19. 1. Соціально-територіальна структура суспільства

Соціально-територіальна структура є однією із складових загальної соціальної структури суспільства нарівні з такими її підструктурами як соціально-етнічна, соціально-демографічна, соціально-професійна тощо. Разом з тим територіальний поділ населення є найбільш умовним, оскільки грані, що зближують представників однієї територіальної спільності відзначаються меншою чіткістю, ніж скажімо поділ людей за віком, статтю. Національністю чи професією. Отже, соціально-територіальним поділом прийнято вважати поділ суспільства на соціально-територіальні спільності [12, сю 92].

Соціально-територіальна спільність – це група людей, що проживають на певній території, між якими виникають соціально-культурні зв’язки завдяки однорідності об’єктивних умов їх життєдіяльності. До таких об’єктивних умов можна віднести географічні, кліматичні, соціокультурні особливості проживання людей.

Таким чином, не слід гадати, що соціально-територіальний поділ – це поділ якоїсь території на рівні частини, на кожній з яких проживає певна соціально-територіальна спільність. Всі ці території різні за площею і межа між ними проходить там, де стають помітними відмінності в способі життя, веденні побуту, галузях господарства людей, що там проживають, котрі викликані, як вже зазначалося, об’єктивними географічними і соціокультурними умовами. Отже, людей, що належать до однієї соціально-територіальної спільності, характеризує те, що всі вони мають притаманні лише їм однакові риси у ставленні їх до господарськи обжитої ними території, що виявляється у стійких економічних (господарських) зв’язках, однорідності умов їхнього проживання у специфіці ведення господарства і побуту. Саме ці риси відрізняють подібну групу людей від іншої соціально-територіальної спільності.

Соціально-територіальні спільності розрізняються між собою за розмірами території, густотою населення, особливостями соціального, економічного та культурного розвитку, соціальним та національним складом, географічним положенням та кліматичними умовами.

Соціально-територіальні спільності поділяються на декілька видів:

• адміністративно-територіальні спільності;

• регіональні спільності;

• типи поселень (поселенські спільності) [12, c. 93].

Адміністративно-територіальні спільності – це спільності, утворені на основі політико-адміністративного або адміністративно-територіального поділу.

У різних країнах адміністративно-територіальні спільності мають особливу специфіку, відрізняються за формою, розміром, призначенням і назвою. Так, у США, Індії, Бразилії основні територіальні спільності – штати, у Німеччині – федеральні землі, у Швейцарії – кантони, у Польщі – воєводства. В Україні адміністративно-територіальними спільностями виступають 24 області, Автономна Республіка Крим, 483 райони, 449 міст.

Адміністративно-територіальні спільності – це територіальні спільності утворенні штучним шляхом. Тому, природно, не відбивають усіх специфічних рис, характерних для спільнот такого виду. Лише в окремих випадках поділ на адмі7ністративні спільноти відбувається з урахування особливостей соціально-економічних зв’язків, що формуються на тій чи іншій території. Проте, у більшості випадків, це є випадковий поділ населення на одиниці, заздалегідь визначенні адміністративним районуванням. Так, найбільш типовим прикладом у цьому контексті є адміністративний поділ на штати у США. Так, якщо на Сході країни подібні територіальні одиниці формувались певною мірою на основі тих господарсько-соціальних зв’язків, що склались тут у процесі історичного, хоч і не тривалого, розвитку цих громад, то на Заході, який узагалі фактично не був обжитим, поділ на адміністративні одиниці вівся довільно, по-суті “під лінійку”. Втім, адміністративне районування автоматично “приписуючи” окрему групу індивідів до певної територіальної громади, сприяє формуванню у них соціально-економічних зв’язків, побудові однорідності їхньої життєдіяльності. Інші форми територіальних спільнот часто виникають на основі адміністративного районування, тому адміністративно-територіальні спільності часто називають ще первинними територіальними спільностями.

Регіональні спільності – це територіальні спільності, що формуються і розвиваються в окремих регіонах.

Регіоном називається територіальна одиниця, яка складає єдиний територіально-господарчий комплекс і для якої характерні певні господарські і культурні зв’язки. На відміну від адміністративних спільнот. Регіональні спільності виникають і функціонують в процесі історичного розвитку. Зокрема, наявність орних земель сприяє формування регіону аграрного типу, а потужність покладів залізної руди сприяє розбудові регіональної спільноти на базі металургійної промисловості. Отже, на формування регіонів впливає низка чинників, серед яких можна виділити природні, психологічні, культурні та ін.

Регіони відрізняються за розмірами, кількістю і густотою населення. наявністю адміністративних одиниць на своїй території, способами формування та багатьма іншими критеріями. Регіон може охоплювати частину області, всю область, декілька областей чи провінцій, навіть декілька країн (наприклад, Близькосхідний регіон, Середньоазіатський регіон тощо).

В Україні поки що не існує офіційного поділу на регіони, але тут здавна почали виділяти історико-культурні області, які з повним правом можна називати регіонами. Це такі регіони як Волинський, Поліський, Карпатський, Наддніпрянський, Східний, Південний, Кримський та деякі інші. Адміністративно-територіальне районування, бурхливий розвиток промисловості, урбанізація сприяли формуванню в Україні нових економічних регіонів, з яких можна виділити Донецько-Придніпровський, Південний, Центрально-український та інші.

Нарешті останньою формою соціально-територіальних спільностей виступають типи поселень.

Типи поселень – це історично утворені, обумовлені поділом праці форми соціальної і просторової організації суспільного виробництва та проживання населення.

На відміну від регіональних спільностей, які формувались насамперед під впливом природних, історичних, національних та релігійних факторів, типи поселень детермінуються насамперед соціокультурними та соціально-економічними чинниками. На відміну від регіональних спільнот, які. Як правило займають значні території, типи поселень являють собою територіально-сконцентровані форми розселення людей, що охоплюють невелику територію і часто характеризуються високою густотою населення.

До типів поселень, у першу чергу, відносяться сільські і міські поселення, які є об’єктом вивчення спеціальних соціологічних теорій – соціології села і соціології міста.