24.1. Формування системи показників та індикаторів: методологічні та теоретично-прикладні засади

У соціологічних дослідженнях здійснюється аналіз характерних рис та особливостей конкретних спільнот та груп населення, які працюють у різних галузях народного господарства, що відбираються для аналізу на основі різних критеріїв і показників. Це можуть бути багатодітні сім’ї, довгожителі, слухачі радіопередач, телеглядачі, представники аудиторії театру, кіно, особи, які здійснили вчинки девіантної поведінки тощо. У даному випадку виникає потреба отримати такі показники, які б давали змогу охопити якомога більше ознак, характеристик та рис конкретної групи, яка підлягає вивченню.

Специфіка створення таких показників проявляється в тому, що вони в кінцевому результаті репрезентують кількісні та якісні характеристики респондентів. Ці показники можуть слугувати основою для вимірювання й використання в математичній обробці емпіричної інформації за допомогою таких методів, як дисперсійний, кластерний та факторний аналіз і встановлення коефіцієнтів кореляції між змінними соціальних процесів та явищ.

Разом з тим певною складністю в соціальних дослідженнях є подвійний характер вивчення респондента, коли він аналізується в контексті конкретного носія особистісних та соціальних рис, тобто як “особистість” та “індивід”.

Варто зазначити, що особистість можна репрезентувати як інтегральну цілісність біогенних, психологічних та соціокультурних її характеристик. Водночас особистість виступає реальним носієм усіх соціально-значущих рис та відносин суспільства, у просторі якого вона здійснює власну життєдіяльність. Соціолог, психолог чи соціальний педагог визначає загальні, повторювані, стійкі ознаки, основні тенденції розвитку особистості, які певною мірою дають загальні характеристики її соціально важливих рис та соціальних відносин у конкретно-історичній та соціально-економічній ситуації.

Особистість є також носієм інтегрованої сукупності соціально важливих рис і соціальних відносин, які мають пріоритети в суспільстві. Такими соціальними рисами можуть бути рівень освіти, економічний, соціальний та професійний статус, приналежність її до певної конфесії тощо.

З іншого боку, у дослідженнях використовуються показники, які репрезентують відмінності респондентів за статтю, віком, місцем та датою народження, сімейним станом, наявністю дітей, особливостями території помешкання, соціальним статусом, мобільністю тощо.

Варто зазначити, що у вивченні проблем молоді дослідник фіксує ознаки молодої особи у площині багатогранності й багатовекторності соціуму, території та ситуації. Водночас такі показники повинні мати цілісний характер при отриманні об’єктивної та повноцінної інформації. Така система показників повинна бути потужно обґрунтована і давати інтегроване уявлення про респондента як носія багатьох рис та ознак суспільної групи в конкретній соціальній ситуації.

Між тим у дослідженнях досить часто виникають ситуації неоднозначності тлумачення окремих галузей функціонування спільнот, специфіки, напрямку й важливості їх у житті груп та індивідів. Внаслідок цього виникає еклектична картина випадково вибраних показників життєдіяльності спільноти чи окремої особистості, яка, зрозуміло, репрезентує деформовану реальність.

З іншого боку, у дослідженнях проблем молоді особистість виступає і як одиниця спостереження та як джерело інформації. Такий “дуалізм” вимагає використання системи показників, які презентують особистість у цілісності та сукупності різних елементів діагностичних процедур та етапів. Тим більше, що при збиранні емпіричної інформації відбувається безпосереднє спілкування між дослідником та особистістю, внаслідок чого дослідник визначає та фіксує її ознаки й характеристики, які потім при обробці отриманої інформації втрачають особистісний характер. Як результат, відбувається деперсоніфікація особистісних рис та відмінностей, тобто втрачається досить цікава персоніфікована інформація.

Певною компенсацією у збереженні особистісних рис та ознак виступає таксономічний підхід, який дозволяє вже на першій стадії обробки емпіричної інформації зберегти цілісність соціально-психологічного портрета особистості, її дієвість та репрезентативність основних ознак завдяки об’єднанню респондентів у визначені цим методом групи.

У вивченні такої динамічної та специфічної когорти, як молодь, виникає також необхідність фіксації різних ознак та рис, з одного боку, та порівняння їх типологічних характеристик між собою в адекватному дослідницькому полі. Це вимагає використання системи показників, яка давала б можливість зіставлення, порівняння та обґрунтованої екстраполяції отриманих результатів в інших вимірах молодіжного середовища. Така система показників може мати такі блоки:

1. Блок відносно стабільних показників та незалежних від конкретної ситуації, які фіксують іманентні ознаки спільнот та груп. Це можуть бути блоки характеристик розвитку особистості – біопсихологічні, соціально-демографічні, а також індикатори рівня матеріально-побутових умов життєдіяльності.

1.1. До біопсихологічних показників можна віднести антропометричні, фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні характеристики, які мають генетичну природу, є результатом процесів соціалізації та виховання в конкретних умовах і можуть видозмінюватися лише під впливом вікових параметрів.

