом терміну навчання уявлення про майбутню професію набуває особливої значущості - формується система особистісних смислів та уявлення про себе, як про майбутнього професіо-нала.

Специфіка діяльності фахівців інформаційного профілю у сфері дер-жавного управління, окрім обгрунтованого змісту освіти, потребує значної уваги до питань адаптації фахівця, його соціалізації, прийняття ним норм та цінностей сфери державного управління. Актуальність вирішення цих проблем зумовлюється низкою суперечностей, пов’язаних як із сувереніза-цією професії фахівця з інформаційного забезпечення, так і з процесами професіоналізації державної служби, формуванням держслужбовців як особливої соціально-професійної групи, яка має специфічні соціально-психологічні характеристики, і котрій, як груповому суб’єкту, притаманна самосвідомість, певний характер групових професійних психологічних якостей. Природно, що взаємодія „проблемних полів” професійного самоу-свідомлення цих соціально-значущих професійних груп актуалізує необ-хідність вироблення спеціальних підходів до проблем професіоналізації

фахівця інформаційного профілю у органах державної влади і потребує уваги до сприяння у профадаптації молодих спеціалістів, до їх професійно­го самоствердження.

У діяльності документознавців у органах державної влади одним із проблемних завдань є розкриття особистості професіонала у комплексному понятті „образ світу, при чому, актуальним є розкриття того „образу сві-ту”, який формується під впливом відповідної сфери діяльності. Визначаю-чи професію, приміром, документознавця як фахівця з інформаційного за-безпечення, такою, що відноситься (за Є.О.Клімовим) до класу „людина-знакова система”, а професію держслужбовця - до класу „людина-людина”, зауважимо, що неминуче відбудеться взаємопроникнення, взає-мовплив і взаємодія їх „образів світу” у процесі професійної діяльності з документно-інформаційного забезпечення в органах державної влади.

Професійна різноманітність інформаційної діяльності має дуалістич-ний характер - формується у результаті розвитку інформаційного простору і одночасно є чинником його розвитку.

Незважаючи на іманентну потребу описати поняттям „інформаційна професія” діяльність у галузі пошуку, збереження, опрацювання та розпо­всюдження інформації, слід визнати наявність певних обмежень, які при цьому виникають. Складність викликана природним явищем, яке полягає в тому, що сукупність видів, напрямів інформаційної діяльності та професій, які забезпечують реалізацію цих напрямів, зберігають свою самостійність і самобутність та у процесі свого розвитку утворюють професійну розмаї-тість інформаційної діяльності. Більш коректним вдається термін „про-фесія інформаційного профілю”, який можна застосувати до діяльності бі­бліотекаря, бібліографа, документознавця тощо.

Професія інформаційного працівника, як самостійний вид діяльності, виникла на базі бібліотечної справи та бібліографії, значною мірою увібра-вши основні операціональні та мотиваційні складові цих професій, які ми відносимо до інформаційних - як з точки зору узагальненого об’єкта дія-льності - інформаційних ресурсів, так і з точки зору функціональної - за-безпечення інформаційних потреб користувачів.

Однак, звернувшись до психологічних характеристик типів професі­оналів, а також враховуючи відповідні наукові дослідження, виконані у сфері бібліотекознавства, документознавства, бібліотечної професіології, теорії і методики професійної освіти, спостерігаємо певну суперечність: бі-бліотекарі є представниками професії типу „людина-людина”, а докумен-тознавці, бібліографи, інформаційні аналітики є представниками професії типу „людина-знакова система”. Отже, за ознаками предметних систем, з якими мають справу суб’єкти професійної діяльності, інформаційна профе-сія, як узагальнююча за об’єктною реальністю, характеризується професій-ною відносністю образу світу. Таким чином, інформаційна професія не може бути класифікована за моноознакою, оскільки різноманітність на-прямів і форм взаємодії інформаційного фахівця з оточуючим соціальним

простором і завдань, які ним вирішуються, потребує і узагальнень щодо об’єкту діяльності, і диференціації щодо видів продуктів, послуг, функціо­нальних ознак тощо.

Поняття „образ світу” досліджувалось у різних контекстах багатьма науковцями. Особливе значення для дослідження поняття „образ світу” мають роботи Є.О. Климова [44, 45 та ін.], у яких виявлено специфіку об-разу світу і самосвідомості у представників різнотипних професій. Щоб проілюструвати системну природу взаємозв’язків між образами світу пред-ставників інформаційних професій у табл.1 і 2 наведемо характеристики представників професій типу „людина-людина” та людина-знакова систе-ма”, запропоновані Є.О.Клімовим (табл.1).

Таблиця 1.

Таблиця 1.

В роботах Є.О.Климова описові психологічні характеристики пред-ставників різних професій класифіковано за такими ознаками (табл.2.)

Таблиця 2

Таблиця 2

Ознака	„Людина-людина” \ „Людина-знакова система”
Цілісності, які професіонали виділяють і утримують у свідомості	Характеристики умонаст-рою, поведінки людей, спо-сіб їх життя і форми актив-ності, а також способи прив-несення впорядкованості у складне життя людини і сус-пільства.	Бути в курсі подій сучасності, першим дізнаватись про новітні досягнення людської думки; си-стема документального та інфо-рмаційного забезпечення управ-ління складними об’єктами; друковані джерела, створення проектів документів, законодав-ство
Цивілізація, культура, історія людства	Народи, країни, держави, мови, культурні цінності різ-них народів	Письменність, інформаційний зв’язок різними комунікаційни-ми засобами; формулювання правових норм.

Матвієнко О.В, Цивін М.Н. Інформаційне забезпечення державного управління

Ознака \ „Людина-людина” \ „Людина-знакоеа система”
Міжнародні відносини	Політичні, торговельно-економічні, загальнокульту-рні взаємодії між добре роз-різнюваними соціальними системами	Інформаційно-технічні зв’язки (можливість пошуку інформації за кордоном, доставка повідом-лень у будь-який куточок світу)
Умови існування і розвитку людини	Задоволення духовних запи-тів людини, суспільний по-рядок	Збільшення кількості ви-роблюваної інформації та інфо-рмаційної продукції (тиражів книг, газет, журналів, мов, яки-ми вони видаються
Бачення професіоналом діяльності людства, окремих людей	Культурно-просвітницька діяльність, залучення людей до освоєння культурних цін-ностей, забезпечення грома-дянських прав	Автоматизація зв’язку, документовиробництва. Забез-печення законності і правопо-рядку документальними засоба-ми; вдосконалення засобів фік-сації інформації, інформаційно-го забезпечення життя суспільс-тва

Аналіз наведених ознак та їхніх характеристик при екстраполяції їх на діяльність фахівця інформаційного профілю висвітлює виражений сис­темний зв'язок психологічних характеристик професій „людина-людина” та „людина-знакова система”. Це природно, оскільки типовим явищем стало існування не „чистих", а „змішаних" професій, тобто таких, які хара­ктеризуються множиною різнотипових ознак. Отже, такий стан створює

Мистнний образ світу, який оточує нас, є моделлю. Людина не несе в собі повних образів сім’ї, бізнесу, уряду або країни. Вона тільки добирає конце-пції та взаємозв’язки, які потім викори-стовує, щоб уявити собі реальну систе-му. Мисленний образ - це модель. Всі наші рішення та дії визначаються мо-делями. Питання полягає не в тому, ви-користовувати чи ігнорувати моделі, а полягає тільки у виборі між альтерна-тивними моделями

Дж.Форрестер

передумови для інтеграції наведе­них ознак у описі „образу світу" фа­хівця інформаційного профілю.

За концепцією Є.О.Клімова, розвиток професії, як діяльності, як закріпленої у культурі системи тру-дових функцій, відбувається не цик-лами, не по спіралі, не по висхідній або низхідній, а шляхом виникнення і вичерпання певного роду охоплюю­чих систем, які змінюють одна одну [45, с.111]. При чому, кожна насту-пна система зароджується у нетрях

попередньої ще задовго до того, як та вичерпає себе. В цьому ж контексті висловлюється й дослідниця професійних ресурсів інформаційної діяльно-сті Н.В.Лопатіна [56], яка вважає, що у процесі формування професійного простору інформаційної діяльності виникає необхідність поступової нейт­ралізації впливу інформаційних професій, що застарівають, усунення їх домінанти як чинників, що перешкоджають інноваціям.

Стосовно вичерпання (за Є.О Клімовим) охоплюючих підсистем та необхідності поступової нейтралізації впливу професій, що застарівають

(за Н.В.Лопатіною), - ці тези вдаються спірними стосовно інформаційної діяльності. Наприклад, інформаційне обслуговування читачів у бібліотеках (публічних, академічних тощо), тобто діяльність, яка забезпечує інформа-ційні потреби людини, в міру ускладнення матеріального виробництва ро­зширилась. Відбулось спрямування діяльності на інформаційне забезпе-чення управлінських та технологічних процесів з організацією відповідних структурних підрозділів у організаціях та на підприємствах. При чому, по-няття „інформаційне обслуговування” та „інформаційне забезпечення” по-чали розмежовуватись. Зокрема, під інформаційним забезпеченням розу-міють інформаційну діяльність як сукупність інформаційних процесів, спрямованих на виконання функцій забезпечення (наукового дослідження управлінського процесу тощо), поєднаних у логічно послідовну, цілеспря-мовану систему [27]. Тобто, інформаційне забезпечення полягає у постій-ному відслідковуванні процесу – наприклад, у науково-технічній діяльнос-ті - від зародження ідеї до її реалізації. Натомість, під інформаційним об-слуговуванням розуміють систему, у якій ініціатива надходить від фахівця, а система функціонує у режимі „запит-відповідь”, тобто задовольняє окре-мі запити.

Інформаційне забезпечення дедалі ставало більш самостійним видом діяльності: організації інформаційного забезпечення приділялось більше уваги, оскільки інформація стала розглядатись як ресурс виробництва, фу-нкції інформаційного забезпечення потребували постійної уваги до нових розробок, статус науково-технічних бібліотек посилився, з’явились підроз-діли науково-технічної інформації. Нині, з усвідомленням ролі інформації й комунікації у розвитку соціальних систем, інформаційні служби охоп-люють широкий спектр напрямів документно-інформаційного та комуніка-тивного забезпечення діяльності організацій. Однак, діяльність публічних, академічних та інших видів бібліотек залишається так само важливою, а в умовах інформатизації постає і у нових аспектах.

У сфері інформаційної діяльності не відбувається повне зникнення конкретної інформаційної професії, оскільки, як правило, зберігається со­ціальна пот”еба, задоволення якої виступало соціальною функцією начебто „застарілоТ інформаційної професії. Це зумовлює збереження базових, сутнісних елементів інформаційної професії на якісно новому рівні розвит-ку професійного простору інформаційної діяльності. Зокрема, одна з най-старіших професій в галузі інформаційної діяльності - професія бібліогра-фа, у відповідності із здобутками у розвитку сучасних технологій та потре­бами практики, адаптується до діяльності із впорядкування інформаційних масивів у сучасних комп’ютерних інформаційних системах, виходить на новий ступінь аналітико-синтетичної обробки документів (пошуковим мо-же стати кожен елемент бібліографічного запису або навіть кожне слово анотації або реферату). Ще одним прикладом може слугувати професія ре-ферента науково-технічної інформації, діяльність якого, виходячи за межі аналітико-синтетичної переробки документів та інформаційного забезпе-

чення професійних потреб користувачів організації, може бути спрямована на підготовку інформації для сайтів мережі Інтернет з метою забезпечення віртуальних користувачів. Такий бік професійної діяльності зберігає опе-раціональні уміння згортання інформації, але має суттєво інше комунікати-вне „навантаження” інформаційних продуктів та послуг.

В цьому контексті важливого теоретико-методологічного значення набуває визначення критеріїв сталості інформаційної професії для різ-них напрямів у сфері професійної інформаційної діяльності. Поняття „ста-лість” спирається на інваріантність, яка передбачає збереження властивос-тей, зв’язків, відношень незалежно від різноманітності функціонування. Отже, необхідне визначення:

• критерію сталості внутрішньої структури інформаційної професії, який характеризується змінами природно-історичного характеру, що відбуваються у інформаційній діяльності та її професійних ресурсах (розвиток технологій тощо);

• критерію сталості відношень різноманітності інформаційної діяль-ності до зовнішнього середовища, який характеризується впливом зо-внішніх чинників як на макрорівні, так і на мікрорівні (зміни профе-сійного простору як системи соціальних інститутів, відношень, у ме-жах яких інформаційні спеціалісти на основі певних методів і техно-логій здійснюють професійну інформаційну діяльність).

Як приклад, можна навести діяльність фахівців бібліотек, включених до структури підприємств і організацій. Концепція трансформації бібліоте-ки відповідно до соціальних змін (за А.С.Чачко [117]) враховує не тільки трансформаційні зміни бібліотеки як соціального інституту, а й стосується пов’язаних з цими змінами проблем професіоналізації бібліотечних фахів-ців. У процесі професіоналізації у сфері предметної діяльності, до якої біб-ліотека входить як структурний підрозділ організації, бібліотечні фахівці виконують свою соціальну функцію, але освоюють і присвоюють моральні цінності, характерні для тієї соціально-професійної групи, для якої вони здійснюють інформаційне забезпечення, що, очевидно, може змінювати їх професійний образ світу. Дане явище у соціальних тео”іях організації одер-жало назву „ідентифікація працівника з організацією (введене Г.Саймо-ном) [105] і означає процес, у результаті якого працівник, що вступив до організації, через певний час приймає її цілі, починає розглядати індивіду-альні завдання крізь їх призму, приймає так звану організаційну мораль. Прикладом може бути професіоналізація фахівців у бібліотеках органів державної влади та управління або ж діяльність документознавців у сфері документно-інформаційного забезпечення органів державної влади. Діяль-ність їх має безпосередній зв’язок і вплив на сферу державного управління шляхом надання інформації, що використовується для прийняття управлін-ських рішень. Часто бібліотекарі та документознавці працюють на посадах держслужбовців, отже і кодекс етики держслужбовця, і вимоги до предста-

вника державної служби, безумовно, мають ними сприйматись і виконува-тись.

Таким чином, формування „образу світу” інформаційного фахівця

є явищем, зумовленим генезою та історичним розвитком різних напрямів інформаційної діяльності, урізноманітненням професійних напрямів інфо-рмаційної діяльності, інваріантністю (сталістю) основних властивостей, зв’язків, відношень і цінностей інформаційної діяльності у різних її профе­сійних проявах.

Образ світу інформаційного фахівця безпосередньо пов’язаний із процесами формування професійної культури фахівця - певної сукупності світоглядних і спеціальних знань, якостей, умінь, навичок, ціннісних орієн-тацій особистості, які проявляються у професійній діяльності і забезпечу-ють більш високу ефективність цієї діяльності. Образ світу фахівця знач-ною мірою формує його професійну культуру і сам формується під її впли-вом.

