10.3. Соціальні рухи і їх типи

Соціальна стратифікація, що існує в суспільстві є чинником різноманітних соціальних процесів, наприклад, соціальної мобільності. Одним із наслідків соціального розшарування суспільства є виникнення та діяльність суспільних рухів. Кожна соціальна верства, що займає положення в суспільстві прагне по-перше, зберегти своє місце, по-друге, покращити своє соціальне розміщення. В такому разі подібні цілі та інтереси описуваної нами соціальної страти можуть зіштовхуватися з інтересами іншої соціальної верстви. Іншими словами, кожна соціальна верства будує своє власне соціальне життя, опираючись на можливості власної страти. Зрозуміло, що кожна страта прагне покращити власну соціальну позицію (що стосується вищих верств, то вони прагнуть зберегти своє панівне становище). В такому разі її діяльність може потрапити в “поле” дії інших соціальних груп і верств. Такі дії першої соціальної верстви можуть викликати або згоду інших або їх супротив, що проявляється в активізації діяльності певних соціальних верств. Так формується соціальний рух. Простіше кажучи, прояви активності суспільного життя, певні соціальні процеси влаштовують одні соціальні верстви і групи, і є неприйнятними для інших. Тому останні прагнуть змінити існуюче суспільне становище, а перші – зберегти його. В такому разі виникає відразу два протилежних по своїй суті соціальних рухи.

Таким чином, соціальний рух – це активізація діяльності великих груп людей, що прагнуть або змінити певні соціальні процеси в суспільстві або їх зберегти

Можна визначити характеристики будь-яких соціальних рухів, незалежно від суспільної сфери, де протікає їхня діяльність. Цілей чи завдань руху. До таких характеристик руху слід віднести:

• наявність об’єктивних соціальних обставин, що спонукають виникнення руху;

• стихійність руху, відсутність фіксованого членства, статутів і програм, норм діяльності, часто й керівництва;

• масовість – рух включає велику кількість людей, що об’єднуються єдиним інтересом

• висока соціальна активність – будь-який рух існує доти, поки він відчуває в собі можливості впливати своєю активною діяльністю на ті соціальні зміни до яких прагне рух.

Російський соціолог О. Кравченко серед причин включення індивідів у соціальний рух називає соціальну ізоляцію, особисту невлаштованість, прагнення змінити власний соціальний статус, маргінальність (тобто втрата певного місця в соціальній системі і натомість не включення в іншу) та ін.

Оскільки причин виникнення соціальних рухів є багато, кожний рух будує власну діяльність по-своєму, різною виявляється й активність громадян, що входять до того чи іншого руху, природно, що існує велика кількість різноманітних рухів. Проте, незалежно від того, про який рух іде мова, вони проходять приблизно одні і ті ж стадії свого розвитку, до яких можна віднести:

1. Створення передумов руху – виникнення в суспільному житті таких умов, які не сприймаються значною частиною людей, що зумовлює появу суспільного руху. Натоміть дуже часто буває, що виникає і протилежний рух, що прагне зберегти усталений суспільний порядок. Типовим прикладом може бути діяльність двох протилежних молодіжних рухів, що діяли під час “помаранчевої” революції в Україні – руху “Пора”, котрий виступав за зміну існуючого політичного ладу і руху “Досить”, що прагнув його зберегти.

2. Стадія об’єднання – усвідомлення прагнень окремих індивідів стимулює активізацію їхньої діяльності, знайшовши своїх прихильників, вони ще більше посилюють свою активність, чіткіше визначають власні цілі та інтереси. Таким чином утворюється ядро руху, формується загальна мета і виробляються шляхи діяльності руху.

3. Стадія агітації – залучення прихильників. На цьому етапі рух починає різко активізувати свою діяльність і в різний спосіб (через ЗМІ, мітинги, демонстрації, акції протесту) намагається розширити коло своїх учасників.

4. Точка максимального піднесення. На цій стадії рух досягає апогею своєї діяльності. Вирішується доля руху – він або досягає або не досягає поставлених цілей та завдань. Найчастіше здійснюється тиск на владу, котра може на вимогу руху внести певні соціальні зміни, що лежать в її компетенції, або ж відмовитись від подібних змін.

5. Завершення – досягнення рухом тих цілей, які він перед собою поставив, або усвідомлення того, що досягнення їх за даних умов є неможливим. Ще однією з причин розпаду руху є його формалізація, тобто перетворення на громадську чи політичну організацію.

Незалежно від розмаху руху, його цілей і завдань. рухи можна класифікувати за основними направляючими критеріями.

1. За відношенням до існуючого ладу та форм боротьби:

• консервативні, що прагнуть зберегти існуючий стан речей, допускають лише мінімальні й абсолютно необхідні зміни;

• реформаторські – стоять на збереженні основ існуючого ладу, але прагнуть певною мірою реформувати деякі сфери суспільного життя;

• революційні – рухи, що прагнуть повністю змінити суспільно-політичний лад;

• контрреволюційні – рухи, які прагнуть повернути колишній лад, повалений у ході революції;

2. За формою організації:

• стихійні;

• недостатньо організовані;

• організовані;

3. За тривалістю існування:

• одномоментні;

• короткочасові;

• довготривалі;

4. За характером діяльності:

• експресивні;

• антивоєнні;

• політичні;

• релігійні;

• екологічні та ін.

5. За соціальною базою (за соціальними спільностями, представники яких становлять переважну частину членів руху):

• робітничі;

• селянські;

• національні;

• молодіжні;

• феміністичні та ін.

?	Питання для самоперевірки та контролю

1. Що спільного та відмінного між поняттями “соціальні зміни”, “соціальний прогрес”, “соціальний розвиток”?

2. Які переваги та недоліки основних теорії соціологічних змін?

3. Назвіть основні причини та фактори соціальних змін.

4. З якою метою соціологи вивчають соціальні процеси?

5. Що таке соціальний рух?

6. Які типи соціальних рухів Вам відомі?

Список використаної та рекомендованої літератури

21. Арсеєнко А. Глобалізація і соціальні зміни і наслідки напередодні ХХІ ст. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 1.

22. Гіденс Е. Соціологія. – К..: Основи, 1999.

23. Головаха Є., Паніна Н. Соціальні зміни в Україні: пострадянська деінституціалізація й особливості становлення нових соціальних інститутів // Політична думка. – 2001. – № 4.

24. Злобіна О. Особистісна складова суспільних змін: соціологічний контекст // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003 – № 3.

25. Козырев Г. Социальные процессы и изменения // Социологические исследования. – 2005. – № 9.

26. Левашов В. Общество и глобализация // Социологические исследования. – 2005. – № 4.

27. Предборська І. Соціальна зміна як проблема соціологічної теорії // Філософська і соціологічна думка. – 1994. - № 3-4.

28. Рахманов А. Современные теории глобального общества // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. – 2003. – № 2.

29. Современная западная социология. – М.: Политиздат, 1990.

30. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.

31. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. Городяненка. – К.:”Академія”, 2006.

32. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. – К.:Укр.. Центр духовн. культури, 1998.

33. Учебный социологический словарь / Ред. С. Кравченко. – М.: Экзамен, 1999.

ІІІ