1.4. Визначення величини відхилення від прямого кута

ЇЇ визначають за допомогою кутоміра з кутом 90⁰ і довжиною не менше за довжину граней плитки, вимірювального щупа або інших інструментів з похибкою не більше 0,1мм. Для цього кутомір прикладають почергово до граней плитки і визначають величину найбільшого зазору між другою гранню плитки і внутрішнім краєм кутоміра. Кутомір прикладають так, щоб одна грань плитки щільно прилягала до його горизонтальної сторони, а інша – торкалась вертикальної.

2.Контроль зовнішнього вигляду

2.1. Перевірте зовнішній вигляд плитки візуально на відстані не більше 1м від ока в умовах розсіяного штучного світлового потоку 300-400 лк. Зразки не повинні відрізнятися за кольором, забарвленістю, рисунком, оздобленням, вони повинні відповідати установленим НТД вимогам.

2.2.Перевірте наявність невидимих тріщин на слух шляхом постукування плиток дерев’яним або металевим молоточком масою 0,25 кг. Плитки з тріщинами мають нечистий звук.

3. Визначення водопоглинання

3.1.Випробування підлягають незруйновані плитки або відколоті частини будь – якої формою. Якщо маса зразка менше 50г. то для одного випробування використовують зразки або відколоті частини із загальною масою 50-100г.

3.2. Перед випробуванням висушують плитки до постійної маси при температурі 110+5⁰С, охолоджують і важать з точністю до 0,01г.

Потім зразки укладають на сітчасту підставку так, щоб вони не торкались один одного. Підставку встановлюють у місткість і заливають водою вище рівня зразків. Воду доводять до слабкого кипіння і підтримують у такому стані 3 год. Впродовж кип’ятіння воду доливають, щоб зразки були завжди вкриті водою.

Після цього зразки залишають у воді на 24 год для охолодження, потім виймають з води. Витирають і зважують з тією самою точністю.

Величину водопоглинання (у %) обчислюють за наступним виразом:

m₁ – маса зразка після кип’ятіння, г

m – маса висушеного зразка, г.

3.3. Дозволяється визначати величину водопоглинання за прискореним методом, а саме – кип’ятити їх протягом:

• 1 год – плитки для внутрішнього облицювання стін і підлог;

• 30хв – плитки фасадні

• 15хв – плитки вилиті, з наступним охолодженням у проточній воді.

Результати розрахунків округлюють до першої значущої цифри після коми. Якщо для випробувань застосували окремі частини плиток, то результатом є середнє арифметичне значення результатів випробування всіх окремих частин.

4. Визначення межі міцності до згинання

Прилад для вимірювання межі міцності до згинання повинен відповідати наступним вимогам:

• Опори повинні мати можливість качатися навколо своєї горизонтальної осі;

• Опори і нажимна кромка повинні мати радіус закруглення 10 мм і бути довшими, ніж ширина випробуваного зразка;

• Навантаження зразка повинно здійснюватися рівномірно і повільно;

• Прокладки з гуми повинні мати такі розміри: товщина – 2,5 ± 0,5 мм, ширина – 20 ± 5 мм, довжина повинна бути рівною ширині випробуваного зразка.

4.1. Висушений зразок (плитку) встановлюють на дві опори лицьовою поверхнею догори так, щоб рифлення на монтажній поверхні були розміщені перпендикулярно осям опор, а вантаж розміщувався в середині зразка.

Відстань між опорами обирають залежно від розмірів зразка і регулюють в межах 80 – 90 % його довжини.

Випробний зразок навантажують рівномірно, без поштовхів до його руйнування. Навантаження, зафіксоване у момент руйнування з похибкою ±2%, приймають для розрахунку межі міцності до згинання σ в МПа (кгс/см²)за формулою:

де, P – навантаження в момент руйнування зразка Н;

l – відстань між опорами, см;

b – ширина зразка, см;

h – найменша товщина зразка без рифлення у місці злому, см.

Межу міцності до згинання розраховують як середнє арифметичне результатів випробувань усіх зразків.