Професійна культура інформаційного фахівця може досліджуватись з точки зору методологічного підходу, застосовуваного до дослідження ку-льтурних явищ взагалі - у взаємодії, взаємопроникненні та взаємовпливі з іншими професійними культурами, а у розглядуваному нами предметі -у взаємодії, взаємопроникненні та взаємовпливі між професійними куль-турами фахівців типу „людина-людина ” та „людина-знакова система ”.

Розуміючи взаємодію як процес, що відбувається між елементами двох взаємозв’язаних систем, у розглядуваному нами випадк” визначимо такими системами професійну культуру типу „людина-людина (спільноти, групи людей) та професійну культуру типу „людина-знакова система” (система документального та інформаційного забезпечення як сукупність інформаційних джерел). Наслідком взаємодії цих систем є відображення їх одна в одній. Кожна з них систем при взаємодії залишає в іншій слід свого діяння, а також закодований у цьому сліді смисл - інформацію про цю кон-кретну дію, а отже, і про всю систему, що здійснила цю дію.

Взаємопроникнення. При взаємодії професійних культур типу „лю-дина-людина” та „людина - знакова система” їх взаємопроникнення є об’єктивним процесом, оскільки людина не може існувати без задоволення інформаційних потреб а пошук, аналіз і надання інформації неможливе без орієнтації на потреби конкретних користувачів, їх особистісні, психологіч-ні характеристики та цілі використання наданої інформації.

Взаємовплив. Система інформаційного забезпечення діяльності складних соціальних об’єктів (інформаційні служби підприємств і органі-зацій) або ж задоволення інформаційних потреб користувачів у бібліотеках впливають на характеристики умонастрою, поведінки людей, на спосіб їх життя і форми активності, а також надають впорядкованості життю люди-ни і суспільства, діяльності з управління складними соціальними система-ми. Такий вплив стимулює інформаційну активність окремих людей і спі-

льнот, стимулює і формує їх зацікавленість у ефективності інформаційного забезпечення і спрямовуючи їх діяльність на його вдосконалення.

Враховуючи виявлені суперечності і наявні тенденції розвитку про-фесій інформаційного профілю, а також Грунтуючись на тому, що інфор-маційна професія спрямована на задоволення інформаційних потреб корис­тувачів, опосередковується використанням сучасних комп’ютерно-телекомунікаційних засобів, здійснюється в широкому контексті завдань інформаційної діяльності, можна окреслити образ світу інформаційного фахівця.

Обуаз світу Лахівия інЛоумаиійного пуоЫлю. Предметом інтересу, розпізнавання, обслуговування, перетворення є соціальні системи, спільно-ти, групи населення, вплив на які здійснюється шляхом аналізу і синтезу природних та штучних мов, умовних знаків, символів, цифр, формул.

Бачення світу пуоАесіонсшом. Світ сприймається з точки зору впоря-дкованості, розвиненості, вивченості його різноманітних складових для ви-конання основної соціальної функції - задоволення інформаційних потреб різномислячих, різноспрямованих людей, груп, спільнот, організацій, їх складних взаємовідносин.

Описові психологічні характеристики:

Ознака \ Інформаційний фахівець
Цілісності, які професіонали виділяютьі утримують у свідомості	Бути в курсі подій сучасності, першим дізнаватись про но-вітні досягнення людської думки; система документально-го та інформаційного забезпечення управління складними об’єктами; друковані джерела, створення проектів доку-ментів, законодавство. Означені цілісності, які визначають професійну діяльність фахівця, впливають на характерис-тики умонастрою, поведінки людей, на спосіб їх життя і форми активності
Цивілізація, культура, історія людства	Інформаційний зв’язок різними комунікаційними засобами між народами, країнами, державами; збереження культур-них цінностей різних народів
Міжнародні відносини	Інформаційно-технічні зв’язки (можливість пошуку інфо-рмації за кордоном, доставка повідомлень у будь-який ку-точок світу)
Умови існування і розвитку людини	Задоволення духовних запитів людини, суспільний поря-док, збільшення кількості вироблюваної інформації та ін-формаційної продукції - тиражів книг, газет, журналів, мов, якими вони видаються
Бачення професіоналом діяльності людства, окремих людей	Культурно-просвітницька діяльність, залучення людей до освоєння культурних цінностей, забезпечення громадянсь-ких прав, інформаційне забезпечення життя суспільства

Висновки. „Образ світу” представника інформаційної професії є полі-структурним феноменом, який об’єднує професіограми кількох професій

інформаційного профілю (бібліотекознавець, бібліограф, документозна-вець, ін’ормаційний аналітик та ін.).

Звязок між образами світу представників різних інформаційних професій має системну природу, при чому системоутворюючим чинником формування образу світу представника інформаційної професії є інформа-ційна потреба особистості (професійна, дозвіллєва, навчальна тощо), а ос-новними концептами.

Запитання для самоперевірки:

1. Розкрити поняття „образ світу професіонала” і його значення для ро-звитку особистості професіонала.

2. Порівняти „образи світу” фахівців типу „людина-знакова система” (інформаційний фахівець) та „людина-людина” (держслужбовець).

3. Назвати основні характеристики образу світу фахівця з інформацій-ного забезпечення державного управління.

Рекомендована література:

1. Дрешер Ю. Организация информационного производства.-М., ФА-ИР-ПРЕСС, 2005.-248 с.

2. Климов Е.А.ПСИХОЛОгиЯ профессионального самоопределения.-М.: Издательский центр „Академія”, 2005.-304 с.

3. Лопатина Н.В. Информационные специалисты: социология управле­ния^.: Академический проект, 2006.-208 с.

4. Социальные теории организации: Словарь.-М.: ИНФРА-М, 2000.-264 с.

5. Чачко А.С. Библиотековедение в человеческом измерении [Моног-рафия].-К.-М., 2000.-168 с.

ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ФАХІВЦЯ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Слід замислитись, чи намагання розвивати в собі власні погляди, тобто мати відмінну від світу точку зору на мораль, не с (хіба що йдеться про на-родженого небом пророка) чистісінькою зарозумілі-стю

Ф.Г.Бредлі (1846-1924)

_П

рофесійна культура є підсистемою загальної культури, спрямова-ною на забезпечення функціонування безпосередньо практичної ді­яльності в умовах загального і спеціального розподілу суспільної праці. Професійна культура являє собою соціально-професійну якість суб’єкта праці.

	Професійна культура
	1
1 III
Праксеологічна складова	Професійна Професійний Духовна складова | ^мість \ світогляд
характеризує спосіб	відображає специ-	має об'єктом ві-	має об'єктом ві-
взаємодії суб'єкта	фічні цінності, нор-	дображення є	дображення не
професійної діяльності	ми та відношення,	життєдіяльність	тільки загальну та
із засобами, знаряд-	які регулюють про-	певної професій-	спеціальну, а й
дями та предметом	фесійну поведінку	ної групи, її про-	соціальну карти-
праці.	суб'єкта професій-	фесійна самосві-	ну світу. Набуття
Базисними елемента-	ної діяльності. Ду-	домість, яка міс-	професійного сві-
ми є професійно зна-	ховна складова ви-	тить сталі уяв-	тогляду Є ОДНИМ 3
чущі теоретичні та	суває систему мо-	лення про певну	важливих крите-
практичні знання,	ральних вимог до	соціальну, психо-	ріїв адаптованості
практичні знання та	представників від-	логічну та мо-	особистості до
уміння, а також про-	повідних профе-	ральну ідентич-	свого професій-
фесійне мислення, яке	сійних груп Базис-	ність групи, про її	ного оточення
обумовлюється техно-	ними елементами є	властивості як
логією та об'єктивною	професіональна мо-	цілого
логікою виду діяльно-	раль та професійна
сті	Естетика

У професійній діяльності ступені сформованості складових профе-сійної культури можуть не співпадати: хороший фахівець із відсутністю моральної особистішої основи або порядна людина, але посередній фахі-вець. І той, і інший варіанти - явище негативне у професійній діяльності, особливо, коли це стосується підготовки інформації для прийняття управ-лінських рішень у сфері державного управління.

Державне управління, як особливий тип соціального управління окремими аспектами громадського життя, суспільними інститутами та сус-пільством у цілому, є, по суті, інформаційним управлінням, де рішення приймаються на основі наявних документально-інформаційних ресурсів. При чому, основною умовою успішної взаємодії між державою і суспільст-вом є обов’язковість надання органами державної влади інформації грома-дянам та інституціональним структурам суспільства.

Інформаційна складова діяльності органів державного управління є системоутворюючою в реалізації процесів демократизації суспільного жит-тя. Суперечність між адміністративно-владним характером діяльності ор-ганів державного управління, регламентованістю їх діяльності і необхідні­стю забезпечення інформаційної прозорості державного управління зумов-лює актуальність дослідження ролі інформаційної культури в діяльності органів державного управління

Державна організація, як ієрархічний політичний суб‘єкт, володіє універсальним комплексом публічно-владних повноважень, офіційно ви-користовує адміністративні методи керівництва і примусові санкції, вико-ристовує легітимні форми соціального спілкування та легітимні способи взаємодії з групами та індивідами, займається цілеспрямованим регулю­ванням колективних ресурсів соціуму.

Складовою свідомих цілеспрямованих впливів держави у інформа-ційному середовищі є політичні комунікації як процес соціальної взаємодії за допомогою повідомлень, які стосуються державного управління і здійс-нення влади у суспільстві.

Розглядаючи інформаційну культуру організації, як суб‘єкта інфор-маційної діяльності, дослідники виділяють такі її типи і впливи на види ді-яльності організації [28]: функціональна інформаційна культура - при ви-користанні інформації для управління і впливу; інформаційна культура взаємодії- при обміні інформацією, важливою для вдосконалення процесів і зростання ефективності; інформаційна культура досліджень - при вико­ристанні інформації для прогнозування майбутніх змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; інформаційна культура відкритості - потребує відкритості для розуміння природи криз і радикальних змін.

Розглянемо типи інформаційної культури органів державної влади як суб‘єкта соціального управління:

1.Функціональна інформаційна культура, яка передбачає викорис-тання інформації для впливу на зовнішнє середовище.

Сучасна політична практика виявила особливу потребу для України в розробці основ політичного маркетингу і політичного менеджменту, актуа-лізації наукових досліджень політичного ринку країни, проведення вибор-чих кампаній та організації їх інформаційного забезпечення, специфіки фо-рмування політичного іміджу того чи іншого суб’єкта політичної діяльнос­ті та ін.

Знаходячись у епіцентрі різноманітних, інколи діаметрально спрямо-ваних інформаційних впливів, громадяни попадають у стан інформаційної небезпеки. Зниження ризику - у формуванні інформаційно-аналітичної ку-льтури особистості з метою вироблення соціального імунітету до маніпу-лятивних технологій і не останню роль у цьому може відіграти інформа-ційно-комунікативна діяльність органів державної влади.

Функціональна інформаційна культура, таким чином, невіддільна від проблеми інформаційної безпеки суспільства. Керуючись принципом про те, що ніхто не вправі порушити інтереси суб’єкта інформаційних відносин шляхом будь-якого інформаційного впливу, можна зробити висновок, що функціональна інформаційна культура органів державного управління по-лягає у забезпеченні інформаційної безпеки суб’єктів інформаційних від-носин і формування менталітету стійкого прогресивного розвитку.

2 Інформаційна культура взаємодії, коли інформація виступає як предмет обміну між органом державного управління і суспільством, як ва-жливий компонент вдосконалення процесів і зростання ефективності дер­жавного управління.

Між суб‘єктом і об‘єктом управління встановлюються численні ін-формаційні зв‘язки, складні інформаційні схеми комунікативного типу.

Інформаційний моніторинг дозволяє уникати критичних ситуацій у розвитку суспільства, його використання створює умови для стабільного розвитку. Якісна оцінка інформації шляхом моніторингу, оприлюднення його результатів впливає на вибір людиною інформації, формують її ін-формаційні уподобання.

3. Інформаційна культура дослідження. У сфері державного управ-ління існують такі проблеми, як попередження конфліктів і соціально-політичних ситуацій, пошук найкращого виходу із становища, що скла-лось, оцінка можливих наслідків прийняття рішень, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку ситуації, стратегічне планування. В системі державного управління прогнозування є невід‘ємною частиною процесу прийняття рішень. Без застосування соціального прогнозування, соціальної експертизи і соціологічних досліджень державне управління в умовах гро-мадянського суспільства не може бути ефективним. Останнім часом звер-тається увага на виникнення так званого “інформаційного фантома в управлінні” [40], сутність якого полягає в істотному підвищенні ролі аналі-тиків і радників у державному управлінні. Від якості підготовлених ними аналітичних документів (інформаційно-аналітичних оглядів, довідок), аде-кватних реальній ситуації, залежить ефективність прийнятих на їхній осно-ві рішень державного рівня. З іншого боку, уявлення про поточну ситуа-цію, сформоване інформаційно-аналітичними підрозділами різних рівнів з привнесенням у нього елементів суб’єктивності, здатне до саморозвитку й, у свою чергу, впливає на розвиток процесів у суспільстві і державі. Приро­дно, що цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Крім того,

це уявлення може бути сформоване на повідомленнях, що містять як спо-творену і помилкову інформацію, так і цілеспрямовану дезінформацію.

4. Інформаційна культура відкритості. Відкритість діяльності орга-нів державної влади та управління пов‘язана із створенням ефективної сис-теми зворотного зв‘язку й інформаційної прозорості діяльності органів державного управління.

Органи державної влади мають забезпечити кожному громадянину можливість ознайомлення з офіційними документами (правові акти і нор-мативні документи), які безпосередньо стосуються його прав і свобод. Ін-формація повинна бути відкрита для всіх і надаватись постійно з гарантією достовірності і повноти.

Одним з основних завдань державного управління є створення відк-ритого інформаційного середовища, в тому числі, забезпечення інформа-ційної прозорості державної влади, необхідної для формування громадян-ського суспільства і досягнення взаємодії між суспільством і владою на принципах довіри, взаєморозуміння і партнерства. Недоліки сучасної сис-теми розповсюдження офіційної інформації (недостатня оперативність і масовість, значні фінансові витрати на друк і доставку друкованих матеріа-лів) можуть бути компенсовані за рахунок збирання і зберігання інформації у електронному вигляді і надання до неї доступу шляхом створення офі­ційних Web-сайтів органів державного управління всіх рівнів.

