О. В. Матвієнко М. Н. Цивін

ІНФОРМАЦІЙНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

для студентів вищих навчальних закладів

Київ

“Центр учбової літератури”

2010

УДК 651(075.8) ББК 73+65.050.2я73 М 33

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

(лист №1.4/18.2-Г-2426 від 24.11.2008 р.)

Рекомендовано до друку

Головною вченою радою Київського

національного університету культури і мистецтв

(протокол № 12 від 26 червня 2008 р.)

Рецензенти:

Дубов Д. В. – Кандидат політичних наук, головний консультант відділу про­блем інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Інституту про­блем міжнародної безпеки при РНБОУ;

Шипота Г. Є. – Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри державного управління Київського національного університету культури і мистецтв.

Матвієнко О. В., Цивін М. Н.

М 33 Інформаційне забезпечення державного управління. Навч. посіб. - К.: Центр уч­бової літератури, 2010. - 152 с.

ISBN 978-611-01-0086-1

Навчальний посібник призначений для ознайомлення студентів, що навчаються за спеціальностями інформаційного профілю („Документознавство та інформаційна ді­яльність”, „Міжнародна інформація”, „Консолідована інформація” та ін.) із професійним простором завдань та проблем діяльності у сфері інформаційного забезпечення держав­ного управління. Вивчення історії розвитку інформаційної професії, напрямів профе­сіоналізації сучасної інформаційної діяльності у сфері державного управління, завдань та проблем інформаційно-аналітичного забезпечення та осмислення інформаційно-технологічного простору діяльності органів державного управління є основою мотивації студентів до набуття якісних знань та за-стосування їх до вирішення відповідних завдань на практиці. Ознайомлен-ня з основами професійної культури фахівця та характерним для даної професії „образом світу” є необхідною умовою розвитку поглядів, переко-нань та престижу професії у майбутнього фахівця.

УДК 651(075.8) ББК 73+65.050.2я73

ISBN 978-611-01-0086-1 © Матвієнко О. В.,Цивін М. Н. 2010.

© Центр учбової літератури, 2010.

ЗМІСТ

ВСТУП 5

ПРОФЕСІЯ ТА ОСВІТА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОФІЛЮ: ВИНИКНЕННЯ І СУЧАСНИЙ СТАН 7

Запитання для самоперевірки: 24

Рекомендована література: 24

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 26

Запитання для самоперевірки: 40

Рекомендована література: 40

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 42

Запитання для самоперевірки: 60

Рекомендована література: 60

ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 62

Запитання для самоперевірки: 71

Рекомендована література: 71

СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 73

Запитання для самоперевірки: 86

Рекомендована література: 86

„ОБРАЗ СВІТУ” ФАХІВЦЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОФІЛЮ 88

Запитання для самоперевірки: 96

Рекомендована література: 96

ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ФАХІВЦЯ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 97

Запитання для самоперевірки: 116

Рекомендована література: 116

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦЯ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 117

Запитання для самоперевірки: 127

Рекомендована література: 127

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 128

ДОДАТОК 138

Кваліфікаційна характеристика випускника, галузь і об’єкти професійної діяльності дипломованого фахівця 138

Освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця з

інформаційного забезпечення державного управління 140

Професійні назви робіт, які здатний виконувати фахівець з інформаційного забезпечення державного управління 143

Виробничі функції, типові завдання діяльності фахівця з інформаційного забезпечення державного управління та вміння, якими він повинен володіти 144

Кваліфікаційна характеристика інформаційного фахівця 146

Документознавець 146

Інженер з науково-технічної інформації 147

Типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців 148

ВСТУП

_У

ніверсальність соціальної функції інформаційної діяльності є чин-ником створення інформаційних служб (підрозділів) у всіх сферах, де концентруються та опрацьовуються потужні інформаційні пото-ки з метою прийняття соціально значущих управлінських рішень. Інфор-маційна діяльність, як і будь-яка інфраструктура галузь, характеризується певними інструментальними характеристиками (технологічними знаннями, методикою і інструментарієм) і предметним (галузевим) знанням тієї сфе-ри, до якої дана інфраструктурна діяльність включена.

Нові інформаційні відносини у суспільстві закладають нові вимоги до державного управління. Основними характеристиками нової парадигми державного управління виступають:

• поєднання державного адміністрування та громадського управління;

• розвиток демократичних засад та врахування громадської думки при виробленні державної політики;

• співвіднесення громадських та особистісних, загальнодержавних та місцевих інтересів;

• об'єктивність, загальнодоступність, повнота і оперативність інфор­мації;

• раціональна організація апарату управління;

• планування та прогнозування розвитку;

• проведення кадрової політики в органах державного управління за принципами професіоналізму;

- гарантія законності та контроль виконання та дотримання законів. Формування інформаційно-комунікативної бази державного управ- ління є складним завданням, оскільки потребує матеріально-технічних, фі­ нансово-економічних ресурсів, професійних ресурсів, а також готовності суспільства сприйняти і підтримати цю стратегію.

Сучасні вимоги до державного управління та потреб інформаційного суспільства в Україні пов’язані із необхідністю створення системи інфор­маційного забезпечення органів державного управління - взаємозв'язаної та відповідним чином сформованої сукупності організаційних, правових, ін-формаційних, методичних, програмно-технічних та технологічних компо-нентів, що забезпечують необхідний рівень якості управлінських рішень, які приймаються за рахунок раціонального використання інформаційних ресурсів та інформаційних технологій. Серед концептуальних засад підго-товки фахівців для професійної діяльності в державному управлінні, окрім професійного навчання із здобуттям вищої освіти в освітній галузі "Держа-вне управління" та підвищення кваліфікації в цій галузі, визначено такий напрям як функціональна спеціалізація підготовки фахівців інших осві­тніх галузей за спеціальностями, професійно спрямованими на державне

управління. Безперечно, спеціальності інформаційного профілю займають поміж них провідне місце.

Загальновизнано, що ефективність професійної підготовки студентів значною мірою детермінована ставленням до обраної професії, і випливає з уявлень про її цінність, особисту та соціальну значущість. Як свідчать дос-лідження, багато з випускників шкіл при вступі до ВНЗ мають професійні уподобання, які повинні стати основою для формування професійної моти-вації. Однак, далеко не всі студенти мають уявлення про специфіку майбу-тньої професії, якій вони навчаються, що є однією з основних причин криз професійного становлення.

Отже, необхідною умовою є усвідомлення студентами цілей профе-сійної підготовки.

Навчальний посібник „Інформаційне забезпечення державного управління” призначений для ознайомлення студентів із сферою майбут-ньої діяльності відповідно до спеціалізації у сфері інформаційного забезпе-чення державного –правління.

Мета курсу сформувати у студентів початкові професійні установ-ки, дати їм загальні, базові знання про сферу діяльності в галузі інформа-ційного забезпечення державного управління.

Завдання курсу:

• показати основні завдання, проблеми і специфіку інформаційної дія-льності у сфері державного управління, її вплив на процеси професі­оналізації інформаційних працівників у інформаційних підрозділах органів державної влади та управління;

• визначити особливості діяльності, необхідні особистісні риси, цінні-сні установки, необхідних професійних вимог до фахівця з інформа-ційного забезпечення державного управління;

• охарактеризувати психологічні особливості формування інформацій-них потреб держслужбовця, характеристик інформаційної поведінки в процесах інформаційного забезпечення діяльності з прийняття управлінських рішень;

- висвітлити взаємозв’язки між „образами світу” представників ін- формаційних професій, виявити системну природу цих зв’язків у сфері професійної інформаційної діяльності з метою окреслення її цілісності у професійній різноманітності.

Посібник призначений для студентів спеціальностей, спрямованих на підготовку фахівців інформаційного профілю, магістрів та аспірантів.

Розділ „Професійна культура фахівця з інформаційного забезпечення державного управління” для даного навчального посібника написана Ду-бовою С.В.

ПРОФЕСІЯ ТА ОСВІТА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОФІЛЮ: ВИНИКНЕННЯ І СУЧАСНИЙ СТАН

Більшість кориснш професій грунтується на недосконалості знань окремої людини

_І

Карел Чапек

нформаційні відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності, висувають нові вимоги до рівня і змісту інформаційної діяльності і пот-ребують розвитку професій інформаційного профілю.

Над розв’язанням проблем підготовки інформаційних фахівців пра-цювали знані вчені в галузі інформатики та інформаційної сфери діяльнос-ті. Так, Р.С. Гіляревським ще у 1975 р. у огляді „Вопросьі подготовки ин-формационньїх работников” [19] розглядались питання підготовки інфор-маційних працівників у зарубіжних країнах, порівнювались зміст та кон-цепції підготовки фахівців аналогічного профілю у СРСР та зарубіжних країнах.

Термін „інформаційний працівник”, як узагальнюючий стосовно працівників сфери інформаційного забезпечення, не втратив актуальності й нині - у 2005 році видано „Справочник информационного работника” [106], у якому розглянуто широке коло питань, пов’язаних із різними напрямами діяльності науково-технічних бібліотек та інформаційних служб підпри-ємств.

Сьогодні розвиток освіти інформаційного профілю визначається та-кими чинниками:

• кардинальні зміни у інформаційно-технологічній та соціально-еко­номічній сферах;

• розвиток системних уявлень про цілі та цінності інформаційної дія-льності у майбутньому;

• стан і динаміка ринку інформаційної праці та інтелектуальної про-дукції на регіональному, національному та міжнародному рівнях;

• особистісна орієнтація молоді на інформаційні професії.

Щоб зрозуміти сутність інформаційної професії та інформаційної освіти (або освіти інформаційного профілю) слід звернутись до теоретико-методологічних основ розвитку інформаційного суспільства і, зокрема, до інформатики як фундаментальної основи процесів інформатизації та ін-формаційно-комунікативої діяльності. Інформатика сформувалась як наука у розвитку вітчизняних концепцій наукової інформатики (О.І.Михайлов, А.І.Чорний, Р.СГІляревський), соціальної інформатики (А.В Соколов, А.Д.Урсул та ін.), прикладної (технічної) інформатики (В.М.Глушков, В.СМІхалевич, А.П.Єршов та ін.), об’єктами вивчення яких відповідно бу-ли наукова комунікація та наукова інформація (структура, властивості), со-ціальна комунікація та соціальна інформація, технічна комунікація. Од-

ночасно відбулось встановлення зв’язків між інформатикою та іншими ди-сциплінами, основним предметом дослідження яких є закономірності ін-формаційно-комунікативних процесів (бібліотекознавство, бібліографо-знавство, архівознавство та ін.), а також конституювалась наука „докумен-тознавство”, сутність і структура якої сьогодні ще є предметом дискусій у колі фахівців.

Триває процес розвитку наук, який охарактеризовано в фундамен­тальній праці О.І.Михайлова, А.І.Чорного, Р.С.ГІляревського “Наукові ко-мунікації та інформатика” таким чином: “Різноманітність функцій кож-ного з видів комунікаційної діяльності, безперервна зміна цих функцій під впливом швидко змінюваних вимог життя, закономірності розвитку цих видів діяльності, ще не вивчені і не зовсім зрозумілі –все це вкрай усклад-нює дослідження системи комунікації у цілому... Але оскільки це - систе-ма, й до того ж, функціонуюча, то кожен ії елемент (тобто кожен вид діяльності) в той чи інший момент виконує певні функції у взаємодії з усі-ма іншими елементами” [74, с.401].

Спеціальна група з дослідження ролі, кар’єри і розвитку сучасного інформаційного працівника (International Federation for Information and Documentation FID / Modern Information Professional MIP) визнає, що тра-диційні послуги інформаційних працівників залишаються, в основному, тими ж - інформаційний пошук, індексування і реферування, обслугову-вання і навчання користувачів, але вказує на нові професійні профілі, які грунтуються на принципах надання інтелектуальних послуг, створення ін-телектуальних продуктів і функціонування спеціальних служб: консуль-тант з інформаційних ресурсів, адміністратор баз даних, фахівець з муль-тимедіа, зображень і відео; видавець в Інтернет; фахівець з комунікацій, громадських зв’язків і реклами; перекладач; маркетолог; фахівець з інфор-маційної технології; інформаційний менеджер або організатор баз даних.

