Список використаних джерел

1. Алексюк А. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання. - К., 1998.

2. Бадмаев В.Ц. Методика преподавания психологии. - М., 2001.

3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К., 2003.

4. Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. - М., 1998.

5. Зарецкая Е.Н. Деловое общение: Учебник: В 2 т. - Т.1. - М., 2002.

6. Змеёв С.И. Андрагогика: основы теории и технологии обучения взрослых. - М., 2003.

7. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні (Педагогічні концепції). - К., 1997.

8. Корсак К, Зінченко Т. Традиційні уроки та лекції: сучасний стан і перспективи // Вища освіта України. - 2002. - № 3. - С.75-80.

9. Леонтьев А.А. Лекция как общение. - М., 1974.

10. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. 3-є видання, доповнене. - К., 2001 р.

11. Освітні технології /За заг.ред.О.М.Пєхоти. - К., 2001.

12. Педагогика и психология высшей школы. - Ростов н/Д, 2002.

13. Попков В.А., Коржуев А.В. Дидактика высшей школы. - М., 2002.

3. Професія та розвиток особистості майбутнього фахівця

Філософський підхід до поняття особистості дозволяє визначити її як внутрішній принцип людини, що характеризується унікальністю та відкритістю, які реалізуються в самопізнанні та самотворенні і об’єктивуються в артефактах культури [5: 277]. У той час як індивід розуміється як генотипічне утворення, одична природна істота, окремий представник людської спільноти [3: 515]. Хоча слід зауважити, що Б. Ананьєв вважає: «особистість» завжди молодша за «індивіда», бо точки відліку для початку онтогенезу та історії особистості розділені багатьма місяцями життя та різними чинниками [1: 108].

Професійний розвиток входить до загального розвитку особистості. Дослідники [3: 46] виділяють наступні складники професіоналізму особистості:

·        освіченість;

·        системність та аналітичність мислення, вміння прогнозувати розвиток ситуації, передбачити результат рішень, вміння мислити масштабно та реалістично водночас;

·        комунікативні вміння, навички ефективної міжособистісної взаємодії;

·        високий рівень саморегуляції, розвиненість самоконтролю, стресостійкість;

·        ділова спрямованість, активність, прагнення до постійного підвищення професіоналізму;

·        чітка Я-концепція, реалістичне сприйняття своїх здатностей.

Активізація міжнародної взаємодії, розвиток науково-технічного прогресу, глобалізація культури та інші чинники спричинили значну трансформацію сучасного суспільства. Постійні зміни в економічному, суспільно-політичному житті висувають нові вимоги до підготовки сучасного фахівця. Це зумовлює потребу оновлення умов підготовки майбутнього фахівця та формування культури його особистості.

Разом з розвитком діяльності, вимог до неї з боку культури та соціуму, безперечно, розвивається і зміст культури особистості сучасного фахівця.

Професійне зростання особистості завжди викликало жвавий інтерес у науковців, а за теперішніх умов глобальних змін становить нагальну проблему для системи освіти. Дослідники зазвичай звертають увагу на проблему людини і культури (В. Біблер, М. Каган та ін.), питання розвитку особистості в професійній діяльності (Б. Ананьєв, А. Асмолов, О. Дашкевич, А. Леонтьєв) та особистість і її культуру (І. Бех, О. Газман, В. Сластьонін, Л. Коган та ін.).      

Культура традиційно вважається процесом духовної і матеріальної діяльності людини та результатами цієї діяльності, які створюють сукупність суспільно-значущих цінностей, що визначають як зовнішні умови людського життя, так і розвиток самої людини. Тобто культура, з одного боку, відображає різноманіття людського буття, а, з іншого, виступає як особистісний аспект буття, формування сутнісних сил людини, її духовного багатства (соціологічний підхід в теорії культури).

Зокрема Е. Гусинський вважає, що шлях індивідуальної культури вибудовується у відповідності до власної природи людини та культури суспільства. Культура суспільства, кажучи загалом, визначає горизонт розвитку культури особистості, але при наявності ярко вираженої творчої активності особистість з часом може підійти до горизонту настільки близько, що це змусить його посунутися: так вплив видатної індивідуальної культури перетворює культуру суспільства [2: 63]. Отже, людина не є пасивним продуктом зовнішніх впливів. Вона має відносну соціальну самостійність, взаємодіє з навколишнім середовищем та бере активну участь у перетворенні життя суспільства.

Культура як особистісна характеристика відображає рівень оволодіння певною діяльністю, розвиток якостей, умінь і здібностей, необхідних для її ефективного виконання. В умовах глобалізаційних перетворень суспільства зростають і вимоги до ділових якостей, до культури фахівця.

Аналіз наукової літератури дозволяє дійти висновку, що наявність змісту культури особистості фахівця відкриває наступні можливості [4]:

·        оцінити ступінь власної відповідності вимогам професії;

·        цілеспрямовано вдосконалювати себе;

·        усвідомити рівень особистої відповідальності за обрану справу;

·        відчути свою значущість як в професії, так і в культурі;

·        побачити «горизонти акме», а не просто перспективи кар’єрного росту.

Відсутність культури у професії призводить до зворотних негативних наслідків виконання професійних функцій. Мова йде про культуру, що має певні особливості, зумовлені специфікою діяльності. У формуванні особистості виділяють, з одного боку, два аспекти: професійний та культурний. Тобто, вищий навчальний заклад повинен формувати особистість, а не тільки давати знання. А, з іншого, – ще два компоненти: особистісний (в якому інтегровано цінності, властивості, здібності, необхідні для професійної самореалізації) та діяльнісний (професійні знання та вміння).

Головна мета професійної освіти – підготовка кваліфікованого працівника відповідного рівня і профілю, конкурентоспроможного на ринку праці, компетентного, що вільно володіє своєю професією. Основна задача освіти – це підготовка молоді до життя в інноваційному суспільстві.

Процес формування культури особистості є складним і багато в чому залежить від соціалізації особистості, в процесі якої утворюються ті якості та властивості, які формують культуру особистості. Під соціалізацією автори розуміють процес засвоєння індивідом соціального досвіду, традицій, звичаїв, вірувань, цінностей, ролей та очікувань, властивих певній культурі або соціальній культурі [3: 518].

Отже, розглядаючи проблему людини в професії та культури її особистості, можна виокремити мотиваційний компонент культури особистості майбутнього фахівця, належний рівень підготовки, знання, вміння та урахування індивідуальних та психофізіологічних особливостей. Все це зумовило створення факультативів та спецкурсів з педагогіки, наприклад: «Професійна культура майбутнього фахівця», «Імідж майбутнього фахівця», які пропонуються студентам старших курсів Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.