1.2. Соціально-демографічні показники фіксують сукупність об’єктивних та відносно стабільних ознак людини, які в основному визначають її спосіб життя та специфіку різних видів діяльності. Це можуть бути показники віку, статі, освіти, сімейного становища, національності, конфесійної приналежності, місця проживання та соціального статусу (приписаного або здобутого), індикатори соціально-професійного та кваліфікаційного характеру.

1.3. До блоку показників соціального середовища належать індикатори освіти, професії й національності батьків, місце народження молодої особи, населеного пункту, де проходило дитинство та юність особистості, структура її сім’ї, кількість братів та сестер, мова сімейного спілкування.

1.4. Матеріально-побутові умови фіксуються за допомогою показників життєвих умов особи, прибутку та заробітної плата її та членів сім’ї, забезпеченість матеріальними засобами довготривалого користування. Показники такого блоку входять до системи індикаторів як найменш стабільні та варіативні у відповідності до соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації та мають залежність від активності, цілеспрямованості й рівня потреб молодої особи, яка виступає об’єктом дослідження.

2. Блок показників, які репрезентують різні аспекти думок, надій та сподівань, а також умови соціального середовища, зокрема результати та досягнення респондентів у царині матеріальної та духовної культури.

Така система показників повинна мати надзвичайну варіативність тому, що умови життєдіяльності особистості змінюються, динамічно трансформуються нормативні моделі та ціннісні орієнтації. Тут можуть бути створені блоки, які дозволяють констатувати соціальну та політичну активність молоді та її діяльність у галузі вільного часу.

2.1. Блок показників, які об’єктивно відображають статусні позиції особи в конкретному колективі, умови та можливість соціальної мобільності (кар’єри) та соціальних переміщень у горизонтальній та вертикальній площині соціуму.

2.2. Суб’єктивні характеристики – ціннісні орієнтації, установки та конкретні умови диспозиції особистості в конкретному соціальному часі та просторі.

2.3. Блок об’єктивних та суб’єктивних показників діяльності молодої особи в царині вільного часу і дозвілля відповідно до рівня сформованих її потреб та інтересів.

Разом з тим варто зазначити, що визначені блоки показників можуть мати як залежні, так і незалежні характеристики.

Перший запропонований блок показників може виконувати роль незалежних змінних і створює відображення соціального фону суспільства, або певного рівня напруженості соціально-психологічного поля життєдіяльності особистості.

Друга група складається з показників, які відіграють роль залежних змінних та які становлять особливий інтерес для дослідників.

У цілому об’єктивне та адекватне відображення рівня сформованих запитів, потреб, інтересів та особливостей формування духовно-творчого потенціалу особистості в реальному соціальному просторі та часі можливе лише за умови створення системи показників. Така система показників фіксує не лише досягнення особистості в царині науки, освіти, культури, але й відображає іманентні характеристики сімейного середовища, його родоводу, умов життєдіяльності у всіх галузях соціальної практики. Лише в діалектичній єдності та взаємозалежності визначених блоків можливо здійснити об’єктивну діагностику та ідентифікацію становлення, функціонування та розвитку невичерпного духовно-творчого потенціалу особистості.

Досить принциповим питанням є діагностика соціально-демографічних ознак молоді та фіксація їх у практичній площині. Для об’єктивного відображення можна запропонувати такі блоки показників:

1. Показники, які відображають досить стійкі характеристики – стать, національність, соціальне походження та родовід особистості.

2. Індикатори, які фіксують приналежність особистості до соціальної та професійно-кваліфікаційної спільноти, її освіта, рід занять, сімейний стан, місце проживання.

3. Показник віку особистості як параметр стабільності впродовж певного періоду (одного року) може перебувати в системі координат середньої межі тривалості життя конкретної когорти в країні, регіоні та населеного пункту.

Існують певні складнощі при визначенні параметрів віку. Так, серед юнаків помітні тенденції перебільшення років власної “дорослості” та зменшення їх реального стану серед 20 – річних дівчат. З іншого боку, набуває поширення тенденція акумуляції, тобто заокруглення років, особливо таких, які закінчуються на “0” або на “5”. У наших дослідженнях серед студентських колективів були зафіксовані певні тенденції “зменшення” віку серед “неодружених” дівчат старших курсів та збільшення на “0,5” – “1” рік серед студентів-юнаків перших курсів.

У соціальних дослідженнях виникає потреба зіставлення різних вікових груп для порівняння конкретних характеристик та окремих демографічних параметрів, особливо в побудові класифікації етапів життєдіяльності та групування їх за подібністю вікових меж на окремі групи. Водночас у здійсненні соціологічних та соціально-педагогічних досліджень розподіл за віковими інтервалами вибіркової сукупності часто здійснюється без належного обґрунтування, що ускладнює порівняння та співставлення характеристик предмета наукового пошуку.