Різноманітність трактувань поняття „інформаційний фахівець” пов’язана як із широтою розуміння інформаційної діяльності та інформа-ційної сфери, так і з широким спектром видів діяльності власне у інформа-ційному секторі економіки.

Часом до професійних ресурсів інформаційного сектору, поряд з біб-ліотекарями, документознавцями, архівістами, інформаційними аналітика-ми, відносять фахівців у галузі виробництва, обслуговування, ремонту комп’ютерної техніки та засобів комунікацій, програмістів. При чому спектр професій інформаційних фахівців розширюється в напрямі вклю-чення до нього представників будь-якої професії, яка передбачає одержан-ня, поширення і опрацювання інформації та застосування засобів комп’ютерної техніки у професійній діяльності. Очевидно, що визначення меж професійного простору діяльності інформаційного фахівця характери-зується суб’єктивністю інтерпретації змісту його діяльності та невизначе-ністю критеріїв віднесення до даної професійної групи.

Доцільним підходом до визначення меж інформаційної діяльності та відповідної ідентифікації професійних ресурсів інформаційної діяльності -„інформаційних фахівців” – є підхід, згідно якого задоволення інформа­ційних потреб є сутністю професійної інформаційної діяльності.

Розвиток процесів інформатизації, поступовий відхід від технокра-тичних установок у розумінні сутності інформаційного суспільства, внесли певні корективи до розуміння діяльності інформаційного фахівця, пере-нісши акцент з інформаційно-комунікаційних технологій, як основного чинника, що визначає зміст діяльності у цій галузі, на „...інформаційну фе-номенологічну різноманітність, яка інтегрується у всі рівні соціального простору” [56, с.50]. Під інформаційними явищами в даному разі будемо розуміти інформаційні об’єкти, системи інформаційних комунікацій, ін-формаційний аспект відносин суспільства і особистості, державну інфор-маційну політику. Сучасні тенденції суспільного розподілу праці, зміни соціальної структури суспільства, формування інформаційної інфраструк-тури суспільства ініціюють професійну різноманітність інформаційної ді-яльності.

Інформаційні фахівці задовольняють інформаційні потреби суспільс-тва, його окремих громадян, структур та інститутів - це сутнісна функція їх діяльності. Натомість, фахівці, які створюють засоби для здійснення ефективної інформаційної діяльності (програмісти, системні інтегратори, електронники та ін.), тобто, безпосередньо не здійснюють управління ін-формаційними ресурсами для задоволення інформаційних потреб суспіль-ства, відносяться до фахівців іншо, профілю і не можуть бути віднесені до професійної групи інформаційних фахівців. Отже, будемо розуміти професію інформаційного профілю такою, що відноситься, перш за все, до типу “людина-знакова система” (відповідно до класифікації Є.О.Климова). Діяльність інформаційного фахівця актуалізується у про-цесах інформаційного забезпечення, опосередковується використанням су-часних комп’ютерно-телекомунікаційних засобів, здійснюється в широко-му контексті завдань інформаційної діяльності і потребує формування спеціальної системи підготовки кадрів.

Інформаційна професія, як соціальний інститут, детермінована соці-альними (роль інформації у сучасному суспільстві та його структурах), те-хнологічними (розвиток інформаційних технологій) та особистісними (про­фесійна спрямованість, професійні знання, уміння та навички, професійні якості, ключові компетентності) чинниками.

Інформаційна освіта в Україні має багаторічну історію, тісно пов’язана із розвитком інформаційного суспільства та підготовкою фахів-ців для системи документно-інформаційних комунікацій. У СРСР інфор­маційна освіта була представлена спеціальністю „Бібліотекознавство та бі-бліографознавство”, яка, будучи усталеною, розгалуженою та досить по-тужною, мала наукові школи в галузі бібліотекознавства і забезпечувала рівень підготовки фахівців, який відповідав тогочасним вимогам. Водно-

час, бібліотечно-бібліографічній освіті, так само, як і загальнодержавній освіті в цілому, були притаманні такі недоліки як консерватизм, уніфікація, авторитарне управління, ізольованість від світових освітніх традицій; не-відповідність структури та змісту навчання вимогам життя і реальній прак-тичній діяльності фахівців. Проблематика розвитку бібліотечної професії та освіти досліджується з середини 70-х років XX століття.

З розвитком інформатизації уточнюються погляди на роль бібліоте-карів у освоєнні електронних технологій та допомозі користувачам. Ви-вчення розвитку бібліотечної професії в Україні, її сучасних концепцій і напрямів, виконаний представниками наукової школи бібліотечної профе-сіології (А.С.Чачко, І.Я.Конюкова та ін.), дав змогу зробити висновки про те, що бібліотечна професія в українському бібліотекознавстві розгляда-ється як одна з масових професій розумової праці у соціокультурній, нау-ково-інформаційній, освітній сфері. Вона включає діяльність, спрямовану на обслуговування людей з метою сприяння їх розвитку, задоволенню пот-реб, інтересів, запитів, навчанню, вихованню.

Першочерговими завданнями бібліотекарів у подальшій демократи-зації суспільства визнається: організація реального доступу кожному до джерел інформації з використанням традиційних і новітніх технологій; створення демократичних умов спілкування та взаємодії бібліотекаря з чи-тачем у процесі обслуговування; сприяння демократичному розвитку чита-чів. Роль організатора ділового спілкування, кваліфікованого пошуку і аде­кватної інтерпретації отриманих даних, а також координатора всіх процесів та операцій обслуговування є компетенцією професійного бібліотекознав-ця-менеджера. Навіть за умов суттєвого ускладнення завдань, збільшення їх обсягів, необхідності осягнення значних технологічних особливостей обслуговування користувачів у новій системі, бібліотекар залишається у межах власного фаху, поповнюючи та уточнюючи свої знання, уміння, на-вички, але не змінюючи свого професійного призначення.

Формування системи науково-технічної інформації у СРСР актуалі­зувало необхідність створення системи підготовки фахівців для цієї сфери діяльності. Початок створенню було покладено у 1969 р., а у 1974 р. Мініс-терством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР затверджено навчаль-ний план нової спеціальності - 2039 “Науково-технічна інформація”, спря-мованої на підготовку спеціалістів-організаторів науково-інформаційної діяльності, яким надавалась кваліфікація “Документознавець-організатор науково-технічної інформації”, а також введено спеціальність 2037 “Доку-ментознавство, організація управлінської праці і діловодства у державних закладах” [37,79]. Значна увага при обговоренні напрямів і змісту підготов­ки фахівців зазначеного профілю у наукових публікаціях того часу приді­лялась необхідності підготовки нового типу інформаційного працівника -аналітика - до діяльності в центрах і службах аналізу, наголошувалось на необхідності підготовки фахівців для роботи в інформаційних системах, в апараті управління.

Підготовка кадрів інформаційних працівників сьогодні у Росії здійс­нюється у межах таких спеціальностей: 052700 „Бібліотечно-інформаційна діяльність”, 061300 „Документознавство та документаційне забезпечення управління”, 351400 „Прикладна інформатика (за галузями)”.

За спеціальністю 052700 „Бібліотечно-інформаційна діяльність” на-даються кваліфікації:

• бібліотекар-бібліограф, викладач;

• технолог автоматизованих інформаційних ресурсів;

• референт-аналітик інформаційних ресурсів;

• менеджер інформаційних ресурсів.

Аналіз кваліфікацій, які можна одержати за даною спеціальністю, а також напрямів діяльності майбутніх фахівців, свідчить, що „бібліотечна складова” є „рівною серед інших”, що, в даному разі, цілком природно і ві-дповідає назві спеціальності.

Зміст спеціальності 061300 "Документознавство та документаційне забезпечення управління” передбачає одержання комплексу знань у галузі закономірностей документоутворення, систем документації і баз даних, управління інформаційно-документаційними ресурсами та ін., що, в основ­ному, співпадає із наповненням спеціальності „Документознавство та ін-формаційна діяльність”, яка існує в Україні.

За спеціальністю 351400 „Прикладна інформатика”, яка теж віднесе-на у Росії до спеціальностей підготовки інформаційних працівників, відбу-вається підготовка фахівця, який здійснює діяльність у галузях, у яких за-стосовуються професійно-орієнтовані інформаційні системи для реалізації інформаційних технологій у відповідності із специфікою цих галузей. Як зазначено у Державному стандарті Росії, інформатик (з кваліфікацією в га-лузі) більшою мірою має справу з професійно-орієнтованою оболонкою, яка складається із спеціальних програмних засобів, інформаційного забез-печення та організаційних заходів підтримки функціональних процесів її використання, і меншою мірою має справу з ядром інформаційної системи (розробкою комплексу обчислювальних засобів, операційної системи, сис­тем управління базами даних тощо). Однак, на наш погляд, дана спеціаль-ність має виражений управлінсько-технологічний зміст майбутньої діяль-ності фахівців (створення і розробка інформаційних систем).

В Україні підготовка фахівців інформаційного профілю здійснюється за спеціальностями:

• „Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія”, „Документознав-ство та інформаційна діяльність”;

• „Міжнародна інформація”, яка спрямована на підготовку фахівців для сфери інформаційної діяльності, зокрема для інформаційного за-безпечення сфери міжнародних відносин;

- підготовка інформаційних аналітиків за спеціальністю „Консолідова-на інформація” (освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр”), яка поки що не одержала поширення у ВНЗ.

На початковому етапі формування інформаційної професії Р.СГІляревський слушно зазначав, що "...підготовка Інформаційних спеці-алістів почалась відносно нещодавно, вона характеризується значно мен­шою сталістю і диференційованістю. Інформаційна освіта стоїть ближ-че до загальних потреб науки і техніки, охоплює більш широке коло знань (від математичної логіки до експериментальної психології)...” [20, с.39]. Але кардинальні зміни, які відбулись у системі підготовки і діяльності ін-формаційних працівників роблять певною мірою неактуальним твердження Р.СГІляревського стосовно того, що інформаційна освіта “...менше орієн­тована на конкретні види діяльності, заклади і користувачів, тобто на практичні умови, у яких доведеться працювати фахівцям, які одержали таку освіту” [там само]. Сьогодні ситуація кардинально змінилась - цю “нішу” освітнього ринку поступово займають навчальні заклади різних профілів відповідно до потреб конкретнихугалузей.

Підготовку фахівців за спеціальністю „Документознавство та інфор­маційна діяльність” здійснюють державні та приватні вищі навчальні за-клади як гуманітарного, так і технічного профілю. Зокрема, це Київський національний університет культури і мистецтв, Харківська державна ака-демія культури, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв України, Рівненський державний гуманітарний університет, Одеський по-літехнічний університет, Національний університет «Острозька академія», Академія муніципального управління, Європейський університет, Донець-кий національний університет, Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського, Національний авіаційний університет, Волинський державний університет імені Лесі Українки, Східноукраїнський національ-ний університет імені Володимира Даля, Маріупольський державний гума-нітарний університет, Національна металургійна академія України та ін.

Сферою професійної діяльності фахівця з інформаційного забезпечення є інформаційна сфера, яка у широкому розумінні є сукупністю інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, суб’єктів, які здійснюють збирання, формування, розповсюдження і використання інформації, а також системи регу-лювання суспільних відносин, які при цьому виникають.

Діяльність інформаційного фахівця здійснюється у межах комплексу фун-кціональної спеціалізації: документно-інформаційні ресурси - інформаційні технології-управління інформаційною діяльністю – комунікації(70). При чому, у складовій „інформаційні технології” фахівець виконує функції аналі-тика, постановника завдань їх проектування, створення та експлуатації, а не роз-робника.