Всі розглянуті типи інформаційної культури органів державного управління (функціональна інформаційна культура, інформаційна культура взаємодії, інформаційна культура досліджень, інформаційна культура відк-ритості) системно пов’язані між собою, а також з типами інформаційної культури інших суб’єктів інформаційного процесу - працівників апарату державного управління, споживачів інформації, всього суспільства у ціло-му.

Інформаційна культура органів державного управління, як суб‘єкта соціального управління окремими аспектами громадського життя, суспільними інститутами, суспільством у цілому, має бути основним чин-ником підтримки динамічного стану й нормального функціонування соціа-льної системи. Інформаційні відносини органів державного управління із суспільством мають відбуватись на основі забезпечення інформаційної безпеки - стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, сус-пільства і держави, зведення до мінімуму неповноти, невчасності і недо­стовірної інформації, негативного інформаційного впливу, негативних наслідків функціонування інфо“маційних технологій.

Аналіз вихідних понять культура”, “професія”, “предметно-трудова діяльність”, а також їх логічний синтез дозволяє визначити поняття профе-сійної культури фахівця. В основі цього визначення є усвідомлення куль-тури як потужного соціодуховного чинника розвитку суспільства і людини, осмислення її впливу на всі види людської діяльності.

У будь-якій діяльності людини її зв’язок з культурою є сутнісним. У співвідношенні "особистість - професійна культура - предмет праці" можна бачити, що, з одного боку, у професійній культурі особистості міс-тяться якості, притаманні будь-якій особистості, а з іншого - якості, що формуються в результаті спеціальної діяльності. Обидві групи якостей вза-ємодіють між собою і, відповідно, явище професійної культури є своєрід-ним синтезом фізичних і духовних здатностей людини. Разом з тим, в дія-льності людини втілюється не тільки досягнутий рівень умінь і навичок, а і ступінь розкриття здібностей, ступінь розвитку творчих установок.

Отже,

професійна культура - це сукупність світоглядних і спеціальних знань якостей, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій особистості, які проявляються у професій-ній діяльності особистості і забезпечують більш високу ефективність цієї діяльності.

Проф сійна культура фахівця інформаційного профілю є результа-том еволюційного накопичення технологій інформаційної діяльності та управління, теорій, методологічних та історичних описів професійної ін-формаційної діяльності, відображеної у суб’єктах та об’єктах професійного простору. Професійна культура актуалізується у процесах збирання, одер-жання, опрацювання та поширення інформації, виявленні інформаційних потреб користувачів, в управлінні та організації інформаційної діяльності, професійній комунікації у процесах здійснення інформаційної діяльності.

У процесі соціально-інформаційних комунікацій використання інфо-рмації залежить від особистої і професійної культури інформаційного пра-цівника, від усвідомлення з його боку міри соціальної відповідальності і врахування наслідків своєї діяльності. За умови додержання суто технічних стандартів, зміст повідомлень і якість представлення даних у інформацій-ному середовищі регулюється інформаційною і загальною культурою суб’єктів інформаційної діяльності. Наявність тільки технологічних знань може привести до їх використання у соціально-деструктивних цілях.

Різке зростання рівня технологізації суспільства вступає в протиріччя з психофізіологічними особливостями людини у освоєнні інформаційних ресурсів, рівнем культури їх використання, посиливши розмежування між традиційною гуманітарною культурою і культурою технократичною.

Для фахівця з інформаційного забезпечення державного управління інформаційна культура є основою професіограми, а її компоненти входять до ядра професійних знань, умінь, навичок.

У інформаційному суспільстві перед фахівцями постають соціально-культурні проблеми, що вимагатимуть виконання таких функцій:

- культурозберігаюча функція - вивчення, збереження, відновлення і

використання культурного надбання у процесі зростання духовних

потреб і інтересів різних груп населення; забезпечення збереження

Матвіенко О.В, Цивін М.Н. Інформаційне забезпечення державного управління

національної ідентичності у глобалізованому інформаційному суспі-льстві;

• культуротворча функція - створення національної інформаційної інфраструктури, наповнення інформаційного середовища суспільства (участь у створенні центрів зберігання і розповсюдження інформації, інтеграція національних інформаційних ресурсів до світового інфор­маційного простору), творчий розвиток дітей, молоді та дорослих шляхом створення і збереження культурних цінностей (електроніза-ція інформаційних фондів, створення електронних колекцій витворів мистецтва та ін.); організація вільного часу населення через реаліза-цію ІТ-проектів у галузі культури, освіти і соціальної сфери, шляхом створення комп’ютерних клубів, центрів доступу до інформації;

• самоорганізаційна функція - створення сприятливого культурного-інформаційного середовища для розвитку особистості і соціуму; ви-рішення проблем, пов’язаних з розвитком особистості та еволюцією соціумів у інформаційному суспільстві: формування інформаційної культури особистості, розвиток і задоволення інформаційних потреб суспільства, інформаційне забезпечення розвитку суспільства, інфо-рматизація освіти, проблеми подолання “мовного бар’єру” у світово-му інформаційному суспільстві, інформаційна свобода та інформа-ційна безпека особистості в інформаційному суспільстві; сприяння розв’язанню правових, соціальних, технологічних проблем забезпе-чення інформаційної свободи та інформаційної безпеки; достатнє і необхідне втручання у формування і функціонування соціумів у кі-берпросторі, управління конфліктами у кіберпросторі, сприяння створенню і розширенню структур додаткової освіти (бібліотек, Ін-тернет-клубів, центрів доступу до інформації), управління такими за-кладами і організаціями;

• соціопедагогічна функція - сприяння формуванню інформаційної ку-льтури суспільства, піднесення рівня підготовленості суспільства до ефективного використання інформаційних ресурсів, залучення всіх верств населення до процесу безперервної освіти, соціально-культурна підтримка людей з особливостями фізичного розвитку шляхом надання їм доступу до світових інформаційних ресурсів че-рез інформатизацію науки, освіти, культури; визначення стратегії ви-ховання особистості у інформаційному суспільстві у широкому кон-тексті соціокультурних проблем інформатизації , допомога у соціалі­зації особистості і адаптації до сучасної інформаційно-технологічної ситуації.

Структура інформаційної культури фахівця повинна включати еле-менти комунікативної, лексичної, інформаційно-правової, книжкової куль­тури, культури наукового дослідження і розумової праці, культуру викори-станню"нових інформаційних технологій та ін.

Інформаційні працівники повинні підтримувати “екологію інформа-ційного середовища”, тобто забезпечувати якість взаємовідносин суб’єктів соціальних комунікацій між собою і у використанні інформаційного сере-довища, вивчати закономірності виникнення і розповсюдження “інформа-ційних забруднень” (випадкове або свідоме спотворення дійсності (дезін-формацію), застарілу інформацію, неперевірені дані, повідомлення, які не мають практичного значення та ін.) і вміти їх усувати.

Професійні комунікації в галузі управління інформаційними потока-ми організації з використанням комп’ютерних інформаційних систем дете-рміновані багатьма чинниками різного ступеню спільності і інтенсивності свого впливу, серед яких організація соціальних і міжособистісних відно­син, додержання психологічного клімату спілкування, менеджмент персо-налу для мотивації впровадження комп’ютерних технологій та ін., які в су-купності характеризують соціально-комунікативну ситуацію, в якій пра-цює фахівець.

Підвищена інноваційність процесів, пов’язаних з інформатизацією підприємств і організацій, істотно впливає на соціально-комунікативну си-туацію в організації, призводить до ускладнення структур діяльності, і з психологічної точки зору потребує підвищення індивідуальної творчої ак-тивності всіх членів колективу.

Колектив підприємства є складним об’єктом інформування: інформацій-ні аспекти тісно переплітаються з соціально-психологічними, що потребує уміння працювати з людьми, знати правила спілкування, мати навички форму-вання малих груп і колективів. В процесі здійснення інформаційної діяльності необхідна як диференціація колективу, в результаті якої можуть бути об’єднані в групи ті його члени, які мають ідентичні постійні інформаційні потреби, так і інтеграція колективу як активного суб’єкта впровадження нових інформацій-них технологій і систем.

Вплив всіх зазначених чинників на процеси управління інформацій-ною діяльністю потребує від фахівця відповідних особистісно-професійних якостей для виконання відповідних завдань професійної діяльності.

У діяльності фахівця з організації інформаційного забезпечення за-вдання і мета управління інформаційним середовищем полягають у ство-“енні комфортних умов для творчої діяльності людини. Власне категорія комфортності” є прагматичною. Користувачі по-різному уявляють собі комфорт, який їм забезпечує задоволення інформаційної потреби. Дослід-ники виділяють два протилежні уявлення користувача про комфортність: 1. Інформаційне забезпечення здійснюється при умові повно і точно описаної конкретної інформаційної потреби даного користувача, а ві-дчуття користувачем комфортності забезпечується впевненістю в то-му, що він одержав повну і досить точну інформацію, що йому не до-ведеться витрачати зусиль на пошук додаткових матеріалів і відсію-вання непотрібного.

2. Споживач відчуває комфортність від можливості самому здійснити пошук необхідних даних і повідомлень, можливістю доступу до від-критих потенційних інформаційних ресурсів, що збільшує можли-вість особистого вибору.

Більшість користувачів починає користуватись можливостями пря-мого доступу до інформації з робочого місця тільки у тому разі, коли змо-же розраховувати на отримання дійсно необхідної інформації, з прийнят-ною оперативністю, за наявності “дружнього” інтерфейсу і досить простих правил користування. Це створює передумови для подолання упереджень проти інновацій у процесі праці, психологічних бар’єрів. Тиск на співробі-тників, створюваний на підприємстві, примушення їх до використання ін-формаційних систем у багатьох випадках призводить до появи так званих “вимушених користувачів”. Однак, це може створювати передумови і для реалізації потенціалу у тих користувачів, які раніше скептично ставились до інформаційних систем. Тому серед завдань спеціаліста з інформаційно-го забезпечення - надання методичної та консультативної допомоги корис­тувачам інформації.

В колективах, як об’єктах інформаційного забезпечення, часто вини-кає проблема співвідношення і значення організаційно оформленої (так званої “формальної”) комунікації і такої, що не має організаційного офор­млення (так званої “неформальної”).

Ефективність будь-якої форми системи інформаційного забезпечення великою мірою залежить не тільки від того, наскільки ефективними будуть збирання, пошук і надання інформації, а і від ефективності використання одержаної інформації. Важливим є і те, як і якими шляхами видана інфор-мація дійде до конкретного користувача - часто необхідна інформація над-ходить через неформальних консультантів, тобто оминаючи організаційно оформлені канали. Проведені соціальними психологами дослідження ко­мунікативних процесів засвідчили, що у різноманітних соціальних групах виникає певна спеціалізація комунікативних функцій. Це - одна з форм прояву широко відомого неформального розподілу ролей всередині будь-яких соціальних гр’п і колективів, у яких, поряд із виконанням формально встановлених обовязків, як правило, майже кожен її член виконує і деякі інші функції, обумовлені не штатним розписом, а внутрішньою розстанов­кою сил саме в даній групі.

Із впровадженням комп’ютерів і засобів телекомунікацій з’явився новий соціальний феномен - групи людей, які з тих чи інших причин від-носно добре обізнані із сучасним апаратно-програмним забезпеченням і виступають неформальними консультантами в галузі нових технологій. Це можуть бути професіонали, які застосовують засоби комп’ютеризації в різ­них галузях виробництва, професійно пов’язані з комп’ютерною технікою, або персонал, який тією чи іншою мірою бере ’часть у наданні комп’ютерних послуг, або ті, хто використовують компютерні технології

як допоміжний засіб у своїй професійній діяльності або використовують комп’ютер як розвагу, хобі.

До завдань діяльності спеціаліста з інформаційного забезпечення входить зробити формальні і неформальні комунікації і тих членів групи, які виконують функції неформальних інформаційних посередників та кон-сультантів, взаємодоповнюваними, а не конкуруючими елементами систе-ми інформаційного забезпечення. Спеціаліст з організації інформаційного забезпечення повинен організовувати оперативне надходження зовнішньої і внутрішньої інформації до користувачів, володіти методами інтерактив-ного пошуку, визначати структуру системи комунікацій в організації.

Існування, характер і особливості неформальних комунікацій всере-дині кожного колективу необхідно враховувати при створенні автоматизо-ваної інформаційної інфраструктури підприємства і при інформаційному забезпеченні користувачів.

Недостатня або неадекватна подальшому етапу розвитку комунікативна організація групи гальмує її розвиток, підриває життєздатність, що призводить до дестабілізації системи і потребує впровадження нових комунікативних за-собів. Важливим аспектом цього процесу є вплив проекту з впровадження ін-формаційних технологій на повсякденну роботу персоналу: у ході реалізації проекту доводиться вносити зміни до організаційно-функціональної структури підприємства, стилю і методів діяльності співробітників, пред’являти нові ви-моги до практики їх роботи і навичок. Стратегія формування автоматизованого інформаційного середовища повинна враховувати прогноз емоційної реакції співробітників на нововведення.

Негативне ставлення співробітників до нововведень може набувати різних форм - як явних, так і латентних (коли регламентовані операції на-чебто виконуються, але з байдужістю, яка виключає зацікавленість у якіс-ному і оперативному виконанні роботи). Серед причин блокування співро-бітниками впровадження нових інформаційних технологій такі, як побою­вання втрати своїх повноважень або ексклюзивності володіння інформаці-єю, сумніви в можливості освоєння нових методів роботи, сприйняття до­даткових можливостей, які надає використання інформаційних технологій, як зайве навантаження.

Реакція персоналу на нововведення повинна бути передбачена спеці-алістом з інформаційного забезпечення, для чого має бути розроблена так-тика ослаблення протидії перетворенням шляхом визначення рівня квалі-фікації співробітників в галузі використання інформаційних технологій, який потрібен для реалізації нововведень, досягти розуміння співробітни-ками необхідності перетворень, забезпечити активну участь персоналу в нововведеннях, застосовуючи методи менеджменту персоналу для мотива-ції впровадження інформаційних технологій.

Стосовно питання необхідних фахівцю ціннісних рис слід взяти до уваги, що діяльність фахівців з інформаційного забезпечення державного управління спрямована, перш за все, на підвищення якості державного

управління. У зв’язку з цим має бути забезпечена відповідність діяльності з інформаційного забезпечення ключовим цінностям державного уп„авління. У світі широко використовується методика ООН з оцінки "якісного управління” [5], яка враховує ключові цінності різних підходів:

1. Цінності правового підходу: верховенство права (справедливі закони і дієвий захист прав людини); рівність і відсутність дискримінації.

2. Цінності політичного підходу: участь (як безпосередня, так і через інститути громадянського суспільства) громадян у процесі прийняття державних рішень; оперативність забезпечення участі всіх зацікавле-них осіб; орієнтація на консенсус.

