
- •Тема. Основи трудового права україни
- •1. Поняття, система і принципи трудового права.
- •1. Принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональному використанню робочої сили.
- •3. Принципи, що розкривають сутність виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника у процесі праці.
- •2. Джерела трудового права.
- •3. Трудові правовідносини
- •4. Суб’єкти трудового права.
- •5. Колективний договір.
- •6. Трудовий договір
- •3. Робочий час і час відпочинку
- •1. Перерви протягом робочого дня
- •2. Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами).
- •Р о з д і л II щорічні відпустки
- •Правове регулювання оплати праці.
- •Правове регулювання оплати праці
- •. Трудова дисципліна. Види відповідальності у трудовому праві
- •Розв´язання індивідуальних та колективних трудових спорів.
3. Трудові правовідносини
Трудові правовідносини – це врегульовані трудовим законодавством трудові й тісно пов'язані з ними відносини працівників у суспільній організації праці.
З огляду на специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові правовідносини у поєднанні їх із суспільними відносинами, слід вказати на такі види правовідносин у сфері трудового права:
- правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування;
- власне трудові правовідносини;
- колективні правовідносини (трудового колективу й профкому з роботодавцем і його адміністрацією);
- правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві;
- правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства;
- правоохоронні правовідносини (щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду, з розгляду трудових спорів тощо).
Власне трудові правовідносини – добровільний правовий зв'язок працівника з роботодавцем (підприємством чи фізичною особою), за яким працівник зобов'язується здійснювати обумовлену трудову функцію, виконуючи правила внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати винагороду за певний трудовий внесок і створювати умови праці відповідно до законодавства, колективного трудового договору.
Підстави виникнення трудових правовідносин належать:
- укладення трудового договору;
- адміністративно-правовий акт (призначення на посаду, затвердження, розподіл молодих фахівців тощо);
- факт обрання на відповідну посаду (за конкурсом, депутатом тощо);
- факт погодження з відповідними особами (Наприклад, лише за згодою одного з батьків чи осіб, які їх замінюють, можливі трудові правовідносини з неповнолітніми громадянами віком 15 чи 14 років, тому це складна процедура виникнення трудових правовідносин)
Відповідно до ст. 24 КЗпП України фактом наявності трудових правовідносин є також допуск працівника до роботи незважаючи на те, що власник не видав наказ чи розпорядження про прийняття на роботу.
4. Суб’єкти трудового права.
Суб’єкти трудового права – учасники колективних і індивідуальних трудових відносин, які на основі законодавства мають трудові права і відповідні обов’язки. Основними суб’єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа – роботодавець як сторони трудових відносин.
Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб’єктів можна класифікувати на: 1) суб’єкти індивідуальних трудових відносин (роботодавець і найманий працівник); 2) суб’єкти колективних трудових відносин (роботодавці, організації роботодавців та їх об’єднання, трудові колективи, профспілки; органи соціального партнерства); 3) інші суб’єкти трудового права.
Можливість бути суб'єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правосуб’єктності. У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю і в повному обсязі – з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках – з 15- і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює).
Основа правового положення працівників визначена ст. 43 Конституції України та статтями 2,2-1 КЗпП України, де встановлені найголовніші трудові права працівників: право на працю, право на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в профспілки, на участь в управлінні підприємством, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття та інші права, встановлені законодавством. Держава забезпечує рівність трудових прав громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігії, місця проживання та інших обставин.
Згідно ст. 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Роботодавець – власник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.
Ними можуть бути підприємства, установи, організації – державні, колективні чи індивідуальні, котрі наділені спеціальною трудовою правосуб'єктністю відповідно до їх завдань, визначених статутами чи положеннями про них.
Роботодавець зобов’язаний забезпечити громадянинові, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії і права, передбачені законом.
Фізичних осіб як роботодавців можна розділити на дві категорії:
фізичні особи, які можуть реалізувати своє право найму на роботу без мети отримання прибутку – використання найманих працівників для догляду за малими дітьми, важко хворими членами сім’ї);
фізичні особи, рід занять яких потребує використання найманої праці (діяльність пов’язана з одержанням доходу).
Фізичні особи зобов’язані вести трудові книжки на працівників, які працюють у них за трудовим договором. Запроваджена обов’язкова письмова форма трудового договору між працівником і фізичною особою з обов’язковою реєстрацією такого договору у державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця.
Інші суб’єкти трудових правовідносин.
Трудовий колектив як суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його правовий статус визначений спеціальним Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 p., та гл. XVI-A КЗпП України. Згідно із законом трудовий колектив підприємства складають усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Профспілка – добровільна громадська організація, що об'єднує працівників за їх суспільними інтересами згідно з родом їхньої діяльності у виробничій і невиробничій сфері з метою захисту трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів.
Правовий статус профспілок в Україні визначається ст. 36 Конституції України, статтями 243–252 гл. XVI КЗпП України та іншими нормами права, зокрема Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p., статутами профспілок тощо, в яких визначаються їх головні завдання – захист прав і законних інтересів працівників.
Професійні спілки виконують свою основну функцію щодо захисту трудових прав і законних інтересів працівників, поновлення їхніх порушених прав, встановлення високого рівня умов праці, побуту тощо.
Основним завданням профспілок є захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, вони здійснюють представництво членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян.
Профспілки та їх об’єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладення колективних договорів, генеральної, галузевої, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників. Також вони здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням вимог законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці належних виробничих та санітарно-побутових умов.