У процесі здобуття вищої освіти реалізуються основні вимоги до під-готовки фахівця:

• засвоєння системи гуманітарних, соціально-економічних, загально-таспеціальнопрофесійних знань;

• формування методологічної культури випускника - володіння на за-даному рівні сформованості прийомами і методами пізнавальної та професійної, комунікативної та аксіологічної діяльності (методи пі­знавальної діяльності, методи професійної діяльності, методи аксіо­логічної та комунікативної діяльності);

• абілітації, яка забезпечує комплексну підготовку людини до профе-сійної діяльності, а також її професійну самореалізацію.

Фахівець з інформаційного забезпечення здійснює свою діяльність у службах інформації, включених до структури організації - це служби до-кументаційного забезпечення управління, відділи зв’язків з громадськістю, інформаційно-аналітичні підрозділи, бібліотека в структурі організації.

Узагальнено, можна окреслити такі функції, притаманні фахівцям з інформаційного забезпечення управління у службах інформації різного ви-ду та призначення:

• виявлення інформаційних потреб фахівців підприємства;

• формування інформаційно-довідкового фонду підприємства;

• формування проблемно-орієнтованих баз даних;

• інформаційна підтримка управлінських рішень і підготовка для кері­вництва аналітичних довідок, оглядів, матеріалів до доповідей;

• участь у рекламній та ПР-діяльності підприємства;

• перекладацька та видавнича діяльність;

• здійснення комплексу заходів із захисту інтелектуальної власності та забезпечення інформаційної безпеки підприємства.

Основним призначенням служби інформації є сприяння усім видам діяльності підприємства шляхом надання співробітникам інформації, необ-хідної для здійснення їх діяльності.

Для фахівців, що одержали фах документознавця за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”, важливою складовою професійної діяльності є документацій™ забезпечення управління.

Служба документарного забезпечення управління - структурний підрозділ або працівник, який забезпечує організацію документування та документообігу службових документів, тимчасове, до передання архівно-му підрозділу, зберігання документаційного фонду або його частини, та організує роботу зі службовими документами в інших структурних підроз-ділах суб’єкта документаційного забезпечення управління.

Служби документаційного забезпечення управління можуть мати рі­зні назви - управління справами, відділ діловодства, відділ документа-ційного забезпечення управління загальний відділ, секретаріат, служба управління документацією та ін.

Структура служби документаційного забезпечення управління за-лежить від обсягу документообігу, від технології роботи з документами і може бути представлена, наприклад, такими підрозділами:

• секретаріат (приймальня, секретаріат міністра, секретаріати заступ-ників міністра, секретаріат колегії, протокольне бюро);

• канцелярія (експедиція, бюро реєстрації, копіювально-множильне бюро);

• відділ листів (скарг);

• відділ впровадження технічних засобів вдосконалення документообігу;

• архів.

Деякі з цих підрозділів можуть існувати як самостійні структури або об’єднуватись у межах інших структур.

У невеликих організаціях служба документаційного забезпечення управління як самостійний структурний підрозділ може не існувати - ро-боту з документами виконує секретар керівника або інша спеціально при-значена особа.

Основними завданнями служби документаційного забезпечення управління є:

• забезпечення єдиного порядку документування і роботи з документа-ми в організації у відповідності з діючими нормативами;

• вдосконалення форм і методів роботи з документами з урахуванням автоматизації діловодних процесів.

У відповідності із завданнями служба ДЗУ виконує:

функції, пов ’язані з документуванням управлінської діяльності:

• розробка бланків документів і забезпечення їх виготовлення;

• забезпечення стенографування, копіювання та тиражування документів;

• контроль за якістю підготовки і оформлення документів, а також за дотриманням встановленої процедури узгодження і засвідчення до­кументів;

функції, пов’язані з організацією роботи з документами:

• встановлення єдиного порядку проходження документів (документо-обігу організації);

• опрацювання вхідних і вихідних документів;

• реєстрація у облік документів, що надходять в організацію, виходять з неї, а також внутрішніх документів;

• організація інформаційно-довідкової роботи з документами;

• попередній розгляд документів;

• контроль за виконанням документів;

• систематизація документів, підготовка номенклатури справ, забезпе-чення зберігання і використання документів;

• підготовка і передавання справ до архіву організації, організація ро-боти архіву;

• забезпечення захисту інформації;

• організація роботи із зверненнями громадян;

функції, пов’язані із вдосконаленням форм і методів роботи з доку-ментами:

• розробка і доопрацювання нормативних і методичних документів ор­ганізації з діловодства;

• проведення робіт з уніфікації документів;

• методичне керівництво і контроль за дотриманням встановлених пра-вил роботи з документами у структурних підрозділах;

• підвищення кваліфікації працівників організації і їх консультування з питань документування і організації роботи з документами;

• розробка і впровадження нових форм і методів роботи з документа-ми, вдосконалення документообігу організації, автоматизації доку-ментаційного забезпечення управління.

Розвиток інформаційного суспільства та демократичні перетворення в Україні потребують нових фо.м контактів органів державного управління із громадянським суспільством Тому, у формуванні сучасної демократичної держави значне місце посідає соціальна технологія паблік рилейшнз Застосу-вання ПР необхідне, передовсім, для підвищення ефективності комунікативної діяльності органів державного управління, для створення принципово нових відносин між органами управління й громадськістю. Виділяють такі основні функції ПР в системі державного управління: формування позитивного іміджу („паблісіт”) та інформування громадськості.

Органи державної влади відповідальні за подання інформації про свою діяльність таким чином, щоб сформувати сприятливу громадську ду-мку, забезпечити підтримку своїх стратегічних планів з боку населення.

Для встановлення діалогу органів державного управління із громад-ськістю повинен переважати підхід, який Грунтується на тому, що рішення органів державної влади стосовно важливих проблем повинні Грунтуватися не тільки на особистих поглядах та власному досвіді управлінців, а також на зваженій думці науковців; аналізі громадської думки; моделюванні про­гнозу соціальної поведінки населення; досягненні порозуміння між гро­мадськістю та органами державної влади.

Відкритість передбачає налагодження та створення ін’ормаційного простору, сприятливого для ефективного двостороннього звязку органів влади з громадськістю, широку просвітницьку роботу органів державного управління серед населення щодо впровадження тієї чи іншої програми, тих намірів, які будуть оприлюднені найближчим часом.

У діяльності фахівців з інформаційного забезпечення ПР-діяльності органів державної влади застосовуються технології інформаційного мар-

кетингу - виду діяльності, пов’язаного із просуванням не товарів, а ідей, програм та поглядів - як некомерційного маркетингу стосовно некомерцій-ної складової діяльності некомерційних суб’єктів, результатом якої є до-сягнення певного соціального ефекту.

Сфера некомерційного маркетингу - це галузь людської діяльності, що охоплює функціонування різноманітних суб’єктів (установ, організацій, окремих осіб), які не мають на меті безпосереднє досягнення економічних цілей, насамперед одержання прибутку.

Некомерційний інформаційний маркетинг соціального спрямування означає оформлення інформації про об’єкт маркетингу у вигляді ресурсу (бренду, іміджу, ідеї), що дає змогу представити його (об’єкт) цільовій ау-диторії і сформувати сталі цінності та досягти її (аудиторії) позитивної ре-акції. Позитивна реакція свідчитимете про те, що пропонований неко-мерційний продукт здатний на певному рівні задовольняти потреби спожи-вачів, тобто приносити користь (соціальний ефект).

Серед завдань некомерційного маркетингу (у різних сферах) є:

• максимальне задоволення соціально важливих некомерційних потреб суспільства (в управлінні державою, обороні, безпеці, безплатній охороні здоров’я, соціальному забезпечення, духовному розвитку тощо);

• оптимальні витрати обмежених ресурсів суспільства на утворення і утримування відповідних некомерційних суб’єктів (органів держав-ної влади і управління, культурно-просвітницьких організацій, ме-дичних і освітніх закладів, органів соціального забезпечення, полі-тичних партій і рухів, благодійних організацій).

У цьому ж контексті можна розглядати і маркетинг державного управління, який характериз’ється загальною спрямованістю на досягнення цілей, що стоять перед субєктами державної влади, шляхом задоволення потреб об’єктів маркетингу в обмін на їхню підтримку та інші ресурси. Маркетинг у державному управлінні - це специфічна форма реалізації мар-кетингу, яка має на меті задоволення споживачів і виробників державних послуг [86].

Маркетинг у державному управлінні є різновидом некомерційного маркетингу, здійснюваного у сфері державної служби при наданні послуг населенню та організаціям державного управління.

Різновидом цього маркетингу є маркетинг територій (країн та регіо­нів), маркетинг особистостей (політичний маркетинг).

Суб’єктом маркетингу в державному управлінні в широкому розу-мінні є сама держава, «споживачами» сукупного продукту діяльності дер-жави є її громадяни [93]. Органи державної влади можуть виступати рекла-модавцями соціальної реклами.

Комунікативна підфункція інформаційного маркетингу некомерцій-них об’єктів реалізується у комунікативних стратегіях двох типів:

1. ст’атегії, спрямовані на формування планованого сприйняття обєкта, який позиціонується (стратегії позиціонування);

2. стратегії, спрямовані на оптимізацію впливу самого повідомлення (стратегії оптимізації).

Інформаційний маркетинг некомерційного об'єкта - це сукупність дій, комплекс заходів, спрямованих на просування позитивної інформації про об’єкт з метою створення як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі, сприят-ливого ставлення до об’єкта і до здійснюваної ним діяльності.

Основою інформаційного маркетингу некомерційного об’єкта є такі стратегічні напрями: маркетинг іміджу (бренду); встановлення взаємовигі­дних гармонійних стосунків між організацією та спільнотою, від чого за-лежить успіх функціонування цієї організації; забезпечення підтримки з боку громадян, урядових і неурядових організацій.

Отже, інформаційний маркетинг (ЇМ) некомерційних об’єктів як спе-цифічний вид діяльності базується на таких засадах:

• інформаційний маркетинг - це динамічна система управління, у якій керуючою ланкою виступає суб’єкт ЇМ (джерело інформації), а керо-ваним - спільнота; власне процес управління здійснюється шляхом циркуляції інформації;

• інформаційний маркетинг здійснюється у просторі «ідеального», у соціально-психологічній сфері, яку становлять суспільна думка, ма-сова і групова свідомість, система соціальних цінностей і переваг. Сфера «ідеального» розглядається як динамічна система, на яку мо­жна цілеспрямовано впливати, її розвиток підпорядковується певним закономірностям і має свої особливості, які необхідно враховувати у технологіях ЇМ.

Провідні позиції серед суб’єктів некомерційної сфери по праву за-ймають інститути державної влади та управління, політичні партії та рухи, некомерційні фонди та державні структури охорони здоров’я, освіти, науки і культури.

Одним із актуальних напрямів некомерційного інформаційного мар­кетингу є, зокрема, інформаційний маркетинг країни. Важливість здійс-нення діяльності у створенні і просуванні позитивного іміджу країни ви-знана на державному рівні: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1609 «Про затвердження Державної програми забезпе-чення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки», яка «…передбачає вироблення єдиного комплексного підходу до формування та здійснення інформаційно-пропагандистської політики держави, яка б охоплювала різноманітні сторони Ті життя», а також Розпорядження Ка-бінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 379-р „Про схвалення Концепції Державної п–ограми формування позитивного міжнародного іміджу України на 20072010 роки”, спрямованої на організацію органами виконавчої влади протягом 2007-2010 років інформаційної кампанії з під-

вищення міжнародного авторитету України у сфері політики, економіки та культури.

Серед практичних заходів з реалізації програми зазначено поліпшен-ня політичного та культурного аспектів іміджу, повніше використання ту-ристичного потенціалу держави, приведення законодавства України до єв-ропейських стандартів, формування іміджу України в контексті членства в Раді Європи та співпраці зі світовими та регіональними організаціями.