3. Цінності менеджерського підходу: результативність і ефектив-ність (органи державної влади забезпечують суспільні сподівання, найкращим чином використовують ресурси, які знаходяться у їх під-порядкуванні, забезпечують відтворення цих рес–рсів).

4. Універсальні організаційні цінності (прозорість за –ахунок забезпе-чення доступу громадян до інформації, підзвітність за рахунок на-дання у межах державного обліку офіційного статусу тій інформації, яку можна розкрити) - дає змогу забезпечити реалізацію ключових цінностей державного управління.

У своїй професійній культурі фахівці з інформаційного забезпечення державного управління синтезують пласти професійної етики та загаль­нолюдські цінності, цінності державної служби та професійні цінності своєї соціально-професійної групи.

Основні вимоги, що висуваються до освітніх, якісно-ціннісних хара-ктеристик фахівця з інформаційного забезпечення, як держслужбовця, а також до характеру основних рис його професіоналізму наведено нижче:

Основні риси - здатність державного службовця оперативно, з ураху-

„професіоналізму ванням конкретних умов і практичних можливостей знаходити найбільш ефективні шляхи та способи реа-лізації поставлених завдань у межах нормативно ви-значених повноважень;

- вміти аналізувати та прогнозувати розвиток ситуації, і на основі компетенції, наданою певною посадою гармонізувати відносини влади і соціуму.

Сутність -здатність запроваджувати цінності демократичної,

професійної правової, соціальної держави та громадянського сус-

„підготовки пільства, неухильно відстоювати права і свободи лю-

дини і громадянина;

- володіння професійними уміннями і навичками, які грунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналі- тичних здібностях та майстерності застосування засо- бів і методів управлінської науки;

- здійснення у процесі професійної підготовки цілесп-рямованого впливу на формування морально-психологічних (особливо етичних) норм поведінки

Якішо-цінніші - спрямованість на впровадження державних інтересів, характеристики інтересів громадянського суспільства, забезпечення та орієнтації прав і потреб людини, на досягнення поставлених пе-

ред держапаратом соціальних цілей

Державна служба реалізує політику держави у політично орієнтова-ному суспільному середовищі. Фахівець з інформаційного забезпечення державного управління реалізує свою діяльність, яка має організаційно-

Пе”етворення політики на „підп-риємство, яке потребує навичок у боро-тьбі за владу і знання її методів, створе-них сучасною партійною системою, зумо-вило розподіл суспільних функціонерів на дві категорії, розподілені не жорстко, але досить чітко: з одного боку, чиновники-фахівці, з іншого - „політичні” чиновни-ки.

Макс Вебер. Політика як покликання і як професія

виконавський характер, у адмініст­ративній (на відміну від політичної) діяльності державного апарату, за-ймаючи посаду державного службо­вця. Суттєві проблеми виникають для інституту державної служби в Україні внаслідок реформ у полич-ній системі суспільства - підвищу-ється ризик політизації корпусу державних службовців, „втягуван-ня” їх у суперечки між різними по-літичними силами, використання органів державної влади для забезпечен-ня корпоративних інтересів бізнес-політичних угруповань, добір управлін-ських кадрів за принципом не професіоналізму, а політичної лояльності, "політична приватизація" органів державної влади тими чи іншими полі-тичними силами [82].

На проблему політичної нейтральності державного службовця звертається увага у документах Парламентської асамблеї ОБСЄ, її дотри-мання підтримується у контексті адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів ЄС¹. Нова роль державних службовців сьогодні пот-ребує їх здатності об’єктивно, безпристрасно та якісно надавати політикам рекомендації стосовно державної політики, готувати якісні проекти полі-тичних рішень, а серед основних проблем найважливішими залишаються проблеми стабільності та політичної нейтральності держслужбовців.

На нинішньому етапі у діловому та професійному середовищі бага-тьох країн значна увага приділяється питанням моралі: створюються етичні кодекси на рівні підприємств, професійних груп, світової спільноти.

Дотримання професійної етики стає одним із показників професіона-лізму.

¹ Тези до виступу Начальника Головдержсл– wжби Укudаїни ТМокренка на V зЬді профспілки пра-цівників державних установ (30 листопада 2005 р.) т^виі^оу.ua.

Професійна етика - це сукупність моральних норм, які регулюють пове­дінку представників певних соціальних груп суспільства, які належать до даної професії.

Етичну культуру розглядають як рису особистості, як стале особисті­ше утворення, яке характеризується типовими тенденціями поведінки. Ко-мітетом Міністрів Ради Європи підготовлені у 2000 році рекомендації, які містять „Моральний кодекс поведінки державних службовців”. Ці рекоме-ндації були спрямовані на допомогу майбутнім розробникам аналогічних кодексів визначити загальне коло етичних проблем державної служби і ба-зові підходи до їх вирішення. Кодекс поведінки державних службовців кра-їни ради Європи розкриває сутність і зміст засад їх професійної етики: за-конність, відданість, політична нейтральність і лояльність до політики уря-ду, чесність, неупередженість та ефективність у служінні суспільним інте-ресам; ввічливість у службових відносинах, належна повага до прав, обов’язків та інтересів інших; неупередженість і об’єктивність під час при-йняття рішень; недопущення конфлікту інтересів, зловживання службовим становищем, турбота про суспільну довіру та ін.

Принципи політичної нейтральності державного службовця (на ос-нові модельного кодексу Ради Європи ,Російської федерації) можна визна-чити таким чином:

• не висловлювати публічно прямо або опосередковано свої політичні симпатії та антипатії, не підписувати політичні або ідеологічні доку-менти, не брати участі, як посадова особа, у будь-яких політичних акціях не афішувати своїх стосунків з будь-якими політичними дія-чами;

• повністю виключити можливість будь-якого впливу політичних пар­тій або інших громадських організацій на виконання ним своїх поса-дових обов’язків, на рішення, які ним приймаються;

• не допускати використання матеріальних, адміністративних та інших ресурсів органу державної влади та управління для досягнення яких-небудь політичних цілей, виконання політичних рішень, завдань;

• особливо ретельно дотримуватись нейтральності під час виборчих кампаній, не використовувати своїх повноважень для передвиборчої агітації на свою користь або на користь інших кандидатів, політич-них партій, виборчих блоків.

Політична нейтральність є складовою політичної культури держав-ного службовця, ключову роль у формуванні якої відіграє політична осві-та.

Політична освіта повинна бути спрямована на становлення особисто-сті, яка має об’єктивні знання про можливості політичної системи, уміє аналізувати суспільні процеси та передбачати їх наслідки, володіє навич-ками просування не тільки власних, але й суспільних інтересів.

Кінцева мета політичної освіти - максимальне удосконалення здат-ності громадян самостійно аналізувати й інтерпретувати на основі отрима-ного знання зміст і динаміку подій політичного життя, для того щоб вони могли не тільки орієнтуватися в процесах, що відбуваються, але і цілесп-рямовано впливати на них у відповідності із своїм положенням у суспільс­тві, - просто “відповідальних і свідомих” виборців, працівників ЗМІ, спів-робітників апарату державного керування і влади представників бізнесу, академічної науки і вищої школи і т.д.

Політична культура особистості державного службовця - це комплекс характеристик (політичних знань, громадянських якостей, цінні-сних орієнтацій, установок і переконань, політичного досвіду), які визна-чають її управлінську діяльність і дають змогу гармонізувати відносини із суспільством.

Формування такої політичної культури у нового покоління держав­них службовців є важливою умовою стабільності держави і суспільства, підвищення якості послуг, які надаються державою.

Отже, важливою складовою професійної культури інформаційного фахівця в ст,уктурі державної служби має бути його політична культура як особистості, яка базується на політичній нейт’альності його як держслу-жбовця, що відповідно, суттєво впливає на обєктивність у доборі інфор-мації для прийняття управлінських рішень і є запорукою нейтральності ві­дображення інформації без мети здійснення впливу на рішення для досяг-нення бажаного результату.

Діяльність інформаційного фахівця у системі державного управління безпосередньо пов’язана із питаннями розкриття інформації. Можна ба-чити певну суперечність, яка полягає у необхідності забезпечення загаль-ної доступності інформації відповідно до сучасної парадигми державного управління та „Керівних принципів політики вдосконалення державної інформації, яка с суспільним надбанням” та певними обмеженнями, які існують щодо видів інформації, яка підлягає розкриттю.

Проблеми, які виникають при розкритті державної інформації, мають кілька аспектів:

• невизначеність у нормативно-правових актах щодо того, яка інфор-мація підлягає обов’язковому публічному розкриттю, а яка є інфор­мацією з обмеженим доступом - неоднозначні норми дають змогу ві-дмовляти громадянам та організаціям у доступі до несекретної інфо-рмації;

• необхідність розкриття інформації передбачає додаткове „наванта-ження” на чиновників і суперечить традиційній етиці „закритості” державного службовця.

У загальному розумінні, розкриття державної інформації передбачає доступ до:

• інформації, яка породжується державою у процесі своєї діяльності (нормативно-правові акти);

• всієї несекретної інформації, яку держава збирає та використовує у межах реалізації своїх функцій.

Ціннісні орієнтації фахівців з інформаційного забезпечення держав-ного управління утворюються в результаті інтегрованого поєднання цін-нісних орієнтацій державної служби та ціннісних орієнтацій інформацій-ної діяльності.

Професійно здійснювана інформаційна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, створює власні професійні цінності. Однак, на формування ціннісних орієнтацій значно впливає специфіка сфери діяльності, що інко-ли викликає низку суперечностей. Зокрема, серед першочергових ціннос-тей інформаційної діяльності визначається свобода доступу до інформації. Однак, ця основна цінність при здійсненні діяльності певних сферах, зок-рема, і в органах державного управління, входить у суперечність із деяки-ми обмеженнями, що стосуються захисту службової інформації.

Етика державних службовців у країнах ЄС формується в руслі розбу-дови етичної інфраструктури як відповідь на вимогу гармонізації службо-вої етики з суспільними цінностями і боротьби з корупцією. її елементи виконують такі основні функції - визначати стандарти службової поведін-ки, заохочувати і підтримувати етичну поведінку, боротися з порушенням її норм. Виходячи з того, що саме в кодексі як сукупності принципів і норм у найбільш загальній формі визначається соціальне призначення професій-ної діяльності, вимоги спільноти до моральних якостей державних службо-вців, їх взаємин із громадянами, державою, колегами тощо, Комітет Мініс-трів Ради Європи у травні 2000 р. прийняв Стразбурзьку рекомендацію щодо нормування поведінки державних службовців країн-членів Ради Єв-ропи. Це нормування повинно здійснюватися на основі національних ко-декcів поведінки державних службовців, розроблених відповідно до запро-понованого документа. Зміст модельного Кодексу відобразив досвід регу-лювання поведінки державних службовців країн розвиненої демократії. Його прийняття сприяло розробці національних кодексів, створенню спеці-альних державних інституцій з проблем етики, впровадженню етичної освіти тощо.

Розділ Кодексу “Загальні принципи” включає засади, які окреслюють етичні межі службової діяльності, а також норми і правила їх реалізації. Це, зокрема, такі як законність, відданість, політична нейтральність і лоя-льність до політики уряду, рішень місцевих органів влади; чесність, неупе-редженість та ефективність у служінні суспільним інтересам; ввічливість у службових відносинах, належна повага до прав, обов’язків та інтересів ін-ших; неупередженість і об’єктивність під час прийняття рішень; недопу-щення конфлікту інтересів, зловживання службовим становищем турбота про суспільну довіру тощо.

У межах науки «Державне управління» в Україні систематизовано вимоги до держслужбовця, які відображають, насамперед, ціннісні, мора-льно-етичні, соціально-психологічні аспекти його особистості, визначено основні риси професіоналізму державних службовців. Незважаючи на де-тальний аналіз названих аспектів узагальненої моделі держслужбовця, практично не приділено уваги питанням взаємозв’язку розглянутих рис із соціально-психологічними та професійними рисами фахівця, який одержав спеціальну професійну освіту (в розглядуваній нами проблемі - освіту в га-лузі документознавства та інформаційної діяльності) і здійснює свою про-фесійну діяльність на державній службі. Отже, слід в цьому контексті кон-кретизувати вимоги до фахівців з інформаційного забезпечення у сфері державного управління, які працюють на посадах держслужбовців.

Досліджуючи моральні цінності фахівців з інформаційної діяльності, У.Колер звертає увагу на їхню схожість. Однак, вказує і на відмінності, за-значаючи, що цінності змінюються залежно від країни, регіону, виду дія-льності і від статі; наголошує на впливі на цінності професійного співтова-риства і вважає, що на систему цінностей впливає термін служби (досвід-ченість) фахівця, посада/функції фахівців; рівень освіти і тривалості на-вчання.

Нижче наведено вимоги, до професійних цінностей інформаційних фахівців (бібліотекарів) та державних службовців різних країн світу, уно-рмовані у відповідних етичних кодексах, розроблених і прийнятих відпові-дними професійними спільнотами.

У США „Кодекс професійної етики” Американської бібліотечної асоціа-ції затверджує цінності та етичні зобов’язання професії у змінюваному інформа-ційному середовищі проголошує: „Ми значною мірою впливаємо або контролю-ємо добір, організацію, збереженість та розповсюдження інформації. В умовах політичної системи, яка грунтується на поінформованості громадян, ми є пред-ставниками професії, безпосередньо покликаної до захисту інтелектуальної сво-боди та свободи доступу до інформації”.

Етичний кодекс державних службовців США зобов’язує їх ніколи не використовувати інформацію, одержану конфіденційно під час виконання службових обов’язків, як засобу одержання особистої вигоди.

У Великій Британії Кодекс професійної поведінки інформаційного фахівця передбачає, що там, де населення має вільний доступ до інформа-ції, крім випадків вимушеного обмеження з причин конфіденційності, чле-ни Асоціації зобов’язані забезпечувати свободу доступу до інформації та ідей, захищати і сприяти реалізації прав кожного індивідуума на вільний та рівний доступ до джерел інформації без дискримінації і у відповідності з законом.

Члени Асоціації зобов’язані виконувати свої обов’язки перед робо-тодавцем. Однак, можуть виникнути ситуації, коли інтереси суспільства або бібліотечної професії можуть не співпасти з інтересами роботодавця. У

випадках, коли інтереси сторін неможливо узгодити, пріоритет повинен надаватись інтересам суспільства і виконанню професійних норм.

Члени Асоціації не повинні дозволяти розповсюдження або переда-вати які-небудь матеріали, інформацію або адміністративні документи (у традиційній або електронній формі), які їм були довірені на умовах конфі-денційності, а також використовувати таку інформацію без попередньої згоди клієнта у будь-яких цілях, крім тих, для яких вона була одержана.

