3. Фахові тенденції у соціальній політиці

У соціальній політиці не завжди прийнято зважати на фаховий контекст. Проте не варто залишати поза увагою професіоналізацію соціальної сфери: поширення навчання соціальних працівників, со­ціальних адміністраторів, фахівців із соціальної політики. Соціальна робота та соціальне адміністрування є також наслідками розвитку ефективної соціальної політики і її передумовами одночасно.

Серед інших фахових тенденцій можна назвати такі:

• завдяки обміну інформацією поширення цінностей, методів та підходів і наданні соціальних послуг, які раніше не були властиві конкретній культурі, швидке впровадження інновацій;

• поширення ідей плюралізму в наданні соціальних послуг, розви­ток недержавних та приватних організацій, деінституціалізація (відмова від великих стаціонарних закладів) та децентралізація;

• поширення ідей перевірки нужденності (теап8-1е8ііп§) для призна­чення соціальної допомоги, надання житлових чи освітніх креди­тів тощо.

Окремо варто зупинитися на тому, що в сучасному світі, котрий видається атомізованим і фрагментизованим, люди прагнуть знайти певну групу, нехай і віртуальну, певну спільноту, з якою вони можуть ідентифікувати себе, і це поступово призвело до розвитку соціальної роботи в громаді, що безпосередньо позначається на змісті держав­них соціальних програм.

Власне, ідея громади (спільноти) останнім часом була висунута як відповідь на проблеми сучасного суспільства й свідчить, на думку вчених, про кризу сучасної держави [40; 41]. Це універсальна й гло­бальна тенденція. Всюди у світі — в капіталістичних країнах Західної Європи й Північної Америки, у колишніх комуністичних країнах Єв­ропи та Азії, в країнах Тихоокеанського регіону, що бурхливо розви­ваються, у менш розвинених країнах Африки, Азії та Латинської Аме­рики — спостерігаються схожі тенденції, подібні ознаки кризи держав­ності, а відтак і подібні кроки у децентралізації управління соціальною сферою. Національні держави більше не сприймаються як утворення, здатні задовольнити всі потреби своїх громадян. Життя стає більш ін­дивідуалізованим; найважливіші сторони життєдіяльності людини ре­алізуються не у великих організаціях, а в малих групах, які найбільше відповідають конкретним потребам цієї людини, зокрема духовним та пізнавальним. Більше того, скрізь у світі поглиблюється переконання, що робота централізованих державних установ відрізняється високим ступенем бюрократизму та низькою ефективністю, а їхнє фінансуван­ня не забезпечує належної якості обслуговування. Організація діяль­ності на рівні громади бачиться прийнятнішою, ефективнішою та менш обтяжливою для державного бюджету.

Відомо: якщо в людини є можливість вибору, вона воліє, аби до­помога їй надавалася вдома й бажано близькими людьми. Громада в цьому випадку виконує функцію упорядкування соціальних відносин і своєрідну проміжну ланку між макросистемою громади в цілому та мікросистемою родинної та особистої підтримки.

Громада як рівень соціальної роботи приваблива і з огляду на можливість поєднувати формальні й неформальні види надання до­помоги. Так, у Великобританії діє спеціальний закон, що регулює взаємовідносини надання допомоги громадою. Закон передбачає за­лучати недержавні організації до надання послуг, які мають надава­тися державними організаціями (на підставі так званого соціального контракту).

Процес тотальної глобалізації, пов‘язаний з технічним прогресом, як це не дивно, викликав новий тип мислення й потребу в самоіден- тифікації, відчуття приналежності до якоїсь конкретної групи, якоїсь громади, а не “глобального селища”. Ці соціальні та економічні мо­менти призвели до поступової переорієнтації поглядів — від держав­ного соціального догляду до роботи в громаді.

Щодо країн із перехідною економікою, то поштовхом до розвит­ку роботи у громаді є, вочевидь, кілька чинників: погіршення мате­ріального та психологічного становища соціально вразливих груп населення, а відтак зростання необхідності в нових соціальних послу­гах та програмах; неспроможність державних, передусім стаціонар­них/інтернатних закладів соціального захисту, задовольнити потре­би людей, зокрема, потребу бути інтегрованим у соціальне середови­ще; становлення соціальної роботи як професії, поява фахівців, які мають уявлення про можливості та переваги організації роботи за місцем проживання чи в громадах за інтересами [42] .

Робота в громаді (вивчення потреб, планування та впровадження місцевих соціальних програм, орієнтація на догляд за місцем прожи­вання, заохочення місцевих ініціатив тощо) стала одним із найпоши­реніших явищ у другій половині XX століття, яке знайшло відповід­не відображення в соціальній політиці багатьох держав.