При чому завдання, поставлені до виконання цією програмою, в ос-новному, є суто інформаційними і знаходяться у контексті завдань інфор-маційного маркетингу, зокрема:

• проведення активної, послідовної, системної інформаційно-роз'яснювальної роботи, в тому числі створення сприятливих інформа-ційних можливостей для подання об'єктивної інформації про Україну;

• пропагування та поширення інформації про здобутки української ку-льтури, духовні цінності нашого народу; сприяння проведенню куль-турного обміну, міжнародному туризму;

• проведення комплексної інформаційно-пропагандистської політики з метою забезпечення і підтримання позитивного ділового та ін-вестиційного іміджу України.

Інформаційний маркетинг сутнісно є змістом таких видів маркетингу як політичний маркетинг, територіальний маркетинг, персональний марке-тинг. Інформаційний маркетинг іманентно притаманний освітній сфері ді-яльності у просуванні цілей, цінностей, освітніх програм і продуктів, зов-нішньоекономічній сфері діяльності у створенні привабливого образу дер­жави та ін.

Серед сфер реалізації інформаційного маркетингу - соціальна, полі-тична, освітня, державного управління та ін.

Різновиди інформаційного некомерційного маркетингу

І Територіальний маркетинг 1

(предметно пов’язаний з міжнародним маркетингом) - маркетинг в інтересах території, її внутрішніх суб’єктів, а також зовнішніх суб’єктів, в уваги яких потребує територія.

Продукт	Мета	Суб’єкти:
- «інформаційний образ» країни, ре-гіону, міста	- формування і покращання імі- джу території, її престижу, ді- лової і соціальної конку- рентноздатності; - розширення участі території і її суб’єктів у реалізації міжна- родних, загальнодержавних та регіональних програм	- територіальні органи влади і управління, економічні агентства тер оператори і агент-ства, торгові дома, спортивні комітети і федерації

Політичний маркетинг

(предметно пов’язаний із персональним маркетингом та маркетингом організацій)

- маркетинг, використовуваний у цілях і завданнях політичної боротьби
|
Продукт Мета Суб’єкти:
- «інформаційний об-раз» політичного дія-ча, партії	- створення, підтримка або зміна ставлення громадськості до кон-кретних політичних діячів, пар-тій та рухів.	- політичні партії

Соціальний марке~т~и~нТ

- полягає у розробці, реалізації і контролі соціальних програм, спрямованих на підвищення рівня сприйняття певними суспільними колами певних соціальних ідей, заходів та практичних дій.

|
Продукт Мета Суб’єкти:
- «інформаційний об-раз» соціальної про-грами	- розробка, реалізація і контроль соціальних програм (проти алко-голю, тютюнопаління, вживання наркотиків та ін.)	державні та гро-мадські організації, органи державної влади та управління

Освітній маркетинг

(маркетинг освітніх послуг)

- це стосунки взаємодії, які спрямовані на ефективне задоволення потреб особистості в освіті, навчального закладу у розвитку і добробуту співробітників, фірм і

організацій замовників - у зростанні кадрового потенціалу, суспільства - у розширеному відтворенні

сукупного особистісного і інтелектуального потенціалу.

	|
Продукт	Мета	Суб’єкти:
- «інформаційний об-раз» навчального за-кладу (престижність), цінність освітньої по-слуги (сучасна спеці-альність, освітня про-грама)	- задоволення освітніх потреб фі- зичних осіб - задоволення потреб у кваліфіко- ваних фахівцях з боку підпри- ємств і організацій різних форм власності, в тому числі органів державного, регіонального і міс- цевого самоврядування	- освітні заклади (державні та не-державні), ор-гани державного управління осві-тою

Інформаційний некомерційний маркетинг має таку структуру:

суб’єкти інформаційного некомерційного маркетингу: орга-ни управління і перші особи, організації сфери інфраструктури, орга-нізації сфери життєзабезпечення, органи сфери відпочинку, заклади сфери культури, просвіти і виховання;

цільові групи (ринки) інформаційного некомерційного мар-кетингу: фізичні та юридичні особи як всередині країни, так і за її межами, суб’єкти господарювання інших країн, соціальні інститути і населення, міжнародні організації;

стратегії інформаційного некомерційного маркетингу:

• маркетинг іміджу - створення і розповсюдження, забезпечення сус-пільного визнання позитивного образу особи, організації, території.

• ма’кетинг привабливості - підвищення привабливості даного обєкта (організації, території) для людини, гуманітарних конкурент-них переваг.

• маркетинг ідей стосується таких соціальних ідей як зниження рівня куріння, вживання спиртного, припинення вживання наркотиків, за-хист оточуючого середовища.

Комплексне використання всіх видів інформації в управлінні потре-бує концепції інформаційного управління організаційною системою. Важ-ливість координації зусиль всіх спеціалістів, які прямо чи опосередковано залучені до сфери розробки і реалізації внутрішньої і зовнішньої комуніка-ційної політики організації, дали поштовх новим концепціям управління і стали чинником виникнення нового напряму практичної діяльності, освіти і наукових досліджень - інформаційного менеджменту. Серед багатьох рі­зновидів менеджменту (стратегічний, фінансовий, ризиковий та ін.), ін-формаційний менеджмент посідає особливе місце як такий, що забезпечує управління інформаційними потоками.

Розглянемо основні підходи до розуміння інформаційного менедж-менту.

Інформаційний менеджмент розглядається у досить широкому спект-рі - від традиційного інформаційного обслуговування до загальної теорії управління: інформаційне забезпечення, інформаційні ресурси, інформа-ційні послуги і підприємництво, інформаційні системи і їх управління, опрацювання і аналіз інформації, організація комунікації, управління ін-формаційними технологіями, стратегічне планування і менеджмент. Всі ці напрями входять до системи знань інформаційного менеджменту, але деякі з них, залежно від трактування, представляються як основні, а решта до-повнюють перші як контекст.

Інформаційний менеджмент розуміється як розроблення і реалізація внутрішньої і зовнішньої комунікативної політики організації [13], при чо-

му мета діяльності в цій галузі відокремлюється від ІТ¹- менеджменту -управління впровадженням і використанням інформаційних технологій. Серед галузей, на перетині яких розвивається інформаційний менеджмент, виділяються:

• організаційні комунікації - прийняття рішень і контроль за їх вико­нанням розглядаються як інформаційні процеси і вивчаються адміні-стративним менеджментом;

• документування діяльності підприємства, формування документо-потоку і документообігу - питання, які традиційно розглядались у діловодстві або документаційному забезпеченні управління;

• формування інформаційного потоку фірми, його диспетчеризація, створення довідково-інформаційних фондів і пошукових систем - ці завдання розв’язувались в межах науково-інформаційної діяльності, включаючи бібліотечно-бібліографічну.

Основне, що наслідує інформаційний менеджмент з науково-інфор-маційної діяльності - це можливість здійснювати інформаційно-аналітичні і прогностичні дослідження, які базуються на методах інформаційного мо­делювання.

Інформаційний менеджмент визначається як прикладна адміністра-тивно-оріснтована технологія управління інформаційними ресурсами. З метою його здійснення в організаціях створюються автоматизовані інфор­маційні системи управління, які інтегрують зовнішню і внутрішню інфор­мацію. Надходження всіх видів інформаційних повідомлень до єдиної сис-теми надає можливість здійснювати інформаційний моніторинг внут-рішньої і зовнішньої сфери, сприяє обгрунтованому прийняттю управлін-ських рішень. Інформаційний менеджмент розглядається як новий тип управління організацією на основі комплексного використання всіх видів інформації: науково-дослідної, технологічної, матеріально-технічної, кад-рової, фінансової та ін.

Окремим напрямом у концепції управління інформаційними ресур­сами виділяється проблема підготовки інформації для керівників, а інфор­маційне забезпечення розглядається як елемент інформаційного менедж-менту.

У межах концепції управління інформаційними ресурсами виділяють такі складові інформаційного менеджменту:

• предметний інформаційний менеджмент як технологія управління діяль-ністю на базі забезпечення документами, інформацією і знаннями у фор-мах, які відповідають діяльності;

• технологічний інформаційний менеджмент як технологія забезпечення ві-дповідного матеріально-технічного рівня інформаційного середовища;

• програмний інформаційний менеджмент як основа забезпечення взаємодії “людино-машинних” середовищ;

1іТ-інформаційні технології

- кадровий інформаційний менеджмент - технологія професіоналізації і спеціальної підготовки користувачів для роботи в інформаційному середо­вищі.

4. Інформаційний менеджмент на основі інтеграції з ІТ-менеджмен-том виступає як складова полі функціонального напряму організації інфор­маційної діяльності - менеджменту інформаційних систем [16], відпо­відно до якого завдання створення інформаційної системи організації роз-глядаються спільно із сферою використання інформаційних ресурсів.

Одне із можливих відображень функціональної галузі інформацій-ного менеджменту подане у Державному стандарті освіти Росії [14]: “521509 Інформаційний менеджмент: інформаційне забезпечення управ-ління, робота з інформацією, комп’ютерне опрацювання інформації. Моде-лювання керованих процесів, оцінка і параметричні розрахунки ситуацій. Людський чинник інформаційних технологій управління, роль інформа-ційних технологій у підвищенні якості управлінських рішень”.

Вдається адекватним (за відсутності визначення у відповідному віт-чизняному стандарті) таке тлумачення інформаційного менеджменту, на-ведене в Державному стандарті Росії “Інформаційно-бібліотечна діяль-ність, бібліографія. Терміни і визначення” ГОСТ 7.0-99 “...організоване управління роботою підприємства, фірми або об’єднання, здійснюване на основі комплексного використання всіх видів інформації, наявних як на пі-дприємстві, так і за його межами”.

Розглядаючи інформаційний менеджмент в руслі загальноуправлін-ської проблематики можна вважати, що в центрі його уваги знаходяться інформаційні проблеми, надання необхідної в процесі управління інформа-ції, її опрацювання, створення умов для її оцінки і використання, організа-ція використання і видачі, тобто інформаційний менеджмент орієнтований не стільки використання сучасних засобів обчислювальної техніки і теле-комунікації, скільки на процеси інформаційного забезпечення.

Інформаційний менеджмент містить основні концептуальні і техно-логічні особливості інформаційної діяльності, сутність якої може бути ви-значена таким чином: “Інформаційна діяльність пов‘язана із створенням інформаційних моделей всіх об‘єктів і явищ природи і суспільства, які бе-руть участь у людській діяльності, а також із створенням моделей самої ці-єї діяльності”[15, с.28] .

Значущість і очевидна необхідність активного внутрішнього викори-стання та активного розповсюдження інформації для забезпечення конку-рентноздатності організації, важливість координації зусиль всіх спеціаліс-тів, як прямо чи опосередковано залучені до сфери розробки і реалізації внутрішньої і зовнішньої комунікаційної політики організації є чинником виникнення інформаційного менеджменту.

Особливість інформаційного менеджменту полягає в тому, що він належить до двох напрямів діяльності: з одного боку - загальної теорії управління, дослідження операцій і системного аналізу, а з іншого - до ін-

формаційно-комунікаційного напряму діяльності, основою якого є фунда-ментальні засади інформатики.

Структура діяльності в галузі інформаційного менеджменту визнача-ється сферою охоплення галузей, на перетині яких він виник і розвива-ється:

• оперативне використання інформації як стратегічного ресурсу з ме­тою забезпечення конкурентноздатності організації - інформаційне забезпечення діяльності підприємства;

• управління процесами опрацювання інформації, яке є змістом доку-ментаційного забезпечення управління;

• використання інформації для цілеспрямованого формування зовніш-ньої і внутрішньої комунікативної політики організації. Інформаційний менеджмент - це інноваційна діяльність, орієнтована

на постійний пошук нових, більш ефективних способів організації інфор-маційної діяльності, на створення матеріальних і соціальних передумов для ефективного доступу до інформації і забезпечення інформаційно-комуні­каційних процесів, на активізацію і розвиток наявних інформаційних ре­сурсів і форм їх раціонального використання.