В Австралії у відповідності з „Положенням про професійну етику" інформаційний фахівець повинен:

• забезпечувати найвищий рівень обслуговування за рахунок доцільної та практичної організації фондів, рівноправної політики доступу та обслуговування, кваліфікованого, точного та безпристрасного вико­нання всіх правомірних запитів;

• уникати ситуацій задоволення особистих інтересів або одержання матеріального зиску за рахунок користувачів, колег або закладу, у якому працюють.

У Росії прийнято Кодекс професійної етики російського бібліотека­ря", який висуває такі вимоги до фахівця:

• забезпечувати високу якість та комфортність послуг, їх доступність та різноманітність всім бажаючим через використання можливостей свого закладу, а також залучення інших бібліотечних ресурсів;

• розглядати вільний доступ до інформації як невід’ємне право особис-тості;

• протистояти обмеженню доступу до бібліотечних матеріалів і не до­пускати самовільного вилучення та необгрунтованої відмови (цензу-ри) на запитувані документи;

• будувати свої відносини з користувачами на основі поваги до особи-стості та її інформаційних потреб;

• зберігати конфіденційність даних про інформаційну діяльність кори-стувача (за винятком випадків, передбачених законодавством);

• визнавати авторські права на інтелектуальну власність.

У Російській Федерації визначається, що моральним професійним обов’язком державного службовця є:

- служіння всьому суспільству, а не окремим соціальним групам або особам з найближчого оточення;

• глибоке переконання у тому, що визнання, додержання і захист прав та свобод людини та громадянина визначають зміст діяльності всіх органів державної влади та службової діяльності державних службо­вців;

• при наявності конфліктної ситуації між інтересами служби та інте-ресами окремих індивідів, соціальних груп і структур держслужбо-вець повинен керуватись вимогами закону, соціально-політичної та

економічної доцільності, суспільних інтересів, уявлень населення про

соціальну справедливість і моральні цінності.

Обов’язком службовця є політична нейтральність, яка виключає мо­жливість впливу на його службову діяльність рішень політичних партій, громадських рухів, релігійних та інших громадських організації.

Держслужбовець за своїми переконаннями повинен бути інтернаціо-налістом, поважати та виявляти терпимість до звичаїв, традицій, релігійних вірувань різних народностей, етнічних груп, релігійних конфесій, не допу-скати дискримінації за ознаками раси, статі, віку та ін..

В Україні „Кодекс етики бібліотекаря” визначає, що інформаційний фахівець (бібліотекар) зобов'язаний:

• додержання загальнолюдських принципів моралі, гуманізму, плюра-лізму думок, поваги до особистості як найвищої цінності суспільства;

• слідування принципам інтелектуальної та інформаційної свободи;

• захист прав користувачів на таємницю інформації та конфіденційно-сті бібліотечно-інформаційного обслуговування;

• моральна відповідальність за оперативність, повноту та об’єктивність інформації, яка надається у процесі бібліотечно-інформаційного об-слуговування.

„Загальні правила поведінки державного службовця” в Україні вста-новлюють, що державний службовець зобов'язаний:

• виходити з того, що визнання, дотримання й захист прав, свобод і за-конних інтересів людини і громадянина становлять зміст діяльності державних органів та посадових осіб цих органів.

• приймати рішення і вчиняти дії неупереджено: не допускати при ви-конанні посадових обов'язків надання переваг або створення умов для надання переваг будь-яким особам, групам осіб за ознакою статі, раси, національної приналежності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання і відношення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, професійної при-належності та за іншими ознаками, а також будь-яким юридичним особам, якщо інше не передбачено чинним законодавством України

• забезпечити доступність інформації про діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування, власну службову діяльність у межах і порядку, встановлених законодавством.

• дотримуватись встановлених в органах державної влади правил на-дання службової інформації.

Державному службовцеві забороняється:

- використовувати службову інформацію в неслужбових цілях інакше, як у порядку, передбаченому чинним законодавством України та правилами надання службової інформації.

• розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, у тому числі й після залишення ним держав-ної служби, а також використовувати таку інформацію у власних ін-тересах або в інтересах інших осіб шляхом порад чи рекомендацій. Державний службовець не повинен:

• приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей, крім випадків заборони розго-лошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначено законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб'єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від вжиття заходів з охорони державної тає-мниці та іншої інформації з обмеженим доступом;

• прагнути одержати доступ до службової інформації, володіння (ви-користання) якої не відноситься до його компетенції.

Аналіз та співставлення кодексів професійної етики інформаційних фахівців, зокрема, п–едставників найпершої з інституціоналізованих інфо-рмаційних професій бібліотекарів, та етичних кодексів держслужбовців, прийняті у різних країнах (США, Велика Британія, Австралія, Росія, Укра-їна), свідчать про їх взаемовідповідність. Це природно, оскільки гуманіс-тичний підхід до діяльності сучасного інформаційного працівника та його місія у інформаційному суспільстві співзвучні сучасним „людиноцентри-ським” підходам у державному управлінні, новим принципам державного управління - відкритості, прозорості, демократичності. Суперечностей між етичними кодексами цих професійних груп не існує, навпаки, вони є взає-модоповнюваними стосовно позицій щодо доступу, використання та на-дання інформації.

Отже, основні засади професійної етики фахівців з інформаційного забезпечення державного управління формуються відповідно до змінюва-ного інформаційного середовища в умовах політичної системи, яка базу-ється на поінформованості громадян. Фахівці є представниками професії, безпосередньо причетної до захисту інтелектуальної свободи та свободи доступу до інформації.

Основні принципи професійної етики фахівців з інформаційного за-безпечення державного управління можна сформулювати таким чином:

• дотримуватись загальнолюдських принципів моралі, гуманізму, плю-ралізму думок, поваги до особистості як найвищої цінності суспільс-тва, незалежно від соціального стану, віросповідання, національності, статі, віку, політичних поглядів; виходити з того, що визнання, до-тримання й захист прав, свобод і законних інтересів людини і грома-дянина становлять зміст діяльності державних органів та посадових осіб цих органів;

• розглядати вільний доступ до інформації як невід’ємне право особис-тості; забезпечувати доступність про діяльність органів державної

влади та місцевого самоврядування у межах і порідку, передбачених законодавством України; дотримуватись встановлених у органах державної влади правил надання службової інформації;

• забезпечувати високу якість та комфортність послуг, їх доступність та різноманітність як особам, що приймають рішення у системі дер­жавного управління, так і громадянам;

• нести моральну відповідальність за оперативність, повноту та об’єктивність інформації, яка надається у процесі інформаційного за-безпечення державного управління;

• зберігати конфіденційність про інформаційну діяльність користува-чів у системі державного управління у випадках, передбачених зако­нодавством;

• бути політично нейтральним, виключати вплив на здійснення служ-бової діяльності з інформаційного забезпечення державного управ­ління рішень політичних партій, громадських рухів, релігійних орга-нізацій.

Фахівець з інформаційного забезпечення державного управління не повинен:

• розповсюджувати або дозволяти розповсюдження будь-яких матеріа-лів, інформації або адміністративних документів, які були йому дові-рені на умовах конфіденційності під час виконання службових обов’язків; розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, визначену Законами України “Про інформацію” та “Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку ін-формацію у власних інтересах або в інтересах інших осіб шляхом по­рад чи рекомендацій.

• використовувати службовцю інформацію у неслужбових цілях інак-ше, як у порядку, передбаченому чинним законодавством України та правилами надання службової інформації.

• приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей, крім випадків заборони розго-лошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначено законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб'єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від вжиття заходів з охорони державної тає-мниці та іншої інформації з обмеженим доступом;

• прагнути одержати доступ до службової інформації, володіння (ви-користання) якої не відноситься до його компетенції.

Висновки. Професійна культура фахівця з інформаційного забезпечення державного управління є поліструктурним явищем, яке спирається на по-ложення про те, що діяльність фахівців з інформаційного забезпечення

державного управління спрямована, перш за все, на підвищення якості державного управління, отже потребує формування необхідних фахівцю ціннісних рис.

Духовна складова професійної культури висуває систему моральних вимог до фахівця з інформаційного забезпечення державного управління, пов’язану із інтегрованим поєднанням кодексів професійної етики інфор­маційних фахівців та професійної етики держслужбовців.

Запитання для самоперевірки:

1. Назвати основні складові професійної культури фахівця.

1. Розкрити основні типи інформаційної культури органів держа-вної влади як суб‘єкта соціального управління.

2. Окреслити особливості професійної культури фахівця інфор­маційного профілю.

3. Сформулювати основні принципи професійної етики фахівців з інформаційного забезпечення державного управління.

4. Назвати основні характеристики політичної культури фахівця з інформаційного забезпечення державного управління.

Рекомендована література:

1. Российская библиотечная ассоциация [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу: http://www.rba.ru/or/comitet/10/cod.html-Заголовокз екрану.

2. Колер У. Библиотекари и моральные ценности: причины раз­личны, ценности схожи [Електр.ресурс].-Спосіб доступу:URL: http://http://www.gpntb.ru.- Загол. з екрану.

3. Марчук Ю. Сучасна інформаційна культура державного управ­ління в світлі взаємодії сучасних і класичних інформаційних технологій//вісник Книжкової палати.-2001.-№10.-С.27-29.

4. Маршанд Д.А. Как работают с информацией в вашей компа-нии? (Фрагменты из книги "Мастерство: Менеджмент") [Електр. _pесурс].-Спосіб доступу:URL: http://www.cfin.ru/ itm/info jrocessing.shtml - Загол з екрану.

5. Палеха Ю.І. Культура діловодства в сучасних установах Украї-ни становлення, технологія, організація, керування: Автореф. дис... канд. іст.наук (07.00.10 - документознавство, архівознав-ство)/ Держ. ком. арх. України; Укр. НДІ арх. справи та доку-ментознавства. - К., 2005. - 18 с — укp.

6. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Украї-ні до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента Укра-їни // Офіц. Вісн. України. - 2004. - № 3.

7. Рудакевич М.І. Етика державної служби (зарубіжний досвід). -К.: Ультра, 2002. - 109 с

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦЯ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Якби визнавалося, що вільний розвиток індивідуаль-ності с однісю з провідних підстав благополуччя; що це не тільки один з рівних елементів, що визначаються терміна-ми „цивілізація”, „навчання”, „освіта”, „культура”, але и сам с невід’ємною часткою і умовою всього цього - то не виникало б небезпеки, що свободою може бути знехтувано. Джон Стюарт Міль (1806-1873)

_П

' рофесійна готовність (навченість) - здатність, потенційна мо­жливість фахівця на основі наявних у нього знань і умінь самос-тійно виконувати основні трудові функції, притаманні посадам, на яких може і повинен бути використаний фахівець.

Професійна готовність інформаційних фахівців зазнає впливу чинни-ків різного рівня:

• об’єктивних (зокрема, організація навчально-виховного процесу, на-вчально-методичне забезпечення професійно-орієнтованих дисцип-лін та ін.), на які майбутній фахівець не має безпосереднього впливу і може лише частково компенсувати їх за рахунок суб’єктивних та об’єктивно-суб’єктивних чинників;

• суб’єктивних (фахова саморефлексія, задоволеність професійною ді-яльністю, творча актуалізація фахово-особистісного потенціалу), що безпосередньо впливають на інформаційного фахівця як суб’єкта фа-хової діяльності і можуть свідомо ним регулюватися і коригуватися,

- об’єктивно-суб’єктивних (наприклад, престиж професії інформацій- ного фахівця, престиж сфери діяльності тощо).

Визначення професійної готовності безпосередньо на робочому місці у процесі подальшої професійної діяльності стикається з певними пробле­мами:

• складність оцінки полягає у різнорівневому стані самих підприємств і о’ганізацій, що веде до різного рівня та змісту вимог і не дає змоги обєктивно оцінити рівень сформованості знань і умінь спеціаліста;

• рівень вимог, які висуваються роботодавцем, неоднаковий і залежить від норм діяльності, прийнятих на конкретному підприємстві;

• відсутність системи професійної освіти для сфери інформаційного забезпечення управління, відсутність сформованої професійної спі­льноти і системи професійних комунікацій інформаційних спеціаліс-тів;

- наявність каналів міграції спеціалістів із суміжних галузей, невизна- ченість у професійному середовищі стосовно кваліфікаційних вимог до спеціаліста такого напряму.

Виявлення стану готовності студента до професійної діяльності пов’язане із необхідністю забезпечення діагностичності цілей підготовки майбутнього фахівця, перевірки і об’єктивної оцінки результатів навчання шляхом застосування адекватних змісту підготовки спеціаліста форм, ме-тодів і засобів контролю готовності до професійної діяльності на етапі на-вчання.

Контроль готовності до професійної діяльності проводиться поетап-но: поточний - перевірка здатності розв’язувати окремі професійні завдан-ня; рубіжний за підсумками вивчення навчальної дисципліни або декількох дисциплін - перевірка здатності розв’язувати більш складні задачі (задачі-функції), в тому числі й міжпредметні; підсумковий - по завершенні всього періоду навчання у вигляді дипломних робіт, міждисциплінарного екзаме-ну. Одним із важливих засобів формування і діагностування професійної готовності є наскрізна виробнича практика студентів Застосування техно-логії контролю готовності до професійної діяльності у процесі навчання базується на таких положеннях:

• готовність до професійної діяльності є результатом навчальної діяль-ності студентів в оволодінні знаннями і уміннями, початковим про-фесійним досвідом і проявляється у здатності випускника розв’язувати професійні задачі у відповідності з набутою кваліфіка-цією;

• розробка системи контролю, орієнтованої на цілі навчання, передба-чає його планування, організацію і проведення в умовах, максималь-но наближених до реальної виробничої діяльності або таких, які імі­тують їх.

Одним із завдань сучасної освіти є створення умов для ефективної адаптації майбутнього фахівця в професійному просторі, засвоєнні осо-бистістю середовища і моделей професійної поведінки.

Виробнича практика студентів є структурною ланкою навчально-виховного процесу, яка відповідає початковому етапу професіоналізації. Професіоналізація як процес залучення особистості до професійної діяль-ності і вдосконалення в одному з напрямів цієї діяльності, передбачає ная-вність вимог до професійної освіти і рівня кваліфікації, наявність відповід-ної особистої потреби фахівця в професійному розвитку, що обумовлює ці-лі, мотиви, задоволеність працею і формує професійну позицію, засвоєння професійної культури. Важливим в процесі професіоналізації є не стільки прямий вплив технології професійної діяльності, скільки та система соціа-льної організації, яка перекладає техніко-технологічні вимоги мовою соці­альних відносин між людьми. Виробнича практика, як засіб адаптації сту-дентів до професійної діяльності, сприяє розвитку професійної культури,

інноваційності професійної діяльності, свідчить, наскільки освоєні профе­сійні цінності, відбулась ідентифікація поведінки майбутнього фахівця з нормами професійної етики.

Завданням практики є формування в умовах виробництва професій-них навичок студентів в різних ситуаціях, характерних для майбутньої професійної діяльності на основі одержаних теоретичних знань:

1. курс: Ознайомча практика

2. курс: Інформаційні ресурси і послуги

3 курс: Комп’ютерні технології в документно-інформаційних сис- темах

4. курс: Управління інформаційною діяльністю

5. курс: Переддипломна практика

Наскрізна програма практики визначає її цілі і завдання на кожному курсі, послідовність і призначення конкретних етапів, їх роль у формуванні професійних умінь і навичок.

Ознайомча практика є початковою ланкою наскрізної практики. Го-ловна мета проведення ознайомчої практики - розкрити зміст і суспільне значення обраного студентами фаху. Під час ознайомчої практики студен-ти 1 курсу ознайомляться з установами і організаціями системи управління, їх діяльністю в умовах інформатизації суспільства, а також з інформаційно-аналітичними службами, які забезпечують інформацією систему управлін-ня на основі використання сучасних інформаційних технологій.

Ознайомча практика має на меті:

• ознайомити студентів з установами і організаціями, які є об’єктами інформаційного забезпечення, а також з інформаційними, інформа-ційно-аналітичними центрами і службами, які на основі використан-ня комп’ютерних інформаційних систем забезпечують інформацією інфраструктуру системи управління, органи державної влади, неуря­дові організації тощо;

• ознайомити студентів із типами установ, змістом і специфікою їх ді-яльності в умовах інформатизації суспільства і впровадження комп’ютерних інформаційних систем;

• надати студентами навички аналізу діяльності закладів системи управління як об’єктів інформаційного забезпечення, а також ролі і місця інформаційних служб у забезпеченні їх діяльності.

В основі виробничої практики на 2-4 курсі - активна діяльність сту-дентів на підприємстві, їх безпосередня участь у виробничому процесі як членів трудового колективу.

Метою проведення практики “Інформаційні ресурси і послуги” є ви-вчення сучасних проблем формування і використання інформаційних ресу-рсів, сучасних технологій їх формування і використання; державної полі-тики в галузі інформаційних ресурсів; застосування на практиці положень теорії інформаційних потреб, дослідження системи управління інформа-

ційними ресурсами, залежність її стану, функціонування і розвитку від ін-формаційних потреб як індивідуальних споживачів, так і організації в ці­лому, способи задоволення інформаційних потреб, види інформаційних продуктів і послуг; здійснення інформаційного посередництва. Зміст тео-ретичних знань, необхідних для практичного професійного оволодіння ни-ми: аналіз інформаційних потреб організації; аналіз інформаційних потоків і масивів даних; аналіз інформаційного забезпечення комп’ютерних систем організації; визначення узагальненої тематики інформаційних ресурсів, не-обхідних для вирішення завдань діяльності організації. Студент повинен уміти застосовувати відповідну стратегію пошуку у масивах документаль-ної і довідкової інформації; здійснювати аналіз і синтез змісту, складу і структури інформаційних матеріалів, створюваних для забезпечення управлінських рішень; пошук повідомлень і даних у різноманітних доку-ментно-інформаційних системах відповідно до запитів користувачів; здійс-нювати контроль виконання нормативних вимог при роботі з інформацій-ними ресурсами.

Проведення виробничої практики "Комп'ютерні технології в доку-ментно-інформаиійних системах" має на меті активну діяльність студен-тів на підприємстві в сфері застосування сучасних технологій опрацювання даних, в т.ч. мультимедіа-, аудіо-, відео технології, Інтернет-технології. Зміст теоретичних знань, необхідних для практичного професійного ово-лодіння ними: методи і засоби автоматизації технологій опрацювання да-них; лінгвістичне, інформаційне, апаратно-програмне забезпечення сучас-них інформаційних систем; методи планування і проектування технологіч-них процесів опрацювання даних; форми і методи організації документо-потоків; організацію архівної справи, ділової кореспонденції, реферування і редагування документів; інформаційні мови і формати представлення да-них; принципи організації, структури засобів систем мультимедіа і комп’ютерної графіки. Студент повинен уміти: використовувати сучасні комп’ютерні технології; планувати і проектувати технологічні роботи; ви-конувати технологічні операції опрацювання різних типів інформаційних повідомлень (текстових, табличних, графічних, аудіо-, мультимедіа- та ін.); застосовувати стандарти, що регламентують інформаційну діяльність і те­хнологію опрацювання інформаційних ресурсів; використовувати міжна-родні стандарти в інформаційних мережах.

Проведення виробничої практики "Управління інформаційною діяльні-стю " має на меті одержання майбутніми фахівцями навичок організаторської діяльності в галузі інформаційного забезпечення підприємств і організацій, системного аналізу підприємств і організацій як об’єктів інформаційного за-безпечення шляхом дослідження інформаційних потреб як підприємства у ці-лому, так і потреб окремих користувачів, аналізу каналів надходження інфо-рмаційних повідомлень, внутрішніх і зовнішніх інформаційних потоків, інте-грації розвитку організації з розвитком інформаційних систем, необхідних

апаратно-програмних засобів для реалізації завдань організації інформаційної діяльності на підприємстві.

Зміст професійних знань і умінь: застосовувати теорію наукової органі-зації, планування розвитку і проектування систем управління; володіти сис-темною концепцією організації інформаційної діяльності на підприємстві на основі інформаційних технологій опрацювання інформаційних ресурсів, створення умов для їх ефективного використання; володіти методами норму-вання праці в інформаційних службах; виявляти проблеми інформаційно-документаційного забезпечення; знати принципи, методи управління, функції і структуру апарата управління; знати соціально-психологічні основи управ-ління колективом; правові норми; вміти виконувати системне дослідження організації як об’єкта впровадження сучасних інформаційних технологій.

Освоєння в процесі виробничої практики професійного простору як си-стеми взаємозв’язків майбутнього фахівця з іншими учасниками професійної діяльності, відображення цієї системи у професійній свідомості студента є одним із шляхів розв’язання соціально-педагогічної проблеми професійного становлення фахівця.

Кінцевим результатом професійної освіти є операціональна та моти-ваційно-ціннісна готовність і здатність спеціаліста розв’язувати професійні завдання певного класу.

Отже, мотиваційно-ціннісна компонента готовності студентів квалі-фікації «документознавець-менеджер органів державної влади і управлін-ня» є складним феноменом, який визначається:

- освітнім рівнем майбутнього фахівця, при чому не стільки одержа- ним кваліфікаційним рівнем, як змістом одержаної професійної осві­ ти, її інноваційністю та відповідністю сучасним вимогам сфери дер­ жавного управління і орієнтованістю на перспективу;

- рівнем демократичної (політичної, громадянської) культури особис- тості, який значною мірою визначає професійну свідомість фахівця, його персональну відповідальність, особливо в умовах впровадження нових інформаційних технологій електронного урядування. Особливого значення у сучасній професійній освіті набуває компе- тентніший підхід. На симпозіумі „Ключові компетенції для Європи”, який був проведений Радою Європи у Берні у 1996 р., експертами Ради Європи була висунута ідея ключових компетенцій.

У сфері державного управління, орієнтованій на надання послуг, те-рміни компетенція та компетентність лише починають запроваджувати-ся, їх значення остаточно не сформоване.

Поняття „компетенції” має множину взаємодоповнюваних визна-чень.

Наведемо деякі з них:

Компетенції- комплексна характеристика випускника демонструва-ти і застосовувати одержані в результаті освоєння освітньої програми

знання, уміння, інтелектуальні та практичні навички, особистісні якості у стандартних і змінюваних ситуаціях професійної діяльності.

Компетенція - прагнення і готовність застосовувати знання, уміння та особистісні якості для ’спішної діяльності у певній галузі.

Ці визначення повязують поняття компетенцій із більш загальним поняттям „компетентність”

Компетентність - це вимірюване вміння, здатність, знання або по-ведінкова характеристика, необхідна для успішного виконання певної ро-боти.

Компетенції не зводяться до знань, умінь і навичок. Можна бачити, що часто люди, які мають знання, не можуть мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент. Компетенція - це сфера „відносин”, які існують між знанням і дією у людській практиці.

Рада Європи визначила п’ять груп ключових компетенцій, яким вона надає особливого значення:

1. Політичні та соціальні компетенції, такі як здатність брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, регу-лювати конфлікти ненасильницьким шляхом, брати участь у функці-онуванні та покращенні демократичних інститутів.

2. Компетенції, які стосуються життя у полікультурному суспільстві, передбачають протидію виникненню расизму або ксенофобії, поши-ренню клімату нетерпимості, здатність жити з людьми інших куль-тур, мов та релігій.

3. Компетенції, що стосуються володіння усним та писемним спілку-ванням. До цієї групи відноситься володіння кількома мовами.

4. Компетенції, пов’язані з виникненням інформаційного суспільства. Володіння новими технологіями, розуміння їх використання, їх сили та слабкості, здатність критичного ставлення до розповсюджуваної каналами ЗМІ інформації та реклами.

5. Здатність навчатись усе життя як основа безперервної підготовки у професійному плані, а також особистому та суспільному житті. Професійна компетентність в державній службі [119], під якою розу- міють взаємозв'язок трьох компонентів: фахової (набір фахових знань), со- ціальної (здатність виявляти і ставити проблеми) та методичної компетент- ності (пізнання наукових методів управління), тісно пов'язується з понят- тям "дієвість органів державної влади". Вважається, що дієвість органів державного управління залежить від здійснення ефективної кадрової полі- тики, посилення відповідальності посадових осіб за результати рішення, масового підвищення кваліфікації управлінців.

Як зазначають дослідники [126], професійний потенціал державних службовців залежить також і від їхнього ставлення до виконання своїх фу-нкціональних обов'язків. Виділяють, зокрема, у регіональній системі дер-жавного управління три основних соціальних типи державних службовців:

• "консерватори" - виконують свої функціональні обов'язки тільки в межах посадових завдань (за результатами опитування складають 51%);

• "новатори" - виконують свої функціональні обов'язки, застосовую-чи творчі та інноваційні підходи (становлять 42% державних служ-бовців);

• "імітатори" - роблять тільки видимість виконання своїх функціона-льних обов'язків (7% державних службовців).

У процесі навчання і виховання кожен студент у порівняно невели-кий термін свого життя повинен одержати уявлення про обраний шлях, не-обхідні базові знання, уміння та навички, знайти своє місце у житті, профе-сії, суспільстві і тільки тоді можна говорити про те, що обраний ним шлях виявився правильним. Неправильний вибір сфери професійної діяльності веде до розчарувань, атрофує можливості розвитку творчих здібностей особистості.

Професійна самосвідомість характеризує певний рівень самовизна-чення особистості. Особистість, яка самовизначилась у професійному пла-ні, - це індивід, який усвідомлює свої життєві цілі, плани, пов’язані із са-мореалізацією у професійній сфері, професійні наміри (чого він хоче), свої особистісні та фізичні якості (що він представляє собою як професіонал), свої можливості, здібності, обдарованість (що він може, шляхи його самов-досконалення), вимоги, що висуваються діяльністю, професійною групою (чого від нього вимагають). По мірі зростання професіоналізму професійна самосвідомість змінюється. Вона розширюється за рахунок включення но-вих ознак професії, яка розвивається, і висуває нові вимоги до людини-професіонала, змінюються критерії оцінювання людиною себе як професі-онала.

Професійна самосвідомість - одна з необхідних умов знаходження людиною найбільш підходящого для неї місця у професійній спільноті, а також умова планування і побудови особистих професійних планів на всіх етапах професійного становлення.

Однією і характеристик професійної самосвідомості фахівця є, за ви-значенням Є.О.Клімова, „професійна ідеологи - система тверджень, які знаходяться поза категоріями істини, і спрямовані на обгрунтування суспі-льного становища, статусу, професійного або внутрішньо професійного угруповання або навіть окремої особи.

Дослідники звертають увагу на необхідність вирішення такого важ-ливого завдання професійного становлення, як подолання кризових явищ у процесі професійного становлення.

Нижче наведена таблиця, де відображені психологічні особливості криз професійного становлення [35](табл.1).

Таблиця 1 Психологічні особливості криз професійного становлення Фактори, які зумовлюють Способи подолання кризи

кризу

Криза навчально-професійної орієнтації (14-15 до 16-17років)

Фактори, які зумовлюють кризу	Способи подолання кризи
Криза навчально-професійної орієнтації (14-15 до 16-17 років)
-невдале формування професійних	- вибір професійного навчального
намірів та їх реалізація;	закладу або способу професійної
-несформованість „Я-концепці” та	підготовки
проблеми зїї корекцією;	-глибока систематична допомога у
- випадкові чинники впливу (схиль-	професійному та особистісному
ність до негативних впливів )	самовизначенні
Криза професійного навчання (час навчання у професійному на-вчальному закладі)
- незадоволеність професійною осві-	-зміна мотивів навчальної діяль-
тою та професійною підготовкою;	ності - засвоєння знань полегшу-
- перебудова основної діяльності (ви-	ється тоді, коли у студента є яка-
пробування студента „свободою”	небудь ідея, цікава для нього
порівняно із шкільними обмежен-	проблема, мета;
нями). Часто час, який відводиться	-корекція вибору професії, спеціа-
на навчання, використовується для	льності, факультету. Добре, якщо
заробляння грошей, що характери-	у студента протягом перших 2-3
зує основну діяльність студента не	років є можливість краще зорієн-
як навчально-професійну, а як влас-	туватись і вже потім обрати спе-
не професійну;	ціалізацію або кафедру;
-зміна соціально-економічних умов	-вдалий вибір наукового керівника
життя (у студента грошей більше,	теми курсової, диплому. Часто
ніж у старшокласника, але їх пос-	студенти намагаються бути бли-
тійно не вистачає, оскільки різко	жче до відомих, „модних” викла-
зростають потреби і більш відчут-	дачів або тих, що займають адмі-
ним стає соціально-фінансовий роз-	ністративні посади. Однак, не всі
рив між сокурсниками. Це спонукає	з них мають досить часу та сил,
багатьох не стільки навчатись, скі-	щоб приділити належну увагу
льки „підробляти”).	кожному дипломнику.
Криза професійних еспектацій - невдалого досвіду адаптації до
соціально-професійної ситуації (перші місяці та роки самостійної ро-
боти, криза професійної адаптації)
-складність професійної адаптації,	-активізація професійних зусиль;
особливо у відносинах з різновіко-	- корегування мотивів праці і „Я-
вими колегами	концепці” - пошук смислу праці
- засвоєння нової основної діяльності -професійної - невспівпадання професійних очіку-	і смислу роботи в даній організа-ції; -звільнення, зміна спеціальності та