Висновки. Сучасний стан освіти в галузі інформаційної діяльності є результатом дії загальних закономірностей її становлення та існування в конкретних соціально-економічних умовах в Україні, пов’язаний із підго­товкою спеціалістів для традиційно сформованих організаційно-інформа-ційних систем державної інформаційної інфраструктури (бібліотечної сис-теми, архівних установ, бібліографічних служб), для широкого спектру ви-дів інформаційної діяльності за спеціальністю “Документознавство та ін-формаційна діяльність”, яка введена у середині 1990-х років внаслідок фо-рмування нових потреб суспільної практики в здійсненні документно-інформаційних комунікацій, організації інформаційної діяльності та задо­волення інформаційних потреб споживачів, а також спеціальністю „Між-народна інформація”.

Зміст освіти спеціаліста інформаційного профілю має бути орієнто­ваним на професійну мобільність і попит на ринку праці та освітніх послуг, на структуру й характер сучасної професійної діяльності, що зумовлює не-обхідність поєднання інформаційно-аналітичної, інформаційно-управлінсь-кої та інформаційно-технологічної складової у змісті підготовки спеціаліста з інформаційної діяльності.

Зміст професійної діяльності інформаційного фахівця в сучасних умовах характеризується поліструктурністю, посиленням інформаційно-аналітичної складової, урізноманітненням інформаційних потреб спожива-чів у системі управління і широким впровадженням і використанням комп’ютерних і телекомунікаційних систем і мереж. Основні професійні функції фахівця з інформаційного забезпечення управління в умовах ін-форматизації суспільства в містяться в межах комплексів функціональної

спеціалізації: документно-інформаційні ресурси, інформаційні технології, управління інформаційною діяльністю, комунікаці.

Запитання для самоперевірки:

1. В чому полягає основна функція діяльності інформаційних фа-хівців?

2. За якими спеціальностями здійснюється підготовка інформа-ційних фахівців в Україні та в Росії?

3. Які завдання виконуються інформаційними фахівцями у служ-бах документаційного забезпечення управління?

Рекомендована література:

1. Microsoft Press.Толковьш словарь по вьічислительной техни-ке/Пер. с англ.-М.:Издательский отдел «Русская редакция», 1995.-496 с.

2. Алькема В.Г., Картунов О.В. Сучасні підходи та особливості підготовки фахівців із спеціальності «Міжнародна інформація»//Вчені за-писки/Університет економіки та права «КРОК».-Вип.10.-2004.-С211-229.

3. Колосок С.В. Зв’язки з громадськістю у формуванні іміджу ор-ганів державного управління. - Автореф. дис ... канд. наук з держ. управ-ління (25.00.01-теорія та історія державного управління).-Національна ака-демія державного управління при Президентові України. - Київ, 2003.-20 с.

4. Матвієнко О.В. Теорія і практика підготовки спеціалістів з ін-формаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою: Автореф. дис. ... докт. пед.наук: (13.00.04–теорія і методика професійної освіти) /Національний пед.університет імені М.П.Драгоманова.-К., 2005.-40 с.

5. Матвієнко О., Дубов Д. Інформаційний маркетинг у контексті державних, політичних та соціальних інформаційних відносин//Вісник Книжкової палати.- 2006.-№3.-С.33-36.

6. Матвієнко О.В. Інформаційна освіта: інноваційні аспекти.-К.: КНУКІМ, 2003.-126 с.

7. Матвієнко О.В. Інформаційний менеджмент: аналіз предметно-го поля//Вісник Книжкової палати.-2004.-№ 8.-С. 13-17.

8. Мех О.В. Служби із зв’язків з громадськістю в органах вико­навчої і законодавчої влади та місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитк– України. - Автореф. дис. ...канд. філол. наук (10.01.08 - жу-рналістика). Інститут журналістики Київського національного універ-ситету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.-15 с.

9. Ромат Є. До питання використання елементів маркетингу в дер­жавному управлінні//Вісник Української Академії державного управління при Президентові України.-2002.-№3.-С.33-39.

10. Серант А.Й. Зв’язки з громадськістю в системі місцевих орга-нів влади (державно-управлінський аспект). - Автореф. дис. ... канд. наук з держ. управління (25.00.01 - теорія і історія державного управління). -

Матвіенко О.В, Цивін М.Н. Інформаційне забезпечення державного управління

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Львів. - 2006. - 22 с.

11. Справочник информационного работника/ Науч.ред. Р.СГиляревский, В.А.Минкина.-СПб.: Профессия, 2005.-552 с.

12. Панкрухин А.П. Маркетинг в государственном управлений: страна, регион, город [Електр. ресурс]. - Спосіб доступу: URL: http://www.koism.rags.ru/.-Заголовок з екрану.

13. Минкина В.А. От информационного обеспечения к информаци-онному управлению//НТИ.Сер.1.-2002.-№4.-С.19-23.

14. Государственньш образовательньш стандарт вьісшего профес-іонального образования. Направление 521500 “Менеджмент” [Елект-рон.ресурс].-Спосіб доступу:URL: http://www.nbuv.gov.ua/.-Загол. з екрану.

15. Айламазян А.К., Стась Е.В. Информатика и теория развития.-М.: Наука, 1989.-174 с.

16. Матвіенко О.В. Концепція менеджменту інформаційних систем в контексті загальних проблем інформатизації суспільства//Вісник Книж-кової палати.-2002.-№10.-С. 17-20.

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

...Суспільство існує і розвивається тільки тоді, коли повідомлення, що циркулюють у ньому, насичені інформацією і легко декодуються. Держава починає проявляти себе як чинник непроникності і „шуму” для ідеологій комунікаційної „прозорості”

Ж.-Ф.Ліотар.Станпостмодерну

_У

пропозиціях Головдержслужби щодо організації вивчення ділових і професійних якостей кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців [89] відзначається, що державні службовці -специфічна соціально-професійна група, яка займає своє особливе місце в системі суспільного поділу праці, а окремі специфічні групи посад у дер­жавному апараті - це певні спеціалізації в межах загальної соціально-про­фесійної групи державних службовців. У цьому ж документі пропонується розглядати цілісну соціально-професійну групу державних службовців як специфічну "вторинну" професію (так звану "метапрофесію"), яка склада-ється із представників багатьох "первинних" професій (економістів, юри-стів тощо) на основі формування у них певних рис, притаманних діяльно-сті державного службовця.

Відбувається ’озвиток служб інформації (інформаційно-аналітичних відділів, відділів звязків з громадськістю, служб документаційного забез­печення і бібліотек) у органах державної влади, а також прискорюється ро­звиток інформаційних технологій у сучасному державному управлінні (порталів та сайтів органів державної влади, систем електронного докумен-тообігу).

Інформаційне забезпечення органів державної влади та управління є складною системою, яка характеризується наявністю широкого спектру напрямів інформаційно-комунікативної діяльності, при чому комунікація є рівноправною складовою інформаційного забезпечення, оскільки всі учас-ники інформаційного обміну в системі надання управлінських послуг є суб’єктами комунікативного процесу.

Інформаційно-комунікативні функції державного управління в умо-вах інформатизації суспільства та процесів глобалізації викликають сталий інтерес до проблем побудови діалогу між владою та суспільством, а отже, до професіоналізму осіб, безпосередньо причетних до здійснення такої дія-льності, та осіб, які забезпечують інформаційну підтримку інформаційно-комунікативної діяльності на всіх її етапах. Одним із заходів, спрямованих на інформаційно-комунікативне забезпечення споживачів управлінських послуг є підготовка нової генерації державних службовців, які були б спроможні контролювати й спрямовувати ключовий ресурс державної вла-

ди - інформаційний ресурс - на досягнення цілей державної політики і за-безпечення якісних послуг. У контексті здійснення системою державного управління інформаційно-комунікативних функцій, спрямованих на реалі-зацію соціального управління, у різних аспектах - від змісту професійної освіти до професійної адаптації на робочих місцях - актуалізуються про­блеми професійних ресурсів інформаційної діяльності (фахівців з докумен-тно-інформаційних комунікацій, інформаційних аналітиків) у органах дер-жавної влади..

Проблема професіоналізації фахівців інформаційного профілю в ор-ганах державної влади знаходиться у тісному взаємозв’язку із проблемою професіоналізації державної служби. Взаємозв’язок процесів професіона-лізації представників цих видів діяльності зумовлений тим, що інформа-ційні працівники здійснюють свою професійну діяльність через надання інформації, яка використовується для прийняття управлінських рішень, отже безпосередньо пов’язані і впливають на прийняття рішень у сфері державного управління. Проблема виникає через невизначеність взаємовп-ливу і співвідношення професії інформаційного фахівця і специфіки держа-вної служби як виду професійної діяльності. Фахівець з інформаційної дія-льності у сфері державного управління, який інформаційно забезпечує прийняття управлінських рішень, фактично, має бути також професіоналом і у сфері державного управління.

У системі державного управління, як і в інших предметних сферах діяльності, можна виділити такі основні категорії професіоналів, які здійс-нюють професійне інформаційне забезпечення органів державної влади:

• ті, хто навчається певній професії у навчальних закладах різного рів­ня;

• молоді спеціалісти - ті, хто починає працювати на робочих місцях; після спеціальної освіти;

• досвідчені професіонали;

• професіонали передпенсійного і пенсійного віку;

• „мігранти” з інших сфер діяльності.

Діяльність зазначених категорій професіоналів потребує уваги пере-дусім до освіти інформаційного профілю, яка нині представлена спеціаль-ностями „Книгознавство бібліотекознавство, бібліографознавство”, „Док” -ментознавство та інформаційна діяльність” та „Міжнародна інформація, поміж яких функціональна спеціалізація підготовки фахівців інформацій-ного профілю для сфери державного управління сьогодні здійснюється тільки ” межах спеціальності „Документознавство та інформаційна дія-льність. Слід зазначити, що в органах державної влади у структурних підрозділах з документно-інформаційного забезпечення переважає наяв-ність держслужбовців з непрофільною освітою, що зумовлене низкою при-чин, зокрема і такими, як недостатність підготовки інформаційних фахівців у кількісному вимірі, вплив ціннісно-мотиваційних чинників на вибір май-

бутньої сфери діяльності у випускників ВНЗ, які мають наслідком змен-шення бажання працювати у сфері державного управління та ін.

Чимало аспектів підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління сьогодні ще навіть не окреслені і не знаходяться у полі зору дослідників. Поміж цих проблем - підвищення кваліфікації фахі-вців з профільною освітою в галузі документознавства, проблеми перепід-готовки фахівців (одержання другої вищої освіти), самоосвіти та додатко-вої освіти професіоналів, які працюють в органах державної влади тощо. Отже, професіоналізація фахівців інформаційного профілю у сфері держа-вного управління, формування їх професійної позиції, інтеграція особисті-ших і професійно важливих якостей і умінь є сьогодні процесом, значною мірою, стихійним та прогностично невизначеним.

Професіоналізація - процес становлення професіонала - включає ви­бір людиною професії з урахуванням власних можливостей і здібностей, освоєння правил і норм професії, формування і усвідомлення себе як профе­сіонала, збагачення досвіду професії за рах.нок власного вкладу, розвиток своєї особистості засобами професії таін

Професіоналізація як багатоступеневий процес усвідомлення місії та освоєння функцій, досягнення майстерності, сприйняття соціальної відпо-відальності, визнання норм професійної етики й саморозкриття особистос-ті.

Сьогодні професіоналізація інформаційних фахівців - багатоетапний та багаторівневий процес, який передбачає формулювання вимог до профе­сійної освіти та рівня кваліфікації, включення особистості до професійної інформаційної діяльності із спеціалізацією в одному з її напрямів. Цей процес відбувається за наявності, з одного боку, усвідомленої суспільної потреби у підвищенні результативності інформаційної діяльності, з іншого - за наявності відповідної особистої потреби фахівця у професійному вдо­сконаленні із визначенням цілей, мотивів, задоволеності працею і форму-ванням професійної позиції; засвоєнням професійної культури інформацій-ної діяльності.