Фактори, які зумовлюють кризу	Способи подолання кризи
вань та реальної дійсності.	професії є небажаним для даного
	етапу способом.
Криза професійного зростання (23-25 років)
- незадоволеність можливостями по-	- підвищення кваліфікації, в тому
сади та кар’єри. Часто посилюється	числі самоосвіта та освіта за вла-
порівнянням своїх успіхів з успіха-	сний рахунок (якщо організація
ми своїх співкурсників;	„економить” на подальшій освіті
- потреба у подальшому підвищенні	молодого спеціаліста;
кваліфікації;	-орієнтація на кар’єру -молодий
-створення сім’ї та неминуче змен-	спеціаліст має доводити, що він
шення фінансових можливостей	кращим;
	-зміна місця роботи, виду діяльно-
	сті на даному етапі припустимі,
	оскільки молодий спеціаліст до-
	вів собі і оточуючим, що він може
	долати перші труднощі адаптації;
	- відхід до хобі, сім’ї, побуту (зок-
	рема, для молодих жінок, які не-
	щодавно вийшли заміж) часто є
	своєрідною компенсацією невдач
	у роботі, але не є найкращим спо-
	собом подолання криз
Криза професійної кар’єри (30-33 роки)
-стабілізація професійної ситуації,	- перехід на нову посаду або робо
яку часто сприймають як припи-	ту - готовність до ризику і сміли
нення розвитку;	вість змінити свою ситуацію;
- незадоволеність своїм професійним	- освоєння нової спеціальності та
статусом;	підвищення кваліфікації
-ревізія „Я-концепці”, пов’язана з
переосмисленням себе і свого місця
у світі. Значною мірою, це переорі-
єнтація з цінностей, характерних
для молоді, на цінності, які перед-
бачають більшу міру відповідально-
сті за себе та своїх близьких;
- нова домінанта професійних цінно-
стей, коли виявляються нові смисли
у змісті та процесі праці
Криза соціально-професійної само актуалізації (38-42роки)
- незадоволеність можливостями реа-	-перехід на інноваційний рівень
лізувати себе у професійній ситуа-	виконання діяльності (творчість,

Фактори, які зумовлюють кризу	Способи подолання кризи
ції, яка склалась; - корекція „Я-концепці”, пов’язана із зміною ціннісно-смислової сфери; - незадоволеність собою, своїм соціа- льно-професійним статусом; -психофізіологічні зміни та погір-шення стану здоров’я; - професійні деформації, тобто нега- тивні наслідки тривалої роботи	винахідництво, новаторство); -наднормативна соціально-професійна діяльність, перехід на нову посаду або роботу
Криза згасання професійної діяльності (50-60 років, тобто останні роки перед пенсією)
-очікування виходу на пенсію та но­вої соціальної ролі; -звуження соціально-професійного поля (працівнику доручають менше завдань, пов’язаних з новими тех-нологіями); -психофізіологічні зміни та погір­шення стану здоров’я	-поступове підвищення активності у поза професійних видах діяль-ності (хобі, дозвіллєва діяльність, господарство може розглядатись як бажаний спосіб подолання кризи); - соціально-психологічна підготов-ка до нового виду життєдіяльнос­ті за допомогою громадських ор-ганізацій та спеціалістів
Криза соиіально-психологічноїадекватності (65-70років, тобто перші роки після виходу на пенсію)
- новий спосіб життєдіяльності, осно­вною ознакою якого є поява значної кількості вільного часу; -зменшення фінансових можливос­тей; -соціально-психологічне старіння (надмірне моралізаторство, „бурко­тіння” тощо); -втрата професійної ідентифікації (прикрашення у розповідях та згад-ках того, що було); -загальна незадоволеність життям (втрата уваги з боку тих, кому він ще недавно допомагав); -відчуття непотрібності; -різке погіршення здоров’я.	- організація соціально-економічної взаємодопомоги пен-сіонерів; -залучення до суспільно-корисної діяльності; -освоєння нових соціально-корисних видів діяльності

Висновки. Готовність фахівця з інформаційного забезпечення держа-вного управлїння до професійної діяльності визначається на етапі навчання застосуванням відповідних форм і методів об’єктивної оцінки результатів навчання.

Виробнича практика студентів є структурною ланкою навчально-виховного процесу, яка відповідає початковому етапу професіоналізації як процесу залучення особистості до професійної діяльності і вдосконалення в одному з напрямів цієї діяльності.

Важливим показником готовності студента до професійної діяльності є сформована професійна самосвідомість одна з необхідних умов знахо­дження людиною найбільш підходящого для неї місця у професійній спі­льноті, а також умова планування і побудови особистих професійних пла-нів на всіх етапах професійного становлення.

Запитання для самоперевірки:

1. Дати визначення поняття „професійна готовність фахівця”.

2. Які чинники формують професійну готовність фахівця?

3. На основі яких заходів здійснюється виявлення стану готовності сту-дента до професійної діяльності?

4. Розкрити зміст поняття „професійна самосвідомість”.

5. Окреслити психологічні особливості криз професійного становлення особистості.

Рекомендована література:

1. Зеер Э.Ф. Психология профессий.-М.: Академический проект, 2006.-336 с.

2. Матвієнко О.В. Інформаційна освіта: інноваційні аспекти.-К.: КНУ-КІМ, 2003.-126 с

3. Чемерис А. Дієвість органів державного управління та органів місце-вого самоврядування // Вісник державної служби України. - 2003. -№1. -С 52-60.

4. Ярмистий М. Актуальні питання професійної компетентності служ-бовців місцевих державних адміністрацій//Вісник державної служби України №4.- 2003.- С.36-42.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Cejpek J. Informace, komunikace a mysleni. Uvod informacni vedy.-Praha: Karolinum.-1998.-179 s.

2. eEurope 2005: An information society for all: An Action Plan to be presented in view of the Sevilla European Council, 21/22 June 2002 [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: URL: http://europa.eu.int/ .- Заго­ловок з ек_ану.

3. eEurope Final Progress Report [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: URL: http7//europa.eu.int/ _ - Заголовок з екрану.

4. Microsoft Press.Толковый словарь по вычислительной технике/Пер. с англ.-М.:Издательский отдел «Русская редакция», 1995.-496 с.

5. What is good governance?[Електрон.ресурс].-Спосіб доступу: http://www.unescap.org/huset/gg/governance.htm/-3aro_noBOK з екрану

6. Российская библиотечная ассоциация [Електрон.ресурс].-Спосіб _flocTyny:http://www.rba.ru/or/comitet/10/cod.html-3aro_noBOK з екрану.

7. Алькема В.Г., Картунов О.В. Сучасні підходи та особливості підго-товки фахівців із спеціальності «Міжнародна інформація»//Вчені записки/Університет економіки та права «КРОК».-Вип.10.-2004.-С.211-229.

8. Асеев Г.Г.Методологія електронного документообігу: підсистеми автоматизації діловодства і статичні архіви документів// Вісник Книжкової палати.- 2005.-№3.-С.24-27.

9. Баранов А.А. Над „Цифровой пропастью” // Зеркало Недели.-2003.-№2 (427).

10. Бездрабко В.В. Управлінське документознавство. Навчальний посі-бник .- К., 2006.- 208 с

11. Бондаренко М.Ф., Маторін СІ., Соловйова ^."Информационному обществу - профессионалов в области информации (Business Intelligence и Knowledge Management на службе государству)"

12. Борисов Н.В. Программа подготовки кадров для „Электронной Рос-сии”//Информационноеобщество.-2002.-№1.-С.32-34.

13. Бюро ЮНЕСКО в Москве [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: URL: http://www.unesco.ru/ .- Заголовок з екрану

14. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.-К.:Основи, 1998.-534 с

15. Воронько Л.О. Теоретико-організаційні основи культури праці державних службовців України: Автореф. дис. … канд. наук з держ. управління (25.00.03 - державна служба)/Національна академія державного управління при Президентові України. - К., 2004.-19 с

16. Гайсинюк Н.А. Педагогічні засади підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства: Автореф.дис. ... канд.пед.наук:

(07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавст-во)/КНУКІМ.-К., 2003.-24 с

17. Гаман Т. Кадрове забезпечення інформаційної діяльності органів державного управління в регіоні України//Вісник державної служби України.-2005.-№3.-С.33-38.

18. Гаман Т. Принципи інформаційної діяльності органів державного

управління в регіонах Укuаїни [Электрон.ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://www.guds.gov.ua/document/4 2004 9.doc - Загол. з екрану. _ _

19. Гиляревский Р.С. Вопросы подготовки информационных работни-ков/Международный центр научной и технической информации.-М., 1975.-98 с.

20. Гиляревский Р.С. Информатика и библиотековедение: общие тен-денции в развитии и преподавании.-М.: Наука, 1974.-203 с.

21. Голобуцький О., Шевчук О. "Електронний уряд" [Електр. ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://golob.narod.ru/ .- Заголовок з екрану.

22. Головченко Г.О. Організаційно-педагогічні умови професійної під-готовки майбутніх бакалаврів з інформаційної діяльності у коле­джах: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 [Електронний ре-сурс] / Ін-т педагогіки та психології проф. освіти АПН України. — К., 2005. - 24 с

23. Горный Е. Цифровой разрыв: факты и мифология [Електр. ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://www.zhurnal.ru/ .- Заголовок з екрану.

24. Грінівецька Н.М. Проблема формування сучасного типу державно-го службовця в Україні:Автореф. дис. … канд.наук з держ. управ-ління (25.00.01 - теорія та історія державного управління)/ Укр. Акад. держ. управління при Президентові України.-К., 1999.-18 с.

25. Дніпренко Н.К. Зміна парадигми в державному управлінні інфор-маційною сферою: комунікативний аспект Автореф. дис... канд. на-ук з держ. упр. (25.00.01 - теорія та історія державного управління)/ Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Пре­зидентові України. - Д., 2005. — 20 с.

26. Древицька І.Ю. Інформаційне забезпечення органів регіонального управління в сучасних умовах. - Автореф. ... канд. наук з держ. управління (25.00.04 - регіональне управління)/ Донецька держ.академія управління, 2002.-22 с

27. Дрешер Ю. Организация информационного производства.-М., ФА-ИР-ПРЕСС, 2005.-248 с.

28. Дубов Д. Роль інформаційної культури у діяльності органів держа-вного управління//Вісник Книжкової палати.-2003.-№8.-С.26-28.

29. Дубова С Інформаційна культура державних службовців як чинник якості впровадження та функціонування автоматизованих інформа-ційних систем //Вісник Книжкової палати. - 2005.- № 4.-С.35-37.

30. Дубова С. Інформаційне забезпечення діяльності органів державно­го управління//Вісник Книжкової палати.-2005.-№11.-С.33-35.

31. Дубова С.В. Ціннісно-мотиваційні чинники у професійній підгото­вці фахівців з інформаційного забезпечення державного управлін-ня// Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. -2007.-Ш.-С.77-81.

32. Закон України “Про концепцію Національної програми інформати-зації” (від 4 лютого 1998 року): N 75/98-ВР.

33. Закон України „Про електронні документи та електронний докуме­нтообіг” від 22 травня 2003 року № 851-IV.

34. Закупень Т.В. Об информационном обеспечении управленческой деятельности госструктур// НТИ.Сер.1. -1997.-№8. -С.12-18.

35. Зеер Э.Ф. Психология профессий.-М.: Академический проект, 2006.-336 с.

36. Зинченко ГЛ. Как изменить работу чиновников: опыт консульти-рования. -Ростов н/Д: ООО "РостИЗдат", 2000. -С. 52.

37. Иванов Р.Н., Филиппов Н.Г. К вопросу о подготовке в высших уче­бных заведениях специалистов по профилю “Научно-техническая информация”//НТИ.Сер.1.-1973.-№5.-С.31-34.

38. Іванов М.С. Політична освіта як засіб формування політичної куль-тури та чинник політичного процесу. – Автореф. дис. ... докт. політ. наук (23.00.02 - політичні інститути та процеси). - Інститут полі-тичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2005.-24 с.

39. Інтернет у 50-ти країнах світу (кількість користувачів і чисельність населення за даними "The World Factbook 2003") [Електр. ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://www.nbuv.gov.ua/libdoc/02ciaint.htm .-Заголовок з екрану.

40. Інформаційна безпека України: сутність та проблеми (Матеріали Круглого столу, червень 1998 р) [Електр.ресурс]. Спосіб доступу: URL: http://www. niss.gov.ua/ .-Загол. з екрану.

41. Кальниш Ю. Г. Формування теоретико-методологічних засад полі-тичної аналітики в державному управлінні України: автореф. дис... д-ра наук з держ. упр. (25.00.01.- теорія та історія державного управління) -К.:НАДУ, 2007. -36 с

42. Качество государственного управления [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу:URL: elibrary.ru. Заголовок з екрану.

43. Кисилев А.Г.Авторитет и сила власти//Менеджмент в России и за рубежом.- 2000.- №2 [Электрон.ресурс].-Способ доступа: URL: http://www.dis.ru/manag/ .- Загол. с экрана.

44. Климов Е.А.Образ мира в разнотипных профессиях.-М.: Изд-во МГУ,1995. - 224с.

45. Климов Е.А.ПСИХОЛОШЯ профессионального самоопределения.-^: Издательский центр „Академія”, 2005.-304 с.

46. Колер У. Библиотекари и моральные ценности: причины различны, ценности схожи http://www.gpntb.ru

47. Коліушко І.Б., Демкова М.С. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управління [Електр. ре­сурс].- Спосіб доступу: URL: www.isu.org.ua/uploads/ publications/ 20.doc .- Заголовок з екрану.

48. Колосок СВ. Зв’язки з г–омадськістю у формуванні іміджу органів державного управління. Автореф. дис... кандидата наук з держав-ного управління (25.00.01-теорія та історія державного управління.-Національна академія де.жавного управління при Президентові України. -Київ, 2003.-20 с

49. Короткий Оксфордський політичний словник/За ред. І.Макліна і А. Макмілана.-К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2005.-790 с.

50. Кузенко Л.В. Правове регулювання права громадян на інформацію в сфері де–жавного управління. - Автореф. дис. … канд. юрид. наук (12.00.07 теорія управління; адміністративне право і процес; фі­нансове п-аво)/Національний університет внутрішніх справ.- Хар-ків, 2003,20 с

51. Кулешов С.Г. Уп-авлінське документознавство: Навч. посібник.-К.: ДАКККІМ, 2003,57с.

52. Кулешов С.Г., Прокопенко Ш. Управління документацією: підго­товка фахівців у вищих школах за рубежем//Архіви України.-2003.-Ш-3.-С.53-64.

53. Кушнаренко Н.М. Складові змісту спеціальності „Документознавс-тво та інформаційна діяльність”: питання методоло-гі//Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2004.-Ш.-С.42-45.

54. Ларьков Н.С. Документоведение:Учебное пособие.-М.:Восток-Запад, 2006.-427 с

55. Логінов О.В. Адміністративно-правове забезпечення інфо…маційної безпеки органів виконавчої влади: Автореф. дис. канд. юрид.наук (12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інфо–маційне право)/Національна акаде-мія внутрішніх справ України. К., 2005.-22 с

56. Лопатина Н.В. Информационные специалисты: социология управ­ления^.: Академический проект, 2006.-208 с.

57. Луговий В.І. На службі професіоналізації державного управлін-НЯ//ВІСНИК державної служби України.-2003.-№2.

58. Луговий В.І. Шляхи і засади вдосконалення підготовки керівного персоналу державної служби (аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду)/Підвищення кваліфікації державних службовців: Зб.наук.пр.-К.: Вид.УАДУ, 1999.

59. Макаренко Є. А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. Аналітика, екс-пертиза, прогнозування/ Є. А. Макаренко, М.М. Рижков, МА.Ожеван, О. В.Зернецька, ІА.Валевська. - К. : Науково-видавничий центр "Наша культура і наука", 2003. - 614 с

60. Максим'як В., Нинюк М. Професійна етика деtpжавних службовців [Електрон. ресурс].-Спосіб доступу: URLhttp://www.guds.gov.ua/ control/uk/publish/.-Загол. з екрану.

61. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атака, 2003. - 576 с

62. Марасанов Г. Творческая активность госслужащего: психологичес-кие проблемы и психологическая помощь [Електрон.ресурс].-Спосіб доступу:URL: www.rags.ru/-Заголовок з екрану.

63. Марчук Ю. Сучасна інформаційна культура державного управління в світлі взаємодії сучасних і класичних інформаційних техноло-гів//Вісник Книжкової палати.-2001.-№10.-С.27-29.

64. Марчук Ю.М. Забезпечення регіональних органів управління сит… -ативною інформацією: бібліографознавчий підхід:Автореф. дис. канд. пед.наук (07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство, біблі-ографознавство)/КНУКІМ.-К., 2003.-15 с

65. Маршанд Д.А. Как работают с информацией в вашей компании? (Фрагменты из книги "Мастерство: Менеджмент") [Електр.ресурс].-Спосіб доступу:URL: http://www.cfin.ru/itm/. - Загол з екрану.

66. Матвієнко О., Дубов Д. Інформаційний маркетинг у контексті дер­жавних, політичних та соціальних інформаційних відносин//Вісник Книжкової палати.- 2006.-№3.-С.33-36.

67. Матвієнко О.В. Забезпечення інформаційної підтримки управління: до проблеми підготовки спеціалістів//Суспільні реформи та станов­лення громадянського суспільства в Ук-аїні/Академія державного управління при Президентові України,К.: Вид-во УАДУ, 2001.-С.220-222.

68. Матвієнко О.В. Інформаційна освіта: інноваційні аспекти.-К.: КНУКІМ, 2003.-126 с

69. Матвієнко О.В. Інформаційний менеджмент: аналіз предметного поля//Вісник Книжкової палати.-2004.-№ 8.-С. 13-17.

70. Матвієнко О.В. Теорія і практика підготовки спеціалістів з інфор-маційного забезпечення системи управління невиробничою сфе-рою: Автореф.дис. ... докт.пед.наук /Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова (13.00.04 - теорія і методика професійної освіти).-К, 2005.-40 с

71. Матвієнко О.В. Функції інформаційних аналітиків у процесі підго-товки прийняття управлінських рішена//Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. Вип.5. - К.: НБУВ, 2000.-С.315-320.

72. Матвішко О.В., Дубова СВ. Теоретико-методологічні основи про­фесійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення дер-жавного управління//Вісник Книжкової палати.-2006.-№8.-С.22-34.

73. Мех О.В. Служби із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої і законодавчої влади та місцевого самоврядування на сучасному ета-пі розвитку Ук–аїни. - Автореф. дис. ...канд. філол.. наук (10.01.08 -журналістика). Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.-15 с

74. Михайлов А.И., Черный А.И., Гиляревский Р.С. Научные коммуни-кации и информатика.-М.:Наука, 1976.-436 с.

75. Моисеев Н. Информационное общество: возможность и реаль-ность/В кн.: Инфо.-мационное общество.- СПб., М.: ООО «Издате-льство ACT», 2004 507с.

76. Морозюк І. Документознавство та інформаційна діяльність: про­блеми спеціалізацій і вимоги практики//Вісник Книжкової палати.-2003.-№8.-С.18-20.

77. Морозюк І. Формування напрямів освіти документознавців // Віс-ник Книжкової палати.-2003.-№10.- С.27-29.

78. Нижник Н.Р. Леліков Г.І. Інформаційні технології в структурах державної служби//http://bezpeka.com

79. Никитин П.И. Модель специалиста - организатора НТИ//НТИ.Сер.1.-1978.-№11.-С.1-3.

80. Нинюк І.І. Професіоналізм державних службовців України: сут-ність, стан та особливості формування: Автореф. дис. канд.наук з держ. упр. (25.00.03 державна служба)/Нац. Акад. держ.управління при Президентові України. - Київ, 2005.-18 с

81. Олуйко В.М. Кадрові процеси в державному управлінні України: стан і перспективи розвитку: Автореф. дис. ... докт. наук з держ.управління (25.00.03 - державна служба)/ Національна акаде­мія державного управління при Президентові України. - Київ, 2006.-27 с.

82. Основні проблеми впровадження інституту державних секретарів в Україні [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: URL: http: //www.niss.gov.ua/ Monitor/Monitor 4/02.htm.- Заголовок з екрану.

83. Палеха Ю.І. Документаційне забезпечення управління. - К.: МАУП, 1997.- 343 с.

84. Палеха Ю.І. Культура діловодства в сучасних установах України становлення, технологія, організація, керування: Автореф. дис... канд. іст.наук (07.00.10 - документознавство, архівознавство)/ Держ. ком. арх. України; Укр. НДІ арх. справи та документознавст-ва. —К., 2005. - 18 с.

85. Палеха Ю.І. Визначення і структура культури діловодства як меха-нізму управління//Бібліотекознавство. Документознавство. Інфор-мологія.-2004.-№4.-С.40-44.

86. Панкрухин А.П.Маркетинг в государственном управлении: страна, регион, _ropoд http://www.koism.rags.ru/

87. Пархоменко В.Д., Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика у сфері науково-технічної діяльності.-К.:УкрШТЕІ, 2006.-224 с.

88. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента України // Офіц. вісн. України. - 2004. -№3.

89. Пропозиції Головного управління державної служби щодо органі-зації вивчення ділових і професійних якостей кандидатів на замі-щення вакантних посад державних службовців. - К., 2003.-25с.– [Елект1 . ресурс]. Спосіб доступу: URL: http://www.guds.gov.ua/.../ 2003--pro.doc .- Заголовок з екрану

90. Райков А.Н. Устойчивость государственного управления и откры-тость информационной сферы//НТИ.Сер.1.-1997.-№4.-С.1-7.

91. Ребкало В. А., Валевський О.Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналіти-ка та прогнозування: Навч. посібник / Українська Академія держ. управління п.и Президентові України. - К. : Видавництво УАДУ, 2002. - 60 с

92. Резченко Є.О. Необхідність розробки та прийняття Закону України “Про інформаційне забезпечення органів державної влади” (робоча назва) [Електр. рес1с]. Спосіб доступу: URL www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-/doc/4/02.pdf.- Загол. з екран"

93. Ромат Є. До питання використання елементів маркетингу в держав-ному управлінні//Вісник Української Академії державного управ-ління при Президентові України.-2002.-№3.-С.33-39.

94. Рынок ПО: Обзор систем электронного документообо-ота [Електр.ресурс].- Спосіб доступу: URL: http://www.cnews.ru/, За-гол. з екрану.

95. Сащенко Н.П., Синягин Ю.В., Шабров О.Ф. Модель специалиста государственной службы в области политического управления. По материалам научного отчета// Ежегодник РАГС: Государственная служба России / Под общ ред. В.К.Егорова. - М.: Изд-во РАГС, 2002. -С.102-109.

96. Семенюк Э.П. Информатизация общества и развитие методологи-ческих проблем информатики// НТИ.Сер.2. -1990.-№12. -С.2-9.

97. Сенченко М. Проблеми взаємодії і взаєморозуміння різних гілок влади і суспільства//Вісник Книжкової палати.-1999.-№7.- С.3-5.

98. Серант А.Й. Зв’язки з громадськістю в системі місцевих органів влади (державно-управлінський аспект). - Автореф. дис ... канди-дата на–к з держ. упр. (25.00.01 - теорія і історія державного управ-ління). Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. -Львів. - 2006. - 22 с

99. Серьогін С.М. Державний службовець у взаємовідносинах влади і суспільства: Автореф. дис. д-ра наук з держ.упр.(25.00.03 - дер-жавна служба)/ Нац. Акад. держ.управління при Президентові України.-К., 2004.-32 с.

100.СІлкова Г. Інформаційно-аналітична діяльність як напрям інформа-ційної діяльності // Вісн. Кн. палати.- 1999. - N 3. - С. 15-16.

101.Скляренко О. Роль ЗМІ в формуванні інформаційної культ-ри дер­жавних службовців України //Вісник Книжкової палати,2005.-№ 4.-С.31-33.

102.Слободяник М.С. Документологія: Зміст. Пе-спективи// Бібліотеко-знавство. Документознавство. Інформологія,2004.-№4.-С.4-9.

103.Соляник А., Кушнаренко Н. Концептуальні засади викладання дис-циплін документознавчого циклу// Вісник Книжкової палати.-2001.-№1.-С.25-27.

104.Социальная адаптация государственньїх и муниципальньїх служа-щих// "Чиновникь" .- 2004.-№6 (34) [Злектрон.ресурс].-Способ дос-тупа: URL: http://chinovnik.uapa.ru/.- Загол. с _ЗКрана.

105.Социальньіе теории организации: Споварь.-М.: ИНФРА-М, 2000.-264 с.

106.Справочник информационного работника/ Науч.ред.

Р.СГиляревский, В.А.Минкина.-СПб.: Профессия, 2005.-552 с.

107.Столяров Ю.Н. Классификация документа: решения и пробле-мьі//Книга: Исслед. и материальї. -М., 1995.- С6.70.-С.24-40.

108.Сурмін Ю.П. Аналітична діяльність: Посібник для аналітика не-прибуткової організації. - К. : Центр інновацій та розвитку, 2002. — 96с.

109. Теорія і практика прийняття управлінських рішень/Крупник А.С. та ін.: Навчальний посібник.-Київ: Видавничий дім „Простір”, 2007.-156 с.

110.Терещенко ДА.Роль інформаційно-комунікативного забезпечення потреб споживачів у процесі надання управлінських послуг на рівні місцевих оnbганів влади [Електрон. ресурс] .-Спосіб доступу: URL: http www._иу.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/20.pdf.-Загол. з екрану"

111. Топковий словарь по основам информационной деятельности/Под ред.проф.Н.Н.Ермошенко.-КУкрИНТЗИ, 1995.-252 с.

112.Третьяк В.И. Научно-техническая информация в управленческой деятельности.-К:Т₃хника, 1990.-117 с.

113.Урсул АД. Информатизация общества. Введение в социальную информатику.-М., 1990. -152 с.

114.Урсул АД. Социальная информатика: две концепции развития // Научно- техническая информация. Серия 1. 1990.- № 1. – С.1-10.

115.ФИГЛИН Л.А. Информационно-аналитическая деятельность органов власти [Електр.ресурс].-Спосіб доступу:URL: http://

www.ecsocman.edu.ru.- Загол з екрану.

116.Філіпова Л. Системи управління електронним документообігом: за-гальні поняття термінології, організації, технології (зарубіжний до-свід)//Вісник Книжкової палати.-2001.-№4.-С.15-18.

117.Чачко А.С. Библиотековедение в человеческом измерении [Моно-графия].-К.-М., 2000.-168 с.

118.Чевтаева Н.Г. Социально-профессиональная корпоративность со- временного российского чиновничества: социологический анализ: Автореф. дис. ... д-ра социол. наук (22.00.04 - социальная структу- ра, социальные институты и процессы).-Екатеринбург, 2006.-40 с.[Электрон.ресурс].-Способ доступа: URL:

http://vak.ed.gov.ru/announcements/sociol/. - Загол. с экрана.

119.Чемерис А. Дієвість органів державного управління та органів міс-цевого самоврядування // Вісник державної служби України. - 2003. -№1. - С 52-60.

120.Чепуренко Я.О. Офіційні видання в системі інформаційних ресурсів органів державної влади (зарубіжний досвід)//Бібліотекознавство. Документознавство.Інформологія.-2004.-№4.-С.13-23.

121.Чепуренко Я.О. Система електронних інформаційних ресурсів ор- ганів державної влади: становлення та -озви- ток//Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія,2004.- №2.-С.58-65.

122.Чукут С, Литвиненко О. Інформаційна політика: Навч.посіб.-К.:Вид-воНАДУ,2003.-100с

123.Чукут С.А. Сутність електронного уряду та принципи його органі-зації//ВісникУАДУ.-2003.-№2.-С.429-433.

124.Швецова-Водка Г. Структура документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін//Cтудії з архівної справи та докумен-тознавства [Електр.ресурс].- Спосіб доступу: URL: http://www.archives.gov.ua/- Загол. з екрану.

125.Шемакин Ю.И. Тезаурус в автоматизированных системах управле-ния и обработки информации. -М, Военное издательство Мини-стерства обороны, 1974.-190 с.

126.Ярмистий М. Актуальні питання професійної компетентності служ-бовців місцевих державних адміністрацій//Вісник державної служ-би України.- 2003.-Х» 4 [Електронний ресурс]. Спосіб доступу: URL: http://duds.gov.ua/.-3aro_n. з екрану.

127.Минкина В.А. От информационного обеспечения к информацион-ному управлению//НТИ.Сер.1.-2002.-№4.-С.19-23.

128. Государственный образовательный стандарт высшего профессио-нального образования. Направление 521500 “Менеджмент” [Елек-

трон.ресурс].-Спосіб доступу:URL: http://www.nbuv.gov.ua/.-3aro_n. з

екрану. 129.АЙламазян А.К., Стась Е.В. Информатика и теория развития.-М.:

Наука, 1989.-174 с. 130.Матвієнко О.В. Концепція менеджменту інформаційних систем в

контексті загальних проблем інформатизації суспільства//Вісник

Книжкової палати.-2002.-№10.-С. 17-20.