Побудова інформаційного суспільства потребує прозорого, відкрито-го державного управління, створення єдиного інформаційного простору і забезпечення вільного доступу всіх громадян до інформації.

В умовах інформатизації суспільства, впровадження нових техноло-гій у діяльність органів державної влади та управління необхідне форму­вання ефективного кадрового потенціалу фахівців з інформаційної діяль­ності. Сучасний етап розвитку сфери інформаційної діяльності системно пов’язаний як із процесами інформатизації суспільства, так і з загальними процесами демократизації та відкритості діяльності державного управлін-ня.

Поняття „інформаційне забезпечення державного управління" не унормоване у відповідних документах, отже при його визначенні необхід-но брати до уваги особливість предметної галузі, для якої здійснюється пі-

дготовка майбутніх фахівців, на основі аналізу і синтезу основних систе-моутворюючих понять, на які воно спирається - „інформаційне забезпе-чення” та „державнеуправління”.

Наявні дефініції цих понять доповнюють одна одну і можуть розгля-датись як такі, що різняться у акцентах. Наприклад, Міждержавний ГОСТ 7.0.-99 „Інформаційно-бібліографічна діяльність. Бібліографія” (стандарт прийнято в 9 країнах СНГ) дає таке визначення: „Інформаційне забезпе-чення - сукупність інформаційних ресурсів та послуг, що надаються для вирішення управлінських та науково-технічних задач у відповідності з ета-пами їх виконання”.

Тлумачний словник з основ інформаційної діяльності визначає інфо-рмаційне забезпечення як „...комплекс методів і засобів документаційного, фактографічного і концептографічного обслуговування, використовуваних для задоволення інформаційних потреб у конкретній науково-технічній си-туації або у вирішенні управлінських завдань” [110, с.15].

Поміж багатьох визначень поняття „державне управління” наведемо таке: Державне управління - це вид діяльності держави, суттю якого с здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання пов-новажень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпе-чення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення у мов для реалізації громадянами їх праві свобод” [60].

Інформаційне забезпечення державного управління -

це організація цілеспрямованих масивів інформації та інформаційних потоків, яка включає збирання, зберіган­ня, опрацювання і передавання інформації (в тому числі і з використанням комп’ютерних інформаційних сис-тем) з метою аналізу одержаних результатів для під-готовки, обгрунтування і прийняття управлінських рі-шень органсши державного управління та забезпечення інформаційних потреб громадян у суспільно-значущих інформаційних ресурсах.

Система інформаційного забезпечення повинна враховувати неодно­рідність процесу прийняття управлінських рішень та специфіку діяльності посадових осіб структур державного управління всіх категорій на різних етапах процесу прийняття рішень. Для цього система інформаційного за-безпечення повинна здійснювати підтримку:

• моніторингу стану об’єкта управління;

• контролю виконання рішень та ефективності виконавських механіз­мів;

Матвіенко О.В, Цивін М.Н. Інформаційне забезпечення державного управління

• аналізу зовнішніх і внутрішніх проблемних ситуацій та прогнозуван-ня їх розвитку;

• процесу підготовки змістової частини управлінських рішень та їх до­кументального оформлення;

• аналізу обгрунтованості та юридичної правомірності рішень, що приймаються;

• узгоджувальних процедур та процесів групового прийняття рішень (організація експертизи пропонованих рішень проблем);

• функцій управління діяльністю власне самого органу управління. Державно-управлінське рішення - це усвідомлено зроблений

суб’єктом державного управління вибір цілеспрямованої дії на соціальну дійсність, виражений в офіційній формі [15].

Виділяють кілька типів інформаційного забезпечення управління, які традиційно домінували в управлінських, державних структурах і, значною мірою, зберігаються яияг догматичний, закритий та прагматичний. До-гматичний тип інформаційного забезпечення складається під впливом па-нуючого ідеологічного менталітету. Беззастережна віра у істинність ідео-логічних позицій створює стрижневу установку свідомості, яка визначає однобокий відбір фактів. В умовах розповсюдження ідеологізованої інфо­рмації неминуче виникає необхідність у закритому типі інформаційного забезпечення, який, поряд із власне інформаційною функцією, виконує фу-нкцію компенсації однобокого ідеологічного бачення дійсності. Внаслідок цього у суспільстві складається внутрішньо суперечлива система: відкрита інформація відповідає ідеологічним установкам; закрита - повідомляє про неортодоксальні ідеї та факти.

Сьогодні утверджується прагматичний тип інформаційного забезпе-чення, який відображає потреби у спеціалізованій інформації різних дер­жавних органів, відомств, підприємств, інститутів. Прагматична інформа-ція має об’єктивний, не персональний характер. Однак, при вирішенні про­блем стратегічного характеру вона може бути підпорядкована односторон-нім політичним інтересам.

На сучасному етапі розвитку сталість державного управління харак-теризується необхідністю:

• відкритості інформаційної сфери;

• розв’язання проблем, пов’язаних із розвитком інформаційної сфери суспільства;

• використання інформаційних технологій для підтримки державного управління

• доведення до громадян суспільно-значущих рішень органів влади, дослідження суспільної думки.

Природно, що увага світової спільноти звертається до питань загаль-ної доступності інформації. Даному питанню присвячені „Керівні прин-

ципи політики вдосконалення державної інформації, яка с суспільним надбанням" (Роїісу ОиШіпех /ог іке ПеуеІортеШ апЛ Рготойоп о/ вочегптепШІРиЬІІсОотаіп Щогтайоп), прийняті ЮНЕСКО у 2004 р. Цей документ відображає не тільки позицію ЮНЕСКО, але є й одним з механі-змів реалізації „Плану дій”, прийнятого на Женевському раунді Всесвіт-нього саміту з інформаційного суспільства (WSIS). Радою Європи прийня-та Рекомендація № R (81) 19 Комітету міністрів держав-членів Ради „Про доступ до інформації, яка знаходиться у розпорядженні державних ві­домств", суть яких полягає в тому, що[13]:

• кожна людина має право одержання за запитом інформації, яка зна-ходиться у розпорядженні державних відомств, за винятком законо-давчих органів та органів судової влади;

• у доступі до інформації не може бути відмовлено під приводом того, що той, хто звернувся по інформацію, не має спеціальних інтересів у даній галузі;

• державне відомство, яке відмовляє у наданні інформації, повинно по-яснити причину відмови відповідно до закону або практики;

• кожна відмова у наданні інформації може бути оскаржена. Інформація, яка створюється державними органами і відноситься до

суспільного надбання, відіграє значну роль у економічному і соціальному розвитку країн, орієнтованих на розвиток демократії. Це зумовлено такими причинами:

• однією із найважливіших цінностей, пов’язаних із наданням інфор­мації, створюваної органами державного управління, є прозорість державного управління і пріоритет демократичних принципів: рівно-сті, відкритості, гласності. Чим більше інформації, яка стосується ді­яльності державних органів, є доступною, тим менше ймовірність то­го, що можуть бути приховані випадки корупції та беззаконня;

• відкрите і необмежене розповсюдження інформації для публічного доступу підвищує безпеку суспільства, сприяє підвищенню рівня життя, оскільки у громадян з’являється більше можливостей для прийняття усвідомлених рішень з питань повсякденного життя, ото­чуючого середовища і майбутнього.

Загальна мета інформаційного забезпечення державного управління: підвищення ефективності державного управління на основі керованого за-доволення інформаційних потреб суб’єктів державного управління (осіб, які приймають рішення) та забезпечення права доступу громадян до інфо-рмації та забезпечення відкритості державного управління. Крім власне за-доволення інформаційних потреб (державних органів і громадян), важли-вою метою інформаційного забезпечення державного управління є задово-лення комунікативних потреб, необхідність організації зворотного зв’язку між громадянами і органами державної влади.

Отже, наявність двох специфічних видів інформаційних потреб дер­жавного управління дає змогу зробити висновок про дві основні функції інформаційного забезпечення державного управління:

-

-

забезпечення доступності громадян і органів державного управління до достовірної та оперативної інформації;

забезпечення зворотного зв’язку між органами державного управлін-ня і суспільством. Інформатизація державного управління має такі складові (рис1).

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Розвиток інфраструктури інформатизації

Розвиток інформаційних ресурсів

Розвиток інформаційних потреб держслужбовців і громадян

Професіоналізація інформаційних процесів

Соціалізація інформатизації

Рис. 1. Складові інформатизації державного управління

1. Розвиток інфраструктури інформатизації

Інфраструктура інформатизації має технічну, організаційну, інсти-туціональну і фінансову складові. Розвиток технічної складової зумовле-ний формуванням телекомунікаційного середовища - сукупності мереж, служб, засобів зв’язку для забезпечення доступу до інформаційних ресур­сів та систем, здійснення взаємодії між суб’єктами інформаційних проце-сів, забезпечення повного набору комунікаційних послуг.

Організаційною складовою є розвинена та надійна система управлін-ня, здатна своєчасно, комплексно та ефективно вирішувати всю сукупність проблем, що виникають у цій сфері.

Розвиток інституціональної складової забезпечується формуванням за-конодавчої бази у сфері інформаційних та комунікаційних технологій з ме-тою забезпечення взаємодії суб’єктів, які беруть участь у інформаційних процесах.

2. Розвиток інформаційних ресурсів.

Основною метою інформатизації стосовно інформаційних ресурсів є створення умов та механізмів формування, розвитку та ефективного вико­ристання інформаційних ресурсів державного управління у всіх сферах людської діяльності. Основними напрямами інформаційної політики у цій галузі є: розробка та реалізація програм, спрямованих на формування та

використання різних категорій інформаційних ресурсів, в тому числі, нау-ково-технічної інформації, інформації бібліотек, архівів тощо; інтеграція інформаційних ресурсів різних сфер діяльності держави та суспільства, ор-ганів державної влади і реалізація рівного до них доступу;формування еле-ктронного уряду з метою вдосконалення діяльності органів державної вла-ди, підвищення прозорості їх діяльності.

3. Розвиток інформаційних потреб

Основною метою інформаційної політики у сфері розвитку інформа-ційних потреб є забезпечення підвищення ділової активності громадян шляхом надання рівних можливостей використання соціально-економічної, суспільно-політичної інформації, а також інформаційних фондів сфер нау-ки, освіти, культури, а також задоволення інформаційних потреб держ-службовців для підготовки і прийняття управлінських рішень.

4. Професіоналізація інформаційних процесів.

Професіоналізація супроводжує розвиток будь-якої галузі і є проце-сом оволодіння навичками та знаннями, які дають змогу використовувати результати інформатизації, а також управляти цим процесом.

Для забезпечення ефективності професіоналізації інформатизації державного управління необхідно здійснювати: підготовку та навчання ко-ристувачів інформаційних технологій (систем електронного документообі­гу та електронного урядування), створення систем мотивації використання інформаційних технологій громадянами та держслужбовцями.

5. Соціалізація інформатизації.

Складовими соціалізації інформатизації є соціальні, соціокультурні,

Завжди є ті, хто прагне жити в су-спільстві без держави... та спереча-ється за доцільність цієї постіндуст-ріальної утопи. Але їх змушують ви-знати, що державні установи вже не є політико-адміністративними апа-ратами, ...але й надалі братимуть активну участь в багатьох соціальних процесах, які зазвичай притаманні „громадянському суспільству”.

Борис Франкел

соціально-психологічні реакції

суспільства на даний процес. Виникає необхідність соціальної оцінки значущості цього процесу, побудови системи соціальних пріоритетів; формуються емоційні реакції, очікування, загальноприйняті норми поведінки.

Основною метою інформацій-ної політики у сфері соціалізації інформатизації є підвищення готов-ності громадян до використання інформаційних технологій при взаємодії з органами державної влади. До­сягнення цієї мети забезпечується масовою поінформованістю населення про необхідність підвищення інформаційної культури, за безпеченням не-обхідних умов інформатизації.

Інформаційно-комунікаційні технології, проникаючи у сферу держа-вного управління, трансформують її, обумовлюють урізноманітнення зв’язків між державою і суспільством, наслідком чого стає прозорість і від-критість державного управління. Однак, дослідження, проведені кафедрою

акмеології та професійної діяльності Російської академії державної служби, засвідчили, що чиновники ставляться до принципу відкритості і прозорості влади із значною часткою скептицизму. Опитування у 1998-2000 р.р. бли-зько 1000 держслужбовців засвідчили, що майже 50% з них не приймають принцип відкритості та прозорості державної служби, 25% припускають, що такі принципи можуть існувати, і тільки 25% підтверджують, що вони не тільки приймають принцип транспарентності влади, а і сповідують його у своїй діяльності.

Системний характер державного управління, особливості підготовки і прийняття рішень, необхідність подолання бюрократизму і підвищення відповідальності потребують професіоналізації документно-інформаційно-го забезпечення і висувають адекватні вимоги до підготовки фахівців.

Загострюються протиріччя між „застарілим” професіоналізмом знач-ної частини кадрів державного апарату і сучасними суспільними потреба-ми, що потребує змін у змісті підготовки майбутніх фахівців з документно-інформаційного забезпечення органів державної влади і управління. Нові вимоги, які висуваються специфічною сферою майбутньої професійної ді-яльності документознавців - сферою державного управління - потребують необхідного в сучасних умовах врахування перспектив впровадження но­вих інформаційних технологій у органах державної влади та управління, посилення уваги до формування громадянської, політичної, демократичної культури майбутніх фахівців.

Інфокомунікаційні технології, як один з основних інструментів взає-модії державної влади і громадянського суспільства, впливає на модерніза-цію державного управління: розроблено проект “Електронна Україна”, прийнято Закони України „Про електронні документи та електронний до-кументообіг” , „Про електронний цифровий підпис”, видано Постанову Кабінету Міністрів “Про порядок обнародування в мережі Інтернет інфор-мації про діяльність органів виконавчої влади”, сформульовано правові га-рантії одержання громадянами відповідей на їхні запити до державних ор­ганів, встановлено терміни надання таких відповідей відповідно до закону “Про звернення громадян”. В органах державного управління функціону-ють системи електронного документообігу, розвивається представництво органів державної влади у мережі Інтернет.

Безперечно, реалізація цих програм потребує відповідного кадрового забезпечення - перш, за все, фахівцями інформаційного профілю в галузі управління документно-інформаційними потоками сфери державного управління. Зазначені фахівці мають бути орієнтованими на реалізацію процесу інформатизації у соціальному аспекті, спрямованого, перш за все, на систематичну реорганізацію і вдосконалення, підвищення ефективності соціально значущої діяльності на основі використання сучасної елект-ронно-обчислювальної техніки і інформаційних систем.

Одним з основних нормативно-правових документів, які регламен-тують підготовку фахівців для сфери державного управління, є державна

цільова „Комплексна програма підготовки державних службовців", яка

передбачає підготовку державних службовців, які відзначатимуться здат-ністю запроваджувати цінності демократичної, правової, соціальної дер-жави та громадянського суспільства, неухильно відстоювати права і свобо-ди людини і громадянина, матимуть професійні уміння і навички, що Грун-туються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях та майс-терності застосування засобів і методів управлінської науки; вирізняти-муться стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.

Серед концептуальних засад підготовки фахівців для професійної ді­яльності в державному управлінні, окрім професійного навчання із здобут-тям вищої освіти в освітній галузі "Державне управління" та підвищення кваліфікації в цій галузі, визначено такий напрям як спеціалізація підго­товки фахівців інших освітніх галузей за спеціальностями, професійно спрямованими на державне управління.

Одним із спеціально визначених напрямів підготовки фахівців з ін-формаційного забезпечення для сфери державного управління є підготовка фахівців інформаційного профілю із функціональною спеціалізацією „до-кументознавець, менеджер органів державної влади і управління”, здійс-нювана за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”. Даний напрям підготовки характеризується унікальним поєднанням спе-цифіки предметного поля інформаційної діяльності та специфіки сфери державного управління у їх природному динамічному взаємозв’язку і взає-мовпливі. Відповідно, формується особлива соціальна місія фахівців з ін-формаційної діяльності в органах державної влади, яка полягає у забезпе-ченні в умовах інформатизації сталого, демократичного розвитку суспільс-тва і держави. Завдання фахівців з інформаційної діяльності у сфері держа-вного управління - забезпечувати інформаційний зв’язок держави і суспі-льства, держави та громадян, у своїй діяльності практично реалізовувати демократичні принципи; розширювати умови для становлення громадянсь-кого суспільства, мотивувати розвиток його самоврядних дій засобами професійної інформаційної діяльності.

Зорієнтованість підготовки студентів на конкретну сферу діяльності -державне управління - зумовлює, окрім операціональних умінь майбутніх фахівців, також необхідність формування професійної свідомості, фахової саморефлексії, додержання професійних норм та цінностей, формування уявлень про персональну відповідальність фахівця.

Особливості професійної підготовки фахівців з інформаційного за-безпечення державного управління з’мовлені необхідністю урахування на-укового доробку у таких взаємоповязаних галузях як бібліотечно-інфор­маційна освіта, інформаційно-бібліографічне забезпечення, документоз-навство, сучасні напрями інформатизації державного управління у взає-мозв’язку їх із цілями і завданнями, що виникають в інформаційному за-безпечення органів державної влади.

Традиційно в Україні підготовка фахівців з інформаційного забезпе-чення різних сфер соціальної практики здійснювалась за спеціальністю „Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія”. Об’єктивні процеси розвитку теорії і практики інформаційної діяльності, зокрема, диверсифі-кація поля професійної діяльності фахівців інформаційного профілю, пог-либлення процесів диференціації та розвиток наукових дисциплін, об’єктом вивчення яких є документ, актуалізували розвиток наукової дис-ципліни „документознавство”. Сучасне документознавство є комплексною науковою дисципліною, концепції якої активно формуються вітчизняними та зарубіжними науковцями, серед яких знані фахівці - С.Г. Кулешов, Н.М.Кушнаренко, М.С.Слободяник, Ю.М.Столяров, Г.М.Швецова-Водка та ін., дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, її місця серед інших наукових дисциплін. Сучасні концепції документознавства є системоутворюючими для навчальної спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, в межах якої здійснюється підготовка фахів-ців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”.

Розвиток документознавства, як наукової дисципліни, призвів до введення у 90-х роках XX ст. у систему вищої освіти спеціальності „Доку-ментознавство та інформаційна діяльність”, призначеної для підготовки фахівців широкого профілю для системи документно-інформаційних кому-нікацій. У межах спеціальності відбувається динамічний розвиток і розши-рення переліку кваліфікацій, які відображають широту поля професійної діяльності фахівців з інформаційної діяльності у різних сферах соціальної практики.

У підготовці документознавців для сфери державного управління суттєво важливим є виділення у загальній структурі підготовки фахівців насамперед, напряму управлінського документознавства, до завдань якого входить обгрунтування сутності, структури і функцій управлінського до-кумента та визначення закономірностей його функціонування у документ-уй інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документної бази управління, функціонування новітніх технологій створення і обігу управ-лінської документації. Зазначені процеси є елементами загальної системи інформаційного забезпечення державного управління, в межах якої мають бути сформовані професійні компетентності майбутніх фахівців.

В умовах значної соціальної динаміки та швидких соціальних та ін-формаційно-технологічних змін постає проблема професіоналізму фахівців з інформаційного забезпечення державного управління як державних слу-жбовців. Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на документознавчий, інформаційний аспекти навчання), працюючи за фа-хом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що вимагає від них необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної професіоналізації у цій сфері діяльності. Принци-

пово нові вимоги до держслужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змістом діяльності держави.

Діяльність держслужбовців виступає притаманним сфері державного управління способом організації діяльності. М.Вебер [13] називав такі ха-рактеристики посадовців на державній службі:

• регуляторна діяльність, необхідна для функціонування організації, приписується як офіційний обов’язок, існує чіткий поділ праці;

• запроваджена ієрархія, що передбачає контроль і нагляд за кожною ланкою нижчого рівня з боку вищого;

• операції та роботи скеровуються узгодженим комплексом правил для специфічних ситуацій або завдань, щоб забезпечити єдність;

• офіційні особи в бюрократичних організаціях повинні виконувати свої завдання безсторонньо, без упередження, фаворитизму.

Зокрема, М. Вебер стверджував, що праця, відповідно до певних правил в ієрархічній установі, де призначають на посади і просувають за-лежно від заслуг, набагато раціональніша, ніж призначення на посади на інших основах, зокрема, патронажу.

Слід зазначити, що М.Вебер у своїх роботах послуговувався термі-ном „бюрократія”, стосовно якого в суспільстві стало зберігаються негати-вні емоційні обертони: розуміння бюрократії як відірваності від народу, канцелярщини, зневажливого ставлення до суті справи тощо. М.Вебер пе-ршим почав прихильно дивитись на бюрократію і надані ним її характерис-тики будемо відносити до такого тлумачення бюрократії (за Політологіч-ним словником): „...урядування, яке здійснюють постійні посадовці"[49].

Отже, підготовка документознавців для сфери державного управлін-ня є комплексною проблемою, розв’язання якої можливе на основі інтегро-ваного урахування здобутків науки і практики у взаємопов’язаних галузях, які сьогодні динамічно розвиваються і утворюють предметний простір майбутньої професійної діяльності фахівця - документознавство та дер­жавне управління.

Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на інформаційний аспект навчання), працюючи за фахом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що потребує необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної про-фесіоналізації у цій сфері діяльності. Принципово нові вимоги до держс-лужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змісту діяльності сфери державного управління.

Підготовка фахівців з інформаційного забезпечення, здійснювана для специфічної галузі - сфери державного управління - потребує інтегровано­го підходу до визначення особливостей діяльності, необхідних особистіс-них рис, ціннісних установок, визначення необхідних професійних вимог. Аналіз комплексу зазначених особистісно-професійних вимог до фахівців є

необхідною умовою побудови і ефективної реалізації навчально-виховного процесу їх підготовки.

У межах наукової дисципліни «Державне управління» систематизо­вано вимоги до держслужбовця, які відображають, насамперед, ціннісні, морально-етичні, соціально-психологічні аспекти його особистості, визна-чено основні риси професіоналізму державних службовців. У системних і концептуальних висновках, зроблених щодо перебігу кадрових процесів у державній службі, науковцями наголошується на необхідності звернення уваги на службовців і спеціалістів для інформаційно-аналітичної роботи, а також на необхідності якісної інформації у державному управлінні, на пра-вдивості й доцільності інформації, що виходить від державних службовців, на умові надходження до системи державного управління тільки достовір­ної та об’єктивної інформації, інакше всі процеси, в яких використовується така інформація, неодмінно деформуються.

Державна служба - складний соціальний, політичний, державно-правовий, духовно-культурний інститут, для якого характерне досить складне поєднання елементів, сполучень, основним з яких є особа держав-ного службовця.

Серед першорядних вимог до фахівця сфери державного управління - держслужбовця - висувають вимоги до його морально-цінніснш, профе-сійних, соціально-психологічних характеристик. Важливе значення мають ціннісні орієнтації особи державного службовця. Особа державного служ-бовця належить до певної соціально-професійної групи, де проявляються риси, які характеризують її ставлення до державної служби, своєї трудової діяльності, цілей і завдань державного апарату, методів роботи, взаємовід-носин у колективі. Крім того, особа державного службовця є ще й суб’єктом суспільних відносин.

Акцентується важливість такого чинника вдосконалення системи державного управління взагалі й державної служби зокрема, як формуван-ня та розвиток культури праці державних службовців як суттєвого компо­ненту їхньої професійної діяльності.

Професіоналізм державних службовців визначається як основа ефек-тивності державної служби, від якої суттєво залежать як аномальні розлади в її діяльності, так і можливості зростання, розвитку та надійності її соціа-льного функціонування. Професіоналізм державного службовця - це якіс-но-ціннісний комплекс поєднання глибоких знань, практичного досвіду, загальнолюдських цінностей, що відображає ступінь самоорганізації особи, ефективність її професійної діяльності, сприяє розвитку авторитету держа-вної служби. Процес формування професіоналізму державних службовців у контексті підвищення престижу державної служби, одним із важливих чинників у вирішенні кадрових питань ероль професійного навчання.

На стан професіоналізму державних службовців впливає ослаблення їх професійних управлінських якостей внаслідок соціального характеру деформацій перехідного періоду українського суспільства, серед яких по-

рушення дії механізмів відповідальності, дисципліни та соціального конт-ролю, посилення традицій архаїчного суспільства з його системою привіле-їв, відновлення гірших стереотипів традиційного чиновництва, меркантилі-зації відносин службовців (протекціонізм, хабарництво, бюрократизм, ко-рупція та інше).

Зорієнтованість підготовки студентів на конкретну сферу діяльності -державне управління має враховувати, що сприйняття влади суспільством відбувається на підставі узагальнення понять про державних осіб та стан інституціонального забезпечення їх діяльності, крізь призму уявлень про державну службу як інститут, який забезпечує виконання функцій держа-ви, формуються суспільні уявлення про владу. Також слід брати до уваги, що сфера державного управління тісно взаємодіє із сферою політичних ві-дносин у державі й пов’язана із політичною свідомістю осіб, груп та спіль-нот. Отже, виявляючи актуальні проблеми підготовки документознавців для системи державного управління, не можна оминути такі важливі скла-дові формування майбутнього фахівця, як політична культура та етика державного службовця.

Висновки. Структурно можна виділити такі основні комплекси функ-ціональної спеціалізації, в межах яких мають формуватись предметні ком-петентності майбутнього фахівця:

• документно-інформаційні ресурси;

• управлінське документування;

• документно-інформаційні комунікації;

• нові інформаційні технології;

• система державного управління.

Узагальнена структура професійної діяльності фахівця з інформаційного забезпечення державного управління

Складова професійної діяльності	Зміст діяльності
Мета діяльності (продукт)	- створення умов для підвищення ефективності державного управління на основі керованого задоволення інформаційних потреб громадян, здійснення державним апаратом соціального управління.
Об’єкт	- різні організації та підрозділи у системі державного та муніци-пального управління, процеси економічного, політичного, орга-нізаційного та соціального життя суспільства, проблеми функ-ціонування та розвитку держави та її регіональних та муніципа-льних утворень, проблеми взаємодії людини і суспільства
Предмет	- різні види документно-інформаційних ресурсів і систем доку-ментації
Види професійної діяльності	- планування індивідуальної та спільної діяльності, організація роботи за цілями, ресурсами та результату, раціональному кон-

Складова професійної діяльності	Зміст діяльності
	тролю діяльності співробітників та організації уцілому, керів-ництво колективом та координація діяльності у зовнішньому середовищі, мотивація співробітників, дослідження та діагнос-тика проблем, прогнозів, цілей та ситуацій, консультативна, ме-тодична та освітня робота із співробітниками
Процедури	- процедури інформаційно-аналітичної діяльності: збирання, опрацювання, зберігання та поширення інформації, створення інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг
Засоби діяльності	- засоби комп’ютерно-комунікаційної техніки

Необхідність інформаційного забезпечення розвитку в Україні державот-ворчих процесів, розвиток національної інформаційної інфраструктури ставить перед системою вищої освіти завдання диверсифікації змісту, напрямів та освіт-ніх рівнів підготовки сучасних фахівців з інформаційного забезпечення органів державної влади.

Запитання для самоперевірки:

1. Дати визначення поняття „професіоналізація”.

2. Поняття „інформаційне забезпечення державного управління”

3. Які вимоги до держслужбовця систематизовано у межах наукової дисципліни «Державне управління»?

4. Які основні параметри інформаційної взаємодії характеризують сталість державного управління?

5. З чого складається узагальнена структура професійної діяльності фахівця з інформаційного забезпечення державного управління?

Рекомендована література:

1. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.-К.Юснови, 1998.-534 с.

2. Грінівецька Н.М. Проблема формування сучасного типу державного службовця в Україні:Автореф. дис. … канд.наук з держ. управління (25.00.01 - теорія та історія державного управління)/ Укр. Акад. держ. управління при Президентові України.-К., 1999.-18 с.

3. Дніпренко Н.К. Зміна парадигми в державному управлінні інформа-ційною сферою: комунікативний аспект Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: (25.00.01 теорія та історія державного управління)/ Дніп-ропетр. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. -Д., 2005. — 20 с.

4. Древицька І.Ю. Інформаційне забезпечення органів регіонального управління в сучасних умовах: Автореф. дис. канд. наук з держ. упр. (25.00.04 –регіональне управління).-Донецьк, 2002.-21 с.

5. Дубов Д. Роль інформаційної культури у діяльності органів державно­го управління//Вісник Книжкової палати.-2003.-№8.-С.26-28.

6. Закон України “Про концепцію Національної програми інформатиза-ції” (від 4 лютого 1998 року): N 75/98-ВР.

7. Закупень Т.В. Об информационном обеспечении управленческой дея-тельности госструктур// НТИ.Сер.1. -1997.-№8. -С.12-18.

8. Короткий Оксфордський політичний словник/За ред. І.Макліна і А. Макмілана.-К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2005.-790 с.

9. Кулешов С.Г. Управлінське документознавство: Навч. посібник.-К.: ДАКККІМ, 2003.-57с.

10.Кушнаренко Н.М. Складові змісту спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”: питання методології//Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2004.-№1.- С.42-45.

11.Нинюк І.І. Професіоналізм державних службовців України: сутність, стан та особливості формування: Автореф. дис. … канд.наук з держ. упр. (25.00.03 - державна служба)/Нац. Акад. держ.управління при Президентові України. - Київ, 2005.-18 с.

12.0луйко В.М. Кадрові процеси в державному управлінні України: стан і перспективи розвитку: Автореф. дис. ... докт. наук з держ.управління (25.00.03 - державна служба)/ Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2006.-27 с.

13.Серьогін С.М. Державний службовець у взаємовідносинах влади і сус­пільства: Автореф. дис. … д-ра наук з держ.упр.(25.00.03 - державна служба)/ Нац.Акад. держ.управління при Президентові України. - К., 2004.-32 с.

14.Слободяник М.С. Документологія: Зміст. Перспективи //Бібліо-текознавство. Документознавство. Інформологія.-2004.-№4.-С.4-9.

15.Теорія і практика прийняття управлінських рішень/Крупник А.С. та ін.:Навчальний посібник.-Київ:Видавничий дім „Простір”, 2007.-156 с.

16.Терещенко Д.А.Роль інформаційно-комунікативного забезпечення по­треб споживачів у процесі надання управлінських послуг на рівні міс-цевих органів влади [Електрон. ресурс].-Спосіб доступу: URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/20.pdf.-Загол. з екрану.

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів

ГельвеціиКлодАдріан (1715-1771)

_І

нформаційно-аналітичне забезпечення сьогодні стало прикметою усіх сфер, де акумулюються та переробляються значні потоки інформації, а наслідки прийняття рішень є критично важливими для життєдіяльності суспільства. Специфіка аналітичної діяльності в органах державної влади полягає у тому, що вона „вбудована” у процес управління, до неї висува-ються особливі вимоги щодо оперативності підготовки матеріалів, їх дос-товірності та обгрунтованості. Важливого значення набуває експертна дія­льність, залучення фахівців з усіх напрямів.

Органи державного управління, аналізуючи дані, можуть вивчати громадську думку і впливати на її зміну, більш ефективно планувати свої програми і роботу з населенням, оцінювати вплив програми на цільовий сегмент, знаходити шляхи для задоволення потреб населення.

Модель інформаційно-аналітичного забезпечення та супроводу управлінської діяльності передбачає виконання таких функцій:

1. Моніторинг ситуації. Реалізація цієї функції забезпечує аналіз всієї поточної інформації, яка надходить, її узагальнення, співставлення та надання зацікавленим керівникам у виді, який найбільшою мірою ві-дповідає їх потребам. Матеріали аналізу джерел , поряд з іншими ба-зами даних, є основою для підготовки аналітичних доповідей, запи-сок, довідок та інших документів системи проблемно-орієнтованого інформування керівництва.

2. Експертно-аналітичне забезпечення. При реалізації цієї функції необхідно виявити найбільш компетентних фахівців у проблемних галузях, їх реальні можливості.

3. Збирання та первинне опрацювання інформації. Ці процеси пред-ставляють собою найбільш рутинну, трудомістку частину робіт. При незадовільній організації робіт із збирання та первинного опрацю­вання інформації аналітичні дослідження характеризуються низькою достовірністю та об’єктивністю, а їх результати, як правило, відо-бражають суб’єктивну думку окремих аналітиків-експертів. Робота із збирання та первинного опрацювання інформації поєднує множину технічних та рутинних операцій у спільний процес, забезпечуючи приймання та реєстрацію інформації, яка надходить, перевірку ціліс-ності та достовірності даних, систематизацію інформації за темати-кою та адресою.

4. Створення системи автоматизованої підтримки аналітичних досліджень. Така система дає змогу оптимально організувати супро­від інформаційно-аналітичних досліджень з використанням спеціа-льних інформаційно-програмних засобів, які включають структурно-інформаційні, лінгвістичні та прикладні програмні компоненти. Отже, узагальнена модель інформаційно-аналітичного забезпечення органів державного управління є сукупністю підсистем із відповідним при-значенням:

1. Інформаційно-комунікаційне середовище - забезпечення зовнішніх та внутрішніх комунікацій, організація доступу до зовнішніх та вну-трішніх інформаційних ресурсів.

2. Моніторинг проблемних ситуацій - виявлення пріоритетних проблем на основі об’єктивної інформації, одержаної а результаті аналітико-синтетичного опрацювання вхідної інформації.

3. Інформаційно-документальне обслуговування - забезпечення необ-хідного рівня якості рішень, що приймаються, за рахунок:

• збирання, аналітичної переробки та надання у різних режимах фактографічної інформації про поточну, бажану та прогнозовану ситуацію в об’єкті управління та у зовнішньому середовищі;

• збирання та надання керівництву у різних режимах документів аналітичного, нормативно-правового та науково-методичного ха-рактеру, а також забезпечення доступу до спеціально організова-них фондів документів.

4. Ситуаційний та системний аналіз (аналітико-інформаційні дослі-дження) - забезпечення необхідного рівня якості рішень, що прий-маються, за рахунок поглиблення процедур аналізу та прогнозування ситуацій у зовнішньому середовищі, а також за рахунок оцінки нас-лідків рішень, що приймаються.

5. Підтримка процесів підготовки управлінських рішень - забезпечення необхідного рівня якості рішень, що приймаються, за рахунок надан-ня інформації про аналоги та прецеденти вирішуваних питань, аналі-тичного опрацювання інформації та підтримки змістової експертизи рішень, що приймаються.

6. Підтримка процесів прийняття рішень - забезпечення необхідного рівня обгрунтованості та узгодженості рішень, що приймаються, за рахунок супроводу процедурних та змістових аспектів групового об-говорення та прийняття рішень.

7. Підтримка управління діяльністю власне органа управління - забез-печення необхідного рівня кінцевих показників діяльності структури за рахунок інформаційного обслуговування внутрішніх управлінсь-ких функцій та автоматизованої підтримки основних процедур внут-рішнього управління.

Аналіз даних у різних сферах діяльності органів державного управ­ління може застосовуватися для